Ухвала суду № 39735691, 08.07.2014, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

____________

Провадження: № 22-ц-/790/4871/14 Головуючий: 1 інстанції

Справа: № 635/3071/14-ц Сітбаталова Н.І.

Категорія: визнання права власності Доповідач: Даниленко В.М.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 липня 2014 року м. Харків

Судова колегія судової палати з цивільних справ апеляційного суду Харківської області в складі:

Головуючого: судді - Даниленка В.М.,

Суддів: Швецової Л.А., Тичкової О.Ю.,

при секретарі: Каменській Д.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в приміщенні суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 - представника ОСОБА_3 на рішення Харківського районного суду Харківської області від 22 травня 2014 року по справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання права власності, -

В С Т А Н О В И Л А:

У квітні 2014 року позивач ОСОБА_3 в особі свого вповноваженого представника звернувся до суду з вищезазначеним позовом, у якому вказував на те, що 13 листопада 2013 року між ним та відповідачкою ОСОБА_4 був укладений договір купівлі-продажу належного їй автомобіля «CHEVROLET AVEO» 2005 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, шасі (кузов, рама) № НОМЕР_2. Сторони погодили всі істотні умови цього правочину, який був оформлений шляхом передачі позивачем власниці автомобіля обумовленої суми - 40 000,00 грн., що підтверджується відповідною розпискою продавця, а остання передала йому ключі від автомобіля, правовстановлюючі документи на нього (технічний паспорт) та видала позивачу нотаріальну посвідчену довіреність на право керування та розпорядження належним їй транспортним засобом.

Протягом тривалого часу після укладення зазначеного договору купівлі-продажу автомобіля позивач намагався зв'язатися з відповідачкою ОСОБА_4 з метою його нотаріального посвідчення, але остання ухилялася від нотаріального посвідчення укладеного між ними договору купівлі-продажу транспортного засобу, хоча не заперечує сам факт його укладення, що підтверджується її нотаріально посвідченою заявою про визнання заявленого до неї позову.

Посилаючись на вказані обставини, а також на те, що фактично угода купівлі-продажу транспортного засобу відбулася на законних підставах, оскільки покупець передав гроші і одержав у власність автомобіль, розплатившись за нього з продавцем, позивач ОСОБА_3 просив суд на підставі ст.ст. 220, 316, 317, 319, 325, 334, 638, 655 ЦК України:

- визнати дійсним договір купівлі-продажу автомобіля «CHEVROLET AVEO» 2005 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, шасі (кузов, рама) № НОМЕР_2, укладений 25 листопада 2013 року між ним та відповідачкою ОСОБА_4;

- визнати за ним право власності на вказаний автомобіль.

У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_3 підтримав заявлені ним вимоги в повному обсязі й наполягав на їх задоволенні.

Відповідачка ОСОБА_4 у судове засідання не з'явилась, але надала до суду нотаріально посвідчену заяву, в якій проти заявленого до неї ОСОБА_3 позову не заперечувала.

Рішенням Харківського районного суду Харківської області від 22 травня 2014 року у задоволенні заявлених позивачем ОСОБА_3 вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі представника позивача ОСОБА_3 - ОСОБА_2 ставиться питання про скасування зазначеного рішення суду першої інстанції та ухвалення по справі нового рішення про задоволення заявлених позивачем ОСОБА_3 вимог у повному обсязі.

В обґрунтування своєї скарги апелянт посилається на неповне з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, та порушення судом норм матеріального й процесуального права, що призвело до неправильного вирішення цивільно-правового спору по суті.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення районного суду відповідно до ст. 303 ЦПК України в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія не вбачає підстав для її задоволення.

Відповідно до ст. 308 ЦПК| України суд апеляційної інстанції відхиляє апеляційну скаргу|, якщо| визнає, що| суд першої інстанції ухвалив|постановивши| рішення з додержанням| вимог| матеріального і процесуального| права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Відповідно до ст. 1 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтями 3, 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Відповідно до ст.ст. 10, 11 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється виключно на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів.

Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведеності перед судом їх переконливості.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених ст. 61 цього Кодексу, тобто тягар доказування лежить на сторонах цивільно-правового спору.

Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Поняття права власності визначено законодавцем у ст. 316 ЦК України.

За змістом частини першої вказаної правової норми правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном (ч. 1 ст. 317 ЦК України).

Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 202 ЦК України).

За приписами ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві) а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 208 ЦК України правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу, належить вчиняти у письмовій формі з підписанням його сторонами (ч. 2 ст. 207 ЦК України).

Письмова форма договору купівлі-продажу автомобіля передбачена й постановою Кабінету Міністрів України від 07.09.1998 року № 1388, якою затверджено Порядок державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів (далі - Порядок), згідно з п. 2 якого цей Порядок є обов'язковим для всіх юридичних та фізичних осіб, які є власниками транспортних засобів, виробляють чи експлуатують їх. Представники власників транспортних засобів виконують обов'язки та реалізують права таких власників у межах наданих їм повноважень.

Відповідно до п. 8 зазначеного Порядку, в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин, державна реєстрація (перереєстрація) транспортних засобів проводиться на підставі заяв власників, поданих особисто, і документів, що посвідчують їх особу, підтверджують правомірність придбання, отримання, ввезення, митного оформлення (далі - правомірність придбання) транспортних засобів, відповідність конструкції транспортних засобів установленим вимогам безпеки дорожнього руху, а також вимогам, які є підставою для внесення змін до реєстраційних документів. За змістом вказаної правової норми транспортні засоби, що перебували в експлуатації, перед їх відчуженням повинні бути зняті з обліку в підрозділах Державтоінспекції.

Зняття з обліку транспортних засобів проводиться після їх огляду в підрозділах ДАІ на підставі заяви власника, документа, що посвідчує особу, виконавчого напису нотаріуса, постанови державного виконавця або рішення суду (п. 40 Порядку).

Як вбачається з матеріалів цивільної справи, 20 листопада 2013 року відповідачкою ОСОБА_4 - власником легкового автомобіля «CHEVROLET AVEO» 2005 року випуску, шасі (кузов, рама) № НОМЕР_2, державний реєстраційний номер НОМЕР_1, на ім'я позивача ОСОБА_3, а також іншої особи - ОСОБА_5, які діють незалежно один від одного, була видана нотаріально посвідчена довіреність, згідно якої ОСОБА_4 уповноважила останніх користуватися, експлуатувати та розпоряджатися належним їй автомобілем з правом управління, продажу, оренди, страхування, одержання грошей та страхових виплат, а також представляти її інтереси в органах ДАІ, органах нотаріату, в інших підприємствах, організаціях, установах, незалежно від їх форм власності і підпорядкування, з усіх без винятку питань, пов'язаних з експлуатацією, користуванням, розпорядженням, страхуванням та відчуженням належного їй транспортного засобу, в тому числі з правом зняття чи постановки його на облік, та з правом передоручення цих повноважень третій особі (а.с. 7).

Проте, спірний автомобіль з обліку в органах ДАІ знятий не був і залишається зареєстрованим за його власницею ОСОБА_4, що підтверджується ксерокопією технічного паспорту на цей транспортний засіб, та стороною позивача визнається й не заперечується (а.с. 8).

При цьому заява від власника автомобіля ОСОБА_4 про зняття цього транспортного засобу з реєстраційного обліку до відповідного підрозділу Державтоінспекції не подавалась і його огляд органами ДАЇ не здійснювався.

Не подавалась така заява до органів ДАІ й позивачем ОСОБА_3, який мав на те повноваження за дорученням від власника автомобіля, що позивачем також не заперечується.

Згідно з п. 42 вищевказаного Порядку в разі коли транспортний засіб знімається з обліку у зв'язку з його відчуженням, у свідоцтві про реєстрацію (технічному паспорті) або на копії реєстраційної картки, що додається до свідоцтва про реєстрацію на пластиковій основі, робиться запис: «Транспортний засіб знято з обліку для реалізації в межах України».

Тобто, до вчинення цих вищезазначених дій відповідачка ОСОБА_4 не мала права відчужувати спірний автомобіль, а позивач ОСОБА_3 його придбати.

Відповідно до п. 8 Порядку правомірність придбання транспортного засобу підтверджується зазначеними в ньому документами, зокрема: довідкою-рахунком за формою згідно з додатком 1, виданою суб'єктом господарювання, діяльність якого пов'язана з реалізацією транспортних засобів та їх складових частин, що мають ідентифікаційні номери; договорами та угодами, укладеними на товарних біржах на зареєстрованих у Департаменті Державтоінспекції бланках, договорами купівлі-продажу транспортних засобів, оформленими в Державтоінспекції, іншими засвідченими в установленому порядку документами, що встановлюють право власності на транспортні засоби.

Таким чином, сукупність наявних в матеріалах цивільної справи доказів свідчить про те, що в установленому порядку договір купівлі-продажу спірного автомобіля «CHEVROLET AVEO» 2005 року випуску, шасі (кузов, рама) № НОМЕР_2, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 між його власницею - відповідачкою ОСОБА_4 та позивачем ОСОБА_3 не укладався, а видача генеральної довіреності чи сам факт передоручення повноважень на транспортний засіб, що був в експлуатації та має особливості цивільного обороту, без укладення договору купівлі-продажу не може вважатися договором, що укладений відповідно до закону та допускає перехід права власності до третіх осіб.

За таких обставин, враховуючи наведене вище, судова колегія вважає, що суд першої інстанції, приймаючи рішення у справі, обґрунтовано відмовив у задоволенні заявлених позивачем ОСОБА_3 вимог за їх безпідставністю, оскільки генеральна довіреність на право експлуатації та розпорядження спірним автомобілем сама по собі не є правочином, згідно з яким відбувається перехід права власності на транспортний засіб від його власника до іншої особи.

Що ж стосується доводів апеляційної скарги представника позивача ОСОБА_3 - ОСОБА_2 про те, що суд першої інстанції, приймаючи рішення у справі не застосував до спірних правовідносин ч. 2 ст. 220 ЦК України, то ці доводи апелянта судова колегія оцінює критично та відхиляє, оскільки згідно ст. 657 ЦК України, якою встановлено форму окремих видів договорів купівлі-продажу, договір купівлі-продажу транспортних засобів нотаріального посвідчення взагалі не потребує, а відтак і правила ч. 2 ст. 220 ЦК України до спірних правовідносин застосовані бути не можуть.

Інші доводи апеляційної скарги представника позивача ОСОБА_3 - ОСОБА_2, що наведені на її обґрунтування, які фактично зводяться до незгоди з ухваленим районним судом по справі рішенням та суб'єктивної його переоцінки, в даному випадку є несуттєвими, рішення суду, прийняте по суті цивільно-правового спору, не спростовують і не дають| підстав для висновку| про неправильне| застосування| судом першої інстанції норм матеріального чи| процесуального| права, які призвели| або| могли призвести| до неправильного вирішення справи.

Таким чином, приймаючи до уваги викладене та керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 308, 313 - 315, 317, 319 ЦПК України, судова колегія, -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - представника ОСОБА_3 - відхилити.

Рішення Харківського районного суду Харківської області від 22 травня 2014 року - залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає чинності негайно, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів із дня її проголошення.

Головуючий:

Судді: