Постанова № 39753069, 11.07.2014, Волинський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 липня 2014 року м.Луцьк Справа № 803/1217/14

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого, судді Смокович В.І.,

при секретарі судового засідання Литвиненко І.П.,

за участю позивача ОСОБА_1,

представника позивача ОСОБА_2,

представника відповідача Забожчук О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Міністерства внутрішніх справ України у Волинській області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1) звернувся в суд з адміністративним позовом до Управління Міністерства внутрішніх справ України у Волинській області (далі - відповідач, управління, УМВС України у Волинській області) про визнання протиправним та скасування наказу від 29 травня 2014 року №114 о/с в частині звільнення позивача зі служби в органах внутрішніх справ, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач проходив службу на посаді старшого сержанта міліції - інспектора дорожньо-патрульної служби взводу із забезпечення супроводження роти дорожньо-патрульної служби ДАІ, підпорядкованої УМВС України у Волинській області. Наказом УМВС України у Волинській області від 29 травня 2014 року №114 о/с його було звільнено зі служби в органах внутрішніх справ на підставі пункту 66 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, а саме за скоєння вчинків, що дискредитують звання рядового і начальницького складу. Підставою для звільнення був наказ управління від 29 травня 2014 року №330/в.

ОСОБА_1 зі своїм звільненням не погоджується та зазначає, що службу ніс належним чином, до дисциплінарної відповідальності не притягався. З наказом УМВС України у Волинській області від 29 травня 2014 року №330/в, який став підставою для звільнення, його не знайомили. Також вказує, що має двох неповнолітніх дітей та дружину, яких повинен забезпечувати. З цих підстав просить суд визнати протиправним та скасувати наказ відповідача від 29 травня 2014 року №114 о/с в частині його звільнення, поновити його на посаді старшого сержанта міліції - інспектора дорожньо-патрульної служби взводу із забезпечення супроводження роти дорожньо-патрульної служби ДАІ, підпорядкованої УМВС України у Волинській області та стягнути грошове забезпечення за час вимушеного прогулу.

Позивач та його представник у судовому засіданні та додаткових письмових поясненнях від 10 липня 2014 року (а.с.77-82) позовні вимоги підтримали та просили суд їх задовольнити. Додатково пояснили, що безпосереднього наказу на відрядження до Харківської області щодо ОСОБА_1 не виносилося, а тому, на їх думку, він не відмовлявся виконувати його. Письмово з наказами МВС України від 28 травня 2014 року №488 дск та УДАІ УМВС від 28 травня 2014 року №157 «Про відрядження працівників Державтоінспекції області» позивача не ознайомлювали, так само як і не ознайомлювали з висновками службового розслідування. Відповідний рапорт на ознайомлення не писав. Крім того зазначають, що стан здоров'я ОСОБА_1 не дозволяв йому відбути у відрядження, однак надати відповідну медичну довідку та пояснити, чому до того він регулярно відбував на патрулювання до смт. Любешів, м. Рівне та м. Київ і стан здоров'я йому це дозволяв, не змогли. Також звертали увагу суду, що до позивача був застосований крайній захід дисциплінарного стягнення - звільнення з органів внутрішніх справ, хоча він до того проходив службу сумлінно та без притягнення до дисциплінарної відповідальності.

Відповідач, суб'єкт владних повноважень, у письмових запереченнях від 26 червня 2014 року №15/1021 (а.с.21-26) та його представник у судовому засіданні позовних вимог не визнали та пояснили, що наказом начальника Управління Державної автомобільної інспекції УМВС України у Волинській області на виконання наказу МВС України від 28 травня 2014 року №488 дск прийнято наказ №157 «Про відрядження працівників Державтоінспекції області», згідно якого командирам взводів ДПС зобов'язано провести оперативні наради з підпорядкованим особовим складом щодо відрядження працівників ДПС в розпорядження начальника ГУ МВС України в Харківській області. Під час даних нарад необхідно було визначити по два досвідчених, патріотично налаштованих працівника ДПС та подати списки бажаючих до виконання поставлених завдань до 09:00 29 травня 2014 року у відділ ДПС УДАІ УМВС.

На виконання зазначених вимог командири взводів з обслуговування стаціонарного поста №1, поста №2, поста №3 РДПС ДАІ УМВС та начальник відділення ДАІ з обслуговування м. Луцька ДАІ УМВС рапортами доповіли, що ними були проведені відповідні наради, на яких визначені працівники для відрядження, списки котрих додавалися.

Натомість командир взводу із забезпечення супроводження РДПС ДАІ УМВС рапортом від 28 травня 2014 року доповів начальнику УДАІ, що під час проведення зборів особового складу ніхто з працівників не виявив бажання їхати у відрядження в Харківську область. Після цього, начальником УДАІ були проведені повторні збори, у ході яких 13 працівників взводу написали рапорти на звільнення, однак відмовилися надати їх керівництву. В результаті, відбулися повторні збори в присутності начальника Управління кадрового забезпечення УМВС України у Волинській області, під час яких працівники взводу із забезпечення супроводження знову відмовилися відбути у відрядження та здали свої службові посвідчення.

Того ж дня, біля 16:00 командир взводу знову зібрав для бесіди особовий склад, під час якої останні також категорично відмовилися їхати у відрядження, при цьому ОСОБА_1 подав рапорт про відмову від поїздки.

На підставі вищевикладеного було призначено службове розслідування, за результатом якого комісія УМВС України у Волинській області дійшла висновку про скоєння 13 працівниками взводу із забезпечення супроводження РДПС УДАІ УМВС України у Волинській області (в тому числі позивачем) вчинку, що дискредитує звання рядового і начальницького складу, порушення Присяги працівника органів внутрішніх справ України в частині відданості народові України, невиконання відомчих наказів МВС щодо виконання завдань, визначених Законом України «Про боротьбу з тероризмом» та несення служби по охороні громадського порядку в районах проведення антитерористичної операції.

З цих підстав відповідач вважає, що ОСОБА_1 було обґрунтовано звільнено на підставі пункту 66 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ (за дискредитацію), тому просить суд відмовити у задоволенні позову.

Заслухавши пояснення позивача, його представника та представника відповідача, допитавши свідків, дослідивши письмові матеріали справи, суд дійшов висновку, що у задоволенні адміністративного позову слід відмовити з наступних підстав.

Судом встановлено, що на підставі наказу Управління Міністерства внутрішніх справ України у Волинській області від 17 серпня 2009 року №144 о/с ОСОБА_1 було прийнято на службу до органів внутрішніх справ на посаду інспектора патрульної служби взводу №3 роти патрульної служби Луцького міського відділу (а.с.27-29).

Присягу працівника органів внутрішніх справ України позивач прийняв 14 вересня 2009 року, що підтверджується текстом присяги, який скріплений його особистим підписом (а.с.43).

На момент свого звільнення позивач працював на посаді старшого сержанта міліції - інспектора дорожньо-патрульної служби взводу із забезпечення супроводження роти дорожньо-патрульної служби ДАІ, підпорядкованої УМВС України у Волинській області, що підтверджується його послужним списком та трудовою книжкою (а.с.10-11, 27-29).

Як слідує з матеріалів справи, наказом начальника Управління державної автомобільної інспекції УМВС України у Волинській області (далі - УДАІ) від 28 травня 2014 року №157, на виконання вимог наказу МВС України від 28 травня 2014 року №488 дск (а.с.30) та керівництва Департаменту ДАІ МВС України зобов'язано командирів взводів ДПС ДАІ роти ДПС підпорядкованої УМВС України у Волинській області на начальників відділення ДАІ з обслуговування м. Луцька провести оперативні наради з підпорядкованим особовим складом щодо відрядження працівників ДАІ в розпорядження начальника ГУМВС України в Харківській області. Під час проведення нарад визначити по 2 досвідчених, патріотично налаштованих працівника ДАІ та подати списки бажаючих до виконання поставлених завдань до 09:00 29 травня 2014 року у відділ ОР ДПС УДАІ УМВС у Волинській області (а.с.31).

На виконання вищенаведених наказів командири взводів з обслуговування стаціонарного поста №1, поста №2, поста №3 РДПС ДАІ УМВС та начальник відділення ДАІ з обслуговування м. Луцька рапортами від 29 травня 2014 року доповіли, що ними були проведені відповідні наради, на яких визначені працівники для відрядження (а.с.35-38).

Натомість, командир взводу із забезпечення супроводження роти ДПС ДАІ підпорядкованої УМВС України у Волинській області капітан міліції ОСОБА_5 у рапорті від 29 травня 2014 року доповів, що ним була проведена оперативна нарада з особовим складом, на якій було присутні 15 працівників підрозділу. На зборах було винесено питання щодо відрядження співробітників в Харківську область для несення служби по забезпеченню безпеки дорожнього руху та охорони громадського порядку. В ході бесіди співробітникам було доведено мету та особливості відрядження. Добровільного бажання їхати у відрядження в Харківську область для несення служби не виявив жоден працівник підрозділу (а.с.39).

Допитаний в судовому засіданні ОСОБА_5, який був приведений до присяги свідка та попереджений про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиві показання (а.с.87), пояснив, що 28 травня 2014 року начальник УДАІ ОСОБА_6 зібрав керівників (командирів) підрозділів та повідомив, що надійшов наказ МВС України про необхідність відрядження 10 працівників автоінспекції до Харківської області. Наказом начальника було вирішено, що кожен підрозділ на оперативних нарадах з особовим складом виділить по 2 працівника. Однак, всі підлеглі його взводу відмовилися від поїздки, про що він доповів відповідним рапортом. Конкретно відмову ОСОБА_1 свідок не пам'ятає. На запитання суду підтвердив, що зміст наказів МВС України від 28 травня 2014 року №488 дск та УДАІ УМВС від 28 травня 2014 року №157 «Про відрядження працівників Державтоінспекції області» був доведений до особового складу усно, в тому числі і до ОСОБА_1 Оскільки весь особовий склад взводу відмовився їхати, тому до Харківської області поїхав сам свідок та інший працівник ДАІ Луцького району на добровільних засадах.

В подальшому, як слідує з рапорту начальника УДАІ УМВС України у Волинській області полковника міліції ОСОБА_6 від 29 травня 2014 року, приблизно о 08:00 до нього на мобільний телефон поступив дзвінок від командира взводу із забезпечення супроводження, який повідомив, що з 15 присутніх працівників жоден не виявив бажання їхати у відрядження в категоричній формі. В ході проведення повторної оперативної наради за участю начальника УДАІ та старшого інспектора з о/д ВДПС УДАІ майора міліції ОСОБА_7, 13 працівників взводу із забезпечення супроводження написали рапорти на звільнення, однак надати їх керівництву відмовилися. О 10:00 годині було проведено спільну нараду у присутності начальника Управління кадрового забезпечення УМВС України у Волинській області полковника міліції ОСОБА_8, начальника сектора кадрового забезпечення УДАІ підполковника міліції ОСОБА_9, старшого інспектора з о/д ВДПС УДАІ майора міліції ОСОБА_7, на якій проведено бесіду з працівниками взводу із забезпечення супровадження роти ДПС ДАІ, які в кінцевому результаті здали свої службові посвідчення (а.с.33). Аналогічні обставини викладені у рапорті начальника Управління кадрового забезпечення УМВС України у Волинській області полковника міліції ОСОБА_8 від 29 травня 2014 року (а.с.34).

Допитаний в судовому засіданні начальник УДАІ УМВС України у Волинській області ОСОБА_6, який був приведений до присяги свідка та попереджений про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиві показання (а.с.86), пояснив, що наказом МВС України було зобов'язано відрядити 10 працівників автоінспекції до Харківської області. На підставі рапорту командира взводу ОСОБА_5, свідком була проведена повторна робоча нарада з особовим складом, під час якої було доведено наказ МВС України про необхідність відрядження. Конкретної відповіді чому працівники взводу відмовляються їхати у відрядження ними надано не було. Позивач відмовився відбувати у відрядження, у зв'язку з чим був виданий наказ про його звільнення. На думку свідка, цими діями ОСОБА_1 вчинив вчинок, який дискредитує звання рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ, а саме відмовився виконувати наказ керівництва та порушив присягу.

Свідки ОСОБА_10 та ОСОБА_11, які були приведені до присяги свідка та попереджені про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиві показання (а.с.86), у судовому засіданні надали покази, що вони працювали разом з ОСОБА_1 в одному взводі. 28 травня 2014 року приблизно у 20:00 весь особовий склад взводу зібрав командир ОСОБА_5 та в усній формі повідомив, що необхідно відбути у відрядження терміном на 30 днів до Харківської області, а саме в м. Ізюм. Бажаючих їхати не виявилося. Письмових наказів особовому складу не пред'являли. Командир сказав всім подумати над тим, хто бажає їхати та повідомити йому вранці. На наступний день, 29 травня 2014 року, взвод зібрав начальник УДАІ ОСОБА_6 та начальник управління кадрового забезпечення ОСОБА_8 і на цих зборах особовий склад повідомив їм, що бажає виїхати в Харківську область тільки всім колективом у кількості 10 чоловік. ОСОБА_8 усно наказав їм здати службові посвідчення, що вони виконали. Після цього, їх викликали до будівлі клубу УМВС України у Волинській області, де запропонували вакансії для переведення в інші підрозділи. В той же день їх знову зібрав командир взводу і сказав написати рапорти з зазначенням причини відмови виїхати в Харківську область, що вони і зробили. Пояснити чому в цих рапортах не зазначили про бажання їхати у відрядження всім взводом свідки не змогли.

Як слідує з матеріалів справи, у рапорті від 29 травня 2014 року позивач, ОСОБА_1, доповів, що у зв'язку зі станом здоров'я, сімейними обставинами (малі діти) та незгодою родичів він не має змоги поїхати у відрядження терміном на 30 діб в м. Ізюм (Харківська область) (а.с.40).

На підставі вищенаведених рапортів та пояснень працівників взводу, наказом начальника УМВС України у Волинській області від 29 травня 2014 року №444 призначено службове розслідування, проведення якої доручено комісії у складі заступника начальника управління - начальника міліції громадської безпеки полковника міліції ОСОБА_12, начальника Управління кадрового забезпечення полковника міліції ОСОБА_13, начальника сектору кадрового забезпечення УДАІ підполковника міліції ОСОБА_9, старшого інспектора ВІОС УКЗ УМВС майора міліції ОСОБА_14, завідувача сектору юридичного забезпечення ОСОБА_3 (а.с.32).

Під час проведення службового розслідування, працівникам взводу забезпечення супроводження було запропоновано надати письмові пояснення, однак вони відмовилися та усно зазначили, що вказали причини відмови у відбуття до Харківської області у своїх рапортах. Зазначені обставини підтверджуються актом про відмову надати пояснення від 29 травня 2014 року (а.с.42).

За результатом проведеного службового розслідування 29 травня 2014 року був складений висновок (а.с.46-54), у якому комісія встановила, що співробітники роти ДПС ДАІ, підпорядкованої УМВС України у Волинській області ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_11, ОСОБА_1, ОСОБА_4, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_10, ОСОБА_22 та ОСОБА_23 29 травня 2014 року відмовились виконувати вимоги наказів МВС України від 28 травня 2014 року №488 дск та УДАІ УМВС від 28 травня 2014 року №157 «Про відрядження працівників Державтоінспекції області» щодо виконання завдань, визначених Законом України «Про боротьбу з тероризмом» та несення служби по охороні громадського порядку в районах проведення антитерористичної операції, тобто скоїли вчинки, що дискредитують звання рядового і начальницького складу, за що підлягають звільненню з органів внутрішніх справ.

З цих підстав комісією запропоновано за скоєння вчинку, що дискредитує звання рядового і начальницького складу, порушення вимог Присяги працівника органів внутрішніх справ України, яка затверджена Постановою Кабінету Міністрів України від 28 грудня 1991 року 3383, у частині відданості народові України, Закону України «Про міліцію», Закону України «Про дисциплінарний статут органів внутрішніх справ», особисту недисциплінованість, що виразилося у невиконанні вимог наказів МВС України від 28 травня 2014 року №488 дск та УДАІ УМВС від 28 травня 2014 року №157 «Про відрядження працівників Державтоінспекції області», звільнити вищенаведених працівників за пунктом 66 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ (а.с.52-54).

На підставі висновків службового розслідування, наказом начальника УМВС України у Волинській області від 29 травня 2014 року №330/в вирішено звільнити вищезгадуваних працівників органів внутрішніх справ зі служби за пунктом 66 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, тобто за скоєння вчинків, що дискредитують звання рядового і начальницького складу (а.с.55-56).

Фактичне звільнення позивача зі служби оформлено наказом начальника УМВС України у Волинській області від 29 травня 2014 року №114 о/с (а.с.57), витяг з якого, трудову книжку та військовий квиток позивач отримав 30 травня 2014 року, що засвідчує його особистий підпис в послужному списку (а.с.27).

Надаючи правову оцінку відмові позивача відбути у відрядження для несення служби з охорони громадського порядку в Харківську область, а також рішенню відповідача про звільнення ОСОБА_1, суд зазначає наступне.

Порядок проходження служби особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, їх права і обов'язки регулюється спеціальним законодавством, зокрема, Законом України "Про міліцію", Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженим постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 29 липня 1991 року N 114, Дисциплінарним статутом органів внутрішніх справ України, що затверджений Законом України від 22 лютого 2006 року N 3460-IV.

Згідно з частиною 1 статті 18 Закону України "Про міліцію" порядок та умови проходження служби в міліції регламентуються Положенням про проходження служби особовим складом органів внутрішніх справ, затверджуваним Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до пункту 66 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженим постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 29 липня 1991 року N 114 (далі - Положення), особи рядового і начальницького складу, які скоїли вчинки, що дискредитують звання рядового і начальницького складу, звільняються з органів внутрішніх справ. При цьому звільнення проводиться з урахуванням вимог пункту 62 цього Положення.

Що стосується службової дисципліни, то її сутність, обов'язки осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ України щодо її дотримання, види заохочень та дисциплінарних стягнень (в тому числі і звільнення), порядок і права начальників щодо їх застосування, а також порядок оскарження дисциплінарних стягнень визначаються Законом України "Про Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ". Види дисциплінарних стягнень передбачені статтею 12 Статуту і звільнення зі служби в органах внутрішніх справ є найсуворішим видом стягнення.

На думку суду, такий вид припинення служби в органах внутрішніх справ, як звільнення за пунктом 66 Положення (за дискредитацію) має іншу правову природу, не є дисциплінарним стягненням та є самостійною підставою для звільнення осіб рядового і начальницького складу зі служби в органах внутрішніх справ, оскільки дискредитуючий вчинок не обов'язково супроводжується порушенням службової дисципліни, як то, наприклад, відмова виконати наказ керівництва.

З наведених підстав суд не бере до уваги посилання позивача та його представника, що до ОСОБА_1 був застосований найсуворіший вид дисциплінарного стягнення, оскільки в даному випадку дискредитуючий вчинок є особливою підставою для звільнення працівника органів внутрішніх справ і нормами Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ не регулюється.

Чинне законодавство України не містить нормативного визначення поняття "вчинок, що дискредитує звання рядового і начальницького складу", відтак, таке поняття є оціночним, та, на думку суду, пов'язане із підривом авторитету, іміджу, довіри до органів внутрішніх справ, що супроводжується вчиненням діяння, яке несумісне з проходженням подальшої служби.

При вирішенні даного спору судом встановлено, що ОСОБА_1 фактично відмовився виконувати вимоги відомчих наказів МВС України, а також наказів свого безпосереднього керівництва (командира взводу, начальника УДАІ) щодо направлення для несення служби з охорони громадського порядку в Харківську область, при цьому письмово мотивував це станом здоров'я, сімейними обставинами та незгодою родичів (а.с.40).

Хоча в судовому засіданні позивач та його представник стверджували, що ОСОБА_1 не відмовлявся їхати в Харківську область у відрядження, однак дані твердження не приймаються судом до уваги, оскільки спростовуються як рапортом позивача від 29 травня 2014 року, в якому він зазначає причини відмови виїзду в м. Ізюм так і показаннями свідків ОСОБА_6 та ОСОБА_5, які підтвердили, що від поїздки до Харківської області відмовився весь особовий склад взводу.

В суду не має сумнів щодо правдивості показань свідків ОСОБА_6 та ОСОБА_5, оскільки вони узгоджуються з письмовими матеріалами справи, не є взаємозаперечними, викладені свідками чітко та без ознак стороннього тиску.

Крім того, дії позивача, як і всього взводу, щодо здачі службового посвідчення також слід розцінювати як відмову від виконання вищенаведених наказів.

Суд не приймає доводи позивача та його представника, що йому не був пред'явлений письмовий наказ про відрядження, а отже він не міг відмовитись його виконувати, оскільки як встановлено під час судового розгляду, до відома ОСОБА_1, як і до відома всього особового складу взводу забезпечення супроводження, неодноразово під час оперативних нарад і зборів за участю керівництва УМВС та УДАІ доводився зміст наказів МВС України від 28 травня 2014 року №488 дск та УДАІ УМВС від 28 травня 2014 року №157 «Про відрядження працівників Державтоінспекції області». Ці обставини підтверджуються показаннями свідків ОСОБА_6, ОСОБА_5 та їх письмовими рапортами, а також показаннями свідків ОСОБА_10 та ОСОБА_11, які у судовому засіданні повідомили, що командир взводу довів до них про необхідність відбути у Харківську область в усній формі (а.с.33, 39). Крім того, всі попередні усні накази (про необхідність написання рапортів, здати посвідчення, прибути для проведення зборів) працівники взводу виконували, що також підтверджено показаннями всіх свідків.

Аналогічно, суд не бере до уваги доводи позивача та його представника, що в жодному наказі про відрядження не зазначено безпосередньо його прізвища, оскільки як слідує з матеріалів справи, наказ начальника Управління державної автомобільної інспекції УМВС України у Волинській області від 28 травня 2014 року №157 стосувався всього особового складу взводу забезпечення супроводження, в тому числі і безпосередньо ОСОБА_1, який працював у цьому підрозділі УДАІ (а.с.31).

З наданих під час судового засідання пояснень позивача та письмових матеріалів справи суд не знаходить поважних причин для відмови ОСОБА_1 виконувати свій службовий обов'язок.

Зокрема, позивач під час оперативних нарад та зборів 29 травня 2014 року не був тимчасово непрацездатним за станом здоров'я, а до того регулярно заступав на службу, що підтверджується журналом патрулювання. При цьому, з цього журналу слідує, що ОСОБА_1 у травні 2014 року брав участь у супроводі транспортних засобів до інших населених пунктів - смт. Любешів (Волинська область), м. Рівне та м. Київ. В судовому засіданні ОСОБА_1 не зміг пояснити суду, чому стан здоров'я дозволяв йому відбувати у ці населенні пункти, однак, як він зазначає, не дозволив відбути йому у відрядження до Харківської області (а.с.44-45).

Суд зазначає, що погіршення стану здоров'я позивача після звільнення (29 травня 2014 року) не може слугувати підставою для поновлення його на посаді, а тому медична картка амбулаторного хворого від 03 червня 2014 року №12807, яка видана Волинською обласною клінічною лікарнею, не береться до уваги судом (а.с.12).

Погіршення матеріального стану та відсутність нової роботи, про що зазначає позивач у своєму позові, також не може бути підставою для поновлення на попередній посаді. До того ж, як слідує з листа Луцького районного центру зайнятості від 25 червня 2014 року №1208/02-17, ОСОБА_1 не звертався з приводу пошуку нової роботи та на обліку як безробітний не перебував, що спростовує його твердження про неможливість знайти нову роботу (а.с.59).

Також у позивача відсутні непрацездатні члени сім'ї та він не є єдиним годувальником, оскільки має працездатну дружину. Сама лише наявність малолітніх дітей, на думку суду, не може бути підставою для відмови від виконання обов'язків працівника органів внутрішніх справ, так само як і незгода родичів позивача (а.с.7-9).

Суд критично оцінює та не приймає до уваги показання свідків ОСОБА_10 та ОСОБА_11, а також аналогічні за змістом пояснення позивача, що їх взвод бажав їхати в Харківську область лише всім складом (10 чоловік), а не по 2 чоловіка від кожного взводу, оскільки дані пояснення суперечать письмовим матеріалам справи, а саме особистим письмовим рапортам звільнених працівників, де зазначені зовсім інші причини відмови відбути у відрядження (сімейні причини, стан здоров'я тощо) і не зазначено про бажання взводу їхати лише разом (а.с.40). Навіть якщо брати до уваги наведені мотиви, то вони не можуть бути достатньою підставою для невиконання наказу УДАІ УМВС від 28 травня 2014 року №157 «Про відрядження працівників Державтоінспекції області», в якому був визначений чіткий та обґрунтований механізм відбору працівників для відрядження - по 2 працівники від кожного взводу.

Посилання ОСОБА_1 що його не було ознайомлено з результатами службового розслідування є безпідставним, оскільки відповідно до пункту 6.3.5 Інструкції про порядок проведення службових розслідувань в органах внутрішніх справ України, яка затверджена Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 12 березня 2013 року № 230, особа, стосовно якої проводиться службове розслідування має право за письмовим рапортом ознайомлюватися з висновком службового розслідування, а також з матеріалами, зібраними в процесі його проведення, у частині, яка її стосується, крім випадків, визначених законодавством України.

Як встановлено під час судового розгляду та підтверджується поясненнями ОСОБА_1, він не писав рапорт на ознайомлення з матеріалами службового розслідування. Пояснення позивача, що він не знав про необхідність написання такого рапорту не беруться до уваги судом, оскільки незнання працівником органів внутрішніх справ відомчих нормативно-правових актів, не звільняє останнього від їх виконання та дотримання.

При прийнятті рішення суд враховує, що відповідно до частини другої статті 5 Закону України «Про боротьбу з тероризмом», Міністерство внутрішніх справ України здійснює боротьбу з тероризмом шляхом запобігання, виявлення та припинення злочинів, вчинених з терористичною метою, розслідування яких віднесене законодавством України до компетенції органів внутрішніх справ; надає Антитерористичному центру при Службі безпеки України необхідні сили і засоби; забезпечує їх ефективне використання під час проведення антитерористичних операцій.

Таким чином, на позивача, як на працівника органів внутрішніх справ, покладені завдання по боротьбі з тероризмом і він був зобов'язаний, виконуючи свій службовий обов'язок, відбути для несення служби з охорони громадського порядку в Харківську область.

Крім того, суд зазначає, що вступаючи на службу до органів внутрішніх справ позивач склав присягу, у якій поклявся бути відданим народові України, мужньо і рішуче, не шкодуючи своїх сил і життя, боротися із злочинністю, захищати від протиправних посягань життя, здоров'я, права й свободи громадян, державний устрій і громадський порядок (а.с.43).

Суд не бере до уваги доводи представника позивача, що вчинене діяння ОСОБА_1 не призвело до негативних наслідків бо накази МВС та УДАІ виконані та 10 чоловік поїхали в Харківську область, оскільки в даному випадку негативні наслідки полягають в дискредитації звання рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, підриві авторитету держави в цілому та міліції зокрема, а також в порушенні складеної присяги працівника органів внутрішніх справ.

Підсумовуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що безпідставна та необґрунтована відмова ОСОБА_1 відбути у відрядження для несення служби з охорони громадського порядку в Харківську область є несумісною з проходженням служби в органах внутрішніх справ, суперечить змісту Присяги працівників внутрішніх справ, оскільки свідчить про відсутність особистої мужності, рішучості, відданості народові України, а також підриває довіру громадян як до працівників міліції, так і до органів внутрішніх справ в цілому, на які покладені завдання по боротьбі з тероризмом. За таких обставин, відповідач мав достатньо підстав для звільнення позивача з органів внутрішніх справ у зв'язку з вчиненням вчинку, що дискредитує звання рядового і начальницького складу.

Під час прийняття рішення суд також звертає увагу на ту обставину, що фактично позивача було вирішено звільнити наказом УМВС України у Волинській області від 29 травня 2014 року №330/в, в якому наведені мотиви та підстави звільнення, натомість позивач даного наказу не оскаржує, а оскаржує лише наказ від 29 травня 2014 року №114 о/с, який є лише наслідком винесення першого наказу та документальним оформленням виключення позивача зі списків працівників органів внутрішніх справ з постановкою на військовий облік. Зазначене, на думку суду, є додатковою підставою для відмови у задоволенні позову, оскільки фактичне рішення суб'єкта владних повноважень, яке стало підставою для звільнення ОСОБА_1 зі служби є чинним та не оскаржувалося.

За правилами частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач, суб'єкт владних повноважень, довів суду факт скоєння ОСОБА_1 вчинку, що дискредитує звання рядового і начальницького складу, а також обґрунтованість свого рішення про звільнення позивача з органів внутрішніх справ - наказу від 29 травня 2014 року №114 о/с.

Згідно частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Оцінивши наказ Управління Міністерства внутрішніх справ України у Волинській області від 29 травня 2014 року №114 о/с в частині звільнення ОСОБА_1 зі служби, суд дійшов висновку, що він відповідає положенням частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, зокрема винесений на підставі Конституції, Закону України «Про міліцію», Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затверджених постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року №114, з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, тобто обґрунтовано, а також з дотриманням принципу рівності перед законом.

Оскільки старший сержант міліції - інспектор дорожньо-патрульної служби взводу із забезпечення супроводження роти дорожньо-патрульної служби ДАІ, підпорядкованої УМВС України у Волинській області ОСОБА_1 безпідставно відмовився від виконання наказів МВС України від 28 травня 2014 року №488 дск та УДАІ УМВС від 28 травня 2014 року №157 «Про відрядження працівників Державтоінспекції області», тобто відмовився відбути у відрядження для несення служби з охорони громадського порядку в Харківську область, тому суд дійшов висновку, що вказане діяння є несумісним з проходженням служби в органах внутрішніх справ, суперечить змісту Присяги працівників внутрішніх справ, оскільки свідчить про відсутність особистої мужності, рішучості, відданості народові України, а також підриває довіру громадян як до працівників міліції, так і до органів внутрішніх справ в цілому, на які покладені завдання по боротьбі з тероризмом.

За таких обставин, відповідач правомірно звільнив позивача зі служби в органах внутрішніх справ за пунктом 66 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, яке затверджено постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року №114 (за дискредитацію), а тому у задоволенні позовних вимог слід відмовити у повному обсязі.

Керуючись частиною третьою статті 160, статтями 162-163 Кодексу адміністративного судочинства України, на підставі Закону України «Про міліцію», Закону України «Про Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України», Закону України «Про боротьбу з тероризмом», Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, яке затверджено постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року №114, суд

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Управління Міністерства внутрішніх справ України у Волинській області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - відмовити повністю.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 186 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо таку апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Львівського апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд. Апеляційна скарга на постанову суду подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Львівського апеляційного адміністративного суду.

Суддя В.І. Смокович

Повний текст постанови виготовлений 15 липня 2014 року.