Рішення № 39727986, 08.07.2014, Апеляційний суд Закарпатської області

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

08 липня 2014 року м. Ужгород

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Закарпатської області в складі

головуючого судді КОНДОРА Р.Ю.

суддів КОЖУХ О.А., ЧУЖІ Ю.Г.

при секретарі МАРЧИШАКУ Ю.М.

за участю представника позивача ОСОБА_1 розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Ужгороді цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Міністерства аграрної політики та продовольства України про скасування наказів, за апеляційною скаргою Міністерства аграрної політики та продовольства України на заочне рішення Мукачівського міськрайонного суду від 2 вересня 2013 р., -

в с т а н о в и л а :

ОСОБА_2 26.07.2013 звернувся до суду із зазначеним позовом до Міністерства аграрної політики та продовольства України (далі - Мінагропром), мотивуючи таким. Наказом від 28.03.2012 № 66-п Мінагропром звільнив позивача з посади керівника Головного державного спеціалізованого лісогосподарського агропромислового підприємства «Закарпатагроліс» начебто за порушення умов контракту.

Заочним рішенням Мукачівського міськрайонного суду від 28.05.2012 позивача було поновлено на роботі, а ухвалою цього ж суду від 28.01.2013 було роз'яснено рішення суду в той спосіб, що позивач підлягає поновленню на посаді керівника Державного підприємства «Закарпатського обласного управління лісогосподарських агропромислових господарств», оскільки на таку назву змінилася попередня назва підприємства.

06.06.2013 Мінагропром видав наказ № 111-п, яким поновив позивача на посаді керівника Головного державного спеціалізованого лісогосподарського агропромислового підприємства «Закарпатагроліс», а 07.06.2013 був виданий наказ № 112-п, яким позивача звільнено з цієї посади.

Ці накази видані з порушенням ухвали Мукачівського міськрайонного суду від 28.01.2013 та підлягають скасуванню. Так, позивача не було поновлено на посаді керівника Державного підприємства «Закарпатського обласного управління лісогосподарських агропромислових господарств», а було поновлено на посаді керівника Головного державного спеціалізованого лісогосподарського агропромислового підприємства «Закарпатагроліс».

Крім того, в порушення вимог законодавства при поновленні на роботі із позивачем не був укладений контракт. Щодо звільнення, то станом на 07.06.2013 позивач хворів, тому порушено вимоги ст. 40 КЗпП України щодо недопустимості звільнення у період тимчасової непрацездатності. Не було також враховано, що трудові відносини фактично тривали після закінчення строкового трудового договору, тому положення пункту 2 статті 36 КЗпП України не могли бути застосовані.

Посилаючись на ці обставини, позивач просив скасувати накази Міністерства аграрної політики та продовольства України від 06.06.2013 № 111-п і від 07.06.2013 № 112-п.

Заочним рішенням Мукачівського міськрайонного суду від 02.09.2013 позов задоволено, накази Міністерства аграрної політики та продовольства України від 06.06.2013 № 111-п і від 07.06.2013 № 112-п - скасовано. Ухвалою цього ж суду від 24.03.2014 заяву Міністерства аграрної політики та продовольства України про перегляд заочного рішення суду залишено без задоволення.

Відповідач заочне рішення суду оскаржив, вважає його ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зазначає, зокрема, що поновив позивача на роботі на виконання відповідного рішення суду, а звільнив у зв'язку із закінченням на час виконання рішення суду контракту із керівником, підстав для продовження якого не було. Просить рішення суду скасувати, у необґрунтованому позові - відмовити.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представника позивача ОСОБА_1, який апеляцію не визнав, розглянувши справу за правилами ст. 305 ч. 2 ЦПК України у відсутність представника відповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи сторін, оцінивши докази в сукупності, суд приходить до такого.

Апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції (ст. 303 ч. 1 ЦПК України).

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з його обґрунтованості та доведеності. Однак, погодитись із таким рішенням не можна, оскільки своїх висновків суд дійшов унаслідок неправильного застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Встановлено, що 15.02.2010 Міністерство аграрної політики України уклало із ОСОБА_2 контракт, відповідно до якого ОСОБА_2 на період з 15.02.2010 по 15.02.2013 було найнято (призначено) на посаду генерального директора Головного державного спеціалізованого лісогосподарського агропромислового підприємства «Закарпатагроліс» (а.с. 10-14). На підставі наказу Мінагропрому від 28.03.2012 № 66-п трудовий контракт із ОСОБА_2 було розірвано, керівника підприємства - з роботи звільнено.

Заочним рішенням Мукачівського міськрайонного суду від 28.05.2012 було скасовано наказ Міністерства аграрної політики та продовольства України від 28.03.2012 № 66-п, ОСОБА_2 було поновлено на посаді генерального директора Головного державного спеціалізованого лісогосподарського агропромислового підприємства «Закарпатагроліс», допущено негайне виконання рішення суду (а.с. 5-7). Ухвалою Мукачівського міськрайонного суду від 28.01.2013 було роз'яснено заочне рішення Мукачівського міськрайонного суду від 28.05.2012 суду в той спосіб, що ОСОБА_2 підлягає поновленню на посаді керівника Державного підприємства «Закарпатського обласного управління лісогосподарських агропромислових господарств» (а.с. 8-9).

Наказом Мінагропрому від 06.06.2013 № 111-п ОСОБА_2 на виконання заочного рішення Мукачівського міськрайонного суду від 28.05.2012 і на підставі цього рішення було поновлено на посаді генерального директора Головного державного спеціалізованого лісогосподарського агропромислового підприємства «Закарпатагроліс» (а.с. 4).

Наказом Мінагропрому від 07.06.2013 № 112-п ОСОБА_2 було звільнено з посади генерального директора Головного державного спеціалізованого лісогосподарського агропромислового підприємства «Закарпатагроліс» у зв'язку із закінченням дії контракту від 15.02.2010 згідно із пунктом 2 статті 36 КЗпП України, у наказі зафіксовано, що контракт від 15.02.2010, реєстраційний № 4475, втратив чинність (а.с. 3).

ОСОБА_2 оспорив наказ Мінагропрому від 06.06.2013 № 111-п з тих підстав, що на порушення ухвали Мукачівського міськрайонного суду від 28.01.2013 його не було поновлено на посаді керівника Державного підприємства «Закарпатського обласного управління лісогосподарських агропромислових господарств», а було поновлено на посаді керівника Головного державного спеціалізованого лісогосподарського агропромислового підприємства «Закарпатагроліс», а також на порушення вимог законодавства при поновленні на роботі із ним не був укладений контракт.

За приписами КЗпП України, трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства або уповноваженим ним органом, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою…, а власник підприємства або уповноважений ним орган зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю,…угодою сторін; особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов'язки і відповідальність сторін…, умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін; сфера застосування контракту визначається законами України (ст. 21 ч.ч. 1, 3).

Відповідно до указаних положень закону, норм передбачених ст.ст. 2, 4, 5-1, ст. 23 ч. 1 п. 2, ч. 2, ст. 24 ч. 1 п. 3 КЗпП України, трудовий договір є угодою між працівником і роботодавцем, що ґрунтується на добровільному, вільному волевиявленні сторін, контракт є формою строкового трудового договору, на підставі якого між сторонами виникають та реалізуються взаємні права та обов'язки у сфері трудових відносин.

Найм власником підприємства або уповноваженим ним органом керівника підприємства для керівництва господарською діяльністю підприємства з укладенням контракту із такою особою відповідає як указаним приписам КЗпП України, так і ст. 65 ч.ч. 3, 4, ст. 73 ч.ч. 1, 2, 6, ст. 89 ГК України, п.п. 2, 3 Постанови КМ України від 19.03.1993 № 203 «Про застосування контрактної форми трудового договору з керівником підприємства, що є у державній власності», п.п. 1, 2, 4 та іншим нормам Положення про порядок укладання контракту з керівником підприємства, що є у державній власності, при найманні на роботу, затвердженого Постановою КМ України від 19.03.1993 № 203, п. 2 Постанови КМ України від 03.09.2008 № 777 «Про проведення конкурсного відбору керівників державних суб'єктів господарювання», п.п. 1, 20 Порядку проведення конкурсного відбору керівників державних суб'єктів господарювання, затвердженого Постановою КМ України від 03.09.2008 № 777. Наведені положення законодавства у сукупності передбачають, що трудові відносини із керівниками підприємств, що є у державній власності (державних суб'єктів господарювання), оформлюються шляхом укладання контрактів.

Таким чином, укладення контракту із керівником підприємства після спливу строку дії попереднього контракту, рівно як і продовження строку дії контракту, є правом власника підприємства або уповноваженого ним органу, а не його обов'язком. У будь-якому випадку, виникнення та/або продовження трудових відносин, про які йдеться, вимагає обопільної згоди сторін. За змістом вищенаведеного законодавства з урахуванням положень ст. 19 ч. 1 Конституції України, ст. 14 ч. 2 ЦК України, ніхто не може бути примушений до дій, вчинення яких не є обов'язковим для нього.

Мінагропром виконав рішення суду про поновлення працівника на роботі відповідно до формулювання резолютивної частини рішення суду і поновив особу на посаді, яка була зазначена в рішенні суду. На час видання наказу від 06.06.2013 № 111-п строк дії контракту із ОСОБА_2 як із керівником підприємства вже закінчився і роботодавець, який не мав наміру продовжувати із працівником трудові відносини і не проявляв відповідного волевиявлення, не мав обов'язку укладати з ним новий контракт, а відтак, не може бути примушений до цього. За таких обставин, враховуючи факт виконання рішення суду, саме по собі зазначення в наказі про поновлення на роботі назви посади, з якої раніше було звільнено працівника, прав позивача не порушує.

Насамкінець, відповідно до ст. 221 ч. 1 ЦПК України, якщо рішення суду є незрозумілим для особи, яка брала участь у справі, суд за її заявою постановляє ухвалу, в якій роз'яснює своє рішення, не змінюючи при цьому його змісту. Між тим, ухвалою Мукачівського міськрайонного суду від 28.01.2013, якою було констатовано, що назва державного підприємства змінилася у серпні 2012 року (тобто, обставини змінилися після ухвалення рішення), було змінено зміст резолютивної частини рішення Мукачівського міськрайонного суду від 28.05.2012. Водночас, у справі відсутні дані про те, що будь-ким ставилося, а судом - вирішувалося питання про зміну чи встановлення способу і порядку виконання рішення суду про поновлення ОСОБА_2 на роботі (ст. 373 ЦПК України).

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25.09.2013 заочне рішення Мукачівського міськрайонного суду від 28.05.2012 та ухвалу Апеляційного суду Закарпатської області від 12.12.2012, яким це рішення було залишено без змін, скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції (а.с. 55-56). Із скасуванням рішення суду ухвала, якою це рішення роз'яснювалося, втрачає правове значення.

Наказ Мінагропрому від 07.06.2013 № 112-п позивач оспорив з тих підстав, що станом на 07.06.2013 він хворів і не міг бути звільнений у період тимчасової непрацездатності (ст. 40 ч. 2 КЗпП України), а також не було враховано, що трудові відносини фактично тривали після закінчення строкового трудового договору, тому положення пункту 2 статті 36 КЗпП України не могли бути застосовані.

Ці доводи теж не заслуговують на увагу. У справі немає жодних доказів тимчасової непрацездатності позивача на день видачі вищевказаного наказу, не посилався на цю обставину та не давав їй жодної оцінки і суд у своєму рішенні.

Норми ст. 40 ч. 1 КЗпП України передбачають підстави для розірвання з ініціативи власника або уповноваженого ним органу строкового трудового договору до закінчення строку його чинності. Утім, наказ № 112-п був виданий після закінчення чинності строкового трудового договору (контракту), тому положення ст. 40 КЗпП України не мають стосунку до спірних правовідносин. Крім того, тимчасова непрацездатність працівника не є перешкодою для припинення, за наявності для того підстав, строкового трудового договору із ним.

Невірним тлумаченням суті правовідносин, що виникли між сторонами, є і твердження позивача про те, що із закінченням строку дії контракту та із поновленням позивача на роботі трудові відносини набули безстрокового характеру, а тому застосування роботодавцем пункту 2 статті 36 КЗпП України як підстави для звільнення неправомірне. Беручи до уваги, що трудові відносини з урахуванням особливостей їх оформлення виникли у позивача з відповідачем саме і тільки на підставі контракту й доказів укладення трудового договору на інших, ніж були передбачені контрактом, умовах (безстрокового трудового договору), у справі немає, позивач не має правових підстав стверджувати про укладення із відповідачем трудового договору на невизначений строк (ст. 23 ч. 1 п. 1 КЗпП України).

Поновлення роботодавцем працівника на роботі на виконання рішення суду після закінчення строку дії трудового контракту є власне виконанням рішення суду і не означає укладення із працівником безстрокового трудового договору. Укладення трудового договору відбувається за згодою сторін, у письмовій формі, оформляється відповідним наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу (ст. 24 ч.ч. 1, 3 КЗпП України) і передбачає чітку фіксацію волевиявлення сторін та вид трудового договору стосовно строку. У справі немає доказів виконання працівником і роботодавцем відповідних вимог закону, передбачених законодавством процедур як щодо укладення строкового, так і щодо укладення безстрокового трудового договору.

Отже, твердження про набуття трудовими відносинами безстрокового характеру і їх продовження у такий спосіб після поновлення позивача на роботі необґрунтовані. Понад те, не було враховано ні позивачем, ні судом, що закінчення строку дії контракту не є підставою для припинення трудового договору лише у випадку, коли трудові відносини фактично тривають і жодна з сторін не поставила вимогу про їх припинення. Між тим, у справі з певністю встановлено, що трудові відносини не тривали фактично, роботодавець поновив працівника на роботі лише на виконання рішення суду і увесь час з моменту першого звільнення вимагав припинення цих відносин, а друге звільнення у зв'язку з цим провів у найкоротший строк після поновлення позивача на роботі.

Колегія суддів звертає також увагу на неналежний по суті спосіб захисту свого права, що його обрав позивач. Закон не забороняє працівнику пред'явити до суду позов із вимогою про скасування наказу про звільнення з роботи, однак, за правилами ст.ст. 232, 235 КЗпП України, належним способом захисту та поновлення порушеного незаконним звільненням трудового права є вимога про поновлення на роботі. У разі пред'явлення вимоги про поновлення на роботі не потребується пред'явлення окремої вимоги про скасування наказу про звільнення, позаяк така поглинається основною вимогою.

У даному ж випадку, позивач, поставивши вимогу про скасування наказу про звільнення, не заявляв вимогу про поновлення на роботі, що у випадку задоволення його позову створювало б ситуацію правової невизначеності для усіх зацікавлених сторін і, власне, тягло б відсутність рішення як про звільнення з роботи, так і про поновлення на роботі. У контексті позову та підстав, із яких він був пред'явлений, одночасно заявлені вимоги про скасування наказу про поновлення на роботі та наказу про звільнення з роботи, який випливає з наказу про поновлення на роботі, є взаємовиключними. Така ситуація вочевидь не вирішує спору та порушує права учасників трудових правовідносин.

Відтак, на підставі ст. 309 ч. 1 п.п. 2, 4 ЦПК України, апеляцію слід задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати, у позові - відмовити.

Керуючись ст. 307 ч. 1 п. 2, ст. 309 ч. 1 п.п. 2, 4, ст.ст. 314, 316 ЦПК України, колегія суддів -

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу Міністерства аграрної політики та продовольства України задовольнити, заочне рішення Мукачівського міськрайонного суду від 2 вересня 2013 р. скасувати, у позові ОСОБА_2 до Міністерства аграрної політики та продовольства України про скасування наказів - відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, але протягом двадцяти днів може бути оскар жене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Судді