Ухвала суду № 39776810, 16.07.2014, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 825/1660/14 Головуючий у 1-й інстанції: Кашпур О.В. Суддя-доповідач: Саприкіна І.В.

У Х В А Л А

Іменем України

16 липня 2014 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді: Саприкіної І.В.,

суддів: Безименної Н.В., Ісаєнко Ю.А.,

при секретарі: Погорілій К.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві, без фіксації судового процесу, в порядку ч. 1 ст. 41 КАС України, апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в м. Чернігові Головного управління Міндоходів у Чернігівській області на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 04.06.2014 року по справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Чернігівський ковальський завод» до Державної податкової інспекції в м. Чернігові Головного управління Міндоходів у Чернігівській області про скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И Л А :

ТОВ «Чернігівський ковальський завод» звернулися до Чернігівського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до ДПІ в м. Чернігові Головного управління Міндоходів у Чернігівській області про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення - рішень від 23.04.2014 року № 0001212200.

Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 04.06.2014 року позов задоволено.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, ДПІ в м. Чернігові ГУ Міндоходів у Чернігівській області подали апеляційну скаргу, в якій просять скасувати незаконну, на їх думку, постанову суду першої інстанції та постановити нову про відмову у задоволенні позову. При цьому апелянт посилається на незаконність, необґрунтованість та необ'єктивність оскаржуваного рішення, неповне з'ясування всіх обставин, що мають значення для вирішення справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що є підставою для скасування оскаржуваної постанови.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів знаходить, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Суд першої інстанції прийшов до висновку про навність правових підстав для задоволення позову. Апеляційна інстанція повністю підтримує таку правову позицію з огляду на наступне.

З матеріалів справи вбачається, що відповідачем було проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог валютного законодавства за період з 01.01.2013 року по 29.01.2014 року по експортному договору від 17.01.2007 року № 8, за результатами якої складено акт від 08.04.2014 року № 909/22/33586107.

Перевіркою встановлено порушення позивачем:

ст. 1 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті», Постанови Правління НБУ від 14.05.2013 року № 163 «Про зміну строків розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів і запровадження обов'язкового продажу надходжень в іноземній валюті» щодо прострочення термінів надходження валютної виручки по експортному договору № 8 від 17.01.2007 року, укладеному з нерезидентом «Josef Hohn GmbH» (Німеччина).

ст. 9 Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» щодо термінів декларування валютних цінностей, доходів та майна, які перебувають за межами України, станом на 01.01.2014 року.

ст. 4 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті», п. 2.7 Положення про валютний контроль, затвердженого постановою Правління НБУ від 08.02.2000 року № 49, зі змінами внесеними постановою Правління НБУ від 13.12.2006 року № 456.

Дані обставни слугували підставою для прийняття відповідачем спірного податкового повідомлення-рішення від 23.04.2014 року № 0001212200, яким позивачу нараховано грошове зобов'язання за платежем - пеня за порушення розрахунку у сфері ЗЕД, невиконання зобов'язання та порушення вимог валютного законодавства у сумі 170 грн. 44 коп.

Вирішуючи питання щодо правомірності спірного податкового повідомлення-рішення, апеляційна інстанція виходить з слідуючого.

Національний банк України є головним органом валютного контролю, що здійснює контроль за виконанням правил регулювання валютних операцій на території України з усіх питань, не віднесених цим Декретом до компетенції інших державних органів; забезпечує виконання уповноваженими банками функцій щодо здійснення валютного контролю згідно з цим Декретом та іншими актами валютного законодавства України, що передбачено п. 1.2 Положення про валютний контроль, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 8 лютого 2000 року N 49 (Декрет Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19 лютого 1993 року № 15-93).

Статтею 44 Закону України «Про Національний банк України» передбачено, що Національний банк діє як уповноважена державна установа при застосуванні законодавства України про валютне регулювання і валютний контроль.

Відповідно до п. 1 ст. 13 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19 лютого 1993 року № 15-93 Національний банк є головним органом валютного контролю, що здійснює контроль за виконанням правил регулювання валютних операцій на території України.

За ч. 1 ст. 9 Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» валютні цінності та інше майно резидентів, яке перебуває за межами України, підлягає обов'язковому декларуванню у Національному банку України.

Згідно із абз. 7,8 п. 2 ст. 16 Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» до резидентів, нерезидентів, винних у порушенні правил валютного регулювання і валютного контролю, застосовуються такі міри відповідальності (фінансові санкції): за невиконання резидентами вимог щодо декларування валютних цінностей та іншого майна, передбачених статтею 9 цього Декрету, - штраф у сумі, що встановлюється Національним банком України.

Приписами п. 2.7. Положення про валютний контроль, затвердженого Постановою НБУ від 08.02.2000 року № 49 передбачено, що невиконання резидентами вимог щодо порядку та строків декларування валютних цінностей та іншого майна тягне за собою таку відповідальність: порушення строків декларування - накладення штрафу в розмірі 10 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за кожний звітний період;

З урахуванням викладеного, апеляційний суд приходить до висновку, що право на застосування санкцій передбачених статтею 16 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» закріплене виключно за Національним банком України та за його визначенням - за підпорядкованими йому установами.

Відповідно до п. 3 Указу Президента України від 27 червня 1999 року N 734/99 «Про врегулювання порядку одержання резидентами кредитів, позик в іноземній валюті від нерезидентів та застосування штрафних санкцій за порушення валютного законодавства» (які фактично продубльовані в п. 3.1. Положення про валютний контроль, затвердженого Постановою НБУ від 08.02.2000 року № 49) санкції, передбачені статтею 2 цього Указу та пунктом 2 статті 16 Декрету Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року N 15 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", застосовуються Національним банком України до банків та інших фінансово-кредитних установ, органами державної податкової служби - до інших резидентів і нерезидентів України. Оскарження рішень про застосування фінансових санкцій здійснюється в судовому порядку.

Виходячи з аналізу зазначених норм, апеляційна інстанція приходить до висновку, що положення Указу Президента України від 27 червня 1999 року № 734/99 «Про врегулювання порядку одержання резидентами кредитів, позик в іноземній валюті від нерезидентів та застосування штрафних санкцій за порушення валютного законодавства» та Положення про валютний контроль, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 8 лютого 2000 року № 49, якими органи державної податкової служби наділено повноваженнями застосовувати до резидентів і нерезидентів України санкції, передбачені пунктом 2 статті 16 Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», не підлягають застосуванню, оскільки, врегульовуючи по-іншому питання, які вже були врегульовані законом (Декретом, виданим у межах повноважень, наданих Законом України від 18 листопада 1992 року № 2796-XII «Про тимчасове делегування Кабінету Міністрів України повноважень видавати декрети в сфері законодавчого регулювання»),Указ та Положення суперечать обмеженням, встановленим пунктом 4 Перехідних положень Конституції України та необґрунтовано створюють протиріччя в правовому регулюванні відносин.

Вказана правова позиція також висловлена в Постанові Верховного суду України від 07.02.2012 року по справі № 21-904во10.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів повністю погоджується з висновокм суду першої інстанції, що п. 16 Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» чітко визначено компетентний орган, який здійснює застосування фінансових санкцій за порушення ст. 9 цього Декрету, та не передбачає множинного тлумачення своїх положень, а також те, що зазначений Декрет КМУ має силу закону, тобто вищу юридичну силу, аніж Указ Президента України та Постанови Правління Національного банку України, а тому застосування до позивача штрафних санкцій в даному випадку не належить до компетенції податкового органу.

За ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Ч. 2 ст. 71 КАСУ в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладає на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

У відповідності до наведених вимог апелянт, як суб'єкт владних повноважень, не надав суду достатньо беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів правомірність прийняття спірного податкового повідомлення-рішення.

За таких обставин Чернігівським окружним адміністративним судом зроблено правильний висновок щодо наявності правових підстав для задоволення позову.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про необхідність залишення постанови суду першої інстанції без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 41, 196, 198, 200, 205 та 206 КАС України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в м. Чернігові Головного управління Міндоходів у Чернігівській області - залишити без задоволення.

Постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 04.06.2014 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя:

Судді:

Головуючий суддя Саприкіна І.В.

Судді: Безименна Н.В.

Ісаєнко Ю.А.