Ухвала суду № 39778110, 19.06.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 червня 2014 року м. Київ К/800/6609/14

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючої: суддів: Блажівської Н.Є., Костенка М.І. Сіроша М.В., розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного підприємства «Бат Груп» на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 жовтня 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 16 січня 2014 року

у справі № 826/14344/13-а

за позовом Приватного підприємства "Бат Груп"

до Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного

управління Міндоходів у м. Києві

про скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И В

Приватне підприємство «Бат Груп» (надалі також - позивач, ПП «Бат груп») звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (надалі також - відповідач, ДПІ) про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень від 20 травня 2013 року № 0003452240 та № 0003462240.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 14 жовтня 2013 року в задоволені позову відмовлено.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 16 січня 2014 року апеляційну скаргу Приватного підприємства «Бат Груп» залишено без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 14 жовтня 2013 року - без змін.

Позивач в касаційній скарзі, вказуючи на допущені судами першої та апеляційної інстанцій порушення вимог матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору, просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 жовтня 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 16 січня 2014 року і ухвалити нову постанову про задоволення позовних вимог.

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши за матеріалами справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, Вищий адміністративний суд України звертає увагу на наступне.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, які не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, фактичною підставою прийняття податкових повідомлень-рішень від 20 травня 2013 року № 0003452240 (збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на суму 50911,00 грн., в тому числі: за основним платежем - 40729 грн., за штрафними санкціями - 10182 грн.) та № 0003462240 (збільшено розмір грошового зобов'язання на суму 40 729,00 грн., в тому числі: за основним платежем - 32583 грн., за штрафними санкціями - 8146 грн.), з приводу правомірності яких виник спір, стали висновки відповідача, викладені в акті перевірки від 25 квітня 2013 року № 1514/22-409/33787070, про порушення позивачем вимог пункту 1.32 статті 1, пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5, підпункту 11.2.1 пункту 11.2 статті 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», внаслідок чого занижено податок на прибуток на загальну 40 729 грн., у тому числі по періодам: за 2010 рік на загальну суму 40729 грн. (в тому числі за IV квартал 2010 року на загальну суму 40 729 грн.); підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4, підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», внаслідок чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 32 583 грн., у тому числі по періодам: листопад 2010 року - 15000 грн.; грудень 2010 року - 17583 грн.

Вказані висновки відповідача ґрунтуються на тому, що позивачем отримано необґрунтовану вигоду внаслідок відображення в податковому обліку господарських операцій з ТОВ «Росаріо», ТОВ «Євросонік».

Так, відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно з підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

За правилами підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Пунктом 1.7 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» визначено, що податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Підставою для нарахування податкового кредиту, відповідно до підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», є податкова накладна, яка видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача.

Згідно з підпунктом 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: а) порядковий номер податкової накладної; б) дату виписування податкової накладної; в) назву юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); є) повну назву отримувача; ж) ціну продажу без врахування податку; з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Згідно з підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

З наведених законодавчих положень випливає, що обов'язковою умовою виникнення у платника права на податковий кредит та зменшення оподатковуваного доходу на суму валових витрат для цілей оподаткування податком на прибуток приватних підприємств є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання у господарській діяльності, а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку.

При цьому слід зазначити, що надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

Про необґрунтованість податкової вигоди можуть також свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема про наявність таких обставин:

- неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності;

- відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності у зв'язку з відсутністю управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів;

- облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням податкової вигоди, якщо для такого виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій;

- здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку;

- відсутність первинних документів обліку.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 1 листопада 2010 року між ПП «Бат Груп» та ТОВ «Євросонік» укладено Договір про надання послуг № 11, за умовами якого Виконавець зобов'язується надати консультативні послуги по охоронній діяльності, інформацію про вимоги ринку щодо якості послуг з управління підприємством та новими технологіями управління, пов'язаними з наданням послуг охорони державної та іншої власності; розвитку та пошуку контактів з існуючими та новими партнерами; маркетингові дослідження ринку та конкурентів; оцінювання відповідності наданих послуг охорони до вимог ринку; прогнозування дій конкурентів та винахідливість у створенні нових ідей щодо управління підприємством; активний розвиток маркетингу, особливо в системі просування послуг з охорони на ринок (реклама, пошук виставок та ярмарків, семінарів щодо охоронної діяльності тощо); систематичний аналіз умов конкуренції, якісне поліпшення комерційних пропозицій, пропонування Замовнику інших конкурентних видів комерційної діяльності.

Крім цього, 1 грудня 2010 року між позивачем та ТОВ «Росаріо» укладено Договір про надання послуг № 12, за умовами якого Виконавець зобов'язується надати консультативні послуги по охоронній діяльності, інформацію про вимоги ринку щодо якості послуг з управління підприємством та новими технологіями управління, пов'язаними з наданням послуг охорони державної та іншої власності; розвитку та пошуку контактів з існуючими та новими партнерами; маркетингові дослідження ринку та конкурентів; оцінювання відповідності наданих послуг охорони до вимог ринку; прогнозування дій конкурентів та винахідливість у створенні нових ідей щодо управління підприємством; активний розвиток маркетингу, особливо в системі просування послуг з охорони на ринок (реклама, пошук виставок та ярмарків, семінарів щодо охоронної діяльності тощо); систематичний аналіз умов конкуренції, якісне поліпшення комерційних пропозицій, пропонування Замовнику інших конкурентних видів комерційної діяльності.

На підтвердження виконання умов вказаних договорів позивачем надано рахунки-фактури, акти здачі-прийняття робіт, податкові накладні, платіжні доручення.

Разом з тим, надані позивачем докази є обов'язковими, але не вичерпними, оскільки предмет доказування у справі, що розглядається, становлять обставини, що підтверджують або спростовують реальність здійснення самої господарської операції (поставки товару), а відтак і обґрунтованість визначення податкового кредиту та зменшення оподатковуваного доходу на суму валових витрат позивача.

При цьому суд повторно акцентує увагу на тому, що однією із умов отримання платником права на податковий кредит з податку на додану вартість та зменшення оподатковуваного доходу на суму валових витрат є використання товарів (робіт та послуг) наданих продавцем у власній господарській діяльності покупця.

Разом з тим, як встановлено в ході розгляду справи, твердження позивача про використання отриманих консультативних послуг у власній господарській діяльності не підтверджені належними доказами.

При цьому матеріали справи не містять жодних доказів на підтвердження способу надання консультативних послуг ТОВ «Росаріо».

Наведені обставини також свідчать про не доведеність позивачем обставин фактичного надання консультаційних послуг його контрагентами.

Про відсутність реального здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами свідчать також наступні обставини встановлені судами попередніх інстанцій.

ТОВ «Росаріо» не має можливості здійснювати господарські операції в силу відсутності майна та інших матеріальних ресурсів, економічно необхідних для здійснення операцій з купівлі-продажу, відсутності необхідних умов для досягнення результатів економічної діяльності у зв'язку з відсутністю трудових ресурсів, основних фондів, складських приміщень, транспортних засобів.

Договір про надання послуг від 1 грудня 2010 року № 12, акт здачі-прийняття від 30 грудня 2010 року, податкова накладні від 30 грудня 2010 року підписані директором ТОВ «Росаріо» ОСОБА_4

Разом з тим, згідно встановлених попередніми інстанціями обставин, ОСОБА_4 ніколи не був директором, засновником або посадовою особою ТОВ «Росаріо» також засуджений Сосновоборським районним судом Пензької області Російської Федерації 11 жовтня 2011 року до 4-х років 3-х місяців позбавлення волі.

Згідно повідомлення Державної прикордонної служби України Головного центру обробки спеціальної інформації, громадянин ОСОБА_4 у період з 2009 по 2011 рік не перетинав державного кордону України. Згідно повідомлення Державної міграційної служби України від 17 травня 2012 року № 49/8-8331, ОСОБА_4 за обліком служби громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб не значаться. Згідно повідомлення Київського обласного центру зайнятості інформація з видачі, продовження та анулювання дозволів на працевлаштування іноземних громадян та осіб без громадянства щодо ОСОБА_4 відсутня.

Щодо фінансово-господарської діяльності ТОВ «Євросонік», судами попередніх інстанцій встановлено, що директор та засновник ТОВ «Євросонік» ОСОБА_6 є громадянкою Російської Федерації, зареєстрована за адресою АДРЕСА_1, ніколи на територію України не виїжджала та жодного відношення до створення та фінансово - господарської діяльності ТОВ «Євросонік» не має.

Вищенаведені обставини, на думку Вищого адміністративного суду України, спростовують доводи позивача про реальність здійснення господарських операцій між позивачем та ТОВ «Росаріо» і ТОВ «Євросонік».

Крім того, слід зазначити, що підприємницька діяльність здійснюються суб'єктом господарювання на власний ризик, а відтак у господарських правовідносинах учасники господарського обороту повинні проявляти розумну обачливість, адже наслідки вибору недобросовісного контрагента покладається на таких учасників. Так, належна податкова обачність, як законна передумова отримання податкової вигоди, передбачає, що сумлінним платникам податку необхідно подбати про підготовку доказової бази, яка б підтверджувала прояв належної обачності при виборі контрагента.

Суд акцентує увагу на необхідності застосування доктрини належної податкової обачності, яка безпосередньо випливає з рішення Європейського суду з прав людини «Булвес АД проти Болгарії», в якому зазначено, що платник ПДВ не має нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальником, якщо він не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

Разом з тим, матеріалами справи не підтверджено факту дотримання позивачем принципу належної обачності при виборі контрагентів.

За таких обставин, юридично правильним є висновок судів попередніх інстанцій про доведеність відповідачем факту отримання позивачем необґрунтованої податкової вигоди, а також обґрунтованості висновків про порушення позивачем вимог чинного законодавства в сфері оподаткування.

Доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують і не дають підстав для висновку, що судами при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Таким чином, ухвалені по справі рішення є законними і обґрунтованими, а зазначена в касаційній скарзі позиція не знаходить свого підтвердження за матеріалами справи та не ґрунтується на положеннях чинного законодавства.

Відповідно до частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За таких обставин, суд, перевіривши у межах касаційної скарги правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, приходить до висновку, що касаційну скаргу необхідно відхилити, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій слід залишити без змін.

Керуючись статтями 2201, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

У Х В А Л И В

Касаційну скаргу Приватного підприємства «Бат Груп» відхилити, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 жовтня 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 16 січня 2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення копій особам, що беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуюча: Н. Є. Блажівська

Судді: М. І. Костенко

М. В. Сірош