Постанова № 39743635, 07.07.2014, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" липня 2014 р. Справа № 922/887/14

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Сіверін В. І., суддя Терещенко О.І. , суддя Медуниця О.Є.

при секретарі Новіковій Ю.В.

за участю представників сторін:

позивача - Чепа А.Г., дов. б/н від 25.03.2014 року

відповідача - не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх. №1527 Х/1-18) на рішення господарського суду Харківської області від 26.05.2014 року у справі № 922/887/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Лотос-Харків", м. Харків,

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельний будинок "Салтівський", м. Харків,

про стягнення 147 569,20 грн.

ВСТАНОВИЛА:

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Лотос Харків" звернувся до господарського суду Харківської області з позовом про стягнення з відповідача- Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельний будинок "Салтівський" 147569,20 грн., з яких :140408,31 грн. -основного боргу за укладеним сторонами договором поставки № 67 від 01.07.2012 року, 5171,38 грн. -пені, 1193,40 грн. - 3% річних, 796,08 грн. -інфляційних.

Рішенням господарського суду Харківської області від 26.05.2014 року у справі №922/887/14 (суддя Кухар Н.М.) позовні вимоги задоволено повністю.

Стягнуто з відповідача на користь позивача - 140408,31 грн. основного боргу; 5171,38 грн. пені; 1193,40 грн. - 3% річних; 796,08 грн. інфляційних; 2951,38 грн. витрат з оплати судового збору.

Відповідач не погодився з рішенням місцевого господарського суду, подав до Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій просить скасувати це рішення та прийняти нове рішення, яким повернути позовну заяву без розгляду.

Апеляційну скаргу обгрунтовує тим, що акт звірки, на який посилається місцевий господарський суд як на одну з підстав для задоволення позову, не належить до первинних документів бухгалтерської звітності в розумінні статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", оскільки не підтверджує здійснення господарської операції та не є доказом отримання відповідачем товару.

Також, вказує на те, що позивач в порушення вимог статті 57 Господарського процесуального кодексу України не додав до позовної заяви доказів надсилання відповідачеві копії позовної заяви та доданих до неї документів, а також, в порушення вимог статті 54 Господарського процесуального кодексу України не вказав у позовній заяві поточний рахунок, на який він просить стягнути заборгованість з відповідача. Вказані обставини, на думку апелянта, відповідно до статті 63 Господарського процесуального кодексу України є підставою для повернення апеляційної скарги без розгляду.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 16.06.2014 року (колегія суддів у складі: головуючий суддя Сіверін В.І., суддя Терещенко О.І., суддя Медуниця О.Є.) апеляційну скаргу відповідача було прийнято до провадження та призначено її до розгляду на 03.07.2014 року на 09:30 год.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу та його представник у судовому засіданні 03.07.2014 року проти її доводів заперечує, вважає оскаржуване рішення законним та обгрунтованим, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Свої заперечення обгрунтовує тим, що відповідно до пункту 6 частини 1 та частини 2 статті 63 Господарського процесуального кодексу України, у разі неподання до позовної заяви доказів надсилання копіїї цієї заяви та доданих до неї документів, суд повертає позовну заяву не пізніше трьох днів з дня її надходження.

Проте, на момент надання відповідачем відзиву на позовну заяву від 08.05.2014 року, в якому він вказував на зазначене порушення, цей триденний термін давно сплив і провадження у справі вже було порушене ухвалою місцевого господарського суду від 13.03.2014 року і справа №922/887/14 вже двічі розглядалася по суті.

А тому, як вважає відповідач, у разі виявлення господарським судом після порушення провадження у справі порушень, які відповідно до пунктів 2,3, 4, 5, 6 частини 1 статті 63 Господарського процесуального кодексу України є підставами для повернення позовної заяви, справа підлягає розгляду по суті. При цьому, господарський суд у разі необхідності може лише відкласти розгляд справи з метою одержання відповідних доказів усунення таких порушень.

До того ж, як вказує позивач, представник відповідача не був позбавлений права ознайомитись із матеріалами справи в порядку частини 1 статті 22 Господарського процесуального кодексу України та зняти копії позовної заяви і доданих до неї документів.

Окрім цього, зазначає, що жодною нормою Господарського процесуального кодексу України не передбачено обов"язку позивача зазначати у позовній заяві свій поточний рахунок.

Представник відповідача в судове засідання 03.07.2014 року не з"явився, хоча належним чином повідомлявся про дату, час та місце його проведення, про що свідчить наявне в матеріалах справи поштове повідомлення №6102213213066 про вручення відповідачу копії ухвали, якою було призначено розгляд апеляційної скарги в даному судовому засіданні.

Відповідно до пункту 3.9.1. Постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 Господарського процесуального кодексу України.

За змістом статті 64 Господарського процесуального кодексу України, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

А тому, колегія суддів розглядає апеляційну скаргу за відсутності представника відповідача за наявними у справі матеріалами відповідно до статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Заслухавши усні пояснення представника позивача, ознайомившись з доводами апеляційної скарги, дослідивши обставини і матеріали справи, в тому числі наявні у ній докази, відповідність викладених в рішенні висновків цим обставинам і доказам, а також перевіривши додержання та правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення господарського суду першої інстанції слід залишити без змін, виходячи з наступного.

Як свідчать матеріали справи та було вірно встановлено місцевим господарським судом, 01.07.2012 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Лотос Харків", постачальником, та Товариством з обмеженою відповідальністю "Торгівельний будинок Салтівський", покупцем, було укладено договір поставки № 67 (далі договір поставки), згідно з пунктом 1.1 якого постачальник зобов'язався передати покупцю, а покупець- прийняти та сплатити товар Торговельної марки "Конті" в кількості та за цінами, вказаними в специфікаціях та накладних, які є невід'ємною частиною договору.

З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов вказаного договору позивач передавав відповідачу партіями товар на суму159710,91 грн. Факт отримання товару відповідачем підтверджується наступними накладними:

- № 394523 від 30.08.2013р. на суму 22713,80 грн.;

- № 395847 від 02.09.2013р. на суму 32962,04 грн.;

- № 400232 від 05.09.2013р. на суму 3664,26 грн.;

- № 403716 від 10.09.2013р. на суму 11137,70 грн.;

- № 405785 від 12.09.2013р. на суму 18480,91 грн.;

- № 409021 від 17.09.2013р. на суму 11202,64 грн.;

- № 413554 від 23.09.2013р. на суму 8972,81 грн.;

- № 417352 від 26.09.2013р. на суму 16391,12 грн.;

- № 423769 від 07.10.2013р. на суму 8105,90 грн.;

- № 426216 від 10.10.2013р. на суму 18321,44 грн.;

- № 428023 від 14.10.2013р. на суму 7758,29 грн.

Всього на суму 159710,91 грн.

Відповідно до пункту 3.3. договору поставка товару здійснюється на умовах відстрочки платежу терміном 45 календарних днів з моменту поставки.

Кінцевий строк оплати по вказаним накладним, які формують суму боргу, становив 29.11.2013 року, про що свідчить накладна, за якою була здійснена поставка останньої партії товару - № 428023 від 14.10.2013 року.

Проте, в порушення умов договору поставки відповідач свої зобов'язання по оплаті товару у встановлений строк виконав лише частково, на суму 11000,00 грн., про що свідчить платіжне доручення № 2100 від 17.12.2013р.

Крім того, відповідачем було повернуто частину товару, згідно наступних накладних:

- № 149353 від 20.09.2013р. на суму 108,01 грн.;

- № 395847 від 20.09.2013р. на суму 266,56 грн.;

- № 213215 від 20.09.2013р. на суму 35,80 грн.;

- № 330708 від 20.09.2013р. на суму 192,79 грн.;

- № 342154 від 20.09.2013р. на суму 7,72 грн.;

- № 231784 від 21.09.2013р. на суму 121,80 грн.;

- № 62439 від 21.09.2013р. на суму 7,70 грн.

Всього повернуто товару на суму - 740,38 грн.

Також, 01.10.2013 року сторонами була підписана додаткова угода до договору № 67 від 01.07.2012р. про залік зустрічних однорідних вимог на суму 7562,22 грн., у зв'язку з чим розмір заборгованості відповідача перед позивачем було зменшено на вказану суму.

Таким чином, заборгованість відповідача перед позивачем за придбаний, але не оплачений товар склала 140408,31 грн., що підтверджується двостороннім підписаним актом звіряння взаємних розрахунків між сторонами (а.с. 43).

Також, на підтвердження визнання заборгованості відповідачем було надано позивачеві гарантійного листа від 27.01.2014р., яким відповідач зобов'язався оплатити суму боргу до 24.03.2014 року з щотижневим погашенням по 20000,00 грн.

Відповідно до частини 1 статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлена обов'язковість договору для виконання сторонами.

Згідно зі статтею 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Проте, станом на даний час відповідач свої зобов'язання з оплати товару не здійснив.

А тому, колегія суддів погоджується із висновком місцевого господарського суду про наявність достатніх правових підстав для задоволення позову.

Відповідач апеляційну скаргу обгрунтовує тим, що акт звірки, на який посилається місцевий господарський суд як на одну з підстав для задоволення позову, не належить до первинних документів бухгалтерської звітності в розумінні статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", оскільки не підтверджує здійснення господарської операції та не є доказом отримання відповідачем товару.

Однак, колегія суддів не може погодитися із такими посиланнями апелянта, зважаючи на таке.

Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

При цьому, слід зазначити, що акт звіряння взаємних розрахунків є належним доказом у справі, оскільки свідчить про засвідчення самими сторонами факту наявності у відповідача заборгованості перед позивачем, яка обумовлена невиконанням останнім своїх договірних зобов"язань.

До того ж, зазначений доказ на виконання вимог статті 43 Господарського процесуального кодексу України було оцінено місцевим господарським судом в сукупності із іншими доказами, які підтверджуть наявність заборгованості відповідача перед позивачем, і про які зазначалося вище, а саме: додатковою угодою до договору № 67 від 01.07.2012р. про залік зустрічних однорідних вимог на суму 7562,22 грн. та гарантійним листом від 27.01.2014р., яким відповідач зобов'язався оплатити суму боргу до 24.03.2014 року з щотижневим погашенням по 20000,00 грн.

Також, апелянт вказує на те, що позивач в порушення вимог статті 57 Господарського процесуального кодексу України не додав до позовної заяви доказів надсилання відповідачеві копії позовної заяви та доданих до неї документів, а також в порушення вимог статті 54 Господарського процесуального кодексу України не вказав у позовній заяві поточний рахунок, на якій він просить стягнути заборгованість з відповідача. Вказані обставини, на думку апелянта , є відповідно до статті 63 Господарського процесуального кодексу України підставою для повернення апеляційної скарги без розгляду.

Однак, колегія суддів не може погодитися із такими посиланнями, зважаючи на таке.

Відповідно до пункту 3.5 Постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" якщо передбачені у пунктах 2, 3, 4, 5 і 6 частини першої статті 63 Господарського процесуального кодексу України підстави повернення позовної заяви виявлено господарським судом після прийняття позовної заяви до розгляду, справа підлягає розглядові по суті. У разі необхідності розгляд справи може бути відкладено (стаття 77 Господарського процесуального кодексу України), зокрема, з метою: одержання необхідних доказів чи обґрунтованого розрахунку стягуваної (оспорюваної) суми; надіслання відповідачеві чи іншим особам, які беруть участь у справі, копій позовних матеріалів.

З матеріалів справи вбачається, що на момент подання відповідачем відзиву на позовну заяву від 08.05.2014 року, в якому він вказував на зазначене порушення, провадження у справі вже було порушене ухвалою місцевого господарського суду від 13.03.2014 року і справа вже двічі розглядалася по суті, що виключає таку процесуальну дію, як повернення позовної заяви.

Крім того, відповідач, з урахуванням положень частини 1 статті 22 Господарського процесуального кодексу України, не був позбавлений права ознайомитись із матеріалами справи, зняти копії позовної заяви та доданих до неї матеріалів.

Окрім цього, відповідно до частини 2 статті 104 Господарського процесуального кодексу України порушення або неправильне застосування норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до прийняття неправильного рішення.

Однак, відповідач не навів жодних доводів стосовно того, яким чином порушення судом першої інстанції провадження за позовною заявою за наявності підстав для її повернення призвело до прийняття неправильного рішення по суті.

Крім того, відповідач в апеляційній скарзі просить апеляційний господарський суд скасувати рішення місцевого господарського суду та прийняти нове рішення, яким повернути позовну заяву без розгляду.

Однак, виходячи зі змісту статті 103 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд у разі скасування ним рішення місцевого господарського суду наділений правом або прийняти нове рішення, або припинити провадження у справі, або залишити позов без розгляду повністю чи частково.

При цьому, правом повертати позовну заяву у разі скасування рішення місцевого господарського суду апеляційний господарський суд не наділений.

Таким чином, колегія суддів зазначає, що місцевий господарський суд, приймаючи оскаржуване рішення, повністю дослідив обставини, які мають значення для справи, правильно застосував норми матеріального та процесуального права, а тому підстави для скасування або зміни вказаного рішення відсутні.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 33, 43, 99, 101, пунктом 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 26.05.2014 року у справі № 922/887/14 залишити без змін.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови складено 08.07.2014 року.

Головуючий суддя Сіверін В. І.

Суддя Терещенко О.І.

Суддя Медуниця О.Є.