Постанова № 39754927, 10.07.2014, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" липня 2014 р. Справа№ 911/990/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Мальченко А.О.

суддів: Жук Г.А.

Скрипки І.М.

при секретарі судового засідання Євдокимові В.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги публічного акціонерного товариства «Факел»

на рішення господарського суду Київської області

від 25.04.2014 року

у справі №911/990/14 (суддя - Горбасенко П.В.)

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Юнітон», м. Запоріжжя,

до публічного акціонерного товариства «Факел», м. Фастів, Київська обл.,

про стягнення 472 115,34 грн.

за участю представників:

від позивача: Прокопенко І.Г. - представник (дов. № 08/014 від 23.12.2013р.);

від відповідача: не з'явився;

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Юнітон» (надалі - ТОВ «Юнітон») звернулось до господарського суду Київської області з позовом до публічного акціонерного товариства «Факел» (надалі - ПАТ «Факел») про стягнення 472 115,34 грн., з яких 445 395,23 грн. основного боргу та 26 720,11 грн. штрафу, вказуючи на неналежне виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором поставки № КВ-013 від 18.02.2011 року щодо оплати отриманого товару та наданих послуг з порізки металопрокату.

Рішенням господарського суду Київської області від 25.04.2014 року у справі №911/990/14 позовні вимоги було задоволено повністю, стягнуто з публічного акціонерного товариства «Факел» на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Юнітон» 445 395,23 боргу за поставлений, на підставі видаткових накладних №320 від 23.01.2013 року, №1257 від 28.02.2013 року, №3156 від 17.05.2013 року, №3290 від 23.05.2013 року згідно договору поставки № КВ-013 від 18.02.2011 року, товар і надані послуги з порізки металопрокату та 26 720,11 грн. штрафу .

Не погоджуючись із рішенням суду, публічне акціонерне товариство «Факел» звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Київської області від 25.04.2014 року як таке, що прийняте з порушенням норм процесуального права, та прийняти нове рішення, яким залишити позовну заяву без розгляду.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 22.05.2014 року апеляційну скаргу прийнято до провадження та розгляд справи призначено на 10.07.2014 року.

В судове засідання 10.07.2014 року відповідач свого уповноваженого представника не направив, про день, місце та час розгляду апеляційної скарги був повідомлений належним чином, про що свідчить поштове повідомлення про вручення поштового відправлення.

Вислухавши думку представника позивача, враховуючи, що відповідач не повідомив суд про поважність причин нез'явлення до суду апеляційної інстанції та не заявив клопотання про відкладення розгляду справи, судова колегія, порадившись на місці, ухвалила здійснити розгляд апеляційної скарги за відсутності відповідача.

В судовому засіданні 10.07.2014 року представник позивача вимоги апеляційної скарги не визнав, доводи, на яких вона ґрунтується вважає безпідставними, а судове рішення законним, у зв'язку з чим просив залишити оскаржуване рішення без змін, а скаргу відповідача - без задоволення.

10.07.2014 року в судовому засіданні колегією суддів було оголошено вступну та резолютивну частини постанови апеляційного господарського суду.

Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, вислухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як вірно встановлено місцевим господарським судом та вбачається з матеріалів справи, 18.02.2011 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Юнітон» (в тексті договору - постачальник) та відкритим акціонерним товариством «Факел» (в тексті договору - покупець) було укладено договір поставки № КВ-013 (надалі - договір), згідно якого постачальник зобов'язався поставити покупцю металопродукцію (надалі - товар), а покупець - прийняти цей товар і своєчасно здійснювати його оплату на умовах договору.

Згідно п.п. 3.1., 3.2., 3.3. договору покупець оплачує поставлений товар по цінам, вказаним у Специфікації (видатковій накладній) на кожну партію товару. У випадку зміни ціни постачальник погоджує її з покупцем шляхом підписання додатків (доповнень) до договору. Після погодження і підписання сторонами специфікації, постачальник виставляє рахунок на загальну вартість партії товару, вказаного у специфікації. Покупець оплачує продукцію шляхом 50% передоплати та 50% оплати протягом 15 календарних днів з дня відвантаження.

Пунктом 3.4 договору визначено, що за взаємною згодою сторін допускається інший порядок розрахунків за підписаним договором, які вказуються в підписаних специфікаціях.

Моментом поставки вважається дата, вказана у видатковій накладній (п. 4.4. договору).

Пунктом 5.3. договору сторонами погоджено, що відвантаження товару здійснюється за наявності довіреності представника покупця на здійснення отримання товару.

Відповідно до п. 6.1. договір вступає в силу з моменту його підписання уповноваженими представниками обох сторін і діє до 31.12.2011 року. В частині взаєморозрахунків між сторонами договір діє до повного виконання зобов'язань між сторонами.

01.07.2011 року між сторонами було укладено додаткову угоду до договору № КВ-013 від 18.02.2011 року, згідно якої сторони домовились в преамбулі та тексті укладеного договору найменування відкрите акціонерне товариство «Факел» в усіх відмінках замінити на публічне акціонерне товариство «Факел».

В подальшому між сторонами було укладено додаткову угоду №2 від 30.12.2011 року та додаткову угоду №4 від 18.12.2013 року до договору № КВ-013 від 18.02.2011 року, згідно яких дію договору поставки № КВ-013 від 18.02.2011 року було продовжено до 31.12.2013 року та до 31.12.2014 року відповідно.

Додатковою угодою №3 від 01.01.2012 року до договору № КВ-013 від 18.02.2011 року сторони погодили збільшити загальну ціну договору, у зв'язку з чим викласти п. 1.4. зазначеного договору в наступній редакції: «Загальна ціна цього договору на момент його укладення орієнтовано становить 10 000 000,00 грн. Остаточна ціна договору визначається за підписаними сторонами специфікаціями до цього договору».

14.01.2013 року між сторонами була підписана специфікація №3 (додаток №3 до договору), згідно якої позивач зобов'язався поставити відповідачу товар (Лист AISI 304 8мм) на суму 779 850,00 грн. протягом січня-лютого 2013 року, за умови оплати: 20% передплати, інші 80% - до 20.02.2013 року.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено місцевим господарським судом, на виконання умов договору позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 528 497,73 грн., а відповідач вказаний товар отримав, що підтверджується підписаними обома сторонами видатковими накладними: №320 від 23.01.2013 року на суму 386 129,73 грн., №1257 від 28.02.2013 року на суму 1 536,00 грн., №3156 від 17.05.2013 року на суму 36 000,00 грн., №3290 від 23.05.2013 року на суму 104 832,00 грн. (а.с. 20-23) та довіреностями на отримання товарно-матеріальних цінностей №93 від 23.01.2013 року, №259 від 28.02.2013 року, №554 від 16.05.2013 року (а.с. 24-27).

Крім того, як вірно встановлено судом першої інстанції, 19.12.2013 року відповідач повернув позивачу товар на суму 552,00 грн., що підтверджується прибутковою накладною №2659 від 19.12.2013 року (а.с. 29).

Водночас, як вбачається з наявного в матеріалах справи акту надання послуг №3156 від 17.05.2013 року (а.с. 28), підписаного та скріпленого печатками обох сторін з посиланням на договір № КВ-013 від 18.02.2011 року, позивач надав відповідачу послуги з порізки металопрокату на суму 60,00 грн.

Однак, як вірно встановлено місцевим господарським судом, відповідач за отриманий від позивача на підставі вищевказаних видаткових накладних товар, розрахувався частково, сплативши позивачеві 82 610,50 грн.

Таким чином, у відповідача перед позивачем утворилась заборгованість за поставлений товар на підставі видаткових накладних №320 від 23.01.2013 року, №1257 від 28.02.2013 року, №3156 від 17.05.2013 року, №3290 від 23.05.2013 року згідно договору поставки №КВ-013 від 18.02.2011 року, та надані послуги з порізки металопрокату у загальному розмірі 445 395,23 грн. (528 497,73грн. + 60,00 грн. - 552 грн. - 82 610,50 грн.).

Вказане підтверджується наявними в матеріалах справи актом звірки взаєморозрахунків (а.с. 30), підписаним та скріпленим печатками обох сторін, а також довідкою ТОВ «Юнітон» №46-ю від 11.04.2014 року (а.с. 51), підписаною генеральним директором та головним бухгалтером товариства, підписи яких скріплені печаткою позивача.

Враховуючи наявність заборгованості відповідача перед позивачем з оплати поставленого товару та наданих послуг, 20.02.2014 року ТОВ «Юнітон» в порядку ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України направило на адресу ПАТ «Факел» претензію вих. №25ю від 18.02.2014 року (а.с. 31) з вимогою в семиденний строк сплатити 445 395,23 грн., включаючи 60,00 грн. боргу за надані послуги з порізки металопрокату, що підтверджується описом вкладення у цінний лист від 20.02.2014 року та фіскальним чеком №3544 від 20.02.2014 року (а.с. 32).

З огляду на те, що вказана претензія була залишена відповідачем без відповіді та задоволення, заборгованість відповідача з оплати поставленого товару та наданих послуг погашена не була, позивач був вимушений звернутися з даним позовом до суду.

Як під час розгляду справи в суді першої інстанції, так і в ході перегляду справи апеляційним судом, відповідач не надав обґрунтованих заперечень по суті позовних вимог, посилаючись лише на необхідність з'ясування обсягу повноважень генерального директора позивача на підписання позовної заяви.

Задовольняючи позовні вимоги ТОВ «Юнітон», місцевий господарський суд виходив з доведеності факту здійснення позивачем поставки та отримання товару за вказаними видатковими накладними, а також надання відповідачу послуг з порізки металопрокату, та відсутності доказів їх оплати в повному обсязі ПАТ «Факел».

Крім того, суд визнав безпідставними посилання відповідача на необхідність витребування у позивача затвердженого зборами учасників ТОВ «Юнітон» положення про дирекцію останнього з метою з'ясування обсягу повноважень генерального директора позивача на підписання позовної заяви та відмовив у задоволенні відповідного клопотання відповідача.

Не погоджуючись з рішенням місцевого господарського суду, ПАТ «Факел» в апеляційній скарзі посилається на відсутність у матеріалах справи належних доказів на підтвердження повноважень генерального директора позивача щодо підписання позовної заяви та просить прийняти нове рішення, яким залишити позовну заяву без розгляду на підставі п. 1 ч.1 ст. 81 ГПК України.

Колегія суддів апеляційного господарського суду з доводами скаржника не погоджується, вважає їх необґрунтованими, безпідставними та такими, що не відповідають фактичним обставинам справи, з огляду на наступне.

Частиною першою ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Як вірно встановлено місцевим господарським судом та вбачається з матеріалів справи, між ТОВ «Юнітон» та ПАТ «Факел» виникли правовідносини за договором поставки, а також правовідносини з надання послуг.

Згідно ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 ЦК України).

Колегія суддів зазначає, що факт здійснення господарської операції по передачі товару підтверджується первинними бухгалтерськими документами.

Як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження факту виконання господарської операції про передачу товару покупцю позивачем було надано суду видаткові накладні та довіреності на право отримання товарно-матеріальних цінностей, які визнано судом належними доказами.

Колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що видаткові накладні, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оформлені відповідно до вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та Положення «Про документальне забезпечення записів бухгалтерського обліку», затвердженого наказом Міністерства Фінансів України від 24 травня 1995 року № 88, а надані суду довіреності на право отримання ТМЦ оформлені відповідно до вимог Інструкції «Про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей», затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 16.05.1996 року №99.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що позивачем належним чином виконано свої договірні зобов'язання щодо поставки товару, а відтак, у відповідача виник обов'язок його оплати.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно п. 3.3 договору покупець оплачує продукцію шляхом 50% передоплати та 50% оплати протягом 15 календарних днів з дня відвантаження.

Пунктом 3.4 договору визначено, що за взаємною згодою сторін допускається інший порядок розрахунків за підписаним договором, котрі вказуються в підписаних специфікаціях.

Згідно підписаної сторонами специфікації №3 від 14.01.2013 року (додаток №3 до договору) сторони погодили наступні умови оплати: 20% передплати, інші 80% - до 20.02.2013 року.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем було порушено договірні зобов'язання щодо здійснення повної оплати за отриманий товар згідно вищевказаних видаткових накладних, у зв'язку з чим заборгованість ПАТ «Факел» перед ТОВ «Юнітон» за договором поставки №КВ-013 від 18.02.2011 року склала 445 335,23 грн.

Крім того, виходячи з аналізу положень статей 181 Господарського кодексу України та статей 205, 626, 638, 639 Цивільного кодексу України, колегія суддів встановила, що між позивачем та відповідачем було укладено у спрощений спосіб договір про надання послуг, шляхом підписання сторонами акту надання послуг №3156 від 17.05.2013 року.

Згідно ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Колегія суддів апеляційного господарського суду зазначає, що з правовідносин, які склалися між сторонами з надання послуг порізки металопрокату (в тому числі зі змісту акту надання послуг), а також вимог законодавства неможливо визначити строк, за яким у відповідача виник обов'язок оплати наданих послуг на суму 60,00 грн.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Як вбачається з ч. 2, 3, 4 п. 1.7 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України, від 17.12.2013 № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» днем пред'явлення вимоги кредитором слід вважати день, у який боржник одержав надіслану йому вимогу, а в разі якщо вимогу надіслано засобами поштового зв'язку і підприємством зв'язку здійснено повідомлення про неможливість вручення поштового відправлення, то днем пред'явлення вимоги є дата оформлення названим підприємством цього повідомлення.

Оскільки згаданою статтею 530 ЦК України не визначена форма пред'явлення вимоги кредитором, останній може здійснити своє право як шляхом надіслання платіжної вимоги-доручення, так і шляхом звернення до боржника з листом, телеграмою, надіслання йому рахунка (рахунка-фактури) тощо. При цьому якщо боржник (відповідач) заперечує одержання ним такої вимоги, кредитор (позивач) зобов'язаний подати господарському суду докази її надіслання боржникові. Останній, зі свого боку, не позбавлений права подати докази неодержання ним вимоги кредитора (наприклад, довідку підприємства зв'язку про ненадходження на адресу боржника відповідного рекомендованого поштового відправлення). Ухилення боржника від одержання на підприємстві зв'язку листа, що містив вимогу (відмова від його прийняття, нез'явлення на зазначене підприємство після одержання його повідомлення про надходження рекомендованого або цінного листа) не дає підстав вважати вимогу непред'явленою. Подання ж кредитором позовної заяви, адресованої господарському суду (а не боржнику) і надіслання останньому як відповідачеві копії такої заяви є складовими судової процедури, а не цивільних правовідносин, і відповідні дії не можуть розглядатися як вимога у розумінні зазначеної норми ЦК України.

Оскільки позивачем було надано суду відповідну вимогу та докази звернення з нею до відповідача про сплату заборгованості, в тому числі і за надані послуги з порізки металопрокату на суму 60,00 грн., місцевий господарський суд дійшов вірного висновку, що строк оплати за надані послуги настав, доказів оплати відповідачем не надано, а відтак, на час прийняття рішення у відповідача наявна заборгованість перед позивачем у сумі 60,00 грн. за надані послуги.

Пунктом першим статті 193 Господарського кодексу України та статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Враховуючи, що позивач передав товар на виконання умов договору поставки № КВ-013 від 18.02.2011 року, а також здійснив надання послуг згідно акту надання послуг №3156 від 17.05.2013 року, строк оплати відповідно до договору та ч. 2. ст. 530 ЦК України настав, доказів повної оплати вартості отриманого товару та доказів оплати наданих послуг суду не надано, борг відповідача перед позивачем на час прийняття рішення не погашений, його розмір підтверджується наявними матеріалами справи та не спростований відповідачем, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду та вважає, що позовна вимога про стягнення з відповідача суми основного боргу в розмірі 445 395,23 грн. є обґрунтованою, документально підтвердженою та такою, що підлягає задоволенню.

Крім того, позивач відповідно до пункту 8.3. договору поставки № КВ-013 від 18.02.2011 року заявив до стягнення з відповідача штрафу в розмірі 6% від суми заборгованості за поставлений товар, який за його розрахунком склав 26 720,11 грн.

Відповідно до вимог ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно зі ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. При цьому, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Відповідно до п. 8.3. договору поставки № КВ-013 від 18.02.2011 року у випадку прострочення будь-якого з платежів по договору, постачальник має право в односторонньому порядку відмовитися від поставки товару, а покупець сплачує одноразовий штраф у розмірі 6% від вартості неоплаченого товару (з урахуванням ПДВ), якщо прострочка платежу складає більше 15 календарних днів.

Як вірно зазначено місцевим господарським судом, вказані в п. 8.3. договору 6 відсотків від суми простроченого платежу за своєю правовою природою є штрафом (господарсько-правовою санкцію у зв'язку з неналежним виконанням боржником грошового зобов'язання).

З огляду на те, що відповідач не розрахувався з позивачем за отриманий товар протягом більше ніж 15-ти календарних днів з моменту виникнення обов'язку з оплати отриманого товару, штраф у розмірі 6% від суми простроченого платежу (погоджений сторонами п. 8.3. договору) у загальному розмірі 26 720,11 грн. відповідає фактичним обставинам справи та підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції про задоволення позовних вимог, а саме, щодо стягнення з відповідача на користь позивача 472 115,34 грн. заборгованості, з яких 445 395,23 грн. основного боргу та 26 720,11 грн. штрафу .

При цьому, колегія суддів не вбачає підстав для залишення позову без розгляду на підставі п. 1 ч. 1 ст. 81 ГПК України, на який посилається апелянт в обґрунтування доводів апеляційної скарги, з огляду на наступне.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 81 ГПК України господарський суд залишає позов без розгляду, якщо позовну заяву підписано особою, яка не має права підписувати її, або особою, посадове становище якої не вказано.

Відповідно до ст. 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи мають право звертатися до господарського суду згідно зі встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Право підпису позовної заяви від імені організації належить її керівнику, який за своїм статусом представляє її інтереси, оскільки згідно ст. 92 Цивільного кодексу України юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.

Згідно ст. 28 ГПК України справи юридичних осіб в господарському суді ведуть їх органи, що діють у межах повноважень, наданих їм законодавством та установчими документами, через свого представника. Керівники підприємств та організацій, інші особи, повноваження яких визначені законодавством або установчими документами, подають господарському суду документи, що посвідчують їх посадове становище.

Таким чином, підставами виникнення повноваження на здійснення правоздатності у відносинах за участю юридичної особи є вказівки установчих документів або закону, якими передбачається право (повноваження) певного органу чи органів юридичної особи діяти в її інтересах, зокрема визначення в статуті господарського товариства переліку та структури його органів, а також компетенцію та обсяг повноважень кожного з них.

Відповідно до ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються судом письмовими та речовими доказами, поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь у судовому процесі. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Як вбачається з позовної заяви, остання підписана генеральним директором ТОВ «Юнітон» ОСОБА_3, на підтвердження повноважень якого до позовної заяви додано Протокол №16 загальних зборів учасників ТОВ «Юнітон» від 04.10.2004 року та довідку АА№658362 з ЄДРПОУ (а.с. 34, 46-47), згідно яких керівником - генеральним директором позивача є ОСОБА_3.

Також позивачем надано статут ТОВ «Юнітон», затверджений рішенням загальних зборів учасників ТОВ «Юнітон» №18 від 27.10.2006 року, відповідно до положень якого генеральний директор діє від імені товариства в межах, встановлених чинним законодавством України та установчими документами; представляє інтереси товариства у відносинах з іншими підприємствами, установами, організаціями, державними органами, громадянами, іноземними контрагентами без довіреності (п.п. 8.20-8.21 статуту).

Враховуючи викладене, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що генеральний директор ТОВ «Юнітон» ОСОБА_3 є уповноваженим представником позивача у розумінні ст. 28 ГПК України, повноваження якого підтверджуються наявними у справі установчими документами товариства.

Відтак, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення клопотання відповідача про витребування у позивача затвердженого зборами учасників ТОВ «Юнітон» положення про дирекцію товариства, у зв'язку з чим вважає, що місцевим господарським судом було правомірно відмовлено в його задоволенні.

Згідно зі статтею 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

З огляду на вищевикладене, апеляційний господарський суд вважає, що рішення господарського суду Київської області від 25.04.2014 року прийнято відповідно до вимог чинного законодавства, з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги законних та обґрунтованих висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому підстав для його скасування чи зміни не вбачається, відповідно, апеляційна скарга публічного акціонерного товариства «Факел» має бути залишена без задоволення.

Судовий збір за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні на підставі статті 49 ГПК України покладається на апелянта.

Керуючись статтями 4-3, 32, 33, 43, 49, 99, 101 - 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «Факел» на рішення Київської області від 25.04.2014 року у справі №911/990/14 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду Київської області від 25.04.2014 року у справі №911/990/14 залишити без змін.

3. Матеріали справи №911/990/14 повернути до господарського суду Київської області.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Головуючий суддя А.О. Мальченко

Судді Г.А. Жук

І.М. Скрипка