Рішення № 39750718, 15.07.2014, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.07.2014 р. Справа № 914/1823/14

Господарський суд Львівської області у складі судді Козак І.Б.

при секретарі Фартушку Н.Б.

Розглянув у відкритому судовому засіданні справу за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Бренд-С», Львівська область, Жовківський район, м. Дубляни,

до відповідача: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м. Львів,

про: стягнення 3 548 грн. 81 коп. суми основного боргу, 190 грн. 86 коп. пені, 44 грн. 04 коп. трьох відсотків річних та стягнення судових витрат.

За участю представників:

Від позивача: Бредіхіна Н.О. - представник (довіреність в матеріалах справи);

Від відповідача: не з'явився.

Представнику позивача роз'яснено права та обов'язки, передбачені статтею 22 ГПК України, зокрема, підстави відводу судді відповідно до статті 20 ГПК України. Заяв та клопотань про відвід судді не подано. Представник позивача не наполягає на фіксації судового процесу технічними засобами.

Суть спору: розглядається справа за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Бренд-С» до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення 3 548 грн. 81 коп. суми основного боргу, 190 грн. 86 коп. пені, 44 грн. 04 коп. трьох відсотків річних та стягнення судових витрат.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 27.05.2014 року порушено провадження у справі та розгляд справи призначено на 17.06.2014 року, про що сторони були належним чином в порядку, передбаченому Інструкцією з діловодства в господарських судах України, затвердженою наказом ДСАУ від 20.02.2013 року №28.

Судове засідання 17.06.2014 року відкладено на 15.07.2014 року з підстав, викладених в відповідній ухвалі суду у справі.

Представник позивача в судове засідання з'явився, позовні вимоги підтримав повністю з підстав, викладених у позовній заяві, подав для огляду в судовому засіданні оригінали документів, які витребовувалися господарським судом (копії - у справі), надав усні пояснення аналогічні викладеним у позовній заяві.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, причин неявки суду не повідомив, хоча був належно повідомлений про час та місце розгляду справи в порядку, передбаченому Інструкцією з діловодства в господарських судах України, затвердженою Наказом ДСАУ від 20.02.2013 року №28.

Як вбачається із долученого до матеріалів справи Витягу з ЄДРЮО та ФОП серії АВ №386983, адресою реєстрації відповідача - Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 є адреса: 79053, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1.

У пункті 11 Інформаційного листа Вищого Господарського Суду України від 15.03.2007 року №01-8/123 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році», а також пункті 23 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 18.03.2008 року №01-8/164 «Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2007 році», зазначено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Пунктом 3.9.1. Постанови Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» встановлено, що в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Таким чином, неотримання відповідачем поштової кореспонденції з процесуальними документами господарського суду, які йому надсилалися за адресою: 79053, АДРЕСА_1, що відповідає вказаній позивачем у позовній заяві адресі відповідача, є належним доказом надсилання останньому вказаних процесуальних документів.

Враховуючи достатність, допустимість і належність поданих позивачем доказів, належним чином повідомлення судом відповідача про дату і час судового засідання, повторну неявку повноважного представника відповідача та неподання ним відзиву на позовну заяву справа розглядається в порядку статті 75 ГПК України, - за наявними в ній матеріалами.

В ході судового розгляду встановлено:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Бренд С» є юридичною особою, йому присвоєно код ЄДРПОУ 33622074, знаходиться за адресою: 80381, Львівська область, Жовківський район, м. Дубляни, вул. Вокзальна, буд. 11, що підтверджується долученими до матеріалі справи Свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи серії А00 №459008 та Довідкою Головного управління статистики у Львівській області з ЄДРЮО та ФОП серії АБ №590666.

Відповідач: Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 є суб'єктом підприємницької діяльності без створення юридичної особи, їй присвоєно ідентифікаційний номер НОМЕР_1, зареєстрована за адресою: 79053, АДРЕСА_1, що підтверджується долученими до матеріалів справи Витягом з ЄДРЮО та ФОП серії АВ №386983 та Випискою з ЄДРЮО та ФОП серії АА №538921 (докази в матеріалах справи).

30.05.2013 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Бренд С» (надалі - позивач, постачальник) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (надалі - відповідач, покупець) укладено Договір поставки №13-202 (надалі - договір), за умовами якого постачальник зобов'язувався поставити (продати), а покупець - прийняти (купити0 продовольчі товари. Найменування, асортимент, кількість, ціна та сума кожної поставки передбачена в накладній, яка є невід'ємною частиною договору.

Зазначений договір укладено у письмовій формі, підписано повноважними представниками сторін, що відповідає вимогам статті 207 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), в силу статті 204 ЦК України, є правомірним правочином.

Вказаний договір за своєю правовою природою, основними та не основними (другорядними) ознаками є договором поставки, який укладено відповідно до статті 712 ЦК України.

Статтею 712 ЦК України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар та сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін

Основною і визначальною ознакою договору поставки є правовий статус постачальника товару.

Доказів розірвання та/або визнання недійсним Договору поставки від 30.05.2013 року №13-202 станом на час розгляду справи в суді сторонами не заявлено та не подано.

Розділом 2 договору встановлено терміні умови поставки, розділом 3 - ціну і умови розрахунків.

Так, згідно пункту 2.1. договору терміном поставки вважається дата отримання продукції покупцем.

Пунктами 3.1. та 3.2. договору встановлено, що постачальник поставляє продукцію по цінах за домовленістю сторін з врахуванням податку на додану вартість. Відпуск продукції здійснюється без попередньої оплати. Покупець зобов'язаний забезпечити надходження коштів на розрахунковий рахунок постачальника протягом шести календарних днів від дати отримання товару.

Розділом 4 договору встановлено відповідальність сторін, розділом 7 - порядок вирішення спірних питань.

Так, згідно пункту 4.1. договору за порушення умов договору винна сторона відшкодовує спричинені нею збитки, в тому числі неотриманий прибуток порядку, визначеному чинним законодавством України.

Пунктом 4.2. договору встановлено, що у випадку порушення терміну оплати продукції покупець відповідно до статтей 549-551 ЦК України та Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» зобов'язаний сплатити постачальнику суму заборгованості з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також пеню в розмірі 0,5 відсотка від суми заборгованості за кожний день прострочення включно по день оплати, але не більше подвійної облікової ставки Національного Банку України.

Відповідно до пункту 7.1. договору усі суперечки по договору вирішуються між сторонами. Якщо сторони не дійшли згоди, спір вирішується в господарському суді.

Пунктом 8.6. договору сторонами встановлено, що договір діє з моменту його підписання до 31.12.2013 року. У випадку, якщо протягом 30 календарних днів до моменту закінчення договору жодна із сторін письмово не повідомить про свою відмову від продовження строку дії договору, цей строк щоразу автоматично пролонговується (продовжується) ще на один рік.

Згідно пункту 8.7. договору закінчення строку дії договору не звільняє покупця від зобов'язання оплатити постачальнику у повному обсязі заборгованість за отриману продукцію та санкції, передбачені пунктом 4.2. договору.

Позивач свої зобов'язання за договором виконав належним чином, видатковими накладними від 13.12.2013 року №Л000068245 на суму 2 218 грн. 15 коп. та №Л-000068218 на суму 1 330 грн. 66 коп. передав, а покупець, прийняв продукцію за договором на загальну суму 3 548 грн. 81 коп. Вказані видаткові накладні підписано повноважними представниками юридичних осіб - сторін за договором. (належним чином завірена копія вказаних видаткових накладних в матеріалах справи).

Відповідач своїх договірних зобов'язань щодо оплати поставленої за договором продукції не виконав, внаслідок чого утворилась заборгованість в розмірі 3 548 грн. 30 коп.

З метою досудового врегулювання спору позивач Претензією від 03.03.2014 року №89 звертався до відповідача із вимогою про сплату заборгованості за поставлений товар. Відповідачем вказану претензію отримано 29.03.2014 року, про що свідчить відповідна відмітка на оригіналі Претензії (належним чином завірена копія Претензії долучена до матеріалів справи).

Відповідно до приписів частини першої та пункту 1 частини 2 статті 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з частинами 1 та 2 статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до вимог статті 526 ЦК України та статті 193 ГК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 530 ЦК України, передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Статтею 173 ГК України передбачено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Статтею 174 ГК України визначено, що господарські зобов'язання можуть виникати: безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність; з акту управління господарською діяльністю; з господарського договору та інших угод, передба чених законом, а також з угод, не передбачених зако ном, але таких, які йому не суперечать; внаслідок заподіяння шкоди суб'єкту або суб'єктом господарювання, придбання або збереження майна суб'єкта або суб'єктом господарювання за рахунок ін шої особи без достатніх на те підстав; у результаті створення об'єктів інтелектуальної вла сності та інших дій суб'єктів, а також внаслідок подій, з якими закон пов'язує настання правових наслідків у сфері господарювання.

В даному випадку господарське зобов'язання виникло з Договору поставки від 30.05.2013 року №13-202, що відповідає вимогам частини 1 статті 174 ГК України.

Статтею 175 ГК України визначено, що майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статтею 216 ГК України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Окрім стягнення суми основної заборгованості за договором позивач просить суд стягнути з відповідача на користь позивача 190 грн. 86 коп. пені, нарахованої за період з 20.12.2013 року по 19.05.2014 року у відповідності до пункту 4.2. договору (розрахунок суми пені в матеріалах справи).

Стаття 218 ГК України передбачає, що підставою господарсько-правової відповідальнос ті учасника господарських відносин є вчинене ним пра вопорушення у сфері господарювання, частиною 2 зазначеної статті встановлено, що учасник господарських відносин відповідає за не виконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення госпо дарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господар ського правопорушення. У разі якщо інше не передба чено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе госпо дарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможли вим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Статтею 219 ГК України визначено, що за невиконання або неналежне виконання госпо дарських зобов'язань чи порушення правил здійснення господарської діяльності правопорушник відповідає на лежним йому на праві власності або закріпленим за ним на праві господарського відання чи оперативного упра вління майном, якщо інше не передбачено цим Кодек сом та іншими законами.

Приписами статті 610 ЦК України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У відповідності до частини третьої статті 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Статтею 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» із змінами і доповненнями внесеними Законом України від 10.01.2002 року №2921-111, передбачено, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Статтею 3 вищенаведеного Закону встановлено, що розмір пені, передбачений статтею 1 Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до частини шостої статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Частиною 2 статті 343 ГК України чітко визначено, що платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до частини другої статті 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Вищий господарський суд України у пункті 1 Інформаційного листа від 17.07.2012 року №01-06/928/2012 «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права» вказує, що відповідно до частини першої статті 692 ЦК України покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу. Отже, якщо інше не встановлено укладеним сторонами договором або актом цивільного законодавства, перебіг строку виконання грошового зобов'язання, яке виникло на підставі договору купівлі-продажу, починається з моменту прийняття товару або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, і положення частини другої статті 530 названого Кодексу, в якій ідеться про строк (термін) виконання боржником обов'язку, що не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, до відповідних правовідносин не застосовується (див. постанову Вищого господарського суду України від 28.02.2012 №5002-8/481-2011).

При цьому підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами, встановленими частиною першою статті 692 ЦК України (див. постанову Вищого господарського суду України від 21.04.2011 року №9/252-10).

В судовому засіданні 15.07.2014 року перераховано розмір пені, яку слід стягнути з відповідача на користь позивача за прострочення оплати поставленого за договором товару, і вона становить:

за період з 20.12.2013 року по 14.04.2014 року:

3 548,81 х 6,5% х 2 х 116 / 365 = 146 грн. 62 коп.

за період з 15.04.2014 року по 19.05.2014 року:

3 548,81 х 9,5% х 2 х 35 / 365 = 64 грн. 66 коп.

Так, загальна сума пені, яку слід стягнути з відповідача на користь позивача складає: 146,62 + 64,66 = 211 грн. 28 коп.

Таким чином, позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача 190 грн. 86 коп. пені за прострочення оплати поставленого товару підлягають до задоволення повністю.

Окрім цього, позивач просить суд стягнути з відповідача на користь позивача 44 грн. 04 коп. трьох відсотків річних, нарахованих за період з 20.12.2013 року по 19.05.2014 року у відповідності до частини другої статті 625 ЦК України (розрахунок трьох відсотків річних та інфляційних втрат в матеріалах справи).

Частиною другою статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до статті 43 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до статті 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно приписів статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до абзацу 2 статті 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно пункту 2.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» від 26.12.2011 року №18, у випадку, якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Статтею 43 ГПК України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Суд, заслухавши пояснення представника позивача, оглянувши та дослідивши матеріали справи і подані докази, оцінив їх в сукупності та прийшов до висновку, що позов документально та нормативно обґрунтований, відповідачем не спростований, підлягає до задоволення повністю.

Судові витрати покласти на сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог у відповідності до статті 49 ГПК України та стягнути з відповідача на користь позивача судовий збір в розмірі 1 827 грн. 00 коп., оскільки спір виник внаслідок неналежного виконання відповідачем взятих на себе договірних зобов'язань з оплати поставленої за договором продукції.

На підставі вищенаведеного та керуючись ст.ст. 20, 22, 32 - 34, 43, 44, 49, 75, 77, 82 - 85, 116, 117 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задоволити повністю.

2. Стягнути з боржника: Фізичної особо-підприємця ОСОБА_1 (79053, АДРЕСА_1; ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь стягувача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Бренд С» (80381, Львівська область, Жовківський район, м. Дубляни, вул. Вокзальна, буд. 11; код ЄДРПОУ 33622074) 3 548 грн. 81 коп. суми основної заборгованості за договором, 190 грн. 86 коп. пені, 44 грн. 04 коп. трьох відсотків річних та 1 827 грн. 00 коп. судового збору.

3. Наказ видати у відповідності до статей 116 та 117 ГПК України.

15.07.2014 року прийнято, підписано та проголошено вступну і резолютивну частини рішення. Описову та мотивувальну частину рішення оформлено відповідно до статті 84 ГПК України 15.07.2014 року.

Рішення може бути оскаржено в порядку ст. ст. 91 - 93 ГПК України.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 85 ГПК України.

Суддя Козак І.Б.