Рішення № 39747542, 23.06.2014, Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 419/6259/12

Провадження № 2/204/29/14

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 червня 2014 року Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська в складі:

головуючої - судді Дубіжанської Т.О.

при секретарі Сорокіної А.С.

за участю позивачки ОСОБА_1

за участю представників позивачки ОСОБА_2, ОСОБА_3

за участю відповідачки ОСОБА_4

за участю представника відповідачки ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпропетровську цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_4, Дніпропетровської міської ради, третя особа Орган опіки та піклування Красногвардійської районної у м. Дніпропетровську ради про визнання права користування житловим приміщенням та вселення та за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_1, КП «Жилсервіс-1», Дніпропетровської міської ради, третя особа Орган опіки та піклування Красногвардійської районної у м. Дніпропетровську ради про визнання розпорядження про приватизацію незаконним, скасування свідоцтва про право власності і державну реєстрацію та визнання права користування житловим приміщенням, -

В С Т А Н О В И В:

В серпні 2012 року до суду надійшла позовна заява, яку позивачка неодноразово змінювала та уточнювала, в остаточній редакції уточнила 18.06.2014 року, якою просила суд постановити рішення, яким визнати за нею та її сином ОСОБА_6 право користування квартирою АДРЕСА_1, усунути ОСОБА_1 та неповнолітньому ОСОБА_6 перешкоди у користуванні квартирою АДРЕСА_1, виселити відповідачку ОСОБА_4 з спірної квартири, вселити ОСОБА_1 та неповнолітнього в АДРЕСА_1 та стягнути з відповідачки судові витрати. В обґрунтування своїх вимог позивачка вказала, що в квітні 2004 року вона перебувала у цивільному шлюбі з ОСОБА_7 В цей час вона постійно мешкала АДРЕСА_1. Їхня родина складалася з 3-х осіб: ОСОБА_7, його мати ОСОБА_8 і позивачка. Брат ОСОБА_7 - ОСОБА_9 зловживав спиртними напоями, вів аморальний спосіб життя, за життя матері в квартирі постійно не проживав. 13.04.2007 року ОСОБА_9 був засуджений та до 11.04.2008 року знаходився у місцях позбавлення волі. За всі роки, починаючи з 2004 р. по 2008 року ОСОБА_9 ні разу не виразив своєї незгоди з вселенням позивачки у спірну квартиру. ІНФОРМАЦІЯ_3 року ОСОБА_8 померла. 16.09.2005 року позивачка уклала шлюб з ОСОБА_7, від якого народився син ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1. Після реєстрації шлюбу вона постійно мешкала у квартирі АДРЕСА_2. В даній квартирі її чоловік був прописаний з 05.07.1986 року. Також в квартирі був прописаний його рідний брат ОСОБА_9, який у вказаній квартирі постійно не проживав. ІНФОРМАЦІЯ_4 року помер ОСОБА_7 Після смерті чоловіка позивачка продовжувала проживати з сином у спірній квартирі. Після повернення 11.04.2008 року з місць позбавлення волі ОСОБА_9 продовжував зловживати спиртними напоями. Після чого, 26.09.2008 року ОСОБА_9 зареєстрував шлюб з ОСОБА_4 (ОСОБА_4.). ІНФОРМАЦІЯ_5 року ОСОБА_9 загинув. Після його смерті, з липня 2009 року відповідачка самовільно зайняла місце в квартирі та почала створювати нестерпні умови для проживання ОСОБА_1 та її сину. Позивачка вважає, що ОСОБА_4 не набула права користування житловим приміщенням у АДРЕСА_2, так як своєї згоди позивачка на вселення ОСОБА_4 ніколи не надавала. Потягом тривалого часу ОСОБА_1 з сином проживала та користувалася квартирою, іншого житла у них немає. У зв'язку з чим, вона вимушена звернутися до суду за захистом своїх законних прав.

В січні 2013 році ОСОБА_4, яка діє своїх інтересах та в інтересах малолітньої доньки ОСОБА_12 звернулася до суду з зустрічною позовною заявою, в якій просила визнати розпорядження про приватизацію незаконним, скасувавши свідоцтво про право власності та державну реєстрацію на АДРЕСА_1, визнати за нею та за її малолітньою донькою право користування спірною квартирою. В обґрунтування позовних вимог позивачка вказала на те, що 26.09.2008 року вона вступила в шлюб з ОСОБА_9 Після чого, вона постійно проживала з чоловіком за адресом: АДРЕСА_1, в якій її чоловік проживав з 09.07.1992 року. Згідно виписки із рішення адміністрації та профспілкового комітету КЖЕП «Південне» від 24.08.2008 року пр. № 224 ОСОБА_9 був основним та єдиним квартиронаймачем зазначеного житлового приміщення. ІНФОРМАЦІЯ_5 року ОСОБА_9 загинув. Після смерті чоловіка та станом на теперішній час ОСОБА_4 та її малолітня дочка ОСОБА_12 проживають у спірній квартирі, іншого житла для проживання у них немає.

Ухвалою суду від 19.02.2013 року зустрічний позов ОСОБА_4 було прийнято до спільного розгляду з первісним позовом.

У судовому засіданні позивачка та її представники за первісним позовом підтримали позовні вимоги та просили їх задовольнити, посилаючись на підстави зазначені в позовній заяві, в задоволенні зустрічного позову просили відмовити.

Відповідачка ОСОБА_4 за первісним позовом та її представник в судовому засіданні первісний позов не визнали та просили в задоволені його відмовити, зустрічний позов просили задовольнити.

Представники відповідачів за зустрічним позовом КП «Жилсервіс-1» та Дніпропетровської міської ради у судове засідання не з'явився, про час і місце розгляду справи були належним чином повідомлені, причини неявки суду не повідомили.

Представник третьої особи як за первісним так і за зустрічним позовом Орган опіки та піклування Красногвардійської районної у м. Дніпропетровську ради у судове засідання не з'явився, про час і місце розгляду справи був належним чином повідомлений, причини неявки суду не повідомив.

Вислухавши сторони та свідків, вивчивши матеріали справи, суд вважає, що первісні позовні вимоги не підлягають задоволенню, зустрічні позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

У відповідності зі ст. 64 Житлового кодексу України члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним, користуються усіма правами і несуть усі обов'язки що випливають з договору найму житлового приміщення. До членів сім`ї наймача належить: дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.

За положенням ч.2 ст. 65 Житлового кодексу України - особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім`ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім`ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім`ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.

Згідно з роз'ясненнями, що містяться в п. 9 постанови Пленуму Верховного суду України від 12 квітня 1985 року №2 «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» (із змінами, внесеними постановами Пленуму від 10 березня 1989 року №2 та від 25 грудня 1992 року №3), при розгляді спорів про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, суд повинен з`ясовувати, порядок встановлений при їх вселенні, зокрема: чи була письмова згода на це у всіх членів сім`ї наймача, чи прописані вони в цьому жилому приміщенні, чи було це місце постійним місцем їх проживання, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість їх проживання, чи не обумовлювався угодою між цими особами, наймачем і членами сім`ї, що проживають з ним, певний порядок користування жилим приміщенням. Однак відсутність письмової згоди членів сім`ї наймача на вселення сама по собі не свідчить про те, що особи, які вселилися, не набули права користування жилим приміщенням, якщо обставини справи безспірно встановлено, що вони висловлювати таку згоду.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 перебувала в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_7 з 16 вересня 2005 року від якого вони мають сина ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1 року, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серія НОМЕР_1 від 16 вересня 2005 року та свідоцтвом про народження дитини Серія НОМЕР_2 від 09 листопада 2005 року (т. 1 а.с.5,6). ОСОБА_7 згідно свідоцтва про смерть серія НОМЕР_3, помер ІНФОРМАЦІЯ_6 року (т.1 а.с.7), він був зареєстрований і мешкав в квартирі АДРЕСА_1 з 2003 року, яка належить як балансоутримувачу ЖКЕП «Південне», де разом з ним мешкала як основний квартиронаймач його мати з 1986 року - ОСОБА_8, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_7 року (т.1 а.с.84), а також її син ОСОБА_9., який згідно свідоцтва про смерть та витягу із держреєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про смерть і копії актового запису, помер ІНФОРМАЦІЯ_5 року (т.2 а.с.4-7), і був зареєстрований у даній квартирі з 1992 року, де після смерті його матері на нього був переоформлений обліковий рахунок, що підтверджується як довідками з ЖЕК №10 так і випискою із рішення КЖЕП «Південне» № 224 від 24 вересня 2008 року (т.2 а.с.79, 80, 92, 103, 105). В оглянутому судовому засіданні матеріалів дослідчої перевірки № 260/09 за заявою ОСОБА_1 від 07.04.2009 року встановлено, що дана квартира за рішенням Виконавчого комітету Красногвардійської районної у місті Дніпропетровську ради № 4 від 15 січня 1986 року згідно ордеру №10 надавалася померлому ОСОБА_13 на чотирьох чоловіків: на нього, його дружину ОСОБА_8 та синів: ОСОБА_9 та ОСОБА_7 (т.2 а.с.100).

Позивачка з 26 липня 2004 року була зареєстрована в АДРЕСА_3, і знята з реєстрації разом з сином ОСОБА_6 тільки ІНФОРМАЦІЯ_2 року, тобто після смерті її чоловіка і в його квартирі АДРЕСА_1, ні вона, ні її син зареєстрованими не були, що підтверджується і довідкою начальника Гвардійської КЕЧ району від 25.06.2010 року (т.2 а.с.53,90).

Крім того, свої позовні вимоги позивачка ОСОБА_1 мотивувала також тим, що за всі її роки проживання, починаючи з 2004 року по 2008 рік ОСОБА_9 ні разу не виразив своєї незгоди з її вселенням у квартиру, проте як вбачається із оглянутого в судовому засіданні матеріалу ЖРЗПЗ №761 від 07.04.2009 року слідує, що померлий ОСОБА_9 заперечував проти реєстрації і проживання у його квартирі позивачки та її сина. Крім того факт заперечення та незгоди з пропискою та проживанням позивачки ОСОБА_1 та її малолітнього сина зі сторони основного квартиронаймача ОСОБА_9 підтверджується самою позивачкою у первісному її позові від 09.09.2008 року (Т.1 а.с.3), у зв'язку з чим вона і звернулася з позовом про визнання права користування житловим приміщенням саме до відповідача ОСОБА_9

Доводи позивачки що її постійне місце проживання у спірній квартирі підтверджується довідками з лікарні, де її місце проживання і сина зазначене у спірній квартирі та на акти орган опіки піклування, суд не бере до уваги, оскільки дані докази не є належними, так як лікарні не є органами які відповідають за реєстрацію і облік фактичного місця проживання, а дані які їм надаються, то вони отримують зі слів, із актів управління служби у справах дітей щодо умов проживання дитини не слідує підтвердження фактів які дають підстави для задоволення позову.

Також, суд не бере до уваги пояснення свідків ОСОБА_14, ОСОБА_15 та ОСОБА_16 зі сторони позивачки за первісним позовом, оскільки надані пояснення спростовуються документами, які знаходяться в матеріалах справи.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 26.10.2010 року (т.2, а.с.239-241) було визнано за ОСОБА_1 та її неповнолітнім сином ОСОБА_6 право користування житловим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1. Відповідачка ОСОБА_4 не погодилася з даним рішенням та подала касаційну скаргу до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Відповідно до ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Касаційний суд перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.

Як вбачається з Ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11.07.2012 року (т. 2, а.с.387-389), розглядаючи справу за касаційною скаргою ОСОБА_4, суд скасовуючи попередні рішення судів, визначив підставу скасування, порушення норм процесуального права ст. ст. 212-215 ЦПК України, а саме:

- судами встановлено, що спірною є квартира АДРЕСА_1, яка у 1986 році була надана сім`ї ОСОБА_4 (батько, мати і два сина). Основним квартиронаймачем була ОСОБА_8 (мати), потім ОСОБА_7, а на час розгляду справи - ОСОБА_9. Позивачка 6 вересня 2005 року уклала шлюб з ОСОБА_7, від даного шлюбу мають сина ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, до смерті чоловіка (ІНФОРМАЦІЯ_2 року) була зареєстрована у Новомосковському районі, АДРЕСА_3, у своїх батьків. Як стверджує позивачка, після реєстрації шлюбу вона постійно проживала у спірній квартирі;

- задовольняючи позов, апеляційний суд у порушення положень ст. 65 ЖК України та вимог ст. 212-214, 316 ЦПК України не звернув уваги на те, що необхідними умовами вселення в жиле приміщення інших осіб є: по-перше, дотримання порядку вселення, під яким треба розуміти дотримання правил реєстрації, по-друге, наявність письмової згоди всіх осіб, які проживають разом з ним;

- у рішенні апеляційного суду відсутні докази дотримання наведених умов для застосування положень ст. ст. 64, 65 ЖК України, зокрема, дотримання правил реєстрації у спірній квартирі та письмової згоди як основного квартиронаймача - ОСОБА_9, так і її чоловіка - ОСОБА_7;

- посилання позивачки на згоду її чоловіка на постійне проживання у спірній квартирі не підтверджене документально (відповідною заявою), а крім того, до смерті її чоловіка позивака була зареєстрована за адресою своїх батьків і у порушення вимог ст. ст. 212-2014 ЦПК України апеляційний суд при таких обставинах не дав оцінки тому, чи набула позивачка при вселенні до наймача як членів сім`ї права користування займаним жилим приміщенням, якщо вона зберегла за собою право користування іншим жилим приміщенням.

За положенням ч.1 ст. 65 Житлового кодексу України наймач вправі в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім'ї, які проживають разом з ним, вселити в займане ним жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей зазначеної згоди не потрібно.

З огляду на вищевикладене, ОСОБА_7 мав можливість вселити та зареєструвати свого малолітнього сина ОСОБА_6, у квартиру АДРЕСА_1 без отримання згоди свого рідного брата ОСОБА_9

Згідно ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч. 2 ст. 59 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно вимог ст. ст. 10, 60 ЦПК України кожна сторона зобов`язана надати суду докази на підтвердження своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Таким чином, суд приходить до висновку, що вимоги позивачки за первісним позовом про визнання за нею та її сином ОСОБА_6 право користування квартирою АДРЕСА_1, усунення ОСОБА_1 та неповнолітньому ОСОБА_6 перешкоди у користуванні квартирою АДРЕСА_1, виселення відповідачки ОСОБА_4 з спірної квартири, вселення ОСОБА_1 та неповнолітнього в АДРЕСА_1, є необґрунтованими і безпідставними та такими що не знайшли свого підтвердження у судовому засіданні, а тому і не підлягають задоволенню.

Що стосується зустрічного позову, то суд прийшов до висновку що зустрічний позов підлягає частковому задоволенню, в частині визнання розпорядження від 10.05.2011 року № 46-11 про приватизацію квартири АДРЕСА_1 незаконним та визнання недійсним свідоцтва про право власності на квартиру АДРЕСА_1 від 10.05.2011 року виданого КЖЕП «Південне», скасувавши державну реєстрацію прав власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 та ОСОБА_6 за реєстровим номером 33899203 від 15.06.2011 року.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» приватизація державного житлового фонду - це відчуження квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках, призначених для проживання сімей та одиноких осіб, кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т. ін.) державного житлового фонду на користь громадян України.

В силу ст. 3 вище вказаного Закону приватизація здійснюється шляхом безоплатної передачі громадянам квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках з розрахунку санітарної норми 21 квадратний метр загальної площі на наймача і кожного члена його сім'ї та додатково 10 квадратних метрів на сім'ю. Відповідно до ст. 5 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» - право на приватизацію квартир (будинків) державного житлового фонду з використанням житлових чеків одержують громадяни України, які постійно проживають в цих квартирах (будинках) або перебували на обліку потребуючих поліпшення житлових умов до введення в дію цього Закону.

Статтею 8 вище вказаного Закону передбачено, що передача квартир (будинків) у власність громадян здійснюється на підставі рішень відповідних органів приватизації, що приймаються не пізніше місяця з дня одержання заяви громадянина.

Як вбачається із матеріалів справи, рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 26.10.2010 року (т.2, а.с.239-241) було визнано за ОСОБА_1 та її неповнолітнім сином ОСОБА_6 право користування житловим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1.

На підставі цього рішення позивачка ОСОБА_1 в своїх інтересах та інтересах неповнолітньої дитини здійснила реєстрацію у спірній квартирі, приватизувала її та отримала свідоцтво про право власності на дану квартиру.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11.07.2012 року рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 26.10.2010 року було скасовано.

У зв`язку з чим, суд приходить до висновку, що державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 та ОСОБА_6 за реєстровим номером 33899203 від 15.06.2011 року необхідно скасувати, визнати розпорядження від 10.05.2011 року № 46-11 про приватизацію квартири АДРЕСА_1 незаконним та визнати недійсним свідоцтва про право власності на квартиру АДРЕСА_1 від 10.05.2011 року виданого КЖЕП «Південне».

Що стосується вимог позивачки за зустрічним позовом про визнання за нею та за її малолітньою дочкою ОСОБА_12, право користування житловим приміщенням квартири АДРЕСА_1, то дані вимоги задоволенню не підлягають, оскільки не знайшли свого підтвердження у судовому засіданні.

Показання свідків ОСОБА_17 та ОСОБА_18 допитаних у судовому засіданні зі сторони відповідачки ОСОБА_4 та посилання самої відповідачки у судовому засіданні на той факт, що її постійне місце проживання з чоловіком та донькою ОСОБА_12 було за адресою АДРЕСА_1, а також на те, що іншого житла вона з донькою для проживання немає, суд не бере до уваги як належні та допустимі докази, оскільки згідно ч. 2 ст. 59 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

В судовому засіданні було встановлено, що письмова згода на вселення відповідачки ОСОБА_4 в спірну квартиру зі сторони основного квартиронаймача на той час ОСОБА_9 відсутня, ОСОБА_4 з малолітньою дочкою ОСОБА_12 не були прописані в спірному жилому приміщенні, а належних та допустимих доказів чи не обумовлювався угодою між цими особами, наймачем ОСОБА_9 і відповідачкою певний порядок користування жилим приміщенням, суду не надано. Крім того, малолітня ОСОБА_12 не була рідною донькою ОСОБА_9

Відповідно до ч. 1 ст. 88 ЦПК України, стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено. Оскільки у задоволенні первісного позову відмовлено, то судові витрати відшкодовуванню за первісним позовом не підлягають. Що стосується зустрічного позову, то з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 слід стягнути судові витрати за подачу позову пропорційно задоволених вимог у розмірі 53 грн. 65 коп., оскільки позивачкою було сплачено при подачі позову суму у розмірі 107 грн. 30 коп.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 64, 65 ЖК України, ст. ст. 10, 57-61, 88, 209, 212-215, 324, 335 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_4, Дніпропетровської міської ради, третя особа Орган опіки та піклування Красногвардійської районної у м. Дніпропетровську ради про визнання права користування житловим приміщенням та вселення - відмовити.

Зустрічний позов ОСОБА_4 до ОСОБА_1, КП «Жилсервіс-1», Дніпропетровської міської ради, третя особа Орган опіки та піклування Красногвардійської районної у м. Дніпропетровську ради про визнання розпорядження про приватизацію незаконним, скасування свідоцтва про право власності і державну реєстрацію та визнання права користування житловим приміщенням - задовольнити частково.

Визнати розпорядження від 10.05.2011 року № 46-11 про приватизацію квартири АДРЕСА_1 незаконним.

Визнати недійсним свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_1 від 10.05.2011 року виданого КЖЕП «Південне», скасувавши державну реєстрацію прав власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 та ОСОБА_6 за реєстровим номером 33899203 від 15.06.2011 року.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Дніпропетровської області через Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя Т.О. Дубіжанська