Ухвала суду № 39732213, 09.07.2014, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/707/14 Головуючий у 1-й інстанції: Клочкова Н.В.

Суддя-доповідач: Гром Л.М.

У Х В А Л А

Іменем України

09 липня 2014 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі:

Головуючого-судді - Гром Л.М.;

суддів - Вівдиченко Т.Р.,

Міщука М.С.,

при секретарі судового засідання: Мотилю В.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Міндоходів у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 лютого 2014 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Арнест Україна» до Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

в с т а н о в и в:

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 лютого 2014 року позов задоволено повністю, визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Головного управління Міндоходів у м. Києві від 28.10.2013 № 2209/3 та № 2209/4.

Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції відповідач звернувся до Київського апеляційного адміністративного суду з апеляційною скаргою, в якій просить ухвалене у справі судове рішення скасувати та постановити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову в повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Заслухавши суддю-доповідача, учасників процесу, які з`явились у судове засідання, перевіривши за матеріалами справи наведені у апеляційних скаргах доводи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що ГУ Міндоходів у м. Києві в термін з 24.09.2013 по 30.09.2013 проведено невиїзну документальну перевірку дотримання позивачем вимог законодавства України з питань державної митної справи при декларуванні товарів за вказаними вище митними деклараціями.

За результатами перевірки відповідачем 07.10.2013 складено Акт № н/2/13/26-15/36346511 невиїзної документальної перевірки дотримання ТОВ «Арнест Україна» (код 36346511) законодавства України з питань державної митної справи (далі - Акт перевірки).

В свою чергу, за результатами розгляду висновків Акту перевірки прийнято оскаржувані податкові повідомлення-рішення: від 28.10.2013 р. № 2209/4, яким визначено суму грошового зобов'язання по ПДВ в розмірі 32055,44 грн. (в т.ч. 25644,35 грн. основного платежу та 6411,09 грн. штрафних (фінансових) санкцій) та № 2209/3, яким визначено суму грошового зобов'язання по ввізному миту на товари, що ввозяться суб'єктами господарювання в розмірі 160277,20 грн. (в т.ч. 128221,76 грн. основного платежу та 32055,44 грн. штрафних (фінансових) санкцій).

Приймаючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з наступних мотивів, з чим погоджується колегія суддів.

Згідно статті 276 Митного кодексу України (далі - МК України), що діяв на час спірних правовідносин, країна походження товару визначається з метою застосування тарифних та нетарифних заходів регулювання ввезення товару на митну територію України та вивезення товару з цієї території, а також забезпечення обліку товарів у статистиці зовнішньої торгівлі.

Визначення країни походження товару, відповідно до статті 277 МК України, здійснюється на основі принципів міжнародної практики. Країною походження товару вважається країна, в якій товар був повністю вироблений або підданий достатній переробці відповідно до критеріїв, встановлених цим Кодексом. Порядок визначення країни походження товару встановлюється Кабінетом Міністрів України на підставі положень Митного кодексу України.

Такий порядок був затверджений постановою КМ України від 12.12.2002 № 1864 «Про затвердження Порядку визначення країни походження товару, що переміщується через митний кордон України», який діяв на момент митного оформлення товарів.

Пунктом 4 даного Порядку передбачено, що декларант визначає країну походження товару, що переміщується через митний кордон України, на підставі сертифіката про походження товару чи декларації про походження товару, що подається митному органу для підтвердження цих відомостей. Подання сертифіката є обов'язковим у випадках, передбачених Митним кодексом України.

У разі ввезення товару на митну територію України, згідно підпунктів 1 та 3 частини 3 статті 282 МК України, сертифікат про походження товару подається обов'язково, зокрема, якщо на товари, що походять з країн, яким Україна надає преференції за Митним тарифом України, і це передбачено міжнародними договорами України, укладеними в установленому законом порядку.

Відповідно до пункту 1 статті 2 Договору про зону вільної торгівлі від 18.10.2011, учасниками якого є Україна та Російська Федерація (набув чинності для України 20.09.2012), сторона не застосовує мита та інших платежів, еквівалентних миту, стосовно експорту товару, призначеного для митної території іншої Сторони, та/або імпорту товару, що походить з митної території іншої Сторони, за винятком випадків, передбачених в додатку 1, що є невід'ємною частиною цього Договору.

Отже, даним Договором встановлено режим вільної торгівлі між Україною та Російською Федерацію.

Пунктом 1 статті 4 Договору про зону вільної торгівлі від 18.10.2011 передбачено, що для визначення країни походження товарів, що походять із Сторін і знаходяться в торговельному обороті між ними, Сторони керуються Правилами визначення країни походження товарів, що є невід'ємною частиною Угоди про Правила визначення країни походження товарів у Співдружності Незалежних Держав від 20.11.2009 (далі - Правила).

Згідно пункту 5.1 Правил товар користується режимом вільної торгівлі на митних територіях держав - учасниць Угоди, якщо він відповідає критеріям походження, установленим цим Правилам.

Для підтвердження країни походження товару в конкретній державі - учасниці Угоди для цілей надання режиму вільної торгівлі необхідне надання митним органам країни ввезення оригіналу сертифіката форми СТ-1 чи декларації про походження товару (пункт 6.1 Правил).

Наведені положення Правил узгоджуються з приписами статті 284 МК України, якою встановлено, що до товарів може застосовуватися (відновлюватися) режим найбільшого сприяння за умови одержання належним чином оформленого посвідчення про їх походження не пізніше ніж через один рік з дати здійснення митного оформлення.

Відповідно до пункту 6.3 Правил під час вивезення товарів з держави - учасниці Угоди сертифікат про походження товару форми СТ-1 видається органом (організацією), уповноваженим державою вивезення відповідно до її національного законодавства.

При цьому, пунктом 6.5 Правил передбачено, що держави - учасниці Угоди обмінюються зразками бланків сертифікатів форми СТ-1, зразками підписів осіб, які мають право засвідчувати сертифікати, відбитками печаток уповноважених органів, а також інформацією про найменування та адреси уповноважених органів. Без надання зазначених відомостей сертифікати не визнаються митними органами країни ввезення для цілей надання режиму вільної торгівлі.

Згідно частин 1, 2 статті 283 МК України сертифікат про походження товару повинен однозначно свідчити про те, що зазначений товар походить з відповідної країни, і має містити: 1) письмову заяву експортера (постачальника чи виробника) про країну походження товару; 2) письмове посвідчення компетентного органу країни вивезення, який видав сертифікат, про те, що наведені у сертифікаті відомості відповідають дійсності.

Враховуючи наведене, сертифікат про походження товарів форми СТ-1, виданий компетентним органом країни вивезення товару, є єдиним належним документом, що свідчить про країну походження товару.

В ході судового розгляду справи встановлено, що між відкритим акціонерним товариством "Компанія Арнест" (Російська Федерація) (Продавець) та ТОВ "Арнест Україна" (Україна) (Покупець) було укладено договір поставки від 02.02.2009 № 94/09П, відповідно до умов якого Продавцем здійснено поставку товару.

Митне оформлення поставленого товару було здійснено Київською регіональною митницею на підставі поданих позивачем вантажно-митних декларацій (у митному режимі "імпорт"): від 13.02.2013 № 100190000/2012/422096; від 16.02.2013 р. № 100190000/2012/422277; від 29.05.2013 № 100190000/2012/428193; від 29.05.2013 № 100190000/2012/428202.

Для митного оформлення вищевказаного товару (країна виробництва Російська Федерація), крім інших необхідних документів, позивачем з метою застосування преференційного режиму в рамках міжнародних угод про вільну торгівлю також були подані оригінали сертифікатів про походження товару форми СТ-1: № RUUA 2012000125 (1526298); № RUUA 2012000126 (1526299); № RUUA 2012000792 (1627204); № RUUA 2012000793 (1627205).

Таким чином, з матеріалів справи вбачається, що позивачем було надано всі необхідні документи для митного оформлення товару. Заявлені позивачем товари у митних деклараціях були випущені у вільний обіг відповідно до заявленого позивачем митного режиму та до такого товару митними органами застосовано преференційний режим.

Водночас необхідно зазначити, що в ході розгляду даної справи відповідачем не було зазначено про не визнання сертифікатів про походження товарів форми СТ-1, натомість, зі змісту даних сертифікатів вбачається, що останні є виданими та оформленими з дотриманням вимог Правил, крім того, відповідачем рішення про не визнання зазначених сертифікатів не приймалось.

Відповідно до частини другої статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи наведене вище, колегія суддів вважає, що відповідачем не було доведено правомірність прийняття податкових повідомлень-рішень від 28.10.2013 № 2209/3 та № 2209/4.

За таких обставин підстав для задоволення апеляційної скарги судова колегія не вбачає.

Отже, судова колегія визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, враховуючи відповідні правові норми та встановлені обставини, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про застосування статті 200 КАС України.

Керуючись статтями 195, 196, 200, 205, 206 КАС України, суд,

у х в а л и в:

Апеляційну скаргу Головного управління Міндоходів у м. Києві - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 лютого 2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України в порядок і строки, визначені ст.212 КАС України.

Головуючий:

Судді:

Ухвала складена у повному обсязі 14.07.2014 року.

Головуючий суддя Гром Л.М.

Судді: Вівдиченко Т.Р.

Міщук М.С.