Ухвала суду № 39751903, 03.07.2014, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 липня 2014 року м. Львів Справа № 9104/118654/12

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді - Рибачука А.І.,

суддів - Курильця А.Р., Мікули О.І.,

з участю секретаря - Волошин М.М.,

представника позивача - Пасенка С.А.,

представника відповідача - Остапюка С.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Волинської області Державної податкової служби на постанову Волинського окружного адміністративного суду від 25 травня 2012 року по справі № 2а-1221/12/0370 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Аванта» до Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Волинської області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Аванта» (далі - ТзОВ «Торговий дім «Аванта») звернулося до суду з адміністративним позовом до Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Волинської області Державної податкової служби (далі - Луцька ОДПІ), в якому просило скасувати податкове повідомлення-рішення Луцької ОДПІ від 16 листопада 2011 року № 0003582301.

Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 25 травня 2012 року вказаний позов задоволено, визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Луцької ОДПІ від 16 листопада 2011 року № 0003582301.

Не погоджуючись із зазначеною постановою суду, Луцька ОДПІ подала апеляційну скаргу, у якій, з посиланням на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить її скасувати та прийняти нову, якою відмовити в задоволенні позову.

Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує посиланням на те, що факти порушень позивачем вимог податкового законодавства, які послужили підставою для прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, мали місце та чітко зафіксовані в акті перевірки від 28 жовтня 2011 року № 8757/23-2/35495114, а тому висновки суду першої інстанції про протиправність даного податкового повідомлення-рішення та відповідно про наявність підстав для його скасування є помилковими.

В судовому засіданні представник відповідача підтримав вимоги поданої відповідачем апеляційної скарги та просив її задовольнити, посилаючись на викладені в ній доводи.

Представник позивача в судовому засіданні заперечив проти вимог апеляційної скарги, посилаючись на те, що оскаржуване рішення прийняте з дотриманням норм матеріального та процесуального права, просив відмовити в її задоволенні.

Заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що на підставі акта перевірки від 28 жовтня 2011 року № 8757/23-2/35495114, складеного за результатами позапланової виїзної перевірки ТзОВ «Торговий дім «Аванта» з питань правомірності формування податкового кредиту та податкових зобов'язань по взаємовідносинах з Товариством з обмеженою відповідальністю «Алтваінвест» (далі - ТзОВ «Алтваінвест») за червень 2011 року, Луцькою ОДПІ прийнято податкове повідомлення-рішення від 16 листопада 2011 року № 0003582301, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за податком на додану вартість на суму 493716.00 грн., з яких на 493715.00 грн. за основним платежем та на 01.00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Підставою для визначення позивачеві податкових зобов'язань слугували висновки відповідача про порушення позивачем вимог статті 185, пункту 186.1 статті 186, пунктів 198.1, 198.6 статті 198, пункту 200.2 статті 200 Податкового кодексу України, що призвело до завищення податкового кредиту за червень 2011 року в сумі 493715.00 грн.

Вказані висновки обґрунтовані посиланням на те, що господарські операції між позивачем та ТзОВ «Алтваінвест» не спричинили реального настання правових наслідків, укладені між ними угоди носять фіктивний характер. На обґрунтування такого твердження відповідач посилається на відсутність підтвердження факту транспортування придбаного товару від ТзОВ «Алтваінвест» до місця його зберігання - м. Львів, вул. Промислова, 53, та відповідно від місця зберігання до місця відвантаження на експорт. Крім цього, посилається на відомості, які містяться в акті перевірки податковим органом ТзОВ «Алтваінвест», відповідно до якого у нього відсутні необхідні умови для ведення господарської, економічної діяльності, складські приміщення, транспортні засоби, необхідна чисельність працівників, виробничі потужності для здійснення будь-якого виду діяльності, що вказує на неможливість реального здійснення господарської діяльності та про здійснення ним діяльності лише з метою надання податкової вигоди третім особам, у зв'язку з чим позивачем безпідставно включено до складу податкового кредиту з податку на додану вартість суми цього податку, вказані у податкових накладних, виписаних даним контрагентом.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що висновок відповідача про порушення ТзОВ «Торговий дім «Аванта» вимог податкового законодавства, а саме заниження податку на додану вартість, є необґрунтованим та не знайшов свого підтвердження під час розгляду справи, що в свою чергу свідчить про протиправність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Згідно з пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Таким чином, обов'язковою умовою виникнення у платника податку права на податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість є фактичне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг) та їх підтвердження належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Тобто, за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Отже, предметом доказування у відповідній категорії спорів є реальність господарських операцій, що є підставою для виникнення права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах.

Доводи ж податкового органу про отримання платником податків необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на формування податкового кредиту.

Необхідними умовами для визнання угоди нікчемною в силу вимог статті 228 Цивільного кодексу України є її укладання з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства та наявність умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних протиправних наслідків.

При кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

В підтвердження факту існування вказаних обставин у даній справі Луцька ОДПІ не надала суду жодних належних та допустимих доказів.

Натомість у матеріалах справи міститься копія укладеного позивачем з його контрагентом ТзОВ «Алтваінвест» договору поставки від 23 травня 2011 року № 23-05/11А, відповідно до якого останній зобов'язувався передати у власність позивача товар (напівфабрикат спілок вет-блу), в свою чергу позивач - приймати та оплачувати товар на умовах даного договору.

В підтвердження реальності здійснення господарських операцій з вказаним контрагентом позивачем надано суду копії податкових накладних, видаткових накладних, платіжних доручень.

Зазначені документи містять усі необхідні реквізити як того вимагає чинне законодавство України.

Придбаний у ТзОВ «Алтваінвест» товар згідно з договором зберігання від 31 травня 2011 року № 31/05/2011 знаходився на зберіганні у цього ж постачальника. Вказаний товар згідно акту повернення майна від 01 серпня 2011 року був повернутий ТзОВ «Торговий дім «Аванта».

Окрім цього в матеріалах справи міститься копія укладеного позивачем з Товариством з обмеженою відповідальністю «Західресурс» (далі - ТзОВ «Західресурс») договору комісії від 23 травня 2011 року № 001/2011 та додаткової угоди до нього від 29 липня 2011 року, відповідно до умов яких ТзОВ «Західресурс» зобов'язувалось за дорученням та в інтересах позивача здійснити від свого імені продаж напівфабрикату «Краст», напівфабрикату вет-блу/вет-вайт із шкур ВРХ та спілок вет-блу в цілих шкірах за межі митної території України.

Згідно акту приймання-передачі товару від 01 серпня 2011 року № 02/2011 позивач відповідно до умов вищевказаного договору комісії передав придбаний у ТзОВ «Алтваінвест» товар для реалізації за межі митної території України. Факт транспортування вказаного товару підтверджується копіями товарно-транспортних накладних.

В подальшому вказаний товар експортований ТзОВ «Західресурс» за межі митної території України, що підтверджується копіями вантажних митних декларацій, міжнародних товарно-транспортних накладних, рахунками, пакувальними листами та сертифікатами якості.

На момент здійснення спірних господарських операцій позивач та його контрагент ТзОВ «Алтваінвест» були зареєстровані в установленому законом порядку як суб'єкти підприємницької діяльності та платники податку на додану вартість.

З врахуванням вищенаведеного суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що господарські операції між позивачем та ТзОВ «Алтваінвест» реально проведені, придбаний у ТзОВ «Алтваінвест» товар використаний позивачем у власній господарській діяльності для одержання прибутку шляхом експорту через комісіонера за межі території України, а відповідно вказані у виписаних ТзОВ «Алтваінвест» податкових накладних відомості відповідають дійсності.

Крім того, згідно з чинним законодавством дійсність правочинів, а також виникнення податкових зобов'язань платника податків не залежать від стану податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації та наявності чи відсутності у них основних фондів та трудових ресурсів. Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх податкових зобов'язань, адже поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника податків додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його контрагентами правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентами податкових зобов'язань. А відтак, за умови невстановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху грошових коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його контрагентів для одержання незаконної податкової вигоди, позивач не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

Отже, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

Враховуючи викладене суд апеляційної інстанції вважає, що доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку про порушення судом першої інстанції норм матеріального або процесуального права, що відповідно до частини 1 статті 200 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а постанови суду - без змін.

Керуючись статтями 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України,

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Волинської області Державної податкової служби залишити без задоволення, постанову Волинського окружного адміністративного суду від 25 травня 2012 року по справі № 2а-1221/12/0370 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання ухвали в повному обсязі, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий: А.І. Рибачук

Судді А.Р. Курилець

О.І. Мікула

Повний текст ухвали виготовлено 08 липня 2014 року.