Ухвала суду № 39741298, 18.06.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"18" червня 2014 р. м. Київ К/9991/45815/12

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі: Лосєва А.М., Бившевої Л.І., Шипуліної Т.М., розглянувши у порядку письмового провадження

касаційну скаргу Основ'янської міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби

на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 20.12.2011

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 19.06.2012

у справі № 2-а-15554/11/2070

за позовом Іноземного підприємства «Індра»

до Державної податкової інспекції у Комінтернівському районі м. Харкова

про скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И Л А:

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 20.12.2011, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 19.06.2012, задоволено позовні вимоги Іноземного підприємства «Індра» (надалі - позивач, ІП «Індра») до Державної податкової інспекції у Комінтернівському районі м. Харкова, правонаступником якої є Основ'янська міжрайонна державна податкова інспекція м. Харкова Харківської області Державної податкової служби (надалі - відповідач, ДПІ у Комінтернівському районі м. Харкова), про скасування податкових повідомлень-рішень від 18.02.2011 № 0000282310/0 та № 0000292310/0.

Приймаючи рішення, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що висновок податкового органу щодо фіктивності укладених правочинів є неправомірним, оскільки первинними документами підтверджено настання реальних правових наслідків. Суди спростували доводи суб'єкта владних повноважень стосовно формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість та валових витрат із порушенням норм податкового законодавства.

Вважаючи, що рішення судів попередніх інстанцій прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 20.12.2011 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 19.06.2012 і постановити нове рішення про відмову у задоволенні позову в повному обсязі.

Позивач не надав письмових заперечень на касаційну скаргу, що не перешкоджає її розгляду.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що фахівцями ДПІ у Комінтернівському районі м. Харкова з 22.11.2010 по 25.01.2011 проведено виїзну планову перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2008 по 30.06.2010. За результатами перевірки складено акт № 93/23-104/34756148 від 01.02.2011, згідно висновків якого встановлено порушення позивачем:

- п.5.9, пп. 5.3.9 п. 5.3, пп.5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону України від 28.12.1994 № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» (надалі - Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств»), в результаті чого позивачем занижено податок на прибуток всього у сумі 5 430 617 грн., в тому числі : за І квартал 2008 року - ІІ квартал 2010 року;

- ст. 3, пп.7.2.1, пп.7.2.6 п.7.2, пп. 7.4.1, пп. 7.4.4, п. 7.4 ст. 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (надалі - Закон України «Про податок на додану вартість»), в результаті чого занижено податок на додану вартість всього у сумі 968 450,74 грн., в тому числі: за травень 2009 року - червень 2010 року.

На підставі висновків акта перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 18.02.2011: № 0000282310/0 про визначення грошового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 5 430 617,00 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 1 357 654,25 грн.; № 0000292310/0 про визначення грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 968 450,74 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій в сумі 242 112,69 грн.

Переглянувши судові рішення у межах касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не може погодитись із висновками судів попередніх інстанцій та вважає, що касаційна скарга відповідача підлягає частковому задоволенню, з огляду на наступне.

Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» в редакції, що була чинною на момент виникнення спірних правовідносин, валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Нормою абзацу четвертого пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» передбачено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до визначення част. 1 ст. 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Отже, виходячи з наведених положень Закону, до складу валових витрат включаються будь-які витрати, які пов'язані з господарською діяльністю платника податку та підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами.

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» в редакції, що була чинною на момент виникнення спірних правовідносин, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Нормою пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 вказаного Закону визначено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Тобто, необхідною умовою для віднесення сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту є факт придбання товарів та послуг з метою їх використання в господарській діяльності, що підтверджено належним чином складеними податковими накладними, іншими первинними документами, і сплата податку на додану вартість продавцю у складі вартості товару (послуги).

Як встановлено судами попередніх інстанцій, у перевіреному періоді позивач мав господарські правовідносини з наступними підприємствами: ТОВ фірма «Пранк» - договір комісії на реалізацію продукції № 164/09/08 від 01.01.2008; ПФ «Кібела» - договір комісії на реалізацію № 666/06/09 від 01.03.2009; ІП «Аврора» - договір комісії на реалізацію № 74/06/09 від 06.06.2009; ТОВ «ВентТехСервіс» - договір комісії на реалізацію № 335/08/09 від 01.03.2009; ІП «Калісто» - договір комісії на реалізацію № 387/05/09 від 01.04.2009; ІП «Аркадія» - договір комісії на реалізацію № 187/07/09 від 01.04.2009; ТОВ фірма «Тагіт» - договір комісії на реалізацію № 361/07/09 від 01.04.2009; ПФ «Орнатус» - договір комісії на реалізацію від № 12/03/09 від 02.03.2009; ТОВ «Буднадра» - договір комісії на реалізацію № 30/01/10 від 01.10.2009; ПФ «Апія» - договір комісії на реалізацію № 300/07/09 від 05.03.2009; ТОВ «Карпос» - договір комісії на реалізацію № 461/07/09 від 01.04.2009; ПП «ПАП-Сервис» - договір комісії на реалізацію № 40/07/09 від 01.05.2009.

Згідно акта перевірки, угоди поставки товарів, укладені між позивачем та ТОВ «Карпос», є нікчемними відповідно до ст. 234 Цивільного кодексу України, оскільки не спричинили реального настання правових наслідків. Також, відповідачем зазначено, що згідно актів перевірок ТОВ «Карпос», проведених ДПІ в Московському районі м. Харкова, від 20.08.2010 № 8198/23/34629821, від 23.09.2010 № 883/23/34629821 встановлено, що укладені підприємством правочини не спрямовано на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними.

Відповідно до п. 2.2.1 договорів комісії на реалізацію товару, зокрема, № 461/07/09 від 01.04.2009, ТОВ «Карпос», як комітент, має право на отримання комісійної винагороди та відшкодування витрат, пов'язаних з виконанням доручень позивача.

В зв'язку з укладеною угодою ТОВ «Карпос» надано податкові накладні № 5/2 від 31.05.2009, № 5/2 від 31.08.2009, № 5/2 від 30.11.2009, № 7/2 від 31.07.2009, № 7/2 від 30.09.2009, № 5/2 від 30.06.2010, № 7/2 від 31.03.2010, № 7/2 від 30.06.2009, які включено позивачем до складу податкового кредиту з ПДВ та складу валових витрат відповідних періодів.

Встановлення зв'язку між фактом придбання товару (послуги), понесеними витратами і господарською діяльністю платника податків є основою для висновків про наявність або відсутність порушення ним податкового законодавства.

Документи та інші дані, що спростовують або підтверджують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються, тощо.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України зазначає, що всупереч принципу офіційного з'ясування обставин в адміністративній справі, закріпленого частинами 4 та 5 ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України, суди попередніх інстанцій, приймаючи рішення по справі, залишили поза увагою вивчення реальності здійснення господарських операцій між позивачем та ТОВ «Карпос», не дослідили документи, що могли б засвідчити факти перевезення, відвантаження, зберігання товару (продуктів харчування), реалізація якого відбувалась з урахуванням умов договорів комісії.

Наявні в матеріалах справи акти приймання-передачі та звіти комісіонера не дають можливості визначити покупців продукції, яку реалізовував ТОВ «Карпос» за рахунок комітента, оскільки суди не досліджували замовлення конкретних покупців (відповідно до п. 2.1 договорів поставки) із детальним визначенням товарів, належних до передачі третім особам.

З метою виключення факту штучного створення документообігу задля імітації господарських операцій, що дають право на формування сум податкового кредиту з податку на додану вартість та валових витрат, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає за необхідне при новому розгляді справи суду першої інстанції звернути увагу на дослідження належних та допустимих документальних доказів реального здійснення господарських операцій, без вивчення яких рішення суду не може відповідати незмінним принципам законності, повноти і обґрунтованості у розумінні статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Зважаючи на те, що судами попередніх інстанцій вищеназвані обставини враховано не було, і це призвело до передчасних та не обґрунтованих належним чином висновків щодо прав і обов'язків сторін у даному спорі, а також те, що передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, судові рішення у справі підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції відповідно до частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись ст.ст. 210, 214, 215, 220, 222, 223, 227, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу Основ'янської міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби задовольнити частково.

2. Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 20.12.2011 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 19.06.2012 у справі № 2-а-15554/11/2070 скасувати.

Справу № 2-а-15554/11/2070 направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя(підпис)А.М. Лосєв Судді:(підпис)Л.І. Бившева (підпис) Т.М. Шипуліна