Ухвала суду № 39760017, 07.07.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 липня 2014 року м. Київ К/9991/32899/11

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого Ланченко Л.В.

суддів Пилипчук Н.Г.

Цвіркуна Ю.І.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргуДержавної податкової інспекції у Рівненському районі

на постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 14.03.2011 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 12.05.2011

у справі №2а/1770/669/2011

за позовом Приватного підприємства «Лоція-91»

до Державної податкової інспекції у Рівненському районі

про скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 14.03.2011, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 12.05.2011, позов задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення ДПІ у Рівненському районі №0001891650/0 від 08.11.2010, №0001891650/1 від 02.12.2010 та рішення ДПА в Рівненській області №2292/26-16/494 від 07.02.2011.

У справі відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою відповідача, у якій ставиться питання про скасування рішення суду першої та апеляційної інстанції та прийняття нового рішення про відмову в позові, з підстав порушення норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши під час попереднього судового засідання повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в судових рішеннях, в межах доводів касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з такого.

Підставою для прийняття оспорюваних рішень №0001891650/0 від 08.11.2010, №0001891650/1 від 02.12.2010 стали висновки акта невиїзної (камеральної) документальної перевірки податкової декларації з податку на додану вартість за вересень 2010 року №6631/165/16/13983719 від 04.11.2010, згідно яких позивачем порушено вимоги абз. «а» пп.7.7.11 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», а саме: обсяги оподаткованих операцій за останні 12 календарних місяців менші за заявлену суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, що призвело до завищення бюджетного відшкодування на суму 2967,00 грн.

За висновками акта перевірки позивачем документально підтверджено операції з придбання пожежного обладнання, бетону, отримання послуг по виконанню монтажних робіт, електроенергії та телекомунікацій, однак право на бюджетне відшкодування мають особи в яких нарахування кредиту відбулося внаслідок придбання або спорудження (будівництва) основних фондів та які обліковуються на балансі підприємства. Оскільки згідно фінансового звіту на балансі підприємства рахується незавершене будівництво, основні засоби на підприємстві відсутні, бо до моменту обліку основних засобів на рахунку 10 «основні засоби» не можна підтвердити належність придбаних (споруджених) активів до основних фондів, і будівництво ще не досягло кінцевої стадії.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, на які посилається відповідач у касаційній скарзі, та вважає, що судами повно встановлені обставини у справі, яким надана правильна правова оцінка на підставі законодавства, яке врегульовує спірні відносини.

За визначенням пункту 1.8 ст.1 Закону України «Про податок на додану вартість» ( далі - Закон № 168/97-ВР) бюджетне відшкодування - це сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 цього Закону податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з підпунктом 7.7.1 пункту 7.7 цієї статті сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то: а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг); б) залишок від'ємного значення після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту кожного наступного податкового періоду лише в частині суми податку фактично сплаченої отримувачем постачальникам товарів (послуг) та при імпорті і включається до розрахунку бюджетного відшкодування наступного звітного періоду;. (підпункт 7.7.2 пункту 7.7 ст. 7 Закону № 168/97-ВР).

Згідно з підпунктом 7.7.4 пункту 7.7 ст. 7 Закону № 168/97-ВР платник податку, який має право на одержання бюджетного відшкодування та прийняв рішення про повернення повної суми бюджетного відшкодування, подає відповідному податковому органу податкову декларацію та заяву про повернення такої повної суми бюджетного відшкодування, яка відображається у податковій декларації. При цьому платник податку в п'ятиденний термін після подання декларації податковому органу подає органу Державного казначейства України копію декларації, з відміткою податкового органу про її прийняття, для ведення реєстру податкових декларацій у розрізі платників.

Абзацом 2 підпункту «а» підпункту 7.7.11 пункту 7.7 ст.7 цього Закону визначено, що не має права на отримання бюджетного відшкодування особа, яка мала обсяги оподатковуваних операцій за останні 12 календарних місяців менші, ніж заявлена сума бюджетного відшкодування (крім нарахування податкового кредиту внаслідок придбання або спорудження (будівництва) основних фондів).

У судовому процесі встановлено, що заявлена позивачем сума бюджетного відшкодування менша за обсяг оподатковуваних операцій, здійснених ним за останні 12 календарних місяців, що передують вересню 2010 року, однак ця сума бюджетного відшкодування виникла внаслідок включення позивачем до податкового кредиту у попередніх податкових періодах сум ПДВ, сплачених у зв'язку із спорудженням (будівництвом) основних фондів, зокрема, реконструкцією виробничих приміщень, що перебувають у власності позивача (дозвіл на виконання будівельних робіт №619 від 25.12.2005 та №499 від 30.07.2008). Відповідно до укладених договорів, генеральним підрядником по виконанню реконструкції господарських та адміністративних будівель з добудовою нових цехів для виробництва, є ВАТ «Рембуд». Реальність здійснення цих робіт, а також наявність у позивача належних первинних документів податковим органом не оспорюється.

Спірним є питання права платника податку на отримання бюджетного відшкодування, сформованого за рахунок сум податку на додану вартість, сплачених у вартості послуг, отриманих у процесі будівництва об`єкту нерухомості (будинку), який не введений в експлуатацію.

Відповідно до абзацу 2 підпункту 8.2.2 пункту 8.2 ст.8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» будівлі, споруди, їх структурні компоненти та передавальні пристрої, в тому числі жилі будинки та їх частини (квартири і місця загального користування) віднесено до 1 групи основних фондів.

Статтею 1 Закону України «Про архітектурну діяльність» дано визначення поняттю «архітектурна діяльність» як діяльності по створенню об'єктів архітектури, яка включає творчий процес пошуку архітектурного рішення та його втілення, координацію дій учасників розроблення всіх складових частин проектів з планування забудови і благоустрою територій, будівництва (нового будівництва, реконструкції, реставрації, капітального ремонту) будівель і споруд, здійснення архітектурно-будівельного контролю і авторського нагляду за їх будівництвом, а також здійснення науково-дослідної та викладацької роботи у цій сфері.

Абзацом шостим ст. 4 цього Закону визначено, що для створення об'єкта архітектури виконується комплекс робіт, який включає, зокрема, будівництво (нове будівництво, реконструкцію, реставрацію, капітальний ремонт) та знесення об'єкта архітектури, архітектурно-будівельний контроль, технічний та авторський нагляди під час здійснення будівництва або зміни (у тому числі шляхом знесення) об'єкта містобудування.

За змістом вказаних норм, поняття будівництво, у залежності від обсягу необхідних робіт, може охоплювати такі самостійні стадії як нове будівництво, реконструкцію, реставрацію, капітальний ремонт.

Станом на час розгляду спору витрати позивача по реконструкції виробничих приміщень, що перебувають у його власності обліковуються за бухгалтерським рахунком 15 «Капітальні інвестиції», призначеного згідно з Інструкцією про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств і організацій, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 30.11.1999 № 21, для обліку витрат на будівництво, що здійснюється як господарським, так і підрядним способом для власних потреб підприємства.

З бухгалтерським рахунком 15 кореспондується рахунок 10 «Основні засоби», призначений для обліку й узагальнення інформації про наявність та рух власних або отриманих на умовах фінансового лізингу об'єктів і орендованих цілісних майнових комплексів, які віднесені до складу основних засобів, а також об'єктів інвестиційної нерухомості.

Суди попередніх інстанції зробили правильний висновок, що встановлений нормою підпункту 7.7.11 пункту 7.7 ст.7 Закону № 168/97-ВР виняток щодо співвідношення суми бюджетного відшкодування і обсягу оподатковуваних операцій платника податку за останні дванадцять місяців, що передують звітному, стосується нарахування податкового кредиту, зокрема у зв'язку з придбанням основних фондів, а також товарів (послуг) з метою спорудження (будівництва) основних фондів. При цьому стосовно спорудження (будівництва) основних фондів сфера дії цієї норми не обмежена основними фондами, які введені в експлуатацію, оскільки таке ні цією нормою, ані іншими правовими нормами не встановлено.

З огляду на викладене, судова колегія вважає, що суди першої та апеляційної інстанції, виконавши всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили справу у відповідності з нормами матеріального права та постановили обґрунтоване рішення, що повно відображає обставини, які мають значення для справи. Висновки судів про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються доказами, дослідженими у судовому засіданні, а тому підстав для їх скасування, з мотивів викладених в касаційній скарзі, не вбачається.

Керуючись ст. ст. 220-1, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Рівненському районі відхилити, а постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 14.03.2011 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 12.05.2011 залишити без змін.

Ухвала вступає в законну силу з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки встановлені ст.ст.236-238 КАС України.

Головуючий Л.В.Ланченко

Судді Н.Г.Пилипчук

Ю.І.Цвіркун