Ухвала суду № 39760050, 26.06.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 червня 2014 року м. Київ К/9991/85717/11

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Федорова М.О.

суддів: Островича С.Е.

Степашка О.І.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Золотоніської об'єднаної державної податкової інспекції Черкаської області на постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 18.03.2011 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 19.10.2011

у справі № 2а/2370/778/11

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Агро-Гарант"

до Золотоніської об'єднаної державної податкової інспекції Черкаської

області

про скасування податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

Товариства з обмеженою відповідальністю „Агро-Гарант" звернулось до Черкаського окружного адміністративного суду з позовом до Золотоніської об'єднаної державної податкової інспекції Черкаської області про скасування податкових повідомлень - рішень: № 1300/0000632301/0 від 17.09.2010, № 1301/0000622301/0 від 17.09.2010, №14303/0000632301/1 від 14.10.2010, №14302/0000622301/1 від 14.10.2010, №15920/0000632301/2 від 08.11.2010, №15919/0000732301/2 від 08.11.2010.

Постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 18.03.2011 позовні вимоги задоволено.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 19.10.2011 постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 18.03.2011 залишено без змін.

Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції та ухвалою суду апеляційної інстанції відповідач оскаржив їх в касаційному порядку.

В скарзі просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції, прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.

Касаційна скарга вмотивована тим, що судами першої та апеляційної інстанцій при вирішення спору по даній справі порушено норми матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційну скаргу слід відхилити з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведена невиїзна документальна перевірка позивача з питань підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків ПП „Матадор Плюс" за період з 01.04.2010 по 30.04.2010 та складено акт № 1267/2301/35550185 від 09.09.2010.

За результатами перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення - рішення: № 1300/0000632301/0 від 17.09.2010 від 17.09.2010, яким позивачу визначено податкове зобов'язання по податку на додану вартість у розмірі 3176 грн.; № 1301/0000622301/0 від 17.09.2010, яким позивачу визначено податкове зобов'язання по податку на прибуток в сумі 3969 грн.

В порядку адміністративного оскарження скарги позивача залишено без задоволення, а рішення без змін та прийнято податкові повідомлення - рішення: №14303/0000632301/1 від 14.10.2010, №14302/0000622301/1 від 14.10.2010, №15920/0000632301/2 від 08.11.2010, №15919/0000732301/2 від 08.11.2010.

Перевіркою встановлено порушення позивачем пп. 7.2.3, пп. 7.2.6 п. 7.2, пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість", занижено податок на додану вартість на загальну суму 2117 грн. та пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України „Про оприбуткування прибутку підприємств", занижено податок на прибуток підприємств у сумі 2646 грн. та встановлення нікчемності правочинів між ПП „Матадор Плюс" та його контрагентами-покупцями, в тому числі із ТОВ „Агро-Гарант".

Пунктом 1.7 статті 1 Закону України „Про податок на додану вартість" № 168/97-ВР визначено, що податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до пп. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону № 168/97-ВР податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Згідно з пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону № 168/97-ВР датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону № 168/97-ВР не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пп. 7.2.6 цього пункту).

Згідно із статтею 1 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Таким чином, необхідною умовою для віднесення сплачених в ціні товарно-матеріальних цінностей сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту є факт реального здійснення відповідної господарської операції та підтвердження вказаної обставини належним чином оформленими первинними документами, які, в свою чергу, є підставою для формування податкового обліку платника податків.

При визнанні угод нікчемними податковим органом не дотримано вищезазначених вимог законодавчих норм, тобто не встановлено вини та умислу позивача, спрямованих на заволодіння державним майном, порушення публічного порядку.

У розгляді цієї справи відповідачем не доведено наявності будь-яких порушень у формуванні позивачем податкового кредиту, за наслідками якого Товариством заявлено до відшкодування оспорювану суму податку на додану вартість.

Відповідачем також не наведено жодних доводів та не подано будь-яких доказів, які б могли свідчити про недобросовісність позивача як платника податків або про наявність обставин, що виключають обґрунтованість заявленої Товариством податкової вигоди - як-от безтоварний та/або фіктивний характер здійснених операцій, завідоме придбання товарів у осіб, діяльність яких має ознаки фіктивного підприємництва, спрямування операцій на одержання прибутку виключно за рахунок податкової вигоди тощо.

З урахуванням принципу персональної відповідальності підстави для позбавлення такого платника права на включення до податкового кредиту та отримання з бюджету надмірно сплачених сум податку у зв'язку з невиконанням іншими платниками податку - постачальниками по ланцюгу - покладеного на них законом обов'язку щодо внесення до бюджету сплачених покупцем сум податку в ціні придбання товарів (послуг) відсутні.

Отримані послуги оплачені позивачем у повному обсязі.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Враховуючи вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що касаційну скаргу Золотоніської об'єднаної державної податкової інспекції Черкаської області на постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 18.03.2011 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 19.10.2011 у справі № 2а/2370/778/11 слід відхилити, а судові рішення залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 2201, 221 ,223 ,230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Золотоніської об'єднаної державної податкової інспекції Черкаської області відхилити.

Постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 18.03.2011 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 19.10.2011 у справі № 2а/2370/778/11 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та порядку, передбачених статтями 236-2392 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий М.О. ФедоровСудді С.Е. Острович О.І. Степашко