Постанова № 39722549, 18.06.2014, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

18 червня 2014 року 16:00 № 2а-15827/12/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Іщука І.О., суддів Погрібніченко І.М., Шулежко В.П., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу

за позовомПублічного акціонерного товариства «Родовід банк» доДержавної виконавчої служби України Головного управління юстиції у м. Києвіпровизнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В:

У листопаді 2012 року Публічне акціонерне товариство «Родовід банк» (далі по тексту - позивач, ПАТ «Родовід банк») звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної виконавчої служби України (далі по тексту - відповідач 1, ДВС України) та Головного управління юстиції у м. Києві (далі по тексту - відповідач 2, ГУЮ у м. Києві), в якому просило визнати протиправними дії відповідача 1 при винесенні постанови про стягнення з боржника виконавчого збору від 30 січня 2012 року ВП №30634725 та визнати незаконною і скасувати постанову про відкриття виконавчого провадження від 03 жовтня 2012 року №34519338.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 листопада 2012 року позовна заява в частині визнання протиправними дії ДВС України при винесені постанови про стягнення з боржника виконавчого збору від 30 січня 2012 року ВП №30634725 залишена без розгляду.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 11 липня 2013 року зазначена ухвала Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 листопада 2012 року залишена без змін.

За результатами розгляду решти позовних вимог ПАТ «Родовід банк» постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 грудня 2012 року, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 19 березня 2013 року, у задоволенні позову відмовлено.

Вищий адміністративний суд України, розглянувши касаційну скаргу ПАТ «Родовід банк», 10 квітня 2014 року виніс ухвалу, якою постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 грудня 2012 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 19 березня 2013 року - скасував, а справу направив на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

При цьому, суд касаційної інстанції зазначив про необхідність дослідження та надання належної оцінки тій обставині, що з урахуванням ухвали Господарського суду міста Києві №3/86 від 20 грудня 2011 року станом на час відкриття виконавчого провадження та винесення постанови про стягнення виконавчого збору від 30 січня 2012 року ВП №30634735 та постанови про відкриття виконавчого провадження з виконання постанови про стягнення виконавчого збору від 30 жовтня 2012 року ВП №34519338, сума боргу, з якої слід було вираховувати суму виконавчого збору становила 20831923,83 грн. Також Вищий адміністративний суд України вказав на необхідність врахування факту укладення між позивачем та Головним фінансовим управлінням Івано-Франківської обласної державної адміністрації 10 червня 2011 року мирової угоди, якою сторони погодили механізм погашення заборгованості згідно графіку, а також ухвали Господарського суду міста Києва №3/86 від 27 березня 2012 року, винесеної за наслідками розгляду питання щодо правомірності винесення постанови про стягнення з боржника виконавчого збору від 30 січня 2012 року ВП №30634725.

Під час нового розгляду справи, представник позивача наполягав на задоволенні позову в повному обсязі, посилаючись на часткове погашення в добровільному порядку суми заборгованості до відкриття виконавчого провадження, а також не вчинення державною виконавчою службою дій з примусового виконання рішення суду. Крім того, представник позивача зазначив про невідповідність постанови про стягнення з боржника виконавчого збору від 30 січня 2012 року ВП №30634725 вимогам статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» у зв'язку з відсутністю в ній дати набрання законної (юридичної) сили та строку пред'явлення виконавчого документа до виконання, що є підставою для повернення названої постанови без виконання.

Представник відповідача 1 проти задоволення позову заперечував з підстав дотримання суб'єктом владних повноважень вимог Закону України «Про виконавче провадження» під час вчинення дій та винесення постанови, оскаржуваних позивачем.

Представник відповідача 2 в судове засідання не з'явилась, про день, час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, причини неявки суду не повідомила.

Відповідно до частини 6 статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Враховуючи положення частини 6 статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, беручи до уваги відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, в судовому засіданні 10 червня 2014 року, суд ухвалив перейти до розгляду справи в письмовому провадженні.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

14 квітня 2011 року Господарським судом міста Києва за результатами розгляду справи за позовом заступника прокурора Івано-Франківської області в інтересах держави в особі Івано-Франківської обласної державної адміністрації в особі Головного фінансового управління Івано-Франківської обласної державної адміністрації до Публічного акціонерного товариства «Родовід банк» про стягнення 43277969,52 грн., постановлено рішення, яким стягнуто з Публічного акціонерного товариства «Родовід банк» на користь Головного фінансового управління Івано-Франківської обласної державної адміністрації 42801136,00 грн. не поверненого вкладу та 476833,52 грн. пені.

12 вересня 2011 року після набрання рішенням законної сили Господарським судом міста Києва був виданий відповідний наказ зі строком пред'явлення до виконання до 13 липня 2012 року.

20 грудня 2011 року, за результатами розгляду заяв ПАТ «Родовід банк» про визнання наказу Господарського суду міста Києва №3/86 від 12 вересня 2011 року таким, що не підлягає виконанню, Господарським судом міста Києва постановлена ухвала, якою зазначений наказ визнано таким, що не підлягає виконанню в частині стягнення з ПАТ «Родовід банк» 22446045,69 грн.

У той же час, 04 січня 2012 року на адресу відповідача 1 надійшла заява виконуючого обов'язки прокурора Івано-Франківської області про відкриття виконавчого провадження на підставі наказу Господарського суду міста Києва від 12 вересня 2011 року №3/86.

За результатами вивчення названої заяви та доданих до неї документів 12 січня 2012 року старшим державним виконавцем відділу примусового виконання рішень ДВС України Гречухом О.Я. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження та визначено боржнику строк в 7 днів з моменту винесення (отримання) постанови для самостійного виконання рішення суду.

У зв'язку з невиконанням боржником у наданий для добровільного виконання наказу строк, 30 січня 2012 року державним виконавцем винесено постанову про стягнення з боржника виконавчого збору у розмірі 4327796,95 грн.

У подальшому, у зв'язку з фактичним виконання рішення Господарського суду міста Києва від 14 квітня 2011 року, а саме сплатою ПАТ «Родовід банк» коштів у сумі 43277969,52 грн., що підтверджується копіями меморіальних ордерів та заявою стягувача, 10 серпня 2012 року державним виконавцем винесено постанову про закінчення виконавчого провадження, якою постанову про стягнення з боржника виконавчого збору від 30 січня 2012 року №30634725 виділено в окреме виконавче провадження.

За результатами вивчення названої постанови 03 жовтня 2012 року головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у м. Києві винесено постанову про відкриття виконавчого провадження, якою боржнику надано строк до 7 днів з моменту винесення постанови про відкриття виконавчого провадження для добровільного виконання.

Саме не погоджуючись з діями ДВС України в частині винесення постанови про стягнення з боржника виконавчого збору від 30 січня 2012 року, а також вважаючи постанову про відкриття виконавчого провадження з виконання названої постанови незаконною та такою, що підлягає скасуванню, позивач звернувся з відповідним позовом до суду.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З урахуванням вищезазначеного, Окружний адміністративний суд міста Києва вважає за необхідне зазначити наступне.

Розглядаючи справу по суті суд звертає увагу, що позов в частині визнання протиправними дій ДВС України при винесенні постанови про стягнення з боржника виконавчого збору від 30 січня 2012 року ВП №30634725 ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 листопада 2012 року, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 11 липня 2013 року, залишено без розгляду.

Вимоги щодо правомірності постанови про стягнення з боржника виконавчого збору від 30 січня 2012 року та її скасування ПАТ «Родовід банк» у адміністративному позові не заявлені.

Крім того, згідно ухвали Господарського суду міста Києва від 27 березня 2012 року №3/86, постановленої за наслідками розгляду скарг ПАТ «Родовід банк», суд дійшов висновку про правомірність винесення органом державної виконавчої служби постанови від 30 січня 2012 року ВП №30634725 про стягнення з боржника виконавчого збору (т. 1 а.с.137-143).

Отже, в силу положень частини 2 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України, якою закріплено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог, предметом судового дослідження є правомірність постанови про відкриття виконавчого провадження від 03 жовтня 2012 року та наявність підстав для її скасування.

За таких обставин, посилання позивача на часткове виконання рішення Господарського суду міста Києва від 14 квітня 2011 року до відкриття виконавчого провадження щодо його примусового виконання, що підтверджується ухвалою Господарського суду міста Києва від 20 грудня 2011 року, на обґрунтування позову суд до уваги не приймає. До аналогічного висновку приходить суд за наслідками вивчення посилань позивача на мирову угоду, укладену між ПАТ «Родовід банк» та Головним фінансовим управлінням Івано-Франківської обласної державної адміністрації 10 червня 2011 року. Крім того, згідно пункту 4 названої угоди, вона набирає чинності з моменту її підписання і підлягає обов'язковому затвердженню Київським апеляційним господарським судом. Проте, з наданої суду копії, дотримання вказаної вимоги в частині затвердження угоди судом, не підтверджується.

Розглядаючи позовні вимоги ПАТ «Родовід банк» про визнання незаконною та скасування постанови про відкриття виконавчого провадження від 03 жовтня 2012 року суд виходить зі змісту положень частини 1 статті 181 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якими учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Отже, при визначенні юрисдикції суд виходить з того, що до юрисдикції адміністративних судів належать спори щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби при виконанні всіх виконавчих документів, передбачених частиною другою статті 17 Закону України «Про виконавче провадження», крім тих, відносно яких законом установлено інший, виключний порядок їх оскарження.

У той же час, згідно пункту 6 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 13 грудня 2010 року №3 «Про практику застосування адміністративними судами законодавства у справах із приводу оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби» з наступними змінами та доповненнями у редакції на час виникнення спірних правовідносин, постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору та накладення штрафу належать до видів відповідальності за невиконання рішення самостійно та за невиконання без поважних причин рішення, що зобов'язує боржника вчинити певні дії, та рішення про поновлення на роботі. Для застосування виконавчого збору виконавець приймає постанову, яка, у разі її невиконання самостійно, виконується примусово в установленому Законом України «Про виконавче провадження» порядку.

За змістом пункту 7 частини 2 статті 17 Закону України «Про виконавче провадження» постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат на проведення виконавчих дій та накладення штрафу є виконавчими документами. Якщо виконавче провадження закінчено, а виконавчий збір, витрати на проведення виконавчих дій або штраф не стягнуто, відповідна постанова виділяється в окреме провадження і підлягає виконанню в загальному порядку.

За результатом аналізу наведених правових норм, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи про оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби, прийнятих (вчинених, допущених) під час примусового виконання постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, як виконавчих документів в окремому виконавчому провадженні.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначає Закон України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999р. № 606-XIV у редакції на час виникнення спірних правовідносин (далі по тексту - Закон України від 21.04.1999р. № 606-XIV).

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України від 21.04.1999р. № 606-XIV примусове виконання рішень покладається на державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України.

Статтею 1 названого Закону визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).

Частиною 1 статті 17 вказаного вище Закону передбачено, що примусове виконання рішень здійснюється державною виконавчою службою на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом.

Відповідно до частини 2 названої статті до виконавчих документів, що підлягають виконанню державною виконавчою службою серед іншого віднесені постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору.

Згідно з положеннями статті 25 Закону України від 21.04.1999р. № 606-XIV державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред'явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби.

Строки пред'явлення виконавчих документів до виконання визначені у частині 1 статті 22 названого Закону, в якій зазначено, що посвідчення комісій по трудових спорах, постанови судів у справах про адміністративні правопорушення та постанови органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення, можуть бути пред'явлені протягом трьох місяців, а інші виконавчі документи - протягом року, якщо інше не передбачено законом.

При цьому, частина 2 вказаної правової норми закріплює, що строки, зазначені у частині першій цієї статті, встановлюються для:

1) виконання судових рішень - з наступного дня після набрання рішенням законної сили чи закінчення строку, встановленого у разі відстрочки чи розстрочки виконання рішення, а в разі якщо судове рішення підлягає негайному виконанню, - з наступного дня після його постановлення;

2) виконання рішень комісій по трудових спорах - з дня видачі посвідчення на примусове виконання рішення;

3) інших виконавчих документів з наступного дня після набрання ними юридичної сили, якщо інше не передбачено законом.

Таким чином, на законодавчому рівні закріплено строки пред'явлення виконавчих документів до виконання та визначено моменти, з яких такі строки починають свій перебіг.

Згідно з положеннями частини 1 статті 28 Закону України від 21.04.1999р. № 606-XIV у разі невиконання боржником рішення майнового характеру у строк, встановлений частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного його виконання, постановою державного виконавця з боржника стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом. У зазначених розмірах виконавчий збір стягується з боржника також у разі повернення виконавчого документа без виконання за письмовою заявою стягувача та у разі самостійного виконання боржником рішення після початку його примусового виконання, зокрема шляхом перерахування коштів безпосередньо на рахунок стягувача. Постанова про стягнення виконавчого збору може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом.

Частинами 3 та 5 названої статті також закріплено, що постанова про стягнення виконавчого збору виноситься при першому надходженні виконавчого документа державному виконавцю, а у разі якщо стягнутої з боржника суми недостатньо для задоволення в повному обсязі вимог стягувача, виконавчий збір сплачується пропорційно до стягнутої суми.

У той же час, згідно з приписами частини 7 статті 28 Закону України від 21.04.1999р. № 606-XIV у разі завершення виконавчого провадження з виконання рішення немайнового характеру та в разі закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених статтею 49 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня після завершення (закінчення) такого виконавчого провадження відкриває виконавче провадження за постановою про стягнення виконавчого збору.

Аналізуючи наведені положення Закону України від 21.04.1999р. № 606-XIV, суд приходить до висновку, що обов'язковими умовами для відкриття виконавчого провадження за постановою про стягнення виконавчого збору є не стягнення виконавчого збору під час виконання виконавчого документа в рамках відповідного виконавчого провадження та закінчення такого виконавчого провадження.

Наведені умови під час винесення постанови про відкриття виконавчого провадження 03 жовтня 2012 року були дотриманні у повному обсязі.

Крім того, з огляду на закріплення у Законі України від 21.04.1999р. № 606-XIV строків пред'явлення виконавчих документів до виконання та набрання постановою про стягнення з боржника виконавчого збору від 30 січня 2012 року юридичної сили у зв'язку з закінченням строку, встановленого Законом та зазначеного у самій постанові, для її оскарження, суд приходить до висновку щодо відсутності у відповідача 2 підстав для винесення постанови про відмову у відкритті виконавчого провадження щодо виконання постанови про стягнення з боржника виконавчого збору від 30 січня 2012 року.

Відповідно до частини 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого: 1) суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; 2) суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Згідно частини першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з частиною 1 статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Відповідно до статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Доказів, які б спростували доводи відповідачів, позивачем суду не надано.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, враховуючи всі наведені обставини, Окружний адміністративний суд міста Києва вважає позовні вимоги необґрунтованими, а позов таким, що не підлягає задоволенню.

Враховуючи вищезазначене, керуючись статтями 69, 70, 71, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

П О С Т А Н О В И В:

У задоволенні позову відмовити.

Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя І.О. Іщук

Судді І.М. Погрібніченко

В.П. Шулежко