Рішення № 39756777, 01.07.2014, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 907/395/14 01.07.14Суддя Мудрий С.М., розглянувши справу

за позовом публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк" (правонаступник Акціонерного комерційного інноваційного банку "УкрСиббанк")

до товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Комфортбуд -4"

про стягнення 268 283,86 грн.

Представники сторін:

від позивача: Бічуков А.В. - представник за довіреністю № 754 від 13.03.2014 року;

від відповідача: не з'явився.

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "УкрСиббанк" (правонаступник Акціонерного комерційного інноваційного банку "УкрСиббанк") звернулося до господарського суду Закарпатської області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Комфортбуд - 4" про стягнення 268 283,86 грн.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що 14.08.2007 року між ним та товариством з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія "Комфортбуд - 4» укладено кредитний договір №11198349000.

В порушення умов договору та норм чинного законодавства, відповідач не виконує свої зобов'язання по договору, у зв'язку з чим у останнього станом на 08.04.2014 року утворилась заборгованість на суму 268 283,86 грн., з якої: 89 881,79 грн. заборгованість за кредитом, 161 595,57 грн. заборгованість по процентам за користування кредитом, 7 040,66 грн. пеня за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом, 9 765,84 грн. - пеня за несвоєчасне погашення заборгованості по процентам.

У зв'язку з чим, позивач звернувся в суд про стягнення з відповідача заборгованості в сумі 268 283,86 грн.

Ухвалою господарського суду Закарпатської області від 23.04.2014 року відповідно до ст. 64 Господарського процесуального кодексу України порушено провадження у справі №907/395/14.

Ухвалою господарського суду Закарпатської області від 13.05.2014 року справу передано за підсудністю до господарського суду м. Києва.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 22.05.2014 року прийнято справу до провадження, призначено розгляд справи на 02.06.2014 року.

В судове засідання 02.06.2014 року представник відповідача не з'явився, вимоги ухвали від 22.05.2014 року не виконав, про поважні причини неявки суд не повідомив, хоча про час та дату судового засідання повідомлений належним чином, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 01030 29976396.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 02.06.2014 року розгляд справи відкладено на 01.07.2014 року.

В судове засідання 01.07.2014 року представник відповідача не з'явився, вимоги ухвали від 22.05.2014 року не виконав, про поважні причини неявки суд не повідомив, хоча про час та дату судового засідання повідомлений належним чином.

Представник позивача позовні вимоги підтримав, просив суд задовольнити позов.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Частина 1 статті 202 ЦК України передбачає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно ч. 1 статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ч. 2 статті 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно п.1 ч. 2 статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частина 1 статті 626 ЦК України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

14.08.2007 року між акціонерним комерційним інноваційним банком "УкрСиббанк" і особі начальника Закарпатського управління Західного регіонального департаменту АКІБ «УкрСиббанк» (банк) та товариством з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Комфортбуд - 4" (позичальник) укладено кредитний договір №11198349000.

Відповідно до статуту публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк" (нова редакція) затверджена загальними зборами акціонерів АТ «УкрСиббанк» 05.09.2013 року, рішенням загальних зборів акціонерів від 27 жовтня 2009 року акціонерний комерційний інноваційний банк "УкрСиббанк" у зв'язку з приведенням своєї діяльності у відповідність до норм Закону України «Про акціонерні товариства» змінив своє найменування на публічне акціонерне товариство "УкрСиббанк".

Згідно з п.1.1 договору, банк зобов'язується надати позичальнику, а позичальник зобов'язується прийняти, належним чином використовувати і повернути банку кредит (грошові кошти) у національній валюті України в сумі 140 720 (сто сорок тисяч сімсот двадцять) гривень в порядку і на умовах, визначених цим договором.

Надання кредиту здійснюється у наступний термін: з 14.08.2007 р. по 15.08.2011р. (п.1.2.1 договору).

З наявного в матеріалах справи меморіального ордеру №0606142237 від 15.08.2007 року вбачається, що позивачем на виконання умов кредитного договору надано відповідачу кошти в розмірі 140 720,00 грн.

Відповідно до статті 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення про позику, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

У відповідності до положень ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до п.1.2.2 договору, позичальник у будь-якому випадку зобов'язаний повернути кредит у повному обсязі встановлені графіком погашення кредиту (додаток №1 до договору), якщо тільки не застосовується інший термін повернення кредиту, встановлений на підставі додаткової угоди сторін до вказаного терміну (достроково) відповідно до умов розділу 11 цього договору на підставі будь-якого з п.п. 2.3, 5.3, 5.5, 5.6, 5.9, 5.10, 5.11, 7.4 договору.

Згідно з п.9.5 договору, строк дії даного договору встановлюється з дати його укладання і діє до повного погашення суми кредиту, плати за кредит та пені, у разі її нарахування.

Відповідно до п.1.3.1 договору, за використання кредитних коштів за цим договором встановлюється процентна ставка в розмірі 16 % річних, якщо не встановлена інша ставка згідно умов цього договору.

За користування кредитними коштами понад встановлений договором строк процентна ставка встановлюється у розмірі 32 % річних. Такий розмір ставки застосовується до всієї простроченої суми основного боргу позичальника за договором .

Нарахування та облік таких процентів банк здійснює відповідно до умов цього договору та вимог чинного законодавства України, зокрема, нормативних актів НБУ (п.1.3.2 договору).

Нараховування процентів за цим договором здійснюється щомісяця, в останній робочий день поточного місяця, методом "факт/360" відповідно до вимог нормативно-правових актів Національного банку України (далі - НБУ) та чинного законодавства України. Період нарахування процентів згідно умов цього договору починається з дня фактичного надання кредитних коштів, якщо умовами пп.1.3.2, 1.3.3.,9.2. договору не передбачено іншу дату початку нарахування процентів, а в наступному - з першого календарного дня поточного місяця, і закінчується останнім календарним днем поточного місяця. При цьому проценти нараховуються на суму кредитних коштів, що фактично надані банком позичальнику і які ще не повернуті останнім у власність банку відповідно до умов договору, якщо інша база нарахування процентів не передбачена умовами п.1.3.2. та/або пп.1.3.3.,9.2. Договору. Для розрахунку процентів день надання та день погашення кредиту вважається одним днем (п.1.3.4 договору).

Відповідно до п.1.3.5 договору, позичальник зобов'язується сплачувати проценти у строк - з 01 по 10 число (включно) кожного місяця, наступного за тим, за який були нараховані банком такі проценти за користування кредитом. При цьому, остаточне погашення процентів повинно бути зроблене не пізніше дати остаточного повного повернення кредиту.

При цьому, якщо останній день строку сплати процентів або дата остаточного повного повернення кредиту припадає на вихідний, святковий або неробочий день, в такому випадку останнім днем строку сплати процентів вважається перший робочий день, що слідує за таким святковим або неробочим днем.

В подальшому між сторонами укладалися додаткові угоди до кредитного договору №11198349000 від 14.08.2007р. відповідно до яких змінювались умови договору, а саме:

- додатковим договором №1 від 30.04.2008 року збільшено відсоткову ставку за користування кредитним коштами до 18% річних з 01 травня 2008 року по 31 травня 2008 року;

- додатковим договором №2 від 14.01.2009 року виклали додаток №1 до договору «Графік погашення кредиту» в новій редакції та сторони домовились, що з 14 січня 2009 року за користування кредитних коштів, а саме строкової суми основного боргу, за договором встановлюється процентна ставка в розмірі 25% річних, за використання кредитних коштів понад встановлений термін процентна ставка за договором встановлюється в розмірі 50% річних, якщо інша процентна ставка не буде встановлена згідно умов договору;

- додатковим договором №3 від 24.07.2009 року виклали додаток №1 до договору «Графік погашення кредиту» в новій редакції та сторони домовились, що з 24 липня 2009 року за користування кредитних коштів, а саме строкової суми основного боргу, за договором встановлюється процентна ставка в розмірі 24% річних, за використання кредитних коштів понад встановлений термін процентна ставка за договором встановлюється в розмірі 48% річних, якщо інша процентна ставка не буде встановлена згідно умов договору;

- додатковим договором №4 від 10.06.2010 року виклали додаток №1 до договору «Графік погашення кредиту» в новій редакції, виклали п.4.8, 5.9 в новій редакції та доповнили договір визначенням терміну «Група компаній «Комфортбуд».

Як зазначено позивачем та не заперечується відповідачем, останній свої зобов'язання по поверненню кредиту виконав частково, а саме: за період з 26.09.2007 року по 25.06.2009 року погасив частину заборгованості по тілу кредиту в розмірі 50 838,21 грн. та по відсоткам в розмірі 51 501,25 грн.

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується зі ст.ст. 525, 526 ЦК України відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Стаття 629 ЦК України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частина 1 статті 612 ЦК України передбачає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

З огляду на те, що матеріалами справи підтверджується наявність у відповідача перед позивачам заборгованості за кредитним договором в розмірі 89 881,79 грн. по тілу кредиту та 161 595,57 грн. по процентам за користування кредитом, то вимога позивача про їх стягнення є правомірною та обґрунтованою.

Під час розгляду справи представником відповідача подано заяву про застосування строку позовної давності до вимоги про стягнення боргу по кредиту в загальному розмірі 59 921,20 грн., який відповідно до встановленої графіком черговості платежів мав бути погашений у строк до 25.03.2011 року та до вимог по стягненню процентів за користування цими коштами.

У відповідності до положень пункту 2.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.2013 року "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Відповідно до ч.3 статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Як вбачається з умов кредитного договору, сторонами встановлено як строк дії договору - до повного погашення суми кредиту, плати за кредит та пені (п.9.4), кінцевий строк повернення кредиту - до 15.08.2011 року (п.1.2.1) так і строки виконання зобов'язань зі щомісячним погашенням платежів, останній з яких у визначеній сумі підлягав виконанню в строк до 15.08.2011 року (графіком погашення кредиту).

Таким чином, графіком погашення кредиту, який є невід'ємною частиною кредитного договору №11198349000 від 14.08.2007 року, погашення кредитної заборгованості та строки сплати чергових платежів визначено місяцями.

Отже поряд з встановленням строку дії договору сторони встановили й строки виконання боржником окремих зобов'язань (внесення щомісячних платежів), що входять до змісту зобов'язання, яке виникло на основі договору.

Відповідно до ч.3 статті 254 ЦК України строк, що визначений місяцями, спливає у відповідне число останнього місяця строку.

Згідно з статтею 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Відповідно до ст.ст. 256, 257 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Частиною 1 статті 261 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч.5 статті 261 ЦК України).

Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у ст. ст. 252 - 255 ЦК України.

При цьому початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (ст. 261 ЦК України).

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Судом встановлено, що згідно з умовами кредитного договору (п.1.2.2) позичальник зобов'язаний здійснювати повернення кредиту частинами (щомісячними платежами) в розмірі та в строки, визначені графіком повернення кредиту та щомісячно сплачувати проценти за користування кредитом.

Оскільки умовами договору (графіком погашення кредиту) встановлені окремі самостійні зобов'язання, які деталізують обов'язок боржника повернути весь борг частинами та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обов'язку, то право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового траншу, а відтак і початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення.

Таким чином, оскільки за умовами договору погашення кредиту повинно здійснюватись позичальником частинами кожного 25 (26, 27) числа місяця, а процентів - кожного місяця з 1 по 10 число, наступного за місяцем, в рахунок якого вносяться кошти, початок позовної давності для стягнення цих платежів необхідно обчислювати з моменту (місяця, дня) невиконання позичальником кожного із цих зобов'язань.

Отже, аналізуючи умови договору сторін та зміст зазначених правових норм, слід дійти висновку про те, що у випадку неналежного виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором, позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу.

Аналогічні висновки містяться у постановах Вищого господарського суду України від 12 грудня 2012 року та від 7 березня 2013 року №5015/2087/12 та постановах Верховного суду України №6-16цс13 від 06.11.2013 року, №6-20цс14 від 19.03.2014 року.

Як вбачається з матеріалів справи, позовна заява надійшла до суду 22.04.2014 року, а направлена спецзв'язком 18.04.2014 року.

Положеннями пункту 4.4.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.2013 року "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" визначено, що з урахуванням положення частини четвертої статті 51 Господарського процесуального кодексу України днем подання позову слід вважати дату поштового штемпеля підприємства зв'язку, через яке надсилається позовна заява (а в разі подання її безпосередньо до господарського суду - дату реєстрації цієї заяви в канцелярії суду).

Відповідно до ч.4 статті 257 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Оскільки, вимоги про стягнення боргу по тілу кредиту в загальному розмірі 59 921,20 грн., який відповідно до встановленої графіком черговості платежів мав бути погашений у строк до 25.03.2011 року включно, заявлено після спливу трирічного строку позовної давності, тому вимоги позивача в цій частині не підлягають задоволенню.

В іншій частині позовні вимоги позивача про стягнення боргу по тілу кредиту в розмірі 29 960,59 грн. (за період з 25.04.2011 року по 15.08.2011 року) подані в межах строку позовної давності та підлягають задоволенню.

Щодо стягнення заборгованості по процентам за користування кредитними коштами, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

Згідно з абз. 3 пп.5.2 п.5 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №10 від 29.05.2013 року «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» позовна давність обчислюється окремо щодо основної і щодо кожної додаткової вимоги. Відтак можливий сплив позовної давності щодо додаткової вимоги, тоді як за основною вимогою позовна давність триватиме. Але якщо позовна давність спливла за основною вимогою, то вважатиметься, що вона спливла і стосовно додаткової вимоги.

З огляду на викладені приписи та враховуючи, що згідно положення ст.ст. 1048, 1056-1 Цивільного кодексу України зобов'язань зі сплати відсотків є акцесорним по відношенню до зобов'язання з повернення кредиту, то при закінчення строку позовної давності по вимогам про повернення кредиту закінчується і строк позовної давності по вимогам про сплату відсотків, які нараховуються у відповідності до ст.ст. 1048, 1056-1 Цивільного кодексу України.

Наведений висновок узгоджується з викладеними в пп. 5.3 п.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від №10 від 29.05.2013 року «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» роз'ясненнями застосування строків позовної давності при вирішення спорів, що виникають на підставі ст.ст. 536, 625, 1212, 1213, 1214 Цивільного кодексу України, якими вказується на сплив позовної давності за вимогою про сплату відсотків (процентів) у випадку спливу позовної давності за вимогою про стягнення основної заборгованості.

З умов договору, зокрема, п.1.6 вбачається, що сторонами передбачено два види процентів, а саме: прострочені проценти (якщо буде мати місце прострочення) та строкові проценти.

Так, строкові проценти нараховуються згідно з п.1.3.1 договору в редакції додаткової угоди № 3 від 24.07.2009 року та їх процентна ставка становить 24% річних, а прострочені згідно з п.1.3.2 договору в редакції додаткової угоди № 3 від 24.07.2009 року та їх процентна ставка становить 48% річних.

Крім того, відповідно п.3 додатку №1 до додаткової угоди №3 (графік погашення кредиту), будь-яка сума заборгованості за кредитом, що перевищує розмір максимально допустимої заборгованості за сумою неповернутого кредиту, який (розмір) встановлений на відповідну дату, зазначену в пункті 2 вищезазначеного графіку, вважається простроченою сумою основного боргу.

Розрахунок строкових процентів:

№Період, за який нараховано процентиЗалишок заборгованості за кредитом, грн.Процентна ставка, %Кількість днівНараховано процентів, грн. 101.04.2011-30.04.201123 968,472430479,37201.05.2011-31.05.201117 976,352431371,51301.06.2011-30.06.201111 984,232430239,68401.07.2011-31.07.20115 992,112431123,84501.08.2011-15.08.20115 992,11241559,92

Загальний розмір строкових процентів за перерахунком суду становить 1 274,32 грн.

Перевіривши контррозрахунок відповідача, суд погоджується з нарахуванням прострочених процентів в розмірі 41 353,60 грн.

Таким чином, вимоги позивача щодо стягнення з відповідача заборгованості по процентам за користування кредитом підлягають частковому задоволенню в розмірі 42 627,92 грн.

Позовні вимоги в частині стягнення з відповідача заборгованості по процентам за користування кредитом в розмірі 118 967,65 грн. не підлягають задоволенню у зв'язку із застосування строку позовної давності.

У зв'язку з неналежним виконанням грошових зобов'язань за кредитним договором банк нарахував боржнику пеню за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом у розмірі 7 040,66 грн. за період з 15.08.2011 року по 12.02.2012 року та пеню за несвоєчасне погашення заборгованості за процентами за користування кредитом в розмірі 9 765,84 грн. за період з 09.10.2013 року по 08.04.2014 року.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

Згідно з частинами 1, 3 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

У відповідності до частини 2 статті 551 Цивільного кодексу України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі. Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом.

Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно з п.7.1 договору, за порушення позичальником термінів повернення кредиту та/або процентів за кредит та/або комісій, встановлених договором, банк має право вимагати від позичальника, а позичальник при цьому зобов'язаний сплатити банку додатково до плати за кредит пеню з розрахунку 17% річних від суми зазначеної простроченої заборгованості (суми кредиту та/або процентів по кредиту та або комісій), розрахованої за кожен день прострочення платежу, включаючи день сплати заборгованості, але в будь-якому випадку такий розмір пені не може перевищувати розмір, встановлений чинним законодавством України.

Стаття 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» передбачає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Частина 6 статті 232 ГК України передбачає, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

У заяві про застосування строку позовної давності відповідач також просив застосувати строк позовної давності і до стягнення пені.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Нормами статті 257 ЦК України встановлено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

У відповідності до частини 1 та пункту 1 частини 2 статті 258 ЦК України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Згідно з ч. 1 статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до ч. 4 статті 267 ЦК України слив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Відповідно до п. 4.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.2013 року "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів", якщо відповідно до чинного законодавства або договору неустойка (пеня) підлягає стягненню за кожний день прострочення виконання зобов'язання, позовну давність необхідно обчислювати щодо кожного дня окремо за попередній рік до дня подання позову, якщо інший період не встановлено законом або угодою сторін.

З огляду на вищевикладене та беручи до уваги те, що позивач заявив вимоги про стягнення з відповідача пені за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом за період з 15.08.2011 року по 12.02.2012 року у розмірі 7 040,66 грн., а звернувся з позовом 18.04.2014 року (відмітки спецзв'язку), тому вимоги в цій частині не підлягають задоволенню, у зв'язку із спливом позовної давності.

Крім того, суд наводить власний розрахунок пені за несвоєчасне погашення заборгованості за процентами за користування кредитом з урахуванням норм пункту 1 частини 2 статті 258 Цивільного кодексу України та пункту 4.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.2013 року "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів":

Сума боргу грн.Період простроченняКількість днів простроченняРозмір облікової ставки НБУРозмір подвійної облікової ставки НБУ в деньСума пені за період прострочення, грн.7350.3209.10.2013 - 08.04.20141826.5000 %0.036 %*476.461238.3711.11.2013 - 08.04.20141496.5000 %0.036 %*65.721198.4211.12.2013 - 08.04.20141196.5000 %0.036 %*50.791238.3711.01.2014 - 08.04.2014886.5000 %0.036 %*38.811238.3711.02.2014 - 08.04.2014576.5000 %0.036 %*25.141118.5311.03.2014 - 08.04.2014296.5000 %0.036 %*11.55

З огляду на вищенаведене та доведення факту несвоєчасності виконання грошового зобов'язання за договором, вимоги позивача про нарахування пені за несвоєчасне погашення заборгованості за процентами за користування кредитом, з урахуванням пункту 1 частини 2 статті 258 Цивільного кодексу України, підлягають частковому задоволенню у розмірі 668,47 грн. Вимоги позивача про нарахування пені несвоєчасне погашення заборгованості за процентами за користування кредитом в розмірі 9 097,38 грн. не підлягає задоволенню.

Відповідно до ч.1 статті 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно з ч.1 статті 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 34 ГПК України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 44 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Відповідно до положень статті 49 ГПК України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ч.1 с. 32, ч.1 ст. 33, ст.ст. 34, 44, 49, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Комфортбуд - 4" (04119, м. Київ, вулиця Сім'ї Хохлових, будинок 15, ідентифікаційний код 10003540549) на користь публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк" (61001, м. Харків, пр. Московський, 60, код ЄДРПОУ 09807750) заборгованість за кредитом в розмірі 29 960 (двадцять дев'ять тисяч дев'ятсот шістдесят) грн., заборгованість по процентам за користування кредитом 42 627 (сорок дві тисячі шістсот двадцять сім) грн. 92 коп., пеню в розмірі 668 (шістсот шістдесят вісім) грн. 47 коп. та судовий збір в розмірі 1 465 (одна тисяча чотириста шістдесят п'ять) грн. 37 коп.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Відповідно до частини 5 статті 85 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Дата підписання рішення: 14.07.2014 року.

Суддя С.М.Мудрий