Постанова № 39725359, 09.07.2014, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" липня 2014 р. Справа№ 910/3598/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Агрикової О.В.

суддів: Рудченка С.Г.

Чорногуза М.Г.

при секретарі судового засідання Білецького Л.І.

від позивача - ОСОБА_9 (дов. №б/н від 14.01.2014 року);

від відповідача - Рафальський М.Л. (дов. №2931 від 09.09.2013 року);

від третьої особи - не з`явились,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Уніка»

на рішення Господарського суду міста Києва від 10.04.2014 року

у справі №910/3598/14 (суддя В.В. Сівакова)

за позовом іноземного підприємства «Агро-Вільд Україна», Черкаська обл., м. Жашків

до приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Уніка», м. Київ

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача публічне акціонерне товариства «Креді Агріколь банк», м. Київ

про стягнення 669 407, 96 грн. -

ВСТАНОВИВ:

У березні 2014 року іноземне підприємство «Агро-Вільд Україна» (надалі - ІП «Агро-Вільд Україна», позивач у справі) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Уніка» (надалі - ПрАТ «СК «Уніка», відповідач у справі) про стягнення 669 407,96 грн., яка складається із 617 211,55 грн. страхового відшкодування за договором добровільного страхування на транспорті № 030322/4017/0000008 від 12.04.2012 року, та 52 196,41 грн. неустойки за неналежне виконання умов договору. А також позивач просить стягнути з відповідача 50 000,00 грн. витрат по сплаті послуг адвоката.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.03.2014 року порушено провадження у справі № 910/3598/14, залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача публічне акціонерне товариство «Креді Агріколь банк» (надалі - ПуАТ «Креді Агріколь банк», третя особа у справі).

Рішенням Господарського суду міста Києва від 10.04.2014 року позовні вимоги ІП «Агро-Вільд Україна» задоволено повністю. Присуджено до стягнення з ПрАТ «СК «Уніка» на користь ІП «Агро-Вільд Україна» 617 211,55 грн. страхового відшкодування, 52 196,41 грн. неустойки, 13 388,16 грн. витрат по сплаті судового збору та 33 470,39 грн. витрат по сплаті за послуги адвоката. Рішення суду мотивовано тим, що позивачем доведено, а відповідачем не спростовано неналежне виконання останнім вимог укладеного між сторонами договору, тому суд першої інстанції дійшов висновку, що вимоги позивача в частині стягнення страхової виплати підлягають задоволенню. У зв'язку тим, що судом встановлено неналежне виконання свого зобов'язання за договором, суд вирішив задовольнити позовні вимоги в частині стягнення неустойки. Також, враховуючи суму позовних вимог, суд вирішив обмежити розмір судових витрат по оплаті послуг адвоката сумою 33 470,39 грн.

Не погодившись із вказаним рішенням, ПрАТ «СК «Уніка» подало до Київського апеляційного господарського суду скаргу, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 10.04.2014 року по справі №910/3598/14 та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на те, що судом першої інстанції прийнято рішення з порушенням норм процесуального та матеріального права, виходячи з того, що судом першої інстанції не прийнято до уваги та не викладено в рішенні жодної правової позиції з приводу обставин, які були повідомленні суду про наявність додаткових підстав для відмови у виплаті страхового відшкодування, також при винесенні рішення не було прийнято те, що ОСОБА_4 керував самохідним оприскувачем «LEEB PT 270», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 з явними ознаками алкогольного сп'яніння та залишив місце дорожньо-транспортної пригоди до якої він був причетний. Крім того, скаржник зазначає, що судом першої інстанції не було враховано того факту, що ОСОБА_4 не склав штанги оприскувача та не зафіксував їх у передньому положенні, що є підставою у відмові у виплаті страхового відшкодування.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 10.06.2014 року у справі №910/3598/14 апеляційну скаргу ПрАТ «СК «Уніка» на рішення Господарського суду міста Києва від 10.04.2014 року у справі №910/3598/14 прийнято до провадження та призначено її розгляд на 02.07.2014 року.

В судовому засіданні 02.07.2014 року представник позивача надав усні заперечення по суті апеляційної скарги, просив колегію суддів рішення суду першої інстанції залишити без змін, а скаргу без задоволення. Представник відповідача надав усні пояснення по суті апеляційної скарги, просив задовольнити апеляційну скаргу у повному обсязі.

Третя особа в судове засідання 02.07.2014 року не з'явилась, хоча 12.06.2014 року належним чином була повідомлена про дату та час судового засідання, що підтверджується повідомлення про вручення поштового відправлення №04116 0916842 0 від 11.06.2014 року.

Дослідивши матеріали справи, колегія суддів вирішила, на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, оголосити перерву в судовому засідання до 09.07.2014 року.

В судовому засіданні 09.07.2014 року представник позивача надав усні заперечення по суті апеляційної скарги, просив колегію суддів рішення суду першої інстанції залишити без змін, а скаргу без задоволення. Представник відповідача надав усні пояснення по суті апеляційної скарги, просив задовольнити апеляційну скаргу у повному обсязі.

Третя особа в судове засідання 09.07.2014 року не з'явилась.

Статтею 101 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого Господарського суду у повному обсязі.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого Господарського суду не підлягає зміні або скасуванню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, 12.04.2012 року між ІП «Агро-Вільд Україна» (страхувальник за договром) та ПрАТ «СК «Уніка» (страховик за договором) укладено договір добровільного страхування на транспортні № 030322/4017/0000008 (надалі - Договір) (а.с.00-23) за яким застраховані майнові інтереси страхувальника, пов'язані з володінням, користуванням і розпорядженням, транспортними засобами (згідно додатку № 1), зокрема: самохідним оприскувачем «LЕЕВ РТ 270», кузов НОМЕР_2, державний реєстраційний номер НОМЕР_1. Вигодонабувачем за договором є ПуАТ «Креді Агріколь банк».

Відповідно до п. 3.2. договору страховим випадком є факт понесення збитків страхувальником внаслідок пошкодження, знищення або втрати застрахованого транспортного засобу та/або додаткового обладнання внаслідок подій, визначених в пункті 3.1. договору.

Згідно п. 3.1.2. договору страховими ризиками вважаються, зокрема, дорожньо-транспортна пригода, в т.ч. викид каменів, чи інших твердих фракцій з-під коліс транспорту (ДТП).

27.08.2012 року в с. Тихий Хутір Жашківського району Черкаської області працівник ІП «Агро-Вільд Україна» гр. ОСОБА_4, керуючи самохідним оприскувачем «LЕЕВ РТ 270», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 (надалі - «LЕЕВ РТ 270»), здійснив наїзд на електроопору, що спричинило пошкодження останнього.

З матеріалів справи вбачається, що за наслідками транспортної пригоди, яка відбулась 27.08.2012 року, УДАІ УМВС України в Черкаській області були складені 3 (три) протоколи про адміністративне правопорушення щодо скоєння ОСОБА_4 адміністративний правопорушень, передбачених ст. 124, ст. 130 та ст. 122-4 Кодексу України про адміністративного правопорушення.

Постановою Жашківського районного суду Черкаської області у справі № 2304/1617/12 від 02.10.2012 року (а.с. 26) було встановлено, що ОСОБА_4 у стані алкогольного сп'яніння, не врахував дорожньої обстановки, не перевірив надійність кріплення обладнання, не дотримався безпечного інтервалу в результаті здійснив наїзд на електроопору, що спричинило пошкодження транспортного засобу, чим порушив вимоги п. 13.1 та п. 22.2 Правил дорожнього руху. Проте Апеляційний суд Черкаської області у своїй поставові від 31.10.2012 року (а.с. 28) лише частково погодився з постановою Жашківського районного суду Черкаської області від 02.10.2012 року, а саме погодився, що ОСОБА_4 було порушено п. 13.1 Правил дорожнього руху, та було вирішено виключити із описової частину постанови від 02.10.2012 року вказівку про те, що під час керування самохідним оприскувачем 27.08.2012 року ОСОБА_4 перебував в стані алкогольного сп'яніння. В решті постанова судді залишена без змін.

Постановою Жашківського районного суду Черкаської області у справі № 2304/1629/12 від 02.10.2012 року 9 (а.с. 25) ОСОБА_4 було визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 130 Кодексу України про адміністративного правопорушення, за керування транспортним засобом з явними ознаками алкогольного сп'яніння і відмову від огляду для визначення стану сп'яніння, та притягнуто до адміністративної відповідальності у вигляді 40 годин громадських робіт. Проте, постановою Апеляційного суду Черкаської області у справі № 33/2390/334/12 від 31.10.2012 року постанову Жашківського районного суду Черкаської області від 02.10.2012 року (а.с. 29) відносно ОСОБА_4 у справі про адміністративне правопорушення, передбаченого ст. 130 Кодексу України про адміністративного правопорушення, було повністю скасовано. Провадження по справі закрито за відсутністю складу даного правопорушення.

В свою чергу постановою Жашківського районного суду Черкаської області у справі № 2304/1615/12 від 02.10.2012 року (а.с. 25) ОСОБА_4 було притягнуто до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу в сумі 255 грн. за те, що залишив місце дорожньо-транспортної пригоди, до якої він був причетним, чим порушив вимоги п. 2.10 Правил дорожнього руху, що є правопорушенням, передбаченим ст. 122-4 Кодексу України про адміністративного правопорушення. Проте, постановою апеляційного суду Черкаської області у справі № 33/2390/336/12 від 31.10.2012 року (а.с. 27) постанову Жашківського районного суду Черкаської області від 02.10.2012 року щодо притягнення ОСОБА_4 за скоєння адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 122-4 Кодексу України про адміністративного правопорушення, було скасовано, а провадження у справі закрито, у зв'язку з його звільненням від адміністративної відповідальності за малозначністю цього правопорушення.

Згідно п. 10.14. договору страхування розрахунок суми страхового відшкодування при настанні страхових випадків за ризиками ДТП та інші ризики здійснюється на основі звіту (дослідження) експерта/оцінювача, або на основі аварійного сертифікату страховика, або на основі калькуляції вартості відновлювального ремонту на станції технічного обслуговування (СТО).

Оскільки відновлювані роботи самохідного оприскувача «LEEB РТ 270» неможливо провести на території України, 25.10.2012 року позивач звернувся до відповідача з заявою №490 (а.с. 30) в якій позивач просить надати згоду на транспортування до Німеччини оприскувача «LЕЕВ РТ 270» з метою його обстеження та визначення розміру збитків завданих в результаті ДТП.

Відповідно до листа від 26.10.2012 року (а.с. 30) відповідач повідомив, що не заперечує транспортування транспортного засобу для визначення розмірів збитків в умовах підприємства виробника та проведення ремонтних робіт, після письмового погодження остаточної суми відновлювального ремонту зі страховою компанією.

Компанією Horsch Leeb GMBH було здійснено розрахунок №617271 від 26.04.2013 року (а.с. 37-42) шкоди завданої самохідному оприскувачу «LEEB РТ 270», розмір якого становить 56 496,11 Євро.

Власник застрахованого транспортного засобу - самохідного оприскувача «LЕЕВ РТ 270» ІП «Агро-Вільд Україна», звернувся до відповідача із заявою про виплату страхового відшкодування.

Проте, відповідач листом № 2342 від 29.04.2013 року (а.с. 43-44) повідомив про прийняття рішення щодо відмови у виплаті страхового відшкодування за згаданим страховим випадком, оскільки гр. ОСОБА_5 не надав жодного документального підтвердження про відсутність сп'яніння до і після ДТП, тому на підставі пояснень свідків, а саме: громадян ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_8, страхова компанія вважає, що гр. ОСОБА_5 знаходився в стані алкогольного сп'яніння та залишив місце пригоди після скоєння ДТП, що є підставою для відмови у виплаті страхового відшкодування на підставі п. 4.1 договору страхування.

Спір у даній справі виник у зв'язку із відмовою відповідача виплатити страхове відшкодування на підставі договору страхування.

Проаналізувавши рішення господарського суду міста Києва, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін з огляду на наступне.

Договір страхування зумовлює виникнення цивільно-правових відносин, порядок здійснення яких визначається Цивільним кодексом України, Законом України «Про страхування» і іншими нормативно - правовими актами, що регулюють такий вид відносин.

Відповідно до статті 16 Закону України «Про страхування» договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальникові, а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору. Дана норма кореспондується з статтею 979 Цивільного кодексу України, якою унормовано, що за договором страхування страховик зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити страхувальникові або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору. Відповідно до частини 2 статті 8 Закону України «Про страхування» страховим випадком визнається подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику. Згідно статті 990 Цивільного кодексу України страховик здійснює страхову виплату відповідно до умов договору на підставі заяви страхувальника або іншої особи, визначеної договором, і страхового акта. Такі умови встановлені також частиною 1 статті 25 Закону України «Про страхування», якою передбачено, що здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування або законодавством на підставі заяви страхувальника. Відповідно до статей 627, 629 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договорів, виборі контрагента та визначенні умов договору. Договір є обов'язковим для виконання. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. У пункті 1 статті 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За приписами статті 4 Закону України «Про страхування» та статті 980 Цивільного кодексу України предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, що не суперечать закону і пов'язані: з життям, здоров'ям, працездатністю та пенсійним забезпеченням (особисте страхування); з володінням, користуванням і розпорядженням майном (майнове страхування); з відшкодуванням страхувальником заподіяної ним шкоди особі або її майну, а також шкоди, заподіяної юридичній особі (страхування відповідальності).

Відповідно до ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до пункту 9.1. договору, виплата страхового відшкодування здійснюється страховиком відповідно до умов договору та законодавства України за обов'язковим письмовим погодженням вигодо набувача та може бути направлена на безпосередню оплату вартості послуг сторонніх підприємств (організацій), які надають ці послуги страхувальнику і необхідність яких (послуг) викликана страховим випадком (за згодою страховика).

Пунктом 9.2. договору встановлено, що розмір страхового відшкодування визначається виходячи з фактичного розміру збитків, завданих транспортному засобу в результаті страхового випадку, та розрахованого відповідно до умов договору. Розмір страхового відшкодування не може перевищувати розмір прямого збитку, понесеного страхувальником (вигодонабувачем), та розміру страхової суми, зазначеної в договорі.

Відповідно до розрахунку №617271 від 26.04.2013 року здійсненого компанією Horsch Leeb GMBH, вартість відновлювального ремонту самохідному оприскувачу «LEEB РТ 270» становить 56 496,11 Євро.

Відповідно до ст. 9 Закону України «Про страхування»: Франшиза - частина збитків, що не відшкодовується страховиком згідно з договором страхування.

Відповідно до додатку №1 до договору розмір страхової суми складає 2 794 219,13 грн., а відповідно до договору розмір франшизи становить 5% від страхової суми, тобто розмір франшизи складає 139 710,96 грн. (2 794 219,13 грн. х 5%).

За таких обставин, відповідач, як страховик за договором, зобов'язаний здійснити страхову виплату страхувальникові у розмірі понесеного збитку за вирахуванням розміру франшизи, що становить 617 211,55 грн. (56 496,11 Євро х 13,397781 (офіційний курс Національного банку України станом на 03.03.2014 року) = 756 922,51 грн. - 139 710,96 грн. суми франшизи).

Доказів сплати страхового відшкодування відповідачем не надано.

Проаналізувавши зазначене вище, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про задоволення позовних вимог у розмірі 617 211,55 грн.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача неустойки у розмірі 52 196,41 грн. за період за період з 17.05.2013 року по 17.11.2013 року, про що колегія суддів зазначає наступне.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідач у встановлений договором строк свого обов'язку по перерахуванню коштів не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов'язання (в т.ч. у період, який вказано позивачем), тому дії відповідача є порушенням договірних зобов'язань (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.

Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.

У відповідності до ст. 992 Цивільного кодексу України п. 3 ч. 1 ст. 20 Закону України «Про страхування» у разі несплати страховиком страхувальникові або іншій особі страхової виплати страховик зобов'язаний сплатити неустойку в розмірі, встановленому договором або законом.

Пунктом 6.1.3. договору передбачено майнову відповідальність страховика за несвоєчасне здійснення страхового відшкодування шляхом сплати страхувальнику неустойки (штраф, пені), розмір якої визначається умовами договору.

Згідно ч.1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Відповідно до ст.ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня.

Згідно ч. 2 ст. 549 Цивільного кодексу України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до п. 5.4 договору, у разі порушення строку оплати товару покупець сплачує продавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України, яка діяла на період такого прострочення, за кожен день прострочення оплати.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Враховуючи, що судом встановлено факт прострочення виконання грошового зобов'язання, то вимоги позивача про стягнення пені у розмірі 52 196,41 грн. нарахованої з урахуванням ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» та в межах визначених ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України визнаються колегією суддів обґрунтованими. При цьому, судом апеляційної інстанції перевірено розрахунки пені, здійснені позивачем та прийняті місцевим господарським судом, та встановлено їх арифметичну правильність.

Заперечення відповідача, які викладені в апеляційній скарзі та були предметом розгляду в суду першої інстанції, що відсутні підстави для виплати страхового відшкодування, оскільки працівник ІП «Агро-Вільд Україна» під час здійснення ДТП був в стані алкогольного сп'яніння, колегією суддів не приймаються з огляду на наступне.

Відповідно до п. 4.1. договору страховими випадками не є пошкодження або знищення ТЗ, якщо вони сталися: під керуванням особою, яка перебуває у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння; відмова від проходження токсико-хімічного дослідження; втеча з місця події.

Колегія суддів зазначає, що постановою Апеляційного суду Черкаської області від 31.10.2012 року у справі №33/2390/334/12 було встановлено, що матеріалами справи не доведено, що ОСОБА_5 керував самохідним оприскувачем «LEEB РТ 270» з явними ознаками алкогольного сп'яніння. За таких обставин, справа №33/2390/334/12 була закрита за відсутністю складу даного правопорушення.

Крім того, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що уповноваженою особою Державтоінспекції МВС в протоколі від 29.07.2012 року щодо притягнення ОСОБА_4 до адміністративної відповідальності, в супереч вимог Інструкції про виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженої Наказом Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства охорони здоров'я України № 400/666 від 09.09.2009 року, не було заявлено вимогу ОСОБА_4 пройти в установленому порядку огляд на стан сп'яніння, що є обов'язковою умовою при складанні протоколу про адміністративне правопорушення, а тому не є доведеним факт керування ОСОБА_4 самохідним оприскувачем «LEEB РТ 270» у стані алкогольного сп'яніння. Про, що також було зазначено в постанові Апеляційного суду Черкаської області від 31.10.2012 року у справі №33/2390/334/12.

Таким чином, колегія суддів не бере до уваги твердження відповідача, що ОСОБА_5 під час скоєння ДТП керував самохідним оприскувачем «LEEB РТ 270» з явними ознаками алкогольного сп'яніння та відмовився від огляду на стан сп'яніння, оскільки вказані обставини були предметом розгляду в Апеляційному суді Черкаської області.

Твердження відповідача, що в супереч вимог договору страхування, ОСОБА_5 втік з місця ДТП, колегією суддів не приймаються, з огляду на наступне.

Постановою Апеляційного суду Черкаської області у справі №33/2390/33/12 було зазначено, що ОСОБА_5 дійсно виїхав з місця ДТП, проте на декілька десятків метрів, але з тією метою, щоб не створити затору на проїзній частині, оскільки оприскувач має великі габаритні розміри. У зв'язку з цим, провадження у справі було закрито.

Проаналізувавши вищевказану постанову, колегія суддів дійшла висновку, що від'їзд ОСОБА_5 на декілька метрів не можна розцінювати, як втеча з місця ДТП, а тому вказані обставини не можуть бути підставою для відмови у виплаті страхового відшкодування страховику.

За таких обставин колегія суддів визнає неправомірною відмову відповідача у виплаті страхового відшкодування з підстав керування ОСОБА_5 самохідним оприскувачем «LEEB РТ 270» в стані алкогольного сп'яніння та втечі з місця ДТП, оскільки вказані факти не підтвердженні належними доказами.

З приводу тверджень відповідача про те, що судом першої інстанції не було враховано того факту, що ОСОБА_4 не склав штанги оприскувача та не зафіксував їх у передньому положенні, що є підставою у відмові у виплаті страхового відшкодування, колегія суддів зазначає наступне.

З матеріалів справи вбачається, що 29.08.2013 року ДАІ ВДАІ Жажківського РВ УМВС України в Черкаській області капітаном міліції Шарлаем В.В. були відібрані пояснення у ОСОБА_5 (а.с. 64), відповідно до яких вбачається, що ОСОБА_5 було складено штанги оприскувача, докази зворотного матеріали справи не містять.

Пояснення №00098529 від 04.10.2012 року (а.с. 154-155), які були надані відповідачем колегією суддів не приймаються, як належний та допустимий доказ, оскільки пояснення відібрані особою, яка відповідно до чинного законодавства немає таких повноважень.

Крім того, колегія суддів зазначає, що відповідач відмовляючи у виплаті страхового відшкодування на підставі п. 4.1. договору (листом № 2342 від 29.04.2013 року (а.с. 43-44)) посилався на те, що гр. ОСОБА_5 знаходився в стані алкогольного сп'яніння та залишив місце пригоди після скоєння ДТП. Проте, під час розгляду справи у суді першої інстанції відповідач зазначив ще іншу підставу для відмови у виплаті страхового відшкодування, а саме: що ОСОБА_5 не склав штанги оприскувача та не зафіксував їх у передньому положенні, тобто невірно експлуатував самохідний оприскувач «LEEB РТ 270», тобто вже змінив підстави відмови у страховому відшкодуванні.

З приводу стягнення з відповідача витрат по оплаті послуг адвоката колегія суддів зазначає наступне.

Статтею 44 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що до складу судових витрат входить оплата послуг адвоката. В контексті цієї норми, судові витрати за участь адвоката при розгляді справи підлягають сплаті лише в тому випадку, якщо вони сплачені адвокату стороною, котрій такі послуги надавались, та їх оплата підтверджується відповідними фінансовими документами.

Відповідно до листа Вищого господарський суду від 29.08.2013 року № 01-06/1238/2013 «Про Рішення КСУ у справі щодо офіційного тлумачення положень ч. 1 статті 59 Конституції України, ч. 1 ст. 44 Господарського процесуального кодексу України (справа про відшкодування витрат на юридичні послуги у господарському судочинстві) встановлено, що згідно з пунктом 1 резолютивної частини Рішення в аспекті конституційного звернення положення частини першої статті 44 Господарського процесуального кодексу України, згідно з яким до судових витрат віднесені, зокрема, витрати, пов'язані з оплатою послуг адвоката, у контексті статті 59 Конституції України слід розуміти так, що до складу судових витрат на юридичні послуги, які підлягають відшкодуванню юридичній особі у господарському судочинстві, належать суми, сплачені такою особою, якщо інше не передбачено законом, лише за послуги адвоката.

Статтею 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Як вбачається із матеріалів справи, між ІП «Агро-Вільд Україна» та адвокатом ОСОБА_9 укладений договір № 14012014 від 14.01.2014 року про надання правової допомоги (а.с. 46), за умовами якого останній взяв на себе зобов'язання надати правову допомогу ІП «Агро-Вільд Україна».

Додатковою угодою № 3 від 14.01.2014 року (а.с. 47) до вказаного договору визначено вид правової допомоги: представництво інтересів, надання консультацій, підготовка позову та ведення справ в суді, у справах в суді із страховою компанією. з питань пов'язаних з настанням страхового випадку щодо самохідного оприскувача «LEEB РТ 270»; визначено розмір вартості послуг з правової допомоги в сумі 50 000,00 грн.

В матеріалах справи міститься належно засвідчена копія свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю НОМЕР_3 від 29.09.2004 року, виданого ОСОБА_9 (а.с. 173).

Згідно платіжного доручення №5573 від 04.02.2014 року позивач сплатив на користь адвоката за надання ним правової допомоги 50 000,00 грн.

Пунктом 10 Роз'яснень Вищого арбітражного суду України № 02-5/78 від 04.03.1998 року «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» передбачено, що витрати позивачів та відповідачів, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 Господарського процесуального кодексу України. Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, і платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг.

З огляду на те, що представником позивача підтверджено правовий статус адвоката, якому здійснено оплату, наявність доказів фактичного перерахування йому коштів на підставі договору, колегія суддів визначає правову природу зазначених витрат підприємства в якості витрат на оплату послуг адвоката в розумінні ст. 44 Господарського процесуального кодексу України.

При вирішенні питання про розмір суми, яка підлягає відшкодуванню стороні за послуги адвоката, має бути врахована як ціна позову, яку вказав позивач у позовній заяві, так і критерії об'єктивного визначення розміру суми послуг адвоката.

Відповідно до п. 12 Роз'яснень Вищого арбітражного суду України № 02-5/78 від 04.03.1998 року «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України», вирішуючи питання про розподіл судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування названих витрат, крім державного мита, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним. За таких обставин суд з урахуванням обставин конкретної справи, зокрема, ціни позову, може обмежити цей розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

Колегія суддів, беручи до уваги суть спору, ціну позовних вимог, погоджується з висновком суду першої інстанції з приводу часткового покладання на відповідача понесених позивачем витрат на оплату послуг адвоката у розмірі 33 470,39 грн. (5% від суми позову).

З огляду на викладене вище, колегія суддів дійшла до висновку про те, що місцевий господарський суд, виконавши всі вимоги процесуального закону і всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права, в рішенні місцевого господарського суду повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні. Решта доводів скаржника зводяться до намагань надати їм перевагу над встановленими судом першої інстанції обставинами, та переоцінити ці обставини, однак, які не впливають на результат розгляду справи.

Таким чином, колегія суддів встановила, що обставини, на які посилається скаржник, не можуть бути підставою для зміни або скасування рішення Господарського суду міста Києва від 10.04.2014 року у справі №910/3598/14.

Керуючись статтями 33, 34, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Уніка» на рішення Господарського суду міста Києва від 10.04.2014 року у справі №910/3598/14 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 10.04.2014 року у справі №910/3598/14 залишити без змін.

3. Справу №910/3598/14 повернути до Господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя О.В. Агрикова

Судді С.Г. Рудченко

М.Г. Чорногуз