Ухвала суду № 39721457, 02.07.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"02" липня 2014 р. м. Київ К/9991/18844/11

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого - Шипуліної Т.М.,

суддів: Бившевої Л.І., Вербицької О.В.

розглянула у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного підприємства «Аккош» на постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 01.03.2011 по справі №2а-7699/10/1270 за позовом Приватного підприємства «Аккош» до Державної податкової інспекції у місті Красний Луч Луганської області про визнання протиправними дій, визнання недійсним та скасування податкового повідомлення-рішення.

Заслухавши доповідь судді Шипуліної Т.М., перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія

В С Т А Н О В И Л А:

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 15.11.2010, позовні вимоги Приватного підприємства «Аккош» до Державної податкової інспекції у місті Красний Луч Луганської області про визнання протиправними дій, визнання недійсним та скасування податкового повідомлення-рішення задоволено. Визнано дії посадових осіб Державної податкової інспекції в місті Красний Луч Луганської області щодо винесення податкового повідомлення-рішення від 06.09.2010 №0000752342/0 незаконними. Визнано недійсним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 06.09.2010 №0000752342/0.

Постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 01.03.2011 постанову Луганського окружного адміністративного суду від 15.11.2010 скасовано та прийнято нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції, Приватне підприємство «Аккош» 30.03.2011 звернулось з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, який ухвалою від 07.04.2011 прийняв її до свого провадження.

В касаційній скарзі позивач просить скасувати постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 01.03.2011 та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

В обґрунтування своїх вимог Приватне підприємство «Аккош» посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, зокрема, статті 129 Конституції України, статті 42 Господарського кодексу України, підпунктів 7.2.1, 7.2.6 пункту 7.2, підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», пункту 2 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженої наказом Державної податкової адміністрації України від 30.05.1997 №165, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23.06.1997 за №233/1037, статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

З урахуванням неприбуття у судове засідання жодної з осіб, які беруть участь у справі, та які були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за наявними у справі матеріалами за відсутності сторін.

Перевіривши матеріалами справи наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Державною податковою інспекцією у місті Красний Луч Луганської області проведена планова виїзна перевірка Приватного підприємства «Аккош» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.04.2007 по 31.03.2010.

Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог пункту 4.1 статті 4, підпункту 7.3.1 пункту 7.3, підпункту 7.2.1 пункту 7.2, підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого занижено податок на додану вартість в сумі 103766,00грн., оскільки Приватне підприємство «Аккош» включило до складу податкового кредиту суми ПДВ які не підтверджені податковими накладними.

За результатами перевірки Державною податковою інспекцією у місті Красний Луч Луганської області складено акт від 20.08.2010 №750/23/31572509 та прийнято податкове повідомлення-рішення від 06.09.2010 №0000752342/0, яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем у сумі 103766,00грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 51883,00грн.

Фактичною підставою для визначення позивачу податкового зобов'язання став висновок податкового органу, що первинні бухгалтерські документи по господарським операціям позивача з Товариством з обмеженою відповідальністю «Укр-Енерго-Менеджмент» не є документами, які можуть бути підставою для податкового обліку, оскільки вироком Артемівського районного суду міста Луганська від 24.12.2009 в кримінальній справі №1/510/689/2009 директора Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр-Енерго-Менеджмент» ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого частиною другою статті 205 Кримінального кодексу України, а також встановлено створення відповідного товариства без наміру займатись господарською діяльністю, а для прикриття незаконної діяльності.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, виходив з того, наявність поставки товару позивачу від Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр-Енерго-Менеджмент» фактично підтверджено документами.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у позові, суд апеляційної інстанції виходив з того, що накладні та податкові накладні, на підставі яких позивачем сформовано податковий кредит, не є належними первинними документами, оскільки вони підписані директором Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр-Енерго-Менеджмент» ОСОБА_1, якого визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого частиною другою статті 205 Кримінального кодексу України.

Проте, суд касаційної інстанції з такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій не погоджується, вважає їх помилковими та передчасними з наступних підстав.

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 зазначеного Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Отже, аналіз наведених приписів дає підстави для висновку, що обов'язковою умовою виникнення у платника права на формування податкового кредиту є належне документальне підтвердження факту понесення витрат на придбання товарів (робіт, послуг) та їх зв'язок з господарською діяльністю підприємства.

Проте, слід наголосити, що наслідки в податковому обліку платника створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.

Якщо певна господарська операція не відбулася чи відбулася не за тим її змістом, який відображений в укладених платником податку договорах, то це є підставою для застосування відповідних наслідків у податковому обліку.

З'ясовуючи обставини реальності вчинення господарської операції слід ретельно перевіряти доводи податкових органів про фактичне нездійснення господарської операції, викладені в актах перевірки або зафіксовані іншими доказами.

Документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються, тощо.

Зокрема, факт відсутності здійснення господарської операції може підтверджуватись неможливістю реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу недостатності фізичних, технічних та технологічних можливостей певної особи до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції, відсутність управлінського або технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів; облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням податкової вигоди, якщо для даного виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій.

Разом з тим, ні судом першої інстанції, ні судом апеляційної інстанції не надано оцінки обставинам справи щодо реальності вчинення спірних господарських операцій, судами не з'ясовано умов відповідних договорів та специфіки кожної господарської операції позивача з контрагентом, не витребувано докази на підтвердження переміщення та оприбуткування позивачем отриманих товарів, не досліджено використання придбаних ним товарів і послуг у власній господарській діяльності.

Відповідно до частини другої статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливлюють встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Оскільки встановлення нових обставин вимагає дослідження доказів, що знаходиться поза межами касаційного розгляду справи, встановлених статтею 220 Кодексу адміністративного судочинства України, справа підлягає направленню на новий розгляд до суду першої інстанції із скасуванням ухвалених судових рішень судів попередніх інстанцій як таких, що не відповідають статті 159 цього Кодексу.

При новому розгляді справи суду необхідно врахувати викладене, повно і всебічно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, вирішити чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються.

Керуючись статтями 210, 220, 221, 223, 227, 230, 231, частиною п'ятою статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -

У Х В А Л И Л А:

Касаційну скаргу Приватного підприємства «Аккош» задовольнити частково.

Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 15.11.2010 та постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 01.03.2011 по справі №2а-7699/10/1270 скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

Головуючий: ___ Т.М. Шипуліна

Судді: ___ Л.І. Бившева

___ О.В. Вербицька