Рішення № 39727320, 08.07.2014, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/19642/13 08.07.14

За позовом BAN 2000 Gmbh

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Мікол»

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача

Державне підприємство обслуговування повітряного руху України

про стягнення 414 390, 00 Євро

Головуючий суддя Ломака В.С.

Судді Полякова К.В.

Цюкало Ю.В.

Представники учасників судового процесу:

від позивача: ОСОБА_2 згідно з ордером серії КВ № 30488 від 29.07.2013 р.;

від відповідача: не з'явився;

від третьої особи: не з'явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Компанія BAN 2000 Gmbh (Німеччина) звернулась до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Мікол» про стягнення 414 390, 00 Євро, що за курсом НБУ станом на 19.09.2013 р. складало 4 421 541, 30 грн.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказував на те, що відповідно до укладеного між сторонами Контракту № 20/07UA від 20.07.2011 р. позивач поставив відповідачу візуальну кабіну АДВ на чотири робочих місця, здійснив її монтаж та надав відповідну документацію, що дало можливість відповідачу виконати свої власні зобов'язання перед Украерорухом за Договором генерального підряду № 7.1.988/2010 від 09.01.2011 р. Водночас, зобов'язань з оплати вказаного товару перед позивачем відповідач у повному обсязі не виконав, що стало підставою для звернення до суду з даним позовом. При цьому, до заявлених вимог позивач також включив відшкодування за простій транспорту в сумі 27 360, 00 Євро, який відбувся, на його думку, при поставці спірного обладнання з вини відповідача.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 11.10.2013 р. № 910/19642/13 у прийнятті позовної заяви BAN 2000 Gmbh було відмовлено.

При винесенні вказаної ухвали суд виходив з того, що відповідно до п. п. 11.2., 11.3. Контракту № 20/07UA від 20.07.2011 р. сторонами було визначено, що у випадку виникнення розбіжностей, пов'язаних з даним Контрактом між Продавцем і Покупцем сторони приймуть всі міри для їх врегулювання шляхом переговорів. Якщо сторони не дійдуть до згоди, то спірні питання будуть вирішуватись в Арбітражному суді при Торгово-Промисловій палаті, місто Стокгольм, Швеція. Враховуючи викладене, суд дійшов до висновку, що даний спір є непідвідомчим господарським судам України.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 11.12.2013 р. апеляційну скаргу BAN 2000 Gmbh задоволено; ухвалу господарського суду міста Києва від 11.10.2013 р. у справі № 910/19642/13 скасовано; справу № 910/19642/13 направлено для розгляду до господарського суду міста Києва.

Приймаючи вказану постанову, суд апеляційної інстанції відзначив, що місцезнаходженням відповідача у справі - ТОВ «Мікол» є: 01054, м. Київ, вул. Павлівська, 7, а отже, господарський спір, який виник між сторонами Контракту №20/07UA від 20.07.2011, а саме: між позивачем, як іноземним суб'єктом господарювання, та відповідачем, місцезнаходження якого на території України, підпадає під компетенцію господарських судів України за ознаками підвідомчості та підсудності в сукупності. При цьому, апеляційний суд зауважив, що розділ XII Закону України «Про міжнародне приватне право» не встановлює заборону державним судам України приймати до свого провадження справи з іноземним елементом у випадку наявності пророгаційної угоди про розгляд справи в іноземному державному суді. Наведена позиція узгоджується з приписами, викладеними у листі Вищого господарського суду України "Про узагальнення судової практики вирішення господарськими судами окремих категорій спорів за участю нерезидентів" від 01.01.2009 р. Крім того, суд апеляційної інстанції зазначив про те, що посилання місцевого суду як на підставу відмови у прийнятті позовної заяви на те, що між сторонами Контракту №20/07UA від 20.07.2011 (п.п. 11.2., 11.3) узгоджено вирішення спорів за контрактом в Арбітражному суді при Торгово-Промисловій палаті, місто Стокгольм, Швеція, у зв'язку з чим суд дійшов висновку, що спір не підлягає вирішенню в господарських судах - не відповідає ст.ст. 7, 8 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж», якими визначено, що суд, до якого подано позов у питанні, що є предметом арбітражної угоди, повинен, якщо будь-яка із сторін попросить про це не пізніше подання своєї першої заяви по суті спору, припинити провадження у справі і направити сторони до арбітражу, якщо не визнає, що ця арбітражна угода є недійсною, втратила чинність або не може бути виконана. Також, апеляційний суд звернув увагу на приписи Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» № 18 від 26 грудня 2011 року, в якій вказується на те, що провадження у справі підлягає припиненню, якщо є письмова угода сторін про передачу спору на вирішення третейського суду (пункт 5 частини першої статті 80 ГПК). Таку угоду сторони вправі укласти як до, так і після порушення провадження у справі. В останньому випадку провадження підлягає припиненню з посиланням на зазначену норму ГПК. Якщо ж таку угоду укладено до порушення провадження у справі, то: - у разі коли відповідач не заперечує проти розгляду справи саме господарським судом, спір підлягає вирішенню останнім; - у випадку якщо відповідач з посиланням на згадану угоду, яка є чинною та не визнавалася недійсною, наполягає на вирішенні спору саме третейським судом, господарський суд має припинити провадження у справі на підставі пункту 5 частини першої статті 80 ГПК (п. 4.2.3.)

Ухвалою господарського суду міста Києва від 17.01.2014 р. (суддя Ломака В.С.) було порушено провадження у справі № 910/19642/13 та призначено її до розгляду на 18.02.2014 р. При цьому, в порядку ст. 27 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПУ України) було вирішено залучити до участі у розгляді справи в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Державне підприємство обслуговування повітряного руху України (08307, м. Бориспіль, Київська область, а/с 173).

Ухвалою господарського суду міста Києва від 18.02.2014 р. розгляд справи, враховуючи неявку представника відповідача, було відкладено на 12.03.2014 р.

Розпорядженням Голови господарського суду міста Києва від 12.03.2014 р., у зв'язку з перебуванням судді Ломаки В.С. на лікарняному, справу № 910/19642/13 було передано для розгляду судді Васильченко Т.В.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 12.03.2014 р. суддею Васильченко Т.В. було прийнято до свого провадження справу № 910/19642/13 та призначено її до розгляду на 12.03.2014 р.

У судовому засіданні 12.03.2014 р. від представника позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи з метою мирного врегулювання спору між сторонами.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 12.03.2014. р., враховуючи клопотання представника позивача та неявку представників відповідача та третьої особи, розгляд справи було відкладено на 01.04.2014 р.

Розпорядженням Голови господарського суду міста Києва від 24.03.2014 р. справу № 910/19642/13 було передано для розгляду судді Ломаці В.С., у зв'язку з її виходом з лікарняного.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 24.03.2014 р. суддею Ломакою В.С. було прийнято справу № 910/19642/13 до свого провадження та призначено її до розгляду на 01.04.2014 р.

31.03.2014 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від відповідача надійшла заява про часткове визнання боргу, відповідно до якої він зазначає, що визнає існування боргу перед позивачем в сумі 304 730, 00 Євро, проте як вимог щодо оплати транспортних витрат, конструктивних документів, статистичних розрахунків та документації згідно з Додатком № 2 до Контракту на суму 82 300, 00 Євро не визнає.

У судовому засіданні 01.04.2014 р. від представника позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи з метою мирного врегулювання спору.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 01.04.2014. р., враховуючи клопотання представника позивача та неявку представників відповідача та третьої особи, розгляд справи було відкладено на 15.04.2014 р.

У судовому засіданні 15.04.2014 р. від представника позивача надійшли додаткові документи у справі.

Крім того, від представників позивача та третьої особи надійшло клопотання про продовження строку вирішення спору на 15 днів.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 15.04.2014 р. на підставі клопотання представників позивача та третьої особи було продовжено строк вирішення спору на 15 днів та, у зв'язку з неявкою представника відповідача відкладено розгляд справи на 27.05.2014 р.

У судовому засіданні 27.05.2014 р. від представника позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 27.05.2014 р., враховуючи клопотання представника позивача та неявку представників відповідача та третьої особи, розгляд справи було відкладено на 10.06.2014 р.

У судовому засіданні 10.06.2014 р. від представника позивача надійшло клопотання про покладення на відповідача витрат на послуги адвоката у розмірі 4 920, 00 Євро та письмові пояснення у справі, в яких він відзначає, що загальна сума Контракту становила 1 345 050, 00 Євро, сума проведених оплат - 957 655, 00 Євро, несплаченими залишаються 387 395, 00 Євро, з яких відповідач визнає 304 730, 00 Євро. Позивач відзначає, що відносно суми 82 300, 00 Євро щодо оплати конструктивних документів, статистичних розрахунків та документації згідно з Додатком № 2 до Контракту, вони хоча і не були передані відповідачу, але їх позивач надав безпосередньо замовнику робіт - третій особі у справі. При цьому, що стосується заявлених до відшкодування транспортних витрат, позивач відзначає, що через невиконання відповідачем взятих на себе зобов'язань за Контрактом, розмитнення обладнання спричинило значні затримки транспорту, що в свою чергу завдало збитків позивачу, які ним розраховано згідно з заявленими перевізником тарифів.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 10.06.2014 р. судом було призначено колегіальний розгляд справи.

Розпорядженням Голови господарського суду міста Києва від 10.06.2014 р. справу № 910/19642/13 було передано для розгляду колегії суддів у складі: Головуючий суддя Ломака В.С., судді Полякова К.В., Цюкало Ю.В.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 10.06.2014 р. вказаною колегією суддів було прийнято справу № 910/19642/13 до свого провадження та призначено її до розгляду на 08.07.2014 р.

Представники відповідача та третьої особи в судове засідання 08.07.2014 р. не з'явились, про причини неявки не повідомили, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на те, що неявка представників відповідача та третьої особи не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

Оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 ГПК України, не знаходить підстав для повторного відкладення розгляду справи.

Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25 січня 2006 р., у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання «розумності» строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Від представника позивача у судовому засіданні 08.07.2014 р. надійшли додаткові документи у справі.

У судовому засіданні 08.07.2014 р. судом проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

20.07.2011 р. між позивачем (продавець) та відповідачем (покупець) було укладено Контракт № 20/07UA, відповідно до п. 1.1. якого продавець зобов'язався поставити, а покупець придбати 1 візуальну кабіну АДВ на чотири робочі місця.

Відповідно до п. 2.1. Контракту його загальна вартість складає 1 345 050, 00 Євро.

Ціна Контракту є фіксованою та не підлягає зміні протягом всього строку дії даного Контракту (п. 2.2.).

Відповідно до п. 3.1. Контракту сторони визначили, що оплата за поставлене обладнання здійснюється наступним чином: 40 % 538 020, 00 Євро як авансовий платіж протягом 5 днів після підписання Контракту, при умові отримання авансового платежу від замовника - Державного підприємства обслуговування повітряного руху України «Украерорух»; 40 % 538 020, 00 Євро не пізніше п'яти банківських днів з дати отримання від продавця повідомлення про готовність обладнання до відвантаження; 10 % 134 505, 00 Євро не пізніше 5 банківських днів з дати початку здійснення робіт по монтажу обладнання; 10 % 134 505, 00 Євро не пізніше 20 банківських днів з дати підписання акта приймання-передачі виконаних робіт.

Валюта платежу - Євро банківським переказом ( п. 3.2.).

Відповідно до п. 3.3. Контракту витрати по здійсненню банківського переказу на території продавця несе продавець, поза територією продавця - покупець.

Згідно з п. 4.2. Контракту обладнання мало бути поставлено не пізніше 180 днів з дати отримання першої передоплати відповідно до п. 3.1. Контакту.

Пунктом 4.4. Контракту сторони визначили, що у випадку відвантаження з вини покупця пізніше від узгодженого строку покупець повинен буде оплатити продавцю вартість послуг по складуванню та зберіганню обладнання, для чого продавцем буде виставлено додатковий рахунок. Якщо з вини покупця затримується митне оформлення товарів і у зв'язку з цим виникають простої, то покупець повинен буде оплатити продавцю плату за простій, для чого продавцем буде виставлено додатковий рахунок.

При цьому, сторони визначили, що право власності на обладнання залишається за продавцем до закінчення усіх розрахунків відповідно до Контракту (п. 4.3.).

Відповідно до п. 7.1. Контракту не пізніше 14 календарних днів з дати підписання Контракту продавець також зобов'язався передати покупцю всі необхідні документи (в тому числі креслення, специфікації та інше описання обладнання).

Зокрема, згідно з п. 7.2. Контракту продавець зобов'язався відправити разом з обладнанням наступні документи, які відносять до обладнання, на англійській та/або російській мові; набір оригіналів документів, відповідно до п. 5.2. Контракту; сертифікат якості у відповідності з вимогами системи менеджменту якості від BAN 2000 GmbH, підтверджений директором по системі якості.

За змістом п. 5.2. Контракту разом з автомобілем також мали бути відправлені оригінали документів: рахунок (інвойс) на суму відповідно Контракту; пакувальний список з обов'язковим зазначенням ваги нетто та брутто; сертифікат походження.

Відповідно до п. 8.3. Контракту продавець зобов'язався виконати весь об'єм наручних монтажних робіт не пізніше 22 грудня 2011 року та весь об'єм монтажних робіт по Контракту не пізніше 10 лютого 2012 року при умові, що покупець забезпечить готовність до монтажу до 01.11.2011 р. У разі порушення строку першого авансового платежу, сторони домовились вносити зміни до п. 8.3. даного Контракту на збільшення строків монтажних робіт, пропорційно кількості днів затримки оплати.

В якості Додатку № 1 до Контракту сторони підписали Специфікацію Візуальної кабіни аеродромно-диспетчерської вишки Міжнародного аеропорту Харків у відповідності до рекомендацій Міжнародної організації цивільної авіації на загальну суму 1 083 000, 00 Євро.

При цьому, Додатком № 2 до Контракту сторони визначили види монтажних та інших робіт з установки Візуальної кабіни аеродромно-диспетчерської вишки Міжнародного аеропорту Харків у відповідності до рекомендацій Міжнародної організації цивільної авіації на загальну суму 262 050, 00 Євро, в тому числі монтаж, транспортні витрати, розквартирування, встановлення візуальної кабіни АДВ на суму 179 750, 00 Євро, конструктивні документи, статистичні розрахунки, документація - 82 300, 00 Євро.

Виконуючи взяті на себе грошові зобов'язання за Контрактом, відповідач перерахував позивачу:

- 25.10.2011 р. 538 020, 00 Євро (з них банком позивача 537 918, 00 Євро зараховано на рахунок позивача, 102, 00 Євро списано в оплату поштових витрат (нім. - porto spesen) та в оплату витрат на обробку розрахункової операції (нім. - Bearbeitungsentgelt);

- 22.02.2012 р. 240 000, 00 Євро (з них банком позивача 239 898, 00 Євро зараховано на рахунок позивача, 102, 00 Євро списано в оплату поштових витрат (нім. - porto spesen) та в оплату витрат на обробку розрахункової операції (нім. - Bearbeitungsentgelt);

- 09.08.2012 р. 130 000, 00 Євро (з них банком позивача 129 898, 00 Євро зараховано на рахунок позивача, 102, 00 Євро списано в оплату поштових витрат (нім. - porto spesen) та в оплату витрат на обробку розрахункової операції (нім. - Bearbeitungsentgelt);

- 10.08.2012 р. 20 000, 00 Євро (з них банком позивача 19 988, 00 Євро зараховано на рахунок позивача, 12, 00 Євро списано в оплату поштових витрат (нім. - porto spesen) та в оплату витрат на обробку розрахункової операції (нім. - Bearbeitungsentgelt);

- 14.11.2012 р. 30 000, 00 Євро (з них банком позивача 29 953, 00 Євро зараховано на рахунок позивача, 47, 00 Євро списано в оплату поштових витрат (нім. - porto spesen) та в оплату витрат на обробку розрахункової операції (нім. - Bearbeitungsentgelt),

всього 958 020, 00 Євро, з яких банком позивача 957 655, 00 Євро зараховано на рахунок позивача, 365, 00 Євро списано в оплату поштових витрат (нім. - porto spesen) та в оплату витрат на обробку розрахункових операцій (нім. - Bearbeitungsentgelt).

09.10.2012 р. сторони підписали Акт приймання робіт, виконаних представниками БАН-2000 ГмбХ, по влаштуванню візуальної кабіни АДВ для Харківської РСП Украероруху, згідно з яким визначили, що всі роботи, обумовлені договором, виконані в повному обсязі та якісно. Претензій та зауважень до виконавця робіт не має.

Однак, при цьому, на вказаному Акті було здійснено примітку представником відповідача про те, що у згідно з Додатком № 2 до Контракту конструктивні документи, статистичні розрахунки, документація на момент складання Акта передані не були.

Також, підписаним між позивачем та Харківським РСЦ Украероруху Додатком № 1 до Акта від 09.10.2012 р., було визначено, що, у зв'язку з не завершенням робіт на балконі візуальної кабіни аеродромно-диспетчерської вишки та з метою збереження обладнання представниками Харківського РСЦ Украероруху було прийнято рішення не монтувати його до закінчення будівельних робіт. Тому була укладена домовленість між БАН-2000 ГмбХ та Украерорухом про те, що організація зобов'язується самостійно провести монтаж обладнання, що і засвідчує даний додаток.

При цьому, 26.10.2012 р. між позивачем та відповідачем було підписано Акт монтажних та інших робіт з встановлення Візуальної кабіни аеродромно-диспетчерської вишки Міжнародного аеропорту Харків у відповідності до рекомендацій Міжнародної організації цивільної авіації відповідно до Контракту, згідно з яким було визначено, що відповідно до п. 8.3. Контракту продавець виконав у повному об'ємі роботи з монтажу й встановлення візуальної кабіни АДВ, які здійснені німецькими спеціалістами у строк до 26 жовтня 2012 року; вартість робіт 179 750, 00 Євро; виконані роботи повністю відповідають умовам договорів.

31.01.2013 р. між відповідачем та Державним підприємством обслуговування повітряного руху України «Украерорух» було підписано Акт приймання-передачі змонтованого обладнання за укладеним між ними Договором Генерального підряду № 7.1.988/2010 від 19.01.2011 р., відповідно до якого визначено, що на виконання Договору генерального підряду № 7.1.988/2010 від 19.01.2011 р. генпідрядник передав у власність (поставив), а замовник прийняв у власність змонтоване обладнання: візуальну кабіну/стальну конструкцію, зовнішнє покриття покрівлі, алюмінієво-скляний фасад, перила для покрівлі, підвісна стеля, фальшпідлога, облицювання внутрішніх опор, ел. сонцезахисні рулонні штори, електрообладнання, зовнішній блискавкозахист, пульти для диспетчерів, матеріали для оздоблення. У Акті відзначено, що претензій з боку замовника по кількості, асортименту, якості та строкам поставки обладнання до генпідрядника немає.

21.02.2013 р. між позивачем та Державним підприємством обслуговування повітряного руху України «Украерорух» було підписано Акт приймання-передачі конструктивних документів і статистичних розрахунків по встановленню Візуальної кабіни аеродромно-диспетчерської вишки (АДВ) Міжнародного аеропорту Харків, відповідно до якого було визначено, що згідно з Додатком № 2 до Контракту між ТОВ «Мікол» та BAN 2000 GmbH, компанія BAN 2000 GmbH передала в повному об'ємі проектно-конструктивні документи, статистичні розрахунки та документацію по встановленню Візуальної кабіни аеродромно-диспетчерської вишки (АДВ) Міжнародного аеропорту Харків; вартість документації 82 300, 00 Євро; представлена документація відповідає умовам Договору.

16.08.2013 р. позивач направив відповідачу Акт виконання робіт по Контракту в частині надання конструктивних документів, статистичних розрахунків, документації відповідно до Додатку № 2 та Акт фіксації виконання зобов'язань сторонами Контракту.

02.09.2013 р. позивач направив відповідачу претензію-вимогу № 1 про погашення заборгованості за Контрактом, яка відповідачем в добровільному порядку виконана не була.

Звертаючись з даним позовом до суду, позивач вказує на те, що за відповідачем рахується борг за Контрактом в сумі 387 395, 00 Євро, яку він заявляє до стягнення в якості основного боргу, та крім того вказує на необхідність за рахунок відповідача відшкодувати збитки від простою транспорту на суму 27 360, 00 Євро.

При цьому, позивач невірно сумує вказані суми та визначає до стягнення вимогу в розмірі 414 390, 00 Євро, проте як 387 395, 00 + 27 360, 00 Євро = 414 755, 00 Євро.

Заперечуючи частково проти заявлених позовних вимог, відповідач вказує на те, що він визнає лише основний борг за Контрактом на суму 304 730, 00 Євро, проте як вимог щодо оплати транспортних витрат, конструктивних документів, статистичних розрахунків та документації згідно з Додатком № 2 до Контракту на суму 82 300, 00 Євро не визнає.

Відповідно не визначає відповідач і вимог про відшкодування збитків за простій транспорту.

Із наведених обставин вбачається, що відповідач при визначенні суми боргу за Контрактом в розмірі 304 730, 00 Євро, віднімає від його ціни (1 345 050, 00 Євро) вартість конструктивних документів, статистичних розрахунків, документації (82 300, 00 Євро) та суму здійснених ним проплат у розмірі - 958 020, 00 Євро.

Водночас, позивач визначає суму боргу за Контрактом в розмірі 387 395, 00 Євро, віднімаючи від його ціни (1 345 050, 00 Євро) суму здійснених відповідачем проплат за вирахуванням 365, 00 Євро, які було списано банком позивача в оплату поштових витрат (нім. - porto spesen) та в оплату витрат на обробку розрахункових операцій (нім. - Bearbeitungsentgelt), а саме: 957 655, 00 Євро.

Досліджуючи питання того, на яку зі сторін Контракту мали бути покладені банківські витрати, суд звертає увагу на положення п. 3.3. Контракту, згідно з яким витрати по здійсненню банківського переказу на території продавця несе продавець, поза територією продавця - покупець.

Зазначений пункт Контракту відповідає п. 4 Розділу «Імпорт» Типових платіжних умов зовнішньоекономічних договорів (контрактів) і типові форми захисних застережень до зовнішньоекономічних договорів (контрактів), які передбачають розрахунки в іноземній валюті, затверджених спільною Постановою Кабінету Міністрів України і Національного банку України № 444 від 21 червня 1995 р., згідно з яким усі банківські витрати на території Покупця сплачуються Покупцем; усі банківські витрати поза територією Покупця сплачуються Продавцем.

Таким чином, враховуючи те, що спірні банківські витрати (поштові витрати (нім. - porto spesen) та витрати на обробку розрахункових операцій (нім. - Bearbeitungsentgelt) відносяться до території продавця, суд приходить до висновку, що вони мають бути покладені саме на позивача.

Отже, слід дійти висновку про те, що із загальної суми Контракту неоплаченою відповідачем станом на момент розгляду даного спору залишається 387 030, 00 Євро (1 345 050, 00 Євро - 958 020, 00 Євро).

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково з наступних підстав.

У відповідності до ст. 4 ГПК України, господарський суд вирішує господарські спори на підставі Конституції України, цього Кодексу, інших законодавчих актів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Частинами 3, 4 ст. 4 ГПК України передбачено, що якщо в міжнародних договорах України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, встановлені інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством України, то застосовуються правила міжнародного договору. Господарський суд у випадках, передбачених законом або міжнародним договором, застосовує норми права інших держав.

Статтею 5 Закону України «Про міжнародне приватне право» передбачено, що у випадках, передбачених законом, учасники (учасник) правовідносин можуть самостійно здійснювати вибір права, що підлягає застосуванню до змісту правових відносин. Вибір права згідно з частиною першою цієї статті має бути явно вираженим або прямо випливати з дій сторін правочину, умов правочину чи обставин справи, які розглядаються в їх сукупності, якщо інше не передбачено законом.

Як випливає зі змісту Контракту, укладеного між сторонами, сторони не визначили, яке право має застосовуватись до правових відносин між ними.

Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 32 Закону України «Про міжнародне приватне право» у разі відсутності вибору права до змісту правочину застосовується право, яке має найбільш тісний зв'язок із правочином. Якщо інше не передбачено або не випливає з умов, суті правочину або сукупності обставин справи, то правочин більш тісно пов'язаний з правом держави, у якій сторона, що повинна здійснити виконання, яке має вирішальне значення для змісту правочину, має своє місце проживання або місцезнаходження.

За своєю правовою природою укладений між сторонами Контракт є змішаним договором, який містить як елементи договору поставки, так і елементи договору підряду.

При цьому, з аналізу змісту Контракту вбачається, що вирішальне значення за ним мають саме зобов'язання підряду - виконання робіт з встановлення та монтажу спірного обладнання: Візуальної кабіни аеродромно-диспетчерської вишки Міжнародного аеропорту Харків у відповідності до рекомендацій Міжнародної організації цивільної авіації, як кінцевої мети, задля якої такий Контракт укладався.

Згідно з п. 7 ч. 1 ст. 44 Закону України «Про міжнародне приватне право», у разі відсутності згоди сторін договору про вибір права, що підлягає застосуванню до цього договору, застосовується право відповідно до частин другої і третьої статті 32 цього Закону, при цьому, стороною, що повинна здійснити виконання, яке має вирішальне значення для змісту договору, є підрядник - за договором підряду;

При цьому, відповідно до ч. 2 ст. 44 Закону України «Про міжнародне приватне право» правом, з яким договір найбільш тісно пов'язаний, вважається щодо договорів про спільну діяльність або виконання робіт - право держави, у якій провадиться така діяльність або створюються передбачені договором результати.

Таким чином, до вирішення цього спору між сторонами має бути застосовано законодавство України.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Також, згідно з ч. 1 ст. 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Відповідно до ст. 853 ЦК України замовник зобов'язаний прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові.

Якщо замовник не зробить такої заяви, він втрачає право у подальшому посилатися на ці відступи від умов договору або недоліки у виконаній роботі.

Як зазначалось вище, сторони встановили, що оплата за поставлене обладнання здійснюється наступним чином: 40 % 538 020, 00 Євро як авансовий платіж протягом 5 днів після підписання Контракту, при умові отримання авансового платежу від замовника - Державного підприємства обслуговування повітряного руху України «Украерорух»; 40 % 538 020, 00 Євро не пізніше п'яти банківських днів з дати отримання від продавця повідомлення про готовність обладнання до відвантаження; 10 % 134 505, 00 Євро не пізніше 5 банківських днів з дати початку здійснення робіт по монтажу обладнання; 10 % 134 505, 00 Євро не пізніше 20 банківських днів з дати підписання акта приймання-передачі виконаних робіт.

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних випадках ставляться.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Оскільки відповідач прийняв замовлені ним товари та виконані позивачем роботи, однак в обумовлені строки не сплатив позивачеві повністю їх вартості, відповідний борг має бути стягнутий з нього в судовому порядку.

При цьому, що стосується оплати за конструктивні документи, статистичні розрахунки, документація - 82 300, 00 Євро, суд звертає увагу на те, що хоча вказані документи не були поставлені безпосередньо відповідачу, позивач їх передав третій особі, перед якою у відповідача існували відповідні зобов'язання як у генпідрядника, у зв'язку з чим 21.02.2013 р. між позивачем та Державним підприємством обслуговування повітряного руху України «Украерорух» було підписано Акт приймання-передачі конструктивних документів і статистичних розрахунків по встановленню Візуальної кабіни аеродромно-диспетчерської вишки (АДВ) Міжнародного аеропорту Харків, відповідно до якого було визначено, що згідно з Додатком № 2 до Контракту між ТОВ «Мікол» та BAN 2000 GmbH, компанія BAN 2000 GmbH передала в повному об'ємі проектно-конструктивні документи, статистичні розрахунки та документацію по встановленню Візуальної кабіни аеродромно-диспетчерської вишки (АДВ) Міжнародного аеропорту Харків; вартість документації 82 300, 00 Євро; представлена документація відповідає умовам Договору.

Претензій щодо передачі вказаної документації безпосередньо замовнику відповідач, як генпідрядник, до позивача не заявляв.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Оскільки відповідачем не спростовано наявності боргу за розрахунками з позивачем у розмірі 387 030, 00 Євро, позовні вимоги на вказану суму підлягають задоволенню.

Щодо заявлених до відшкодування витрат на простій транспорту в сумі 27 360, 00 Євро, які позивач у своїх письмових поясненнях кваліфікує як збитки, суд відзначає, що вони задоволенню не підлягають, оскільки не доведені позивачем належними та допустимими доказами.

Так, позивач лише вказує на те, що через невиконання відповідачем взятих на себе зобов'язань за Контрактом, розмитнення обладнання спричинило значні затримки транспорту, що в свою чергу завдало збитків позивачу, які ним розраховано згідно з заявленими перевізником тарифів.

Водночас, позивач не надає суду ні вказаних обґрунтованих розрахунків відповідних витрат, ні доказів їх понесення.

Більше того, позивач не доводить ні існування певної затримки у русі відповідного транспорту, ні того, що така затримка відбулась через неправомірну поведінку відповідача.

Так, відшкодування збитків, як окремий спосіб захисту, визначений п. 8 ч. 2 ст. 16 ЦК України та категорія яких розкривається в приписах ст. 22 ЦК України, передбачає як спеціальний предмет доказування, так і може стосуватись лише випадків завдання матеріальної шкоди або спричинення упущеної вигоди.

Статтею 22 ЦК України передбачено, що збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

При цьому, у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки, які б могли бути реально отримані при належному виконанні зобов'язання.

Стягнення збитків є одним із видів цивільно-правової відповідальності.

Для застосування такої міри відповідальності потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками і вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.

Слід довести, що протиправні дії чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи - безумовним наслідком такої протиправної поведінки.

Наведеної правової позиції дотримується Верховний Суд України при здійсненні касаційного перегляду судових рішень у справах про відшкодування збитків (постанова Верховного Суду України у справі № 42/266 - 6/492 від 30.05.2006).

Наявності фактичних та правових підстав для стягнення з відповідача збитків, завданих простоєм транспорту, позивачем не доведено, у зв'язку з чим вони задоволенню не підлягають.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено, що відповідач неналежним чином виконував взяті на себе за Контрактом обов'язки щодо здійснення відповідних платежів, позовні вимоги підлягають задоволенню частково з урахуванням зазначеного.

При цьому, слід зазначити, що суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті з правовідносин, які виникли при здійсненні валютних операцій.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При цьому, що стосується заявлених до відшкодування позивачем понесених ним витрат на оплату послуг адвоката у розмірі 4 920, 00 Євро, суд відзначає наступне.

Відповідно до п. 6.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 7 від 16.01.2013 р. «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК.

Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригінала ордеру адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

У разі неподання відповідних документів у господарського суду відсутні підстави для покладення на іншу сторону зазначених сум.

За змістом частини третьої статті 48 та частини п'ятої статті 49 ГПК у їх сукупності можливе покладення на сторони у справі як судових витрат тільки тих сум, які були сплачені стороною за отримання послуг саме адвоката (у розумінні пункту 1 статті 1 та частини першої статті 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»), а не будь-якої особи, яка надавала правову допомогу стороні у справі.

До матеріалів справи надано копії Контракту про надання юридичних послуг № 191 від 29.07.2013, укладеного між позивачем та Адвокатським об'єднанням «Адвокатська компанія «Соколовський і партнери», Свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи - АО «Адвокатська компанія «Соколовський і партнери» № 377646 від 14.01.2011 р., Свідоцтва про реєстрацію адвокатського об'єднання - «Адвокатська компанія «Соколовський і партнери» № 443 від 22.02.2005 р., Ордеру на надання правової допомоги серії КВ № 085952 від 29.07.2013 р. на ім'я адвоката ОСОБА_2 (Свідоцтво на право заняття адвокатською діяльністю НОМЕР_1 від 24.09.2009 р.), розрахункових документів за валютними операціями та актів про надання юридичної допомоги.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування названих витрат, крім судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним. За таких обставин суд з урахуванням обставин конкретної справи, зокрема, ціни позову може обмежити цей розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

У визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна надавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.

В даному випадку, суд дійшов висновку про те, що вимоги про стягнення з відповідача витрат на оплату послуг адвоката з урахуванням ціни позову, категорії спору, рівня його складності, тривалості розгляду справи, а також з урахуванням розміру фактично понесених витрат на правову допомогу, підлягають задоволенню частково, у розмірі 4 100, 00 Євро.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Мікол» (01054, місто Київ, вулиця Павлівська, будинок 7; код ЄДРПОУ 21570210) на користь BAN 2000 Gmbh (Handwerkerstra?e 10, D-15366 Hoppegarten, Germany; реєстраційний номер HRB 11163 FF) суму основного боргу у розмірі 387 030 (триста вісімдесят сім тисяч тридцять) Євро 00 євроцентів, 64 277 (шістдесят чотири тисячі двісті сімдесят сім) грн. 88 коп. витрат по сплаті судового збору та 4 100 (чотири тисячі сто) Євро 00 євроцентів витрат на правову допомогу.

3. В іншій частині позовних вимог відмовити.

4. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

5. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 11.07.2014 р.

Головуючий суддя В.С. Ломака

Судді К.В. Полякова

Ю.В. Цюкало