Постанова № 39723589, 10.07.2014, Дніпропетровський апеляційний господарський суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.07.2014 року Справа № 904/2369/14

Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді : Бахмат Р. М. (доповідача),

суддів: Кощеєва І.М., Кузнецова В.О.

секретар судового засідання : Назаренко С.Г.

за участю представників сторін:

прокурора: Деркач І.П. (посвідч. № 025042 від 21.03.14 р.)

від позивача: представник не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином

від відповідача: Сорокін В.В. (дов. № 53/юр-2 від 08.01.14 р.)

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Дніпропетровський трубний завод» м. Дніпропетровськ на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 28.05.2014р. у справі № 904/2369/14

за позовом: Дніпропетровського міжрайонного прокурора з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері в інтересах держави в особі Дніпропетровської міської ради м. Дніпропетровськ

до: Публічного акціонерного товариства «Дніпропетровський трубний завод» м.Дніпропетровськ

про внесення змін до договору від 12.04.2005 р. оренди земельної ділянки загальною площею 1,8506 га

В С Т А Н О В И В :

Рішенням господарського суду Дніпропетровської обл. від 28.05.14 р. у справі № 904/2369/14, яке підписано 02.06.14 р. і оформлено відповідно до вимог ст. 84 ГПК України (суддя Загинайко Т.В.), задоволено позов Дніпропетровського міжрайонного прокурора з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері в інтересах держави в особі Дніпропетровської міської ради м. Дніпропетровськ до Публічного акціонерного товариства «Дніпропетровський трубний завод» м. Дніпропетровськ про внесення змін до договору від 12.04.2005 р. оренди земельної ділянки загальною площею 1,8506 га.

Вказаним рішенням внесено зміни до пунктів до пунктів 2.3 та 4.1 Договору від 12.04.2005р. оренди землі, укладеного між Дніпропетровською міською радою та Відкритим акціонерним товариством „Дніпропетровський трубний завод ", посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_2 та зареєстрованого в реєстрі за №2239, а також зареєстрованого в книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі 06.07.2005р. за №040510400538, викладено їх у наступній редакції:

„2.3. Нормативна грошова оцінка земельної ділянки станом на 13.03.2014р. становить 14 923 518 грн. 21 коп. ";

„4.1. Річна орендна плата за земельну ділянку встановлюється у грошовій формі (у гривнях) у розмірі 447 705 грн. 55 коп., не є сталою та може змінюватись у разі зміни нормативної грошової оцінки земельної ділянки та обчислюється відповідно до Податкового кодексу України у мінімальному розмірі орендної плати, що встановлюється цим кодексом ".

Стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Дніпропетровський трубний завод" м. Дніпропетровськ в доход Державного бюджету України 1 218 грн. 00 коп. судового збору.

Відповідач не погодився з вказаним рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення по даній справі та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову, оскільки вважає що при прийнятті судового рішення судом першої інстанції неповно з`ясовані обставин, що мають значення для справи; порушені норми матеріального права; висновки, викладені у рішенні, не відповідають обставинам справи.

Скаржник вказує, що, по-перше, судом першої інстанції, при прийнятті рішення, не застосовані положення статті 58 Конституції України, якою визначено що Закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі за винятком, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. Суд не врахував, що договір, який є предметом спору, укладався у 2005 році, Податковий кодекс України набрав чинності 01.01.2011 р., а рішення Дніпропетровської міської ради № 216/8 прийнято 02.02.2011 р. З наведеного витікає висновок, що у суду немає підстав застосовувати положення нормативних актів, які набрали чинності у 2011 році до тих правочинів, які були укладені у 2005 році.

По-друге, відповідач вказує, що суд першої інстанції не застосував ст. 188 Господарського кодексу України, відповідно до якої зміна до господарських договорів в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити договір, повинна надіслати пропозицію про це другій стороні, яка у 20-денний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду.

Опублікування в газеті «Наше місто» повідомлення за підписом міського голови про необхідність приведення договорів оренди землі у відповідність до вимог законодавства не відповідає ні умовам договору між сторонами, ні вимогам ст. 188 Господарського кодексу України.

У відзиві на апеляційну скаргу В.о. Дніпропетровського міжрайонного прокурора з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення без змін, оскільки вважає його законним та таким що не підлягає скасуванню.

Прокурор вказує, що власник землі - держава, в особі Дніпропетровської міської ради, не отримала за 2008-2014 р.р. орендну плату в повному обсязі, що викликає необхідність приведення договору, укладеного між Дніпропетровською міською радою та відповідачем до вимог чинного законодавства України в частині визначення річної орендної плати за землю.

Позивач в судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, про поважні причини неявки суд не повідомив, не скористався своїм правом на участь в судовому засіданні. Неявка представника позивача не перешкоджає перегодя управи за наявними в неї доказами.

В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Заслухавши суддю-доповідача та пояснення представників сторін, які були присутні у судовому засіданні, розглянувши та обговоривши доводи апеляційної скарги, доводи, викладені у відзиві на апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила, що між Дніпропетровською міською радою (орендодавець) та Відкритим акціонерним товариством «Дніпропетровський трубний завод» (орендар) укладено договір оренди землі від 12.04.2005 р.

Відповідно до пункту 1.4 Статуту Публічного акціонерного товариства «Дніпропетровський трубний завод» він є повним правонаступником всіх прав та обов'язків Відкритого акціонерного товариства «Дніпропетровський трубний завод».

Договір було посвідчено приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_2 та зареєстровано в реєстрі за №2239, а також зареєстрований в книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі, про що вчинено запис від 06.07.2005р. за №040510400538.

Згідно з пунктом п.1.1. договору орендодавець надав, а орендар прийняв у строкове платне користування земельну ділянку, яка знаходиться за адресою: вул. Маяковського, 37 (Ленінський район) і зареєстрована в Державному реєстрі земель за кадастровим номером 1210100000:08:675:0002.

Підставою для надання земельної ділянки в оренду є рішення міської ради від 16.02.2005 р. № 130/25 (п.1.3 договору)

В оренду передається земельна ділянка загальною площею 1,8506 га. (п.2.1)

Нормативна грошова оцінка земельної ділянки станом на час укладення цього договору становила 9 459 444 грн. 29 коп. (п.2.3.)

Договір укладено на п`ятнадцять років ( п. 3.1)

Відповідно до п.4.1. Договору оренди землі річна орендна плата за земельну ділянку встановлюється у грошовій формі (у гривнях), у розмірі 1 (%) відсотка від нормативної грошової оцінки та дорівнює розміру земельного податку.

Пунктом 4.7. договору передбачено, що розмір орендної плати переглядається щорічно, або у разі:

- зміни умов господарювання, передбачених договором;

- змін у цільовому використанні земельної ділянки;

- зміни розмірів земельного податку, підвищення цін, тарифів. у тому чилі внаслідок інфляції;

- погіршення стану орендованої земельної ділянки не з вини Орендаря, що підтверджено документами;

- в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до пунктів 12.1.- 12.2. договору, зміна умов договору оренди здійснюється у письмовій формі за взаємною згодою сторін. У разі недосягнення згоди щодо умов договору, спір розв'язується у судовому порядку.

З 01.01.2011р. набрав чинності Податковий кодекс України, відповідно до ст. 288 вказаного кодексу встановлено, що підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки.

Згідно із статтею 287 Податкового кодексу власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.

Згідно з вимогами ст.21 Закону України "Про оренду землі" орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою. Розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України). Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди.

Розмір орендної плати за земельні ділянки встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою для земель сільськогосподарського призначення - розміру земельного податку, що встановлюється цим розділом; для інших категорій земель - трикратного розміру земельного податку, що встановлюється цим розділом, а також не може перевищувати для земельних ділянок, наданих для розміщення, будівництва, обслуговування та експлуатації об'єктів енергетики, які виробляють електричну енергію з відновлюваних джерел енергії, включаючи технологічну інфраструктуру таких об'єктів (виробничі приміщення, бази, розподільчі пункти (пристрої), електричні підстанції, електричні мережі), - 3 відсотки нормативної грошової оцінки; для інших земельних ділянок, наданих в оренду, - 12 відсотків нормативної грошової оцінки (ст.ст. 288.5-288.5.2 Податкового кодексу України).

Відповідно до статті 18 Закону України "Про оцінку земель", нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться відповідно до державних стандартів, норм, правил, а також інших нормативно-правових актів на землях усіх категорій та форм власності.

Зазначеною статтею передбачено, що нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться: розташованих у межах населених пунктів незалежно від їх цільового призначення - не рідше ніж одного разу на 5-7 років. Нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться юридичними особами, які отримали ліцензії на проведення робіт із землеустрою. Стаття 20 зазначеного Закону передбачає, що за результатами бонітування ґрунтів, економічної оцінки земель та нормативної грошової оцінки земельних ділянок складається технічна документація, а за результатами проведення експертної грошової оцінки земельних ділянок складається звіт.

Технічна документація з нормативної грошової оцінки земельних ділянок у межах населених пунктів затверджується відповідною міською радою ( стаття 23 Закону України "Про оцінку земель" ).

Згідно з пунктом 1 рішення Дніпропетровської міської ради від 02.02.2011р. №216/8 „Про приведення рішень міської ради та деяких проектів рішень міської ради, які погоджено виконавчим комітетом міської ради, у галузі земельних відносин у відповідність до вимог чинного законодавства" до моменту прийняття міською радою рішення про визначення розміру річної орендної плати за земельні ділянки залежно від їх функціонального використання встановити розмір річної орендної плати за користування земельними ділянками у мінімальному розмірі орендної плати, визначеному Податковим кодексом України, незалежно від мети використання.

У газеті „Наше місто" від 22.02.2011р. було опубліковано звернення міського голови Куліченка І.І. до орендарів земельних ділянок комунальної власності у Дніпропетровську „Про приведення договорів оренди землі у відповідність до вимог законодавства", відповідно до якого орендарям доведено необхідність внесення відповідних змін до діючих договорів оренди шляхом укладання додаткових договорів.

Пунктом 35 частини 1 статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", до виключних повноважень міських рад належить затвердження ставок земельного податку відповідно до Податкового кодексу України.

Відповідно до ст. 144 Конституції України та ст. 73 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" акти ради, прийняті в межах наданих їй повноважень, є обов'язковими для виконання всіма розташованими на відповідній території органами виконавчої влади, об'єднаннями громадян, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами, а також громадянами, які постійно або тимчасово проживають на відповідній території.

Відповідно до частини 1 пункту 2.19. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 № 6 "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин" у разі прийняття уповноваженим органом рішення про внесення змін до ставок орендної плати за землю та затвердження нових коефіцієнтів, що використовуються для розрахунку орендної плати за земельні ділянки, такі обставини можуть не братися судом до уваги лише у разі скасування відповідного рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування в установленому законом порядку.

Відповідно до ст. 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом; а також у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору (ст. 652 ЦК України).

Згідно ст. 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

Статтею 30 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що зміна умов договору оренди землі здійснюється за взаємною згодою сторін. У разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору оренди землі спір вирішується в судовому порядку.

Отже, нормами чинного законодавства передбачено можливість зміни умов договору за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у випадках встановлених договором або законом.

Оскільки договором та законом передбачена можливість збільшення розміру орендної плати, а орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності є регульованою ціною, тому законодавча зміна граничного розміру цієї плати є підставою для перегляду розміру орендної плати, встановленої умовами договору.

Аналогічна позиція викладена в постановах Верховного суду України від 06.12.2010 р. у справі № 2-1/10068-2008 та від 27.12.2010р. у справі №27/15-10, а також постановах Вищого господарського суду України від 28.09.2010р. №11/14-ПД-10, від 15.11.2010р. №1/125пд, від 17.11.2010р. №19/132пд, від 25.11.2010р. №54/91-10 та від 23.12.2010р. № 11/171-10.

Статтею 11128 ГПК України передбачено, що рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішеннями Верховного Суду України.

Позивач просив внести зміни до діючого договору оренди земельної ділянки, посилаючись на зміну нового розміру нормативної грошової оцінки земельної ділянки, від якого залежить розмір земельного податку.

Відповідно до частин 4 та 5 статті 5 Закону України «Про оцінку земель» грошова оцінка земельних ділянок залежно від призначення та порядку проведення може бути нормативною і експертною. Нормативна грошова оцінка земельних ділянок використовується для визначення розміру земельного податку, державного мита при міні, спадкуванні та даруванні земельних ділянок згідно з законом, орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, а також при розробці показників та механізмів економічного стимулювання раціонального використання та охорони земель.

Згідно частини 2 статті 12 цього Закону нормативно-правові акти з проведення оцінки земель які розробляються з урахуванням вимог положень національних стандартів, затверджуються Кабінетом Міністрів України. Нормативно грошова оцінка земельних ділянок в силу положень статті 13 названого Закону приводиться, зокрема, у разі визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності.

Нормами статі 18 Закону України «Про оцінку земель» встановлено, що нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться відповідно до державних стандартів, норм, правил, а також інших нормативно-правових актів на землях усіх категорій та форм власності.

Відповідно до положень статей 20 та 23 цього Закону за результатами бонітування ґрунтів, економічної оцінки земель та нормативно грошової оцінки земельних ділянок складається технічна документація, а за результатами проведення експертної грошової оцінки земельних ділянок складається звіт. Дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформлюється як витяг з технічної документації з нормативно грошової оцінки земель.

Технічна документація з бонітування ґрунтів, економічної оцінки земель та нормативно грошової оцінки земельних ділянок у межах населених пунктів затверджується відповідною сільською, селищною, міською радою. Витяг з технічної документації про нормативно грошову оцінку окремої земельної ділянки видається відповідним органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів.

Порядок проведення нормативної грошової оцінки землі урегульований «Порядком нормативної грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення та населених пунктів», затвердженим спільним наказом Державного комітету по земельних ресурсах, Міністерства аграрної політики України, Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України, Українською академією аграрних наук від 27.01.2006р. за №18/15/21/11.

Пунктом 1.3 Порядку передбачено, що нормативна грошова оцінка земель використовується для визначення розміру земельного податку… орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності.

Стаття 33 Господарського кодексу України зобов'язує кожну сторону довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. В даному випадку вимоги позивача про внесення змін до договору оренди земельної ділянки, зокрема до нормативної грошової оцінки можуть бути задоволені тільки на підставі виданого у відповідності з вимогами вищезазначеного Порядку витягу із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки. Отже, наданий міською радою витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки є належним доказом в розумінні ст. 34 ГПК України.

Виходячи із ч. 1 ст. 15 Закону України «Про оренду землі», істотними умовами договору оренди землі є: об'єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об'єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об'єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін; умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки.

Відповідно ст. 13 Конституції України, земля є об'єктом права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом. До розмежування земель державної і комунальної власності, повноваженнями з розпорядження ними в межах населених пунктів, тобто функціями виконавчої влади, наділені міські ради (Розділ Х Перехідні положення, п.12 Земельного кодексу України).

Частина 2 ст. 19 Конституції України зобов'язує органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно приписів статті 144 Конституції України органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території, а тому у разі прийняття уповноваженим органом рішення про внесення змін до ставок орендної плати за землю та затвердження нових коефіцієнтів, що використовуються для розрахунку орендної плати за земельні ділянки, такі обставини можуть не братися судом до уваги лише у разі скасування відповідного рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування в установленому законом порядку (п.2.19 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 р. № 6 "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин»).

Ця вимога обов'язкова як для сторін, так і для судів при розгляді справ.

Статтею 68 Конституції України встановлено, що кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України.

У листі Вищого господарського суду України від 06.08.2008 р. № 01-8/471 "Про деякі питання практики застосування у вирішенні окремих норм процесуального права (за матеріалами справ, розглянутих Верховним Судом України)", зокрема, зазначено: відповідно до частини другої статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Як зазначено в резолютивній частині рішення Конституційного Суду України від 09.07.2002 у справі щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 124 Конституції України (справа про досудове врегулювання спорів), положення частини другої статті 124 Конституції України щодо поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі, в аспекті конституційного звернення необхідно розуміти так, що право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами.

Доводи скаржника про те, що судом першої інстанції не застосована ст. 188 Господарського кодексу України колегія суддів не приймає до уваги, так як відповідно до ст. 4 Господарського кодексу України земельні правовідносини не є предметом регулювання цього Кодексу.

Колегія суддів апеляційного господарського суду вважає також, що доводи відповідача щодо порушення ст.58 Конституції України не можуть бути підставою для відмови в позовних вимогах в силу наступного: за статтею 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи. Згідно рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) від 09.02.1999 року положення частини першої статті 58 Конституції України про те, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи, треба розуміти так, що воно стосується людини і громадянина (фізичної особи). Отже, суд не порушував зазначені норми при прийнятті судового рішення. Крім того, слід враховувати, що зміни до договору вносяться не з моменту його укладення, а на майбутнє і ці зміни повністю відповідають чинному земельному законодавству України.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Керуючись статями 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Дніпропетровський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Дніпропетровський трубний завод» м. Дніпропетровськ залишити без задоволення

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 28.05.2014 р. у справі № 904/2369/14 залишити без змін.

Головуючий Р.М. Бахмат

Судді І.М. Кощеєв

В.О. Кузнецов

Повний текст постанови виготовлено 11.07.2014 р.

З оригіналом згідно:

Пом. судді І.Г.Логвиненко