Ухвала суду № 39721455, 03.06.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 червня 2014 року м. Київ К/9991/23021/11

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Карася О.В. (головуючого), Голубєвої Г.К., Рибченка А.О.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції в Жовтневому районі у м. Луганську на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 24.01.2011 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 22.03.2011 у справі № 2а-9311/10/1270

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Реон Сервіс"

до Державної податкової інспекції в Жовтневому районі у м. Луганську

про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

У листопаді 2010 року Товариство звернулось до суду з позовом, у якому заявлено вимоги визнати протиправними дії відповідача щодо неприйняття поданих позивачем декларацій з податку на прибуток та податку на додану вартість, а також відповідних уточнюючих розрахунків податкових зобов'язань у зв'язку з виправлення самостійно виправлених помилок за податкові періоди 2010 року, зобов'язати відповідача прийняти декларації та подані уточнюючи розрахунки як податкову звітність та показники податкової звітності відобразити у електронній базі податкової звітності ДПА України.

Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін ухвалою апеляційного адміністративного суду, позовні вимоги задоволено частково: дії контролюючого органу щодо неприйняття, поданих Товариством податкових декларацій з податку на прибуток та податку на додану вартість, а також відповідних уточнюючих розрахунків податкових зобов'язань у зв'язку з виправлення самостійно виправлених помилок за декілька податкових періодів 2010 року, визнано протиправною; зобов'язано Державну податкову інспекцію прийняти подані Товариством податкові декларації за вказані періоди із занесенням даних до електронної бази податкової звітності. У задоволенні решти позовних вимог щодо декларацій за інші податкові періоди 2010 року відмовлено з підстав прийняття податковим органом податкових декларацій та неподання позивачем податкових декларацій за ці податкові періоди.

У касаційній скарзі Державна податкова інспекція, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить судові рішення першої та апеляційної інстанцій скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

При цьому державний податковий орган обґрунтовує касаційну скаргу тим, що судом, на його думку, провадження у справі в частині позовних вимог про визнання протиправними дії щодо неприйняття декларацій підлягало закриттю, оскільки така вимога не є способом захисту прав платника через те, що не породжує правових наслідків у платника. Щодо решти позовних вимог, то відповідач вважає, що позивачем пропущено строк звернення до суду, визначений ст. 99 Кодексу адміністративного судочинства України.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно відхилити з наступних підстав.

Судами першої і апеляційної інстанцій встановлено та підтверджено матеріалами справи, що подана Товариством як юридичною особою до контролюючого органу податкова звітність з ПДВ та прибутку за допомогою поштового зв'язку та кур'єрської доставки за податкові періоди 2010 року не була визнана податковою звітністю у зв'язку з відсутністю у деклараціях прочерків у значеннях показників, що не заповнюються, повного найменування позивача та з позбавлення позивача спеціальної податкової правосуб'єктності, про що, як встановлено судом, позивача повідомлено не було.

Задовольняючи позовні вимоги, суди до спірних правовідносин правомірно застосували положення Закону України від 21.12.2000 № 2181-ІІІ "Про порядок погашення зобов'язання платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (далі - Закон № 2181-ІІІ).

Статтею 1 вказаного Закону встановлено, що податкова декларація - документ, що подається платником податків до контролюючого органу у строки, встановлені законодавством, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податку, збору (обов'язкового платежу).

Відповідно до абзацу першого пп. 4.1.2 п. 4.1 ст. 4 Закону № 2181-ІІІ прийняття податкової декларації є обов'язком контролюючого органу. Податкова декларація приймається без попередньої перевірки зазначених у ній показників через канцелярію, чий статус визначається відповідним нормативно-правовим актом. Відмова службової (посадової) особи контролюючого органу прийняти податкову декларацію з будь-яких причин або висування нею будь-яких передумов щодо такого прийняття (включаючи зміну показників такої декларації, зменшення або скасування від'ємного значення об'єктів оподаткування, сум бюджетних відшкодувань, незаконного збільшення податкових зобов'язань тощо) забороняється та розцінюється як перевищення службових повноважень такою особою, що тягне за собою її дисциплінарну та матеріальну відповідальність у порядку, визначеному законом.

За змістом абзацу п'ятого пп. 4.1.2 п. 4.1 ст.4 вказаного Закону податкова звітність, отримана контролюючим органом від платника податків як податкова декларація, що заповнена ним всупереч правилам, зазначеним у затвердженому порядку її заповнення, може бути не визнана таким контролюючим органом як податкова декларація, якщо в ній не зазначено обов'язкових реквізитів, її не підписано відповідними посадовими особами, не скріплено печаткою платника податків.

Пунктом 4.5 Методичних рекомендацій щодо централізованого приймання та комп'ютерної обробки податкової звітності платників податків в ОДПС України (додаток № 1 до наказу Державної податкової адміністрації України від 31.12.2008 № 827) передбачено, якщо податкова звітність, надана органу ДПС платником податків, заповнена всупереч правилам, визначеним у затвердженому порядку її заповнення, то вона може бути не визнана органом ДПС як податкова звітність. Підставою про невизнання податкової звітності є: відсутність підпису відповідних посадових осіб (факсиміле не дозволяється); відсутність скріплення печаткою підписів платника податків; відсутність обов'язкових реквізитів податкового документа; відсутність обов'язкових додатків до податкової звітності, передбачених порядком заповнення відповідної звітності; неможливість прочитати текст або цифри внаслідок пошкодження (наприклад, документи, залиті чорнилом або іншою рідиною, потерті); наявність порваних аркушів, підчищень, помарок, виправлень, дописок і закреслювань; подання ксерокопії звітних документів; порушення загальних вимог оформлення документів податкової звітності.

Отже, аналіз наведених правових норм свідчить, що відсутність почерків у значеннях показників декларації не є підставою для відмови податкового органу визнати податкову декларацію як податкову звітність.

При цьому, судом першої інстанції були досліджені податкові декларації, які невизнані податковим органом як податкова звітність, та недоліків, що стали підставою невизнання вказаної звітності як податкова, не виявлено.

Частиною 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Проте Державною податковою інспекцією доказів наявності передбачених пп. 4.1.2 п. 4.1 ст. 4 Закону № 2181-ІІІ обставин, які б дозволяли не визнавати подані декларації як податкову звітність, у встановленому порядку не надано.

Цілком обґрунтовано судами відхилено посилання відповідача на пропущення позивачем строку звернення до суду, визначеного ст. 99 Кодексу адміністративного судочинства України.

Згідно з частинами 2, 3 ст. 99 Кодексу адміністративного судочинства України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

У ході розгляду справи доказів про те, що позивач своєчасно був повідомлений про прийняте відповідачем рішення по кожній податковій декларації, суду надано не було. З наданих відповідачем реєстрів поштового відправлення та поштових листівок вбачається, що позивачеві не було вручено повідомлення про неприйняття уточнюючого розрахунку податкових зобов'язань з податку на додану вартість за березень 2010 року, що підтверджується також запитом позивача від 26.08.2010 стосовно отримання вказаної інформації.

Також є безпідставним посилання відповідача на те, що вимога позивач про визнання протиправними дії щодо неприйняття декларацій не є належним способом захисту прав платника податку і не підлягає розгляду в адміністративному суді, оскільки предметом позову в даному випадку повинні виступати не дії щодо неприйняття декларації, а рішення державного податкового органу.

Водночас, суд звертає увагу на те, що зазначене рішення є способом інформування платника податків про дії, вчинені податковим органом. При цьому правовими наслідками для платника є саме дії податкового органу щодо невизнання поданої позивачем податкової декларації. У свою чергу, повідомлення із відповідною інформацією не є актом індивідуальної дії в розумінні п. 1 ч. 1 ст. 17 Кодексу адміністративного судочинства України.

Доводи відповідача на скасування реєстрації позивача як платника ПДВ також правомірно відхилено судами з посиланням на наявність судового рішення у справі № 2а-5176/10/1270 (постанова Луганського окружного адміністративного суду від 28.08.2010), яким акт державного податкового органу про анулювання реєстрації Товариства як платника ПДВ з 19.05.2010 скасовано та зобов'язано відповідача поновити реєстрацію позивача з 19.05.2010. вказане судове рішення набрало законної сили 19.10.2010.

В силу ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України постанова або ухвала суду апеляційної чи касаційної інстанції за наслідками перегляду, постанова Верховного Суду України набирають законної сили з моменту проголошення.

З матеріалів справи вбачається, що постанова Луганського окружного адміністративного суду від 28.08.2010 у справі № 2а-5176/10/1270, за наслідками перегляду в апеляційному та касаційному порядку залишена без змін.

Щодо висновків суду першої та апеляційної інстанцій про часткову відмову у позові, то в цій частині судове рішення першої інстанції, з думкою якого погодився апеляційний суд, не оскаржена сторонами, відповідає закону і залишається без змін з мотивів, наведених у постанові.

За таких обставин переглянуті судові рішення першої та апеляційної інстанцій у справі відповідають приписам чинного законодавства, а доводи касаційної скарги визнаються непереконливими.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції в Жовтневому районі у м. Луганську відхилити.

Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 24.01.2011 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 22.03.2011 у справі № 2а-9311/10/1270 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та в порядку, визначеними ст. ст. 237-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий О.В. Карась

Судді Г.К. Голубєва

А.О. Рибченко