Ухвала суду № 39759955, 26.06.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 червня 2014 року м. Київ К/9991/65810/11

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Федорова М.О.

суддів: Островича С.Е.

Степашка О.І.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Ужгородської міжрайонної державної податкової інспекції у Закарпатській області на постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 31.08.2009 та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 20.09.2011

у справі № 2а-2555/09/0770

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Санаторний комплекс

„Деренівська купіль"

до Ужгородської міжрайонної державної податкової інспекції у

Закарпатській області

про скасування податкового повідомлення-рішення

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю „Санаторний комплекс „Деренівська купіль" звернулось до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовом до Ужгородської міжрайонної державної податкової інспекції у Закарпатській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0000082320/0/4392/10/23-2 від 06.04.2009.

Постановою Закарпатського окружного адміністративного суду від 31.08.2009 позовні вимоги задоволено.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 20.09.2011 постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 31.08.2009 змінено.

Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції та постановою суду апеляційної інстанції відповідач оскаржив їх в касаційному порядку.

В скарзі просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції, прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.

Касаційна скарга вмотивована тим, що судами першої та апеляційної інстанцій при вирішення спору по даній справі порушено норми матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційну скаргу слід відхилити з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено невиїзну перевірку позивача з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на розрахунковий рахунок за травень 2007 року, липень 2007 року, жовтень 2007 року, листопад 2007 року, грудень 2007 року та складено акт № 38/23-2/01597841 від 02.04.2009.

За результатами перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення - рішення, №0000082320/0/4392/10/23-2 від 06.04.2009, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування по податку на додану вартість на загальну суму 46800, 53 грн.

Перевіркою встановлено відсутність підстав для відшкодування позивачу податку на додану вартість за рахунок коштів державного бюджету, оскільки реальна сума спірного податкового платежу до державного бюджету не надійшла.

Також судами встановлено, що позивач здійснює будівництво основних фондів та сплатив суму податку на додану вартість у ціні товару безпосередньо їх продавцям будівельних матеріалів НВМП „Будімекс" та ВКФ „Промислове обладнання", що підтверджується долученими як до матеріалів перевірок так і до матеріалів справи реєстром платіжних та копіями платіжних доручень.

Відповідачем не встановлено податкових правопорушень з боку постачальників товару для позивача НВМП „Будімекс" та ВКФ „Промислове обладнання", зокрема стосовно включення до складу податкових зобов'язань сум податку на додану вартість по операціях з поставки товару позивачу.

Пунктом 1.7 статті 1 Закону України „Про податок на додану вартість" № 168/97-ВР визначено, що податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до пп. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону № 168/97-ВР податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Згідно з пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону № 168/97-ВР датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону № 168/97-ВР не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пп. 7.2.6 цього пункту).

Згідно із статтею 1 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Таким чином, необхідною умовою для віднесення сплачених в ціні товарно-матеріальних цінностей сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту є факт реального здійснення відповідної господарської операції та підтвердження вказаної обставини належним чином оформленими первинними документами, які, в свою чергу, є підставою для формування податкового обліку платника податків.

При визнанні угод нікчемними податковим органом не дотримано вищезазначених вимог законодавчих норм, тобто не встановлено вини та умислу позивача, спрямованих на заволодіння державним майном, порушення публічного порядку.

У розгляді цієї справи відповідачем не доведено наявності будь-яких порушень у формуванні позивачем податкового кредиту, за наслідками якого Товариством заявлено до відшкодування оспорювану суму податку на додану вартість.

Відповідачем також не наведено жодних доводів та не подано будь-яких доказів, які б могли свідчити про недобросовісність позивача як платника податків або про наявність обставин, що виключають обґрунтованість заявленої Товариством податкової вигоди - як-от безтоварний та/або фіктивний характер здійснених операцій, завідоме придбання товарів у осіб, діяльність яких має ознаки фіктивного підприємництва, спрямування операцій на одержання прибутку виключно за рахунок податкової вигоди тощо.

Відповідачем встановлено, що ТОВ „Віарон Пай" та ПП Войтенко ( третя ланка) по ланцюгу не подавали звіти, пов'язані з нарахуванням та сплатою податку на додану вартість та не сплачували податок до бюджету.

З урахуванням принципу персональної відповідальності підстави для позбавлення такого платника права на включення до податкового кредиту та отримання з бюджету надмірно сплачених сум податку у зв'язку з невиконанням іншими платниками податку - постачальниками по ланцюгу - покладеного на них законом обов'язку щодо внесення до бюджету сплачених покупцем сум податку в ціні придбання товарів (послуг) відсутні.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Враховуючи вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що касаційну скаргу Ужгородської міжрайонної державної податкової інспекції у Закарпатській області на постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 31.08.2009 та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 20.09.2011 у справі № 2а-2555/09/0770 слід відхилити, а судові рішення залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 2201, 221 ,223 ,230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Ужгородської міжрайонної державної податкової інспекції у Закарпатській області відхилити.

Постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 31.08.2009 та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 20.09.2011 у справі № 2а-2555/09/0770 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та порядку, передбачених статтями 236-2392 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий М.О. ФедоровСудді С.Е. Острович О.І. Степашко