Ухвала суду № 39759835, 05.06.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 червня 2014 року м. Київ К/9991/80613/11

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Федорова М.О.

суддів: Островича С.Е.

Степашка О.І.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Рівне на постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 25.01.2011 та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 25.10.2011

у справі № 2а-5146/10/1770

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ТРАНС-СЕРВІС-РІВНЕ"

до Державної податкової інспекції у м. Рівне

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ТРАНС-СЕРВІС-РІВНЕ" звернулось до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у м. Рівне про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень.

Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 25.01.2011 позовні вимоги задоволено.

Ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 25.10.2011 постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 25.01.2011 залишено без змін.

Не погоджуючись з зазначеним рішеннями суду першої та апеляційної інстанції, відповідач оскаржив їх в касаційному порядку. В скарзі просить скасувати оскаржувані рішення, ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Касаційна скарга вмотивована тим, що судами першої та апеляційної інстанцій при вирішення спору по даній справі порушено норми матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційну скаргу слід відхилити з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем проведено позапланову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю "ТРАНС-СЕРВІС-РІВНЕ" з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на рахунок платника у банку за червень - серпень 2010 року; за результатами якої складено акт 08.10.2010р. №1571/1210/23-300/33214312

В ході вказаної перевірки виявлено порушення позивачем п.п. 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» що призвело до завищення суми бюджетного відшкодування ПДВ за червень 2010 на 10000грн., липень 2010 на 9667 грн. та за серпень 2010 на 5050ггрн.

На підставі вищезазначеного акту відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення форми від 20.10.2010 №000822344/0/23-318, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 24717,00грн..

Вказані суми ПДВ не підтверджені у зв'язку з відсутністю у автоматизованій системі співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України даних про декларування вказаними контрагентами відповідних податкових зобов'язань.

Відповідно до п. 1.8. ст. 1 Закону України "Про податок на додану вартість" бюджетне відшкодування - це сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Відповідно до пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 1.7 ст. 1 Закону України "Про податок на додану вартість" податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно з пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" податковий кредит звітного періоду визначається, виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою цим законом, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно п. 7.5 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до пп. 7.4.5 п. 7.4. ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого(нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

Судами попередніх інстанцій встановлено та вбачається з матеріалів справи, що контрагентами позивача, а саме постачальниками ТОВ "НКС "Торговий Дім Євростандарт", ТОВ "Агрохімхолдинг" позивачу були виписані податкові накладні, що містять всі реквізити, передбачені п. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість".

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, відомості про усіх контрагентів позивача містяться в Єдиному державному реєстрі і усі контрагенти позивача, за даними офіційного веб-сайту ДПА України були і є зареєстрованими платниками податку на додану вартість.

Судами встановлено, що висновки відповідача, на підставі яких прийняте податкове повідомлення-рішення ґрунтуються виключно на даних автоматизованої системи співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України, відповідно до яких, відсутня інформація про подані контрагентами позивача декларації з ПДВ за травень-липень 2010 року.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанцій, щодо того, що нормами Закону України "Про податок на додану вартість" не поставлено право на заявлення до бюджетного відшкодування податку на додану вартість в залежність від обов'язкової відсутності розбіжностей в автоматизованій системі співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України.

Виникнення права позивача на податковий кредит є наслідком фактичного проведення господарських операцій, які є об'єктом оподаткування податком на додану вартість, підтверджені первинними документами бухгалтерського обліку, у тому числі податковими накладними.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанцій, стосовно того, що оскільки відповідачем не доведено порушень позивачем порядку відображення в деклараціях з податку на додану вартість сум податкових зобов'язань та наявність первинних документів, на підставі яких позивачем сформовано податковий кредит, встановлення судами попередніх інстанцій достовірності підтвердження реальності здійснення позивачем господарських операцій, сплати податку на додану вартість та його сум, то позивачем правомірно заявлено сум до бюджетного відшкодування.

Враховуючи вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Рівне на постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 25.01.2011 та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 25.10.2011 у справі № 2а-5146/10/1770 слід відхилити, а судові рішення залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 2201, 221, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Рівне відхилити.

Постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 25.01.2011 та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 25.10.2011 у справі № 2а-5146/10/1770 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-2392 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий М.О. ФедоровСудді С.Е. Острович О.І. Степашко