Постанова № 39740833, 09.07.2014, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 липня 2014 року Справа № 910/17483/13 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого Губенко Н.М.суддівБарицької Т.Л. Гольцової Л.А. розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Корпоративний консалтінг" на рішення від та на постанову відГосподарського суду міста Києва 04.11.2013 Київського апеляційного господарського суду 18.02.2014у справі Господарського суду№ 910/17483/13 міста Києваза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Корпоративний консалтінг"доПублічного акціонерного товариства "ОТП Банк"третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю "Елім-Партнер"провизнання договору недійсниму судовому засіданні взяли участь представники:- позивача Самусенко Д.С.;- відповідача - третьої особи Кузьменко Я.Л.; повідомлений, але не з'явився;ВСТАНОВИВ:

10.09.2013 Товариство з обмеженою відповідальністю "Корпоративний консалтінг" звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Публічного акціонерного товариства "ОТП Банк" про визнання недійсним договору застави корпоративних прав (майнова порука) №07-519/29-1 від 11.09.2007.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 04.11.2013 у справі № 910/17483/13 (суддя Мудрий С.М.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 18.02.2014 (колегія суддів у складі: Андрієнко В.В. - головуючий суддя, судді Буравльов С.І., Шапран В.В.), у позові відмовлено.

Не погоджуючись з вказаними судовими рішеннями, Товариство з обмеженою відповідальністю "Корпоративний консалтінг" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 04.11.2013 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 18.02.2014 у справі № 910/17483/13, та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою, скаржник посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Публічне акціонерне товариство "ОТП Банк" надало відзив на касаційну скаргу, в якому з нею не погоджується та просить касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Корпоративний консалтінг" залишити без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва від 04.11.2013 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 18.02.2014 у справі № 910/17483/13 залишити без змін.

Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 1114 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм господарськими судами попередніх судових інстанцій належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин справи, дотримання норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Предметом даного позову є вимога позивача визнати недійсним договір застави корпоративних прав (майнова порука) №07-519/29-1 від 11.09.2007.

Обґрунтовуючи підстави звернення з позовом до суду, Товариство з обмеженою відповідальністю "Корпоративний консалтінг" посилається на те, що корпоративні права не можуть бути предметом застави з огляду на положення статтей 100, 576 ЦК України та статті 4 Закону України "Про заставу".

Визнання договору недійсним є одним із способів захисту, який застосовується судом у випадках та порядку, визначеному цивільним законодавством.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення його сторонами вимог, які встановлені ч. ч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 ЦК України (ст. 215 ЦК України).

Статтею 203 ЦК України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Зокрема: 1) зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим актам законодавства, а також моральним засадам суспільства; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину, має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно із п. п. 1, 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу; якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до п. 1 ст. 207 ГК України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Пунктом першим статті 576 ЦК України передбачено, що предметом застави може бути будь-яке майно (зокрема річ, цінні папери, майнові права), що може бути відчужене заставодавцем і на яке може бути звернене стягнення, а згідно з частиною п'ятою цієї ж статті предметом застави не можуть бути вимоги, які мають особистий характер, а також інші вимоги, застава яких заборонена законом.

Аналогічне положення містить і частина п'ята статті 4 Закону України "Про заставу", якою встановлено, що предметом застави не можуть бути вимоги, які мають особистий характер, а також інші вимоги, застава яких забороняється законом.

До таких прав можна віднести право на відшкодування моральної шкоди, шкоди, завданої життю та здоров'ю особи, право члена сім'ї вимагати надання утримання (аліментування), право на прийняття спадщини, право відчужувача за договором довічного утримання (догляду) вимагати від набувача виконання покладених на нього обов'язків тощо.

Згідно із ст. 100 ЦК України право участі у товаристві є особистим немайновим правом і не може окремо передаватися іншій особі. Учасники товариства мають право вийти з товариства, якщо установчими документами не встановлений обов'язок учасника письмово попередити про свій вихід з товариства у визначений строк, який не може перевищувати одного року. Учасник товариства у випадках та в порядку, встановлених законом, може бути виключений з товариства.

Право участі у товаристві повинно розглядатися як специфічне особисте немайнове право особи, а саме як вид корпоративних прав особи.

Зі змісту частини 1 статті 167 Господарського кодексу України вбачається, що корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному фонді (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.

Перелік правомочностей, які наводяться у даному визначенні корпоративних прав і які становлять зміст корпоративних прав, є невичерпним і може доповнюватися в залежності від організаційно-правової форми господарської організації іншими правомочностями, передбаченими законом та установчими документами конкретної господарської організації.

Згідно із ст. 86 ГК України вкладами учасників та засновників господарського товариства можуть бути будинки, споруди, обладнання та інші матеріальні цінності, цінні папери, права користування землею, водою та іншими природними ресурсами, будинками, спорудами, а також інші майнові права (включаючи майнові права на об'єкти інтелектуальної власності), кошти, в тому числі в іноземній валюті.

Відповідно до ч. 2 ст. 115 ЦК України вкладом до статутного (складеного) капіталу господарського товариства можуть бути гроші, цінні папери, інші речі або майнові чи інші відчужувані права, що мають грошову оцінку, якщо інше не встановлено законом.

Статтею 116 Цивільного кодексу України передбачено, що учасники господарського товариства мають право в порядку, встановленому установчим документом товариства та законом:

1) брати участь в управлінні товариством у порядку, визначеному в установчому документі, крім випадків, встановлених законом;

2) брати участь у розподілі прибутку товариства і одержувати його частину (дивіденди);

3) вийти у встановленому порядку з товариства;

4) здійснити відчуження часток у статутному (складеному) капіталі товариства, цінних паперів, що засвідчують участь у товаристві, у порядку, встановленому законом;

5) одержувати інформацію про діяльність товариства у порядку, встановленому установчим документом;

Учасники господарського товариства можуть також мати інші права, встановлені установчим документом товариства та законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 144 ЦК України статутний капітал товариства з обмеженою відповідальністю складається із вкладів його учасників.

Згідно з ч. 2 ст. 147 ЦК України відчуження учасником товариства з обмеженою відповідальністю своєї частки (її частини) третім особам допускається, якщо інше не встановлено статутом товариства.

Статтею 53 Закону України "Про господарські товариства" передбачено, що відчуження учасником товариства з обмеженою відповідальністю своєї частки (її частини) третім особам допускається, якщо інше не встановлено статутом товариства.

Відповідно до ст. 23 Закону України "Про заставу" при заставі майнових прав реалізація предмета застави провадиться шляхом уступки заставодавцем заставодержателю вимоги, що випливає із заставленого права.

При прийнятті оскаржуваних судових рішень місцевий та апеляційний господарські суди, керуючись, зокрема, приписами наведених норм на підставі повного та всебічного дослідження фактичних обставин справи і перевірки їх наявними доказами з урахуванням визначених позивачем меж позовних вимог, дослідивши умови договору застави корпоративних прав (майнова порука) №07-519/29-1 від 11.09.2007; встановивши, що згідно з п. 3.1 договору застави заставодавець передає застоводержателеві у заставу всі корпоративні права, що належать заставодавцю на праві власності на підставі статуту ТОВ "Елім-Партнер", розмір статутного капіталу (фонду) якого станом на 22.06.2007 становить 3 682 400,00 грн., частка заставодавця у статутному капіталі (фонді) товариства складає 100 %; відповідно до п. 1.8. та п. 8.5. статуту ТОВ "Елім-Партнер", єдиним учасником товариства є ТОВ "Корпоративний консалтінг"; пунктом 8.12. статуту ТОВ "Елім-Партнер" передбачено, що учасник товариства може за згодою решти учасників продати або іншим чином відступити свою частку одному чи кільком учасникам цього ж товариства або третім особам; згідно з протоколом № 23 від 11.09.2007 Загальних зборів учасників ТОВ "Корпоративний консалтінг" вирішено: "надати згоду виступати ТОВ "Корпоративний консалтінг" майновим поручителем ТОВ "Елім-Партнер" для забезпечення кредитного договору на суму 5 млн. 750 тис. євро, укладеного ТОВ "Елім-Партнер" із банком, та затвердити договір застави корпоративних прав № PL 07-519/29-1 від 11.09.2007"; беручи до уваги те, що корпоративні права є різновидністю майнових прав; дійшли обґрунтованого висновку, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Корпоративний консалтінг" не підтвердило, відповідно до ст. ст. 33, 34 ГПК України, наявність підстав для визнання спірного договору недійсним у судовому порядку на підставі ст. ст. 203, 215 ЦК України.

Доводи, викладені в касаційній скарзі, були предметом дослідження суду апеляційної інстанції, їм дана належна оцінка, тому відхиляються як необґрунтовані та такі, що не спростовують зроблених судами висновків.

Отже, рішення господарського суду першої інстанції та постанова апеляційного господарського суду у справі відповідають встановленим ними фактичним обставинам, прийняті з дотриманням норм матеріального і процесуального права та передбачені законом підстави для їх скасування відсутні.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Корпоративний консалтінг" залишити без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва від 04.11.2013 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 18.02.2014 у справі № 910/17483/13 залишити без змін.

Головуючий суддя Н.М. ГУБЕНКО

Судді Т.Л. БАРИЦЬКА

Л.А. ГОЛЬЦОВА