Постанова № 39725368, 09.07.2014, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" липня 2014 р. Справа№ 910/2534/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Агрикової О.В.

суддів: Рудченка С.Г.

Чорногуза М.Г.

при секретарі судового засідання Білецькому Л.І.,

за участю представників сторін:

від позивача - Зосименко Г.Р. (довіреність № б/н від 17.12.2013 року);

від позивача - Антипенко М.М. (довіреність № б/н від 17.12.2013 року);

від відповідача - Мельник Н.С. (довіреність № 295 від 10.04.2014 року);

від відповідача - Пащенко О.О. (довіреність № б/н від 05.04.2014 року);

вільний слухач ОСОБА_3 довіреність № НК112215

розглянувши матеріали апеляційних скарг

компанії «Заатен-Уніон ГмбХ» та публічного акціонерного товариства «Компанія «Райз»

на рішення Господарського суду міста Києва від 14.05.2014 року

у справі №910/2534/14 (суддя Балац С.В.)

за позовом компанії «Заатен-Уніон ГмбХ», Федеративна Республіка Німеччина

до публічного акціонерного товариства «Компанія «Райз», м .Київ

про стягнення 1 957 460,14 євро (23 183 374,91 грн.), -

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2014 року компанія «Заатен-Уніон ГмбХ» (позивач у справі) звернулась до Господарського суду міста Києва з позовом до публічного акціонерного товариства «Компанія «Райз» (надалі - ПуАТ «Компанія «Райз», відповідач у справі) про стягнення 1 871 525,46 євро, що відповідно до офіційного курсу, встановленого Національним банком України на день подання позову, еквівалентно 22 165 598,93 гривен національної валюти України.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем порушено грошове зобов'язання за укладеним між ними контрактом купівлі-продажу товару № 4-R-2012 від 15.06.2012 року у зв'язку із чим позивачем заявлені позовні вимоги про стягнення з відповідача основної заборгованості в сумі 1 345 896,00 євро, яка утворилася внаслідок несплати останнім отриманого ним товару, пені в сумі 405 429,38 євро і в сумі 111 071,10 євро за перший та другий періоди несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання, а також 3 % річних в сумі 9 128,98 євро.

17.04.2014 року позивач, керуючись ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, подав заяву про збільшення позовних вимог. Згідно вказаної заяви останній збільшив свої вимоги до 1 957 460,14 євро, з яких: 1 345 896,00 євро - основна заборгованість; 405 429,38 євро - пеня за перший період несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання; 190 479,20 євро - пеня за другий період несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання; 15 655,56 євро - 3 % річних. Заява позивача була прийнята судом першої інстанції, а тому спір розглядався з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 14.05.2014 року у справі №910/2534/14 позовні вимоги компанії «Заатен-Уніон ГмбХ» задоволено частково. Присуджено до стягнення з ПуАТ «Компанія «Райз» на користь компанії компанія «Заатен-Уніон ГмбХ» основної заборгованість в сумі 1 345 896,00 євро; пені в сумі 405 429,38 євро; 3 % річних в сумі 15 533,15 євро та витрати по сплаті судового збору в сумі 73 080,00 грн. В іншій частині позову відмовлено повністю.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем доведено, а відповідачем належними та допустимими доказами не спростовано неналежне виконання останнім умов договору № 4-R-2012 від 15.06.2012 року, у зв'язку з цим у останнього виникла заборгованість що складає 1 345 896,00 євро. Крім того, оскільки судом першої інстанції встановлено факт порушення відповідачем грошового зобов'язання у зв'язку з цим дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення пені у розмірі 405 429,38 євро та 3% річних у розмірі 15 533,15 євро. Відмовляючи у стягнені 190 479,20 євро за другий період несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання, суд першої інстанції зазначив, що вказана вимога задоволенню не підлягає, оскільки сторонами ані Контрактом, ані додатками до нього не було узгоджено іншого порядку нарахування неустойки (пені), ніж той, що визначений ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України. В той же час, умовами додатку № 8 обов'язок відповідача з погашення заборгованості у строк до 01.12.2013 року неустойкою не забезпечувалося, а лише встановлено розмір пені, який повинен бути сплачений відповідачем на користь позивача за період прострочення, який передував моменту укладення сторонами додатку № 8 до контакту.

Не погодившись із вказаним рішенням, компанія «Заатен-Уніон ГмбХ» подало до Київського апеляційного господарського суду скаргу, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 14.05.2014 року у справі №910/2534/14 в частині відмови у 190 479,20 євро пені за другий період несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання, та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі. В обґрунтування доводів апеляційної скарги скаржник посилається на те, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням норм матеріального і процесуального права, без повного з'ясування обставин справи, що мають значення для справи, висновки суду, на думку скаржника, не відповідають обставинам справи. Скаржник зазначає, що судом першої інстанції було невірно застосовано положення п. 6 ст. 232 Господарського кодексу України та Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», що призвело до прийняття неправомірного рішення. Скаржник вважає, що сторони спору не мали наміру обмежувати період нарахування пені шестимісячним строком. Таке твердження позивач обґрунтовує укладенням сторонами спору додатку до контракту від 15.06.2012 року № 4-R-2012, в якому сторони погодили розмір пені, нарахованої за період прострочення, який перевищує шестимісячний термін і складає 348 днів.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 04.06.2014 року у справі №910/2534/14 апеляційну скаргу компанії «Заатен-Уніон ГмбХ» на рішення Господарського суду міста Києва від 14.05.2014 року у справі №910/2534/14, прийнято до провадження та призначено її розгляд на 18.06.2014 року.

Також, не погодившись із вищевказаним рішенням, ПуАТ «Компанія «Райз» подало до Київського апеляційного господарського суду скаргу, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 14.05.2014 року у справі №910/2534/14 в частині задоволення позовних вимог про стягнення пені в сумі 405 429,38 євро, та прийняти нове рішення про відмову у їх задоволенні.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на неповне з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, а також на невідповідність висновків, викладених в оскаржуваному рішенні, обставинам справи. Скаржник зазначає, що період часу прострочення виконання грошового зобов'язання, на який позивачем нараховується пеня, виходить за межі шестимісячного строку, встановленого ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, а також відповідач вважає, що розмір пені має бути обрахований з урахуванням обмеження розміру пені подвійною обліковою ставкою Національного банку України, що, у свою чергу, позивачем при нарахуванні даної неустойки враховано не було. Крім того, відповідач у апеляційній скарзі зазначив, що нарахування пені за другий період несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання є безпідставним, оскільки сторонами спору такий період пенею не забезпечувався та не узгоджувався.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 04.06.2014 року у справі №910/2534/14 апеляційні скарги компанії «Заатен-Уніон ГмбХ» та ПуАТ «Компанія «Райз» об`єднано та прийнято до провадження у складі колегії суддів: головуючий суддя Агрикова О.В., судді Коршун Н.М., Скрипка І.М. та призначено її розгляд на 18.06.2014 року.

16.06.2014 року через канцелярію Київського апеляційного господарського суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу відповідача, в якому просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги відповідача.

17.07.2014 року через канцелярію Київського апеляційного господарського суду від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу позивача, в якому просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги позивача.

Розпорядженням Секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 17.06.2014 року, у зв'язку із перебуванням судді Скрипки І.М. у відпустці, для розгляду справи сформовано колегію у складі: головуючий по справі суддя - Агрикова О.В., судді: Рудченко С.Г., Чорногуз М.Г.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 17.06.2014 року апеляційні скарги компанії «Заатен-Уніон ГмбХ» та ПуАТ «Компанія «Райз» на рішення Господарського суду міста Києва від 14.05.2014 року у справі №910/2534/14 прийняти до провадження у складі колегії суддів: головуюча суддя Агрикова О.В., судді Рудченко С.Г., Чорногуз М.Г.

Відповідно до ч. 7 ст. 81-1 Господарського процесуального кодексу України на вимогу хоча б одного учасника судового процесу у суді першої чи апеляційної інстанції при розгляді справи по суті або за ініціативою суду здійснюється фіксування судового процесу з допомогою звукозаписувального технічного засобу.

За ініціативою колегії суддів в судовому засіданні 18.06.2014 року здійснювалась фіксація судового процесу за допомогою технічних засобів.

В судовому засіданні 18.06.2014 року, представники позивача підтримали вимоги своєї апеляційної скарги та надали усні заперечення по суті апеляційної скарги відповідача. Представники відповідача заперечували проти апеляційної скарги позивача, підтримали вимоги своєї апеляційної скарги.

На підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, в судовому засіданні 18.06.2014 року оголошувалась перерва до 09.07.2014 року.

До початку судового засідання, 01.07.2014 року, через канцелярію Київського апеляційного господарського суду, від відповідача надійшли письмові пояснення по суті спору.

07.07.2014 року, через канцелярію Київського апеляційного господарського суду, від позивача надійшла заява про забезпечення позову шляхом накладення арешту на розрахункові банківські рахунки відповідача.

В судовому засіданні 09.07.2014 року представники позивача підтримали раніше подану заяву про забезпечення позову.

Представники відповідача надали усні заперечення по суті заяви позивача про забезпечення позову.

Заслухавши пояснення представників сторін та дослідивши надані докази, колегія суддів вирішили відмовити у задоволенні заяви позивача про забезпечення позову з огляду на наступне.

Статтею 66 Господарського процесуального кодексу України передбачено право господарського суду за заявою сторони, прокурора або з власної ініціативи вжити передбачених статтею 67 цього Кодексу заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Згідно з ч. 1 ст. 67 Господарського процесуального кодексу України позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачеві.

Як роз'яснено у п. 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову» від 26.12.2011 року № 16, п. 1.1. інформаційного листа Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики забезпечення позову» від 12.12.2006 року № 01-8/2776 особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову. У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням, зокрема, розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів.

Водночас достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви (п. 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову» від 26.12.2011 року № 16).

З огляду на наведене, виходячи з того, що заявником не надано доказів неможливості або утруднення виконання рішення суду у разі невжиття обраних заявником заходів, не доведено викладені у клопотанні обставини, а заява містить лише посилання на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення, колегія суддів відмовляє у задоволенні заяви позивача про забезпечення позову.

Крім того, колегія суддів зазначає, що аналогічна заява була предметом розгляду у суді першої інстанції, який також відмовив у задоволенні заяви про забезпечення позову, з чим погоджується і суд апеляційної інстанції.

Також, в судовому засіданні 09.07.2014 року представники позивача надали усні заперечення проти тверджень відповідачів, просили суд частково скасувати рішення суду першої інстанції та відмовити у задоволенні апеляційної скарги відповідача.

Представники відповідача надали усні пояснення по суті апеляційної скарги, просили суд задовольнити апеляційну скаргу та скасувати рішення у повному обсязі. Заперечували проти апеляційної скарги позивача.

Статтею 101 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційних скарг, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга компанії «Заатен-Уніон ГмбХ» підлягає частковому задоволенню, а апеляційна скарга ПуАТ «Компанія «Райз» не підлягає задоволенню, за таких обставин оскаржуване рішення місцевого господарського суду підлягає частковому скасуванню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, 15.06.2012 року між компанією «Заатен-Уніон ГмбХ» (продавець за контрактом) та ПуАТ «Компанія «Райз» (покупець за контрактом) укладено контракт купівлі-продажу товару № 4-R-2012 (надалі - контракт) (а.с. 41-51).

Відповідно до п. 1.1 контракту, продавець продає, а покупець купує на умовах DAP-Радивилів - МЛС ДП «Ексімп-Рівне», DAP-Умань - МЛС ДП «Ексімп-Умань» (Інкотермс 2010) насіння озимого ріпаку для сівби з низьким вмістом ерукової кислоти гібридів КРОНОС, НПЦ 9800, АРТУС, ТІТАН, ТАУРУС, ВІСБІ, РОХАН, АБАКУС, КСЕНОН (далі - товар), в кількості та за цінами, наведеними в додатках до контракту.

Згідно із п. 2.6 контракту, товар відвантажується в кількості 64 000 посівних одиниць (1 посівна одиниця складає 1 500 000 схожих насінин) насіння гібридів.

Ціни на товар наведені в додатках до контракту в євро, та включають в себе вартість упаковки, маркування і документації та вартість транспортування товару (п. 4.1 контракту).

Пунктом 4.2 контракту визначено, що загальна вартість контракту становить 7 566.000,00 євро. Загальна сума контракту може бути змінена у додатках до Контракту. Валюта контракту - Євро (п. 4.4 контракту).

Відповідно до п. 5.1 контракту покупець сплачує поставку товару за наступною схемою:

- 50 % від вартості товару - оплата здійснюється за 2 дні перед розмитненням товару;

- 50 % від вартості товару - до 01.11.2012 року.

Розмір передоплати погоджується сторонами за 2 дні перед розмитненням товару в залежності від асортименту та кількостей насіння, що буде розмитнений.

Згідно із п. 5.4 контракту, за несвоєчасні розрахунки згідно з п. 5.1 контракту, покупець сплачує пеню в розмірі 0,1 % від загальної суми заборгованості за 1 день прострочки платежу.

15.10.2013 року сторонами було укладено додаток №8 до контракту (а.с. 58-59).

Відповідно до умов якого було встановлено, що продавцем по контракту було поставлено 23 662 посівних одиниць гібридів озимого ріпаку на загальну суму 2 813 004,00 євро. Покупцем за контрактом фактично сплачені грошові кошти в сумі 1 394 108,00 євро. Заборгованість покупця перед продавцем за контрактом становить 1 418 896,00 євро (п. 1 додатку №8 до контракту)

Пунктом 2 додатку №8 до контракту сторони погодили новий графік оплати вищезазначеної заборгованості:

- 222 288,00 євро - до 01.12.2013 року;

- 1 196 608,00 євро - до 01.12.2013 року.

Також сторонами у п. 4 додатку №8 до контракту було визначено, що сплаті підлягає пеня, відповідно до п. 5.4 контракту, яка станом на 15.10.2013 року складає 405 429,38 євро. Кількість прострочених днів складає 348.

Судом першої інстанції було встановлено, з чим погоджується і суд апеляційної інстанції, що після укладення сторонами додатку № 8 до контракту, покупцем було здійснено на користь продавця часткову оплату товару в сумі 73 000,00 євро, про що сторони не заперечують.

За таких обставин, покупець частково виконав своє грошове зобов'язання за контрактом у загальному розмірі 1 467 108,00 євро.

Спір у справі виник у зв'язку із неналежним, на думку позивача, виконанням відповідачем грошового зобов'язання по оплаті поставленого товару, у зв'язку з чим позивач вказує на існування заборгованості відповідача у розмірі 1 345 896,00 євро, Крім того, позивач просить стягнути з відповідача за порушення строків виконання грошового зобов'язання пені у розмірі 405 429,38 євро та у розмірі 111 071,10 євро за перший та другий періоди несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання, а також 3 % річних в сумі 9 128,98 євро.

Колегія суддів проаналізувавши рішення суду першої інстанції, яким позовні вимоги задоволені частково, вирішила частково скасувати вказане рішення з огляду на наступне.

Статтею 5 Закону України «Про міжнародне приватне право» встановлено, що учасники правовідносин можуть самостійно здійснювати вибір права, що підлягає застосуванню до змісту правових відносин.

Відповідно до п. 6 додатку № 8 до контракту, у випадку, якщо сторони контракту не можуть дійти згоди, усі спори та розбіжності за контрактом вирішуються господарськими судами України відповідно до чинного законодавства України.

У відповідності з частиною першою статті 4 Закону України «Про міжнародне приватне право» право, що підлягає застосуванню до приватноправових відносин з іноземним елементом, визначається згідно з колізійними нормами та іншими положеннями колізійного права цього Закону, інших законів, міжнародних договорів України.

Із частини другої та третьої статті 32 Закону України «Про міжнародне приватне право», вбачається, що у разі відсутності вибору права до змісту правочину застосовується право, яке має найбільш тісний зв'язок із правочином. Якщо інше не передбачено або не випливає з умов, суті правочину або сукупності обставин справи, то правочин більш тісно пов'язаний з правом держави, у якій сторона, що повинна здійснити виконання, яке має вирішальне значення для змісту правочину, має своє місце проживання або місцезнаходження.

У разі відсутності згоди сторін договору про вибір права, що підлягає застосуванню до цього договору, застосовується право відповідно до частин другої і третьої статті 32 цього Закону, при цьому стороною, що повинна здійснити виконання, яке має вирішальне значення для змісту договору, є продавець - за договором купівлі-продажу (частина перша статті 44 Закону України «Про міжнародне приватне право»).

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 76 Закону України «Про міжнародне приватне право» передбачено, що суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом, якщо сторони передбачили своєю угодою підсудність справи з іноземним елементом судам України, крім випадків, передбачених у ст. 77 цього Закону.

Таким чином, колегія суддів зазначає, що застосуванню до цих правовідносин підлягає право за місцезнаходженням продавця (відповідача у справі). Оскільки місцезнаходженням відповідача є місто Київ (Україна), то застосуванню підлягає українське законодавство.

Зі своєю правовою природою вказаний контракт є договором поставки, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України.

Вказаний контракт є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 673 Цивільного кодексу України визначено, що продавець повинен передати покупцеві товар, якість якого відповідає умовам договору купівлі-продажу. Відповідно до статті 675 Цивільного кодексу України, товар, який продавець передає або зобов'язаний передати покупцеві, має відповідати вимогам щодо його якості в момент його передання покупцеві, якщо інший момент визначення відповідності товару цим вимогам не встановлено договором купівлі-продажу. Договором або законом може бути встановлений строк, протягом якого продавець гарантує якість товару (гарантійний строк). Гарантія якості товару поширюється на всі комплектуючі вироби, якщо інше не встановлено договором.

Згідно ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Як вірно встановлено судом першої інстанції, з чим погоджується і суд апеляційної інстанції, позивачем на виконання умов контракту було здійснено поставку товару на загальну суму 2 813 004,00 євро., що підтверджується вантажними міжнародними товарно-транспортними деклараціями (CMR) (а.с. 61-88). Вказаний факт сторонами не заперечується та про що зазначено у п. 1 додатку №8 до контракту.

Проте відповідачем за поставлений товар було сплачено частково, у зв'язку з чим сума боргу по зазначеному контракту складає 1 345 896,00 євро.

За таких обставини, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позовних вимог у розмірі 1 345 896,00 євро.

Також, компанія «Заатен-Уніон ГмбХ» просить стягнути з ПуАТ «Компанія «Райз» пеню у розмірі 405 429,38 євро та у розмірі 190 479,20 євро за перший та другий періоди несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання, відповідно, а також 3 % річних в сумі 15 655,56 євро.

З приводу стягнення пені у розмірі 405 429,38 євро за перший період несвоєчасного виконання грошового зобов'язання колегія суддів зазначає наступне.

За змістом ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.

У відповідності до ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

За змістом ст.ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно із п. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Частиною 1 ст. 216 та частиною 2 ст. 217 Господарського кодексу України передбачена господарсько-правова відповідальність учасників господарських відносин за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбаченому цим Кодексом, іншими законами та договором, у вигляді відшкодування збитків, штрафних санкцій та оперативно-господарських санкцій.

Згідно ч. 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

У разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються у розмірі передбаченому договором згідно з частиною 4 ст.231 Господарського кодексу України. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Крім цього, право учасників господарських відносин встановлювати інші ніж передбачено Цивільного кодексу України види забезпечення виконання зобов'язань визначено частиною 2 ст. 546 Цивільного кодексу України, що узгоджується із свободою договору встановленою ст. 627 Цивільного кодексу України, коли сторони є вільними в укладені договору, виборі контрагента та визначені умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

З матеріалів справи вбачається, що додатком №8 до контракту сторони внесли зміни до контракту.

Пунктом 11.5 контракту встановлено, що всі додатки та зміни до контракту становлять його невід'ємну частину.

Відповідно до ч. 1 ст. 653 Цивільного кодексу України у разі зміни договору зобов'язання сторін змінюються відповідно до змінених умов щодо предмета, місця, строків виконання тощо.

Таким чином, сторони змінили предмет договору, визначивши заборгованість відповідача у розмірі 1 418 896,00 грн., змінили строки виконання зобов'язання до 01.12.2013 року, а щодо відповідальності за невиконання грошового зобов'язання (п. 5.4 контракту) залишили без змін. Тобто, незміною залишилась умова щодо застосування штрафних санкцій у вигляді пені в розмірі 0,1 % від загальної суми заборгованості за 1 день прострочки платежу (п. 5.4. договору).

Тому колегія суддів не погоджується із висновком суду першої інстанції що вимога про стягнення 190 479,20 євро не підлягає задоволенню, оскільки сторонами ані контрактом, ані додатками до нього не було узгоджено іншого порядку нарахування неустойки (пені), ніж той, що визначений ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України.

Колегія суддів зазначає, що вимоги позивача про стягнення пені у розмірі 190 479,20 євро підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до п. 6 додатку №8 до контракту, у випадку, якщо сторони не можуть дійти згоди, усі спори та розбіжності за контрактом №4-R-2012 від 15.06.2012 року вирішується господарськими судами України відповідно до чинного законодавства України.

Таким чином, сторони дійшли згоди, що з 15.10.2013 року (дата підписання додатку №8 до контракту) сторони керуються законодавством України.

Положеннями статті 216, частини першої статті 218 Господарського кодексу України визначено, що підставою господарсько-правової відповідальності у вигляді застосування господарських санкцій є вчинене учасником господарських відносин правопорушення у сфері господарювання. Одним з видів господарських санкцій згідно з частиною другою статті 217 Господарського кодексу України є штрафні санкції, до яких віднесені штраф і пеня (частина перша статті 230 Господарського кодексу України).

Стаття 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» визначає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Таким чином, договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань врегульовано Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань».

Отже, яким би способом не визначався в договорі розмір пені, він не може перевищувати той розмір, який установлено законом як граничний, тобто за прострочення платежу за договором може бути стягнуто лише пеню, сума якої не перевищує ту, що обчислено на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України.

А тому, розмір пені має бути обрахований з урахуванням обмеження розміру пені подвійною обліковою ставкою Національного банку України згідно із Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», незважаючи на встановлений у договорі спосіб обчислення пені. Вказана правова позиція викладене у оглядовому листі Вищого господарського суду України від 29.04.2013 року № 01-06/767/2013 та постанові Верховного Суду України від 24.10.2011 року

Крім того, відповідно до п. 2.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду Країни від 17.12.2013 року № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» за приписом статті 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» та частини другої статті 343 Господарського кодексу України розмір пені за прострочку платежу не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Якщо в укладеному сторонами договорі зазначено вищий розмір пені, ніж передбачений у цій нормі, застосуванню підлягає пеня в розмірі згаданої подвійної облікової ставки.

Колегія суддів зазначає, що позивачем нараховано пеню, без урахування обмеження розміру пені подвійною обліковою ставкою Національного банку України, згідно Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань».

Таким чином з урахуванням обмеження пені подвійною ставкою Національного банку України розмір пені, який підлягає стягненню з відповідача становить 66 336,08 євро. (яка обрахована з 02.12.2013 року (дата наступна після 01.12.2013 року не пізніше якої зобов'язання повинне було бути виконано (п. 3.1 додатку №8 до контракту) по 17.04.2014 року (дата подачі позову)).

Щодо стягнення 405 429,38 євро пені колегія суддів зазначає наступне.

Пунктом 4 додатку №8 до контракту сторони погодили, що сплаті підлягає пеня, відповідно до п. 5.4 контракту, яка станом на 15.10.2013 року складає 405 429,38 євро. Кількість прострочених днів складає 348.

Тобто сторони домовились, що за попередній період до укладання додатку №8, яким визначено новий строк оплати заборгованості, відповідач зобов'язується сплатити чітко визначену суму штрафних санкцій передбачених п. 5.4. контракту у розмірі 405 429,38 євро, що не суперечить ст. 627 Цивільного кодексу України.

Отже, суб'єкти господарських відносин при укладенні договору наділені законодавцем правом забезпечення виконання господарських зобов'язань встановленням окремого виду відповідальності - договірної санкції, за невиконання чи неналежне виконання договірних зобов'язань, зокрема, передбаченої п. 5.4. контракту та п. 4 додатку №8 до контракту, яка не суперечить нормам чинного законодавства.

Вказаної правова позиція викладена у Постанові Верховного суду України від 22.11.2010 року у справі №14/80-09-2056.

Щодо стягнення 3% річних колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За умов наведених вище, з огляду на те, що відповідач прострочив виконання зобов'язання, а також здійснивши перевірку розрахунку 3 % річних здійсненого місцевим господарським судом, колегія суддів прийшла до висновку, що задоволена сума 3% річних у розмірі 15 533,15 євро є обґрунтованою та арифметично правильна.

Враховуючи зазначене, колегія суддів, керуючись ст. ст. 103, 104 Господарського процесуального кодексу України, частково скасовує рішення Господарського суду міста Києва від 14.05.2014 року у справі №910/2534/14 в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення пені у розмірі 190 479,20 євро, в цій частині приймає нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог в частині стягнення пені задовольнити частково в сумі 66 336,08 євро. В решті рішення Господарського суду міста Києва від 14.05.2014 року у справі №910/2534/14 підлягає залишенню без змін.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції розподіляє судові витрати пропорційно задоволених вимог.

Керуючись статтями 33, 34, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу компанії «Заатен-Уніон ГмбХ» на рішення Господарського суду міста Києва від 14.05.2014 року у справі №910/2534/14 задовольнити частково.

2. Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «Компанія «Райз» на рішення Господарського суду міста Києва від 14.05.2014 року у справі №910/2534/14 залишити без задоволення.

3. Рішення Господарського суду міста Києва від 14.05.2014 року у справі №910/2534/14 в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення пені у розмірі 190 479,20 євро скасувати.

4. В цій частині прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог в частині стягнення пені задовольнити частково в сумі 66 336,08 євро.

5. В решті рішення Господарського суду міста Києва від 14.05.2014 року у справі №910/2534/14 залишити без змін.

6. Резолютивну частину рішення Господарського суду міста Києва від 14.05.2014 року у справі №910/2534/14 викласти в наступній редакції:

«1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з публічного акціонерного товариства «Компанія «Райз» (ідентифікаційний код 13980201) на користь компанії «Заатен-Уніон ГмбХ» (Федеративна Республіка Німеччина, 30916, Ізерхаген ХБ, Айзенштрассе, 12; реєстраційний номер HRB 120551) основну заборгованість у розмірі 1 345 896,00 (один мільйон триста сорок п'ять тисяч вісімсот дев'яносто шість) євро 00 центів, пеню у розмірі 405 429,38 (чотириста п'ять тисяч чотириста двадцять дев'ять) євро 38 центів, пеню у розмірі 66 336,08 (шістдесят шість тисяч триста тридцять шість) євро 08 центів, 3 % річних у розмірі 15 533,15 (п'ятнадцять тисяч п'ятсот тридцять три) євро 15 центів; витрати по сплаті судового збору у розмірі 68 440,66 (шістдесят вісім тисяч чотириста сорок) грн. 66 коп.

3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.».

7. Стягнути з публічного акціонерного товариства «Компанія «Райз» (ідентифікаційний код 13980201) на користь компанії «Заатен-Уніон ГмбХ» (Федеративна Республіка Німеччина, 30916, Ізерхаген ХБ, Айзенштрассе, 12; реєстраційний номер HRB 120551) 10 620,82 (десять тисяч шістсот двадцять) 82 коп. судового збору за подання апеляційної скарги.

8. Видачу наказів доручити господарському суду міста Києва.

9. Справу №910/2534/14 повернути до Господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя О.В. Агрикова

Судді С.Г. Рудченко

М.Г. Чорногуз