Ухвала суду № 39721214, 23.06.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"23" червня 2014 р. м. Київ К/800/2057/14

Вищий адміністративний суд України у складі суддів:

головуючого -Цвіркуна Ю.І. (суддя-доповідач), Пилипчук Н.Г., Федорова М.О., при секретарі судового засідання Бовкуні В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за касаційною скаргою Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління Міндоходів у Київській області

на постанову Київського окружного адміністративного суду від 23.09.2013 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 19.12.2013 року

у справі №810/4568/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтеркабель Київ»

до Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління Міндоходів у Київській області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

в с т а н о в и в:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Інтеркабель Київ» звернулось до суду із позовом до Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління Міндоходів у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 23.09.2013 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 19.12.2013 року, адміністративний позов задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління Міндоходів в Київській області від 06.08.2013 року №0000192301, № 0000172301 та № 0000182301.

У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить судові рішення скасувати і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову повністю.

В запереченнях на касаційну скаргу позивач з вимогами та доводами скаржника не погоджується, просить залишити в силі рішення суду першої та апеляційної інстанцій.

У судовому засіданні представник позивача касаційну скаргу підтримав та просив її задовольнити. Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце судового розгляду повідомлений належним чином.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин справи, колегія суддів встановила наступне.

Відповідачем проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «Інтеркабель Київ» з питань перевірки дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2012 року по 30.06.2012 року, за результатами якої складено акт від 15.07.2013 року № 7/22-03/32739864.

Перевіркою встановлено порушення позивачем:

- пункту 185.1 статті 185, пункту 188.1 статті 188, пункту 198.2, 198.3, 198.6 статті 198, пункту 200.1, 200.2, 200.3 статті 200 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено грошові зобов'язання з податку на додану вартість на 6 556 660,00 грн. та завищено від'ємне значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту на загальну суму 1 367 626,00 грн.;

- підпункту 138.1.1 пункту 138.1, пункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено грошове зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 8 426 965,00 грн.

На підставі акту перевірки 10.07.2013 року відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення: № 0000172301, яким збільшено суму грошового зобов'язання ТОВ «Інтеркабель Київ» з податку на прибуток приватних підприємств на 10 533 706,00 грн. ( в тому числі за основним платежем на 8 426 965,00 грн. та 2 106 741,00 грн. за штрафними санкціями; №0000182301, яким зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 1 367 626,00 грн.; №0000192301, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 9 834 990,00 грн. (у тому числі 6 556 660,00 грн. за основним платежем та 3 278 330,00 грн. за штрафними санкціями).

Задовольняючи позов, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що прийняті податкові повідомлення-рішення є неправомірними та необґрунтованими.

Колегія суддів суду касаційної інстанції, з урахуванням норм податкового законодавства, чинних на час виникнення відповідних правовідносин, вважає рішення судів попередніх інстанцій невмотивованими, оскільки вони ухвалені не на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі та не підтверджених доказами, з огляду на наступне.

Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

У пункті 198.2 статті 198 Податкового кодексу України зазначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Водночас відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно із пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пункту 201.11статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України передбачено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визначаються на основі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами, ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II даного Кодексу.

Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, не включаються до складу валових витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Отже, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість виникають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг), що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.

При цьому для формування витрат та податкового кредиту мають значення податкові накладні та інші первинні документи, які, виходячи з наведеного, видаються на підтвердження реально вчиненої операції.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між позивачем та з ТОВ «Енергокабель» укладено договір купівлі-продажу від 02.04.2012 року №04021, згідно з умовами якого продавець (ТОВ «Енергокабель») зобов'язується відвантажити в обумовлений строк покупцеві («ТОВ Інтеркабель Київ») товар (катанку мідну та витратні матеріали для виробництва КПП), а покупець зобов'язується прийняти та оплатити товар на умовах зазначеного договору.

Однак, наявні у матеріалах справи копії первинних документів, на підставі яких суди попередніх інстанцій встановили реальність даної господарської операції, не можуть бути її підтвердженням з огляду на те, що, зокрема, податкові накладні, видаткові накладні, довіреності містять реквізити договору від 02.04.2012 року №04022, а не від 02.04.2012 року №04021.

Під час касаційного розгляду з'ясовано, що до договору від 02.04.2012 року №04021 вносилися зміни на підставі додаткової угоди №2 від 11.06.2012 року, відповідно до якої у зв'язку з виявленою помилкою в нумерації сторін договору №0421 від 02.04.2012 року (покупець) і №04022 від 02.04.2012 року (продавець), сторони приймають як вірний номер №04022 від 02.04.2012 року, як нумерував продавець замість №04021 від 02.04.2012 року.

З огляду на те, що дана додаткова угода наявна у матеріалах справи, але, враховуючи виклад встановлених обставин у судових рішеннях, судами попередніх інстанцій не досліджена, є підстави вважати, що обставини даної справи з'ясовані не повно.

Крім того, вже після внесення цих змін до даного договору, а саме 09.07.2012 року, сторонами підписано додаток №6 до договору №04021 від 02.04.2012 року, а не до №04022.

Враховуючи викладене, колегія суддів зазначає, що, з огляду на предмет спору та суть спірних правовідносин, судам необхідно встановити, чи дійсно наявні у матеріалах справи копії первинних документів були видані в межах даної господарської операції, в цілях виконання умов договору від 02.04.2012 року №04021 між позивачем та його контрагентом, а також з'ясувати підтвердження усіх здійснених господарських операцій між відповідними суб'єктами господарювання за період квітень-липень 2012 року.

Вищевказані обставини та фактичні дані залишилися поза межами дослідження судами першої та апеляційної інстанцій, що, з урахуванням повноважень касаційного суду (які не дають касаційній інстанції права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні), виключає можливість перевірити Вищим адміністративним судом України правильність висновків судів попередніх інстанцій в цілому по суті спору.

Відповідно до частини другої статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

З огляду на викладене, а також враховуючи той факт, що судами попередніх інстанцій не було з'ясовано належним чином обставини справи, у той час як їх встановлення впливає на правильність вирішення спору, ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи судам слід взяти до уваги вищевикладене, встановити повно і правильно фактичні обставини відповідно до заявлених позовних вимог та предмету доказування у справі та, в залежності від встановленого й у відповідності до норм матеріального та процесуального права, вирішити даний спір.

Керуючись ст.ст. 220, 221, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ухвалив:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління Міндоходів у Київській області задовольнити частково.

Постанову Київського окружного адміністративного суду від 23.09.2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 19.12.2013 року у справі №810/4568/13-а скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та не може бути оскаржена.

Головуючий Ю.І.Цвіркун

Судді Н.Г.Пилипчук

М.О.Федоров