Рішення № 39725103, 16.06.2014, Господарський суд Тернопільської області

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"16" червня 2014 р.Справа № 921/308/14-г/1

Господарський суд Тернопільської області

у складі судді Чопко Ю.О.

Розглянув справу

за позовом Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" вул. Шолуденка, 1, м. Київ 116,04116

до Комунального підприємства теплових мереж "Тернопільміськтеплокомуненерго" Тернопільської міської ради вул. І.Франка, 16,Тернопіль,46001

про cтягнення заборгованості в сумі 539 962,57 грн.

за участю представників сторін від:

позивача: не з'явився.

відповідача: Решетуха А.В. довіреність № 535/1 від 14.02.2014р.

Технічна фіксація судового процесу не здійснюється за відсутності відповідного клопотання.

Учасникам судового процесу в засіданні роз'яснено права і обов'язки передбачені ст.ст. 22, 81-1 ГПК України.

В судовому засіданні 16.06.2014р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Суть справи:

Дочірня компанія "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України", вул. Шолуденка, 1, м. Київ звернулася до господарського суду Тернопільської області з позовом про стягнення з Комунального підприємства теплових мереж "Тернопільміськтеплокомуненерго" Тернопільської міської ради, вул. І.Франка, 16, м. Тернопіль - 539 962 грн. 57 коп.

Ухвалою господарського суду від 01.04.2014р. порушено провадження у даній справі та призначено її розгляд на 05.05.2014р. на 14 год. 30 хв., який за клопотанням позивача відкладався на 26 травня 2014р. на 14 год. 30 хв. та 16.06.2014р. на 17 год. 00 хв.

Ухвалою господарського суду від 26.05.2014р. продовжено строк вирішення спору на 15 днів.

Представник позивача в судове засідання не з'явився, хоча про час та дату розгляду справи повідомлявся належним чином.

13.06.2014р. від позивача надійшла телеграма, у якій останній просить розглянути справу за наявними у ній матеріалами у зв'язку із неможливістю з поважних причин забезпечити явку повноважного представника в судове засідання.

Відповідач у відзиві на позов № 1719/18 від 21.05.2014 року та його представниця в судовому засіданні проти позовних вимог заперечує, посилаючись на те, що у відповідності до ст.31 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" у разі змін цін/тарифів на послуги/товари центральними органами виконавчої влади, національними комісіями, що здійснюють державне регулювання у відповідній сфері, які призвели до непередбачених витрат виконавців/виробників, центральні органи виконавчої влади зобов'язані відшкодувати в повному обсязі збитки, зумовлені такими змінами протягом поточного фінансового року та до затвердження нового бюджету. На виконання зазначеної норми закону, Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2012 рік" від 12.04.2012р. було передбачено витрати на відшкодування різниці в тарифах на теплову енергію. Постановою Кабінету Міністрів України №517 від 11.06.2012р. затверджено порядок та умови надання в 2012 році субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню, яка виникла у зв'язку з невідповідністю фактичної вартості теплової енергії та послуг з централізованого водопостачання та водовідведення тарифам, що затверджувалися та/або погоджувалися органами державної влади чи місцевого самоврядування. Згідно додатку 1 до даного Порядку виділено 1905,7 тис. грн. на погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію. Також зазначає, що з метою погашення заборгованості за спожитий природний газ між КП "Тернопільміськтеплокомуненерго", ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України", НАК "Нафтогаз України", Головним фінансовим управлінням Тернопільської облдержадміністрації та Територіальним органом казначейства в Тернопільській області був укладений Договір №414/517з-ГУ від 03.12.2012р. про організацію взаєморозрахунків з погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, що вироблялася, транспортувалася та постачалася населенню, яка виникла у зв'язку із невідповідністю фактичної вартості теплової енергії тарифам, що затверджувалися та/або погоджувалися органами державної влади чи органами місцевого самоврядування, згідно якого була повністю погашена заборгованість за спожитий природний газ КП "ТМТКЕ" перед ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України", яка виникла по договору від 30 грудня 2010р.

Таким чином, відповідач вважає, що законодавством було встановлено інший порядок оплати за спожитий природний газ, ніж визначено Договором про закупівлю природного газу за державні кошти від 30.12.2010р. №06/10-2607-ТЕ-30. До того ж, відповідач стверджує, що позивач погодився із застосуванням такого порядку, що підтверджується укладенням Договору №190/517-ГУ від 27.09.2012р. про організацію взаєморозрахунків відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.06.2012р. №517 та Договору №414/517з-ГУ від 03.12.2012р. У зв'язку із наведеним, вважає необгрунтованим нарахування заявленої до стягнення суми 3% річних за несвоєчасну оплату за спожитий природний газ за Договором про закупівлю природного газу за державні кошти від 30.12.2010р. №06/10-2607-ТЕ-30.

Позивач проти викладеного у відзиві заперечив, надавши письмові заперечення на відзив на позовну заяву (вх. №11006 від 06.06.2014р.), зокрема зазначив, що відсутність субвенцій з державного бюджету на погашення заборгованості в різниці в тарифах, на його думку, не є підставою для звільнення відповідача від передбаченої договором господарсько-правової відповідальності, оскільки умовами Договору від 30.12.2010р. постачання природного газу та нормами чинного законодавства України не передбачено звільнення боржника від обов'язку виконувати зобов'язання з оплати коштів за Договором у зв'язку із невідшкодуванням іншою особою суми грошових коштів у вигляді різниці в тарифах, як і не покладено такого обов'язку на іншу, ніж боржник, особу. Крім того, просить суд врахувати, що єдиною підставою звільнення від відповідальності за невиконання зобов'язань за договором №06/10-2607ТЕ-30 від 30.12.2010р. сторони передбачили наявність обставин непереборної сили, при цьому доказів в підтвердження повідомлення позивача про такі обставини відповідно до умов договору відповідачем не надано. Також, звертає увагу суду на те, що після укладення договорів про організацію взаєморозрахунків, не відбулася заміна первісного зобов'язання по оплаті природного газу на умовах договору №06/10-2607ТЕ-30 від 20.12.2010р. новим зобов'язанням про оплату відповідачем обсягів газу за рахунок коштів субвенції з державного бюджету, зокрема враховуючи предмет договорів (організація проведення сторонами взаєморозрахунків), а також те, що такі договори укладалися між юридичними особами, які не були сторонами по договору про закупівлю природного газу за державні кошти №06/10-2607ТЕ-30 від 20.12.2010р. (Територіальний орган казначейства в Тернопільській області, Головне фінансове управління Тернопільської облдержадміністрації), що суперечить положенням ч.2 ст. 604 ЦК України, відповідно до якої зобов'язання може припинятися за домовленістю сторін про заміну первісного зобов'язання новим зобов'язанням між тими ж сторонами (новація).

Враховуючи, що участь представників сторін не визнавалася судом обов'язковою, брати участь в судовому засіданні, є правом сторони, передбаченим ст.22 ГПК України, поданих доказів є достатньо для вирішення спору по суті, а тому справа розглядається за наявними у ній матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши в процесі розгляду справи доводи представника позивача та заперечення представника відповідача, суд встановив наступне:

Згідно ст. 1 ГПК України право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів мають підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності.

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Зокрема, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.

20 грудня 2010 року між Дочірньою компанією "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (як Постачальник) та Комунальним підприємством теплових мереж "Тернопільміськтеплокомуненерго" Тернопільської міської ради (як, Покупець) укладено договір № 06/10-2607ТЕ-30 про закупівлю природного газу за державні кошти та додаток №1 до даного Договору, згідно п.1.1. якого Постачальник зобов'язується поставити Покупцеві імпортований природний газ, а Покупець зобов'язується прийняти і оплатити природний газ в обсязі, зазначеному у п.1.2 цього договору. Газ, що постачається за цим договором, використовується Покупцем виключно для надання населенню та релігійним організаціям послуг з опалення та гарячого водопостачання. Використання газу Покупцем для інших потреб не є предметом цього договору.

Відповідно до п.1.2. Договору Постачальник передає Покупцю в період з 01 січня 2011 року по 31 грудня 2011 року природний газ з урахуванням вартості його транспортування в обсязі до 62395,00 тис. куб.м., в тому числі по місяцях (зазначено в п.1.2.цього Договору).

Як стверджує позивач, договір №06/10-2607ТЕ-30 від 20.12.2010р. припинив свою дію з 01.10.2011р. припинив свою дію в частині поставки природного газу (додаткова угода №5 від 03.10.2011р.), в частині ж розрахунків та відповідальності за несвоєчасну оплату він діє до повного здійснення розрахунків.

У зв'язку із неналежним виконанням КП "Тернопільміськтеплокомуненерго" Тернопільської міської ради умов договору № 06/10-2607ТЕ-30 від 20.12.2010р. про закупівлю природного газу за державні кошти, рішенням господарського суду Тернопільської області від 26.01.2012р. справі №3/111/5022-1706/2011 задоволено позовні вимоги Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" та стягнуто з Комунального підприємства теплових мереж "Тернопільміськтеплокомуненерго" Тернопільської міської ради - 17 183 020 грн. 57 коп. боргу за поставлений природний газ, 1 348 469 грн. 67 коп. пені, 439 403 грн. 64 коп. суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, 383 554 грн. 34 коп. 3% річних, 56 460 грн. 00 коп. витрат по сплаті судового збору.

Зі змісту вказаного рішення вбачається, що розрахунок 3% річних, заявлених до стягнення у справі №3/111/5022/1706/2011, здійснено за період з 21.02.2011р. по 08.12.2011р.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 20.03.2012р. рішення господарського суду Тернопільської області від 26 січня 2012 р. у справі №3/111/5022-1706/2011 залишено без змін, апеляційну скаргу Комунального підприємства теплових мереж "Тернопільміськтеплокомуненерго" Тернопільської міської ради - без задоволення.

У відповідності до ч.3 ст. 35 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Рішенням господарського суду Тернопільської області від 26.01.2012р. у справі №3/111/5022-1706/2011 встановлено факт прострочення відповідачем проведення оплати по договору № 06/10-2607ТЕ-30 від 20.12.2010р. про закупівлю природного газу за державні кошти

Як стверджує позивач та підтверджується матеріалами справи відповідачем було здійснено погашення суми основного боргу, присудженої до стягнення рішенням у справі №3/111/5022-1706/2011 в повному обсязі 27.12.2014р., а саме: шляхом перерахування коштів 23.10.2012р. в сумі 205700 грн. та 27.12.2012р. в сумі 16977320,57 грн.

В зв'язку з наведеним, Дочірня компанія "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України", звернулася із даним позовом про стягнення з відповідача 539 962,57 грн. 3 % річних за період з 09.12.2011р. по 26.12.2012р..

Майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і не господарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями (ч. 1 ст. 179 Господарського кодексу України).

У відповідності до ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України, в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до положень статей 525, 526, 530 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, у встановлений строк (термін) його виконання та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Згідно ч. 2 ст. 193 ГК України, кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

У відповідності до ч.1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

В силу ч. 1 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Статтею 229 Господарського кодексу України визначено, що учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.

Частиною 1 ст. 216 Господарського кодексу України визначено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим кодексом, іншими законами та договором.

Статтею 209 ЦК України встановлено, що особа, яка не виконала зобов'язання або виконала його неналежним чином несе майнову відповідальність на умовах, передбачених законом або договором.

Згідно вимог ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Судом встановлено факт неналежного виконання відповідачем свого зобов'язання стосовно погашення заборгованості за договором № 06/10-2607ТЕ-30 від 20.12.2010р. про закупівлю природного газу за державні кошти, присудженої до стягнення рішенням господарського суду у справі №3/111/5022-1706/2011, зокрема відповідачем було здійснено погашення суми основного боргу в повному обсязі шляхом сплати лише 27.12.2012р.

Статтею 598 ЦК України передбачено, що зобов'язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зокрема, стаття 599 ЦК України передбачає, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі статтею 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді сплати трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

При цьому зазначена норма не обмежує права кредитора звернутися до суду за захистом свого права, якщо грошове зобов'язання не виконується й після вирішення судом питання про стягнення основного боргу.

Оскільки чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з постановленням судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не виключає його відповідальності за порушення строків розрахунків, тому суд вважає правомірними позовні вимоги позивача в частині застосування відповідальності, передбаченої статтею 625 ЦК України.

У відповідності до ст.ст. 32, 33 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

У судовому засіданні знайшло підтвердження, що відповідачем при розрахунках допущено прострочення виконання грошових зобов'язань перед позивачем, що дає правові підстави останньому застосувати до відповідача відповідальність, передбачену статтею 625 Цивільного кодексу України, у зв'язку з чим суд вважає позовні вимоги позивача щодо стягнення 539 962,57 грн. 3 % річних за період з 09.12.2011р. по 26.12.2012р. правомірними.

Заперечення відповідача щодо неможливості своєчасного проведення платежів через відсутність субвенцій та, відповідно, відсутності вини комунального підприємства у простроченні зобов'язання, зокрема у зв'язку із укладенням договорів №190/517-ГУ від 27.09.2012р. про організацію взаєморозрахунків відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.06.2012р. №517 та Договору №414/517з-ГУ від 03.12.2012р. про організацію взаєморозрахунків з погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, що вироблялася, транспортувалася та постачалася населенню, яка виникла у зв'язку із невідповідністю фактичної вартості теплової енергії тарифам, що затверджувалися та/або погоджувалися органами державної влади чи органами місцевого самоврядування, судом відхиляються у зв'язку з відсутністю доказів, що підтверджують факт взаємної згоди сторін щодо зміни умов договору про закупівлю природного газу за державні кошти №06/10-2607ТЕ-30 від 20.12.2010р., а також відсутністю в договорах про організацію розрахунків умов про припинення первісного зобов'язання та додаткових зобов'язань стосовно відповідальності за порушення грошового зобов'язання.

Відповідно до ч.2 ст. 218 Господарського кодексу України у разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Укладаючи договори №190/517-ГУ від 27.09.2012р. та Договору №414/517з-ГУ від 03.12.2012р. про організацію взаєморозрахунків, сторони визначили, що їх предметами є організація проведення сторонами взаєморозрахунків відповідно до ст.23 Закону України "Про Державний бюджет України на 2012 рік" та постанови Кабінету Міністрів України від 11 червня 2012р. №517, а за своїм змістом вищезгадані норми законодавства регулюють бюджетні відносини, пов'язані з погашенням заборгованості з різниці в тарифах, проте не звільняють відповідача від виконання обов'язку щодо вчасної оплати спожитого природного газу по укладеному договору про закупівлю природного газу за державні кошти №06/10-2607ТЕ-30 від 20.12.2010р.

Судові витрати у справі, відповідно до ст. 49 ГПК України, покладаються на відповідача.

Враховуючи наведене та керуючись ст.ст. 42-47, 22, 32, 34, 36, 44, 49, 82-85, 116-117 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з Комунального підприємства теплових мереж "Тернопільміськтеплокомуненерго" Тернопільської міської ради, 46001, м.Тернопіль, вул. Івана Франка, буд. 16 (код 14034534), на користь Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України", 04116, м.Київ, вул. Шолуденка, буд. 1 (код 31301827) 539 962 (п"ятсот тридцять дев"ять тисяч дев"ятсот шістдесят дві) грн. 57 коп. 3% річних і 10 799 (десять тисяч сімсот дев"яносто дев"ять) грн. 25 коп. в повернення сплаченого судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Сторони вправі оскаржити рішення до Львівського апеляційного господарського суду. Апеляційна скарга подається через цей суд протягом десяти днів з дня підписання повного тексту рішення.

Повний текст рішення складено "23" червня 2014 р.

Суддя Ю.О. Чопко