Ухвала суду № 39720980, 03.06.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 червня 2014 року м. Київ К/9991/17156/11

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Карася О.В. (головуючого), Голубєвої Г.К., Рибченка А.О.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Галицькому районі м. Львова на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 10.06.2009 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 01.03.2011 у справі № 2а-9216/08/1370 (48964/09/9104)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Техарм"

до Державної податкової інспекції у Галицькому районі м. Львова

про скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В:

У грудні 2008 року Товариством до суду заявлений позов про визнання недійсним податкового повідомлень-рішень Державної податкової інспекції від 08.07.2008 № 0000362321/2, яким позивачеві донараховано суму основного податкового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 13 865,00 грн. та фінансових санкцій - 6 932,50 грн. за порушення вимог Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств". Позовні вимоги обґрунтовані відсутністю з боку позивача порушень вимог названого Закону.

Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду, позовні вимоги задоволені.

Не погодившись із судовими рішеннями, відповідач до Вищого адміністративного суду України подав касаційну скаргу, де посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить зазначені судові рішення скасувати та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову.

При цьому державний податковий орган обґрунтовує касаційну скаргу тим, що рішенням суду визнано недійсними та скасовано статут та свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість контрагента позивача, крім того за рішенням суду також було визнано недійсним господарське зобов'язання за яким в подальшому позивачем було сформовано валові витрати.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідь судді, перевіривши повноту встановлених обставин справи та правильність їх юридичної оцінки судами, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.

Судами першої і апеляційної інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що Державною податковою інспекцією проведено невиїзну позапланову перевірка Товариства з питань дотримання вимог податкового законодавства при взаєморозрахунках з ПП "АПЕГЗ" за період з 14.04.2004 по 31.08.2007, за підсумками якої складено акт від 24.01.2008 №149/23-209/19332733. На підставі цього акта та за результатами адміністративного оскарження Державна податкова інспекція прийняла оспорюване податкове повідомлення-рішення.

У ході вказаної перевірки працівниками Державної податкової інспекції було встановлено порушення позивачем вимог п. 5.1 пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України від 28.12.1994 № 334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств" (далі - Закон № 334/94-ВР), що, на думку контролюючого органу, полягало у безпідставному віднесені до складу валових витрат вартість товаро-матеріальних цінностей на загальну суму 55 460,00 грн., отриманих від ПП "АПЕГЗ" по договору, який Господарським судом Львівської області визнаний недійсним. Вказане порушення призвело до заниження податку на прибуток за загальну суму 13 865,00 грн.

Так, відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону № 334/94-ВР валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку в грошовій, матеріальній або нематеріальній формі, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Положеннями пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 вказаного Закону передбачено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії, з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Відповідно до п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону № 334/94-ВР не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Крім того, відповідно до п. 5.11 зазначеного Закону, установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.

Отже, за своїм змістом наведені норми Закону № 334/94-ВР передбачають як підставу для невключення до валових витрат лише випадок повної відсутності будь-яких розрахункових, платіжних та інших документів, а тому і неможливість віднесення до складу валових витрат підприємства сум, не підтверджених будь-якими документами взагалі.

Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджується матеріалами справи, що договори на реалізацію товарно - матеріальних цінностей хоча і були укладені усно проте, їх належне, реальне виконання та пов'язаність з господарською діяльністю позивача підтверджується відповідними первинними та розрахунковими документами (накладними, податковими накладними та платіжними дорученнями), які оформлені з дотриманням вимог Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та які, відповідно до Закону №334/94-ВР, необхідні для формування валових витрат.

Також, суди попередніх інстанцій цілком правомірно не взяли до уваги посилання контролюючого органу на постанову Господарського суду Львівської області від 27.11.2007 по справі № 13/327А, якою було визнано недійсним господарське зобов'язання між позивачем та ПП "АПЕГЗ" на загальну суму 66 552,00 грн., оскільки постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 02.02.2009 вказане рішення суду першої інстанції було скасовано, а у задоволенні позовних вимог, щодо визнання господарського зобов'язання недійсним, відмовлено.

Крім того суди попередніх інстанцій дали вірний правовий аналіз і посиланням контролюючого органу на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 19.01.2006, яким визнано недійсним статут контрагента позивача - ПП "АПЕГЗ" та свідоцтво про його реєстрацію платником ПДВ, зазначивши, що вказане рішення було винесено після укладення угод, на підставі, яких позивачем віднесено витрати до валових, а на момент їх укладення як позивач так і його контрагент (ПП "АПЕГЗ") перебували в Єдиному державному реєстрі.

Також, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає за необхідне зазначити, що позивач, як платник податку, самостійно несе відповідальність за достовірність і своєчасність обчислення та внесення ним податку до бюджету відповідно до законодавства України і не може нести відповідальність порушення контрагентом правил здійснення господарської діяльності, а тому, навіть порушення правил ведення господарської діяльності чи податкового обліку контрагентом не є підставою для не включення позивачем до валових витрат, витрат понесених ним у зв'язку із веденням господарської діяльності, що підтверджено відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами.

Отже, висновки податкового органу щодо порушення позивачем вимог ст. 5 Закону № 334/94-ВР не узгоджуються з нормами матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, спростовуються належними та допустимими доказами, яким суди надали належний правовий аналіз.

З огляду на зазначене у суду відсутні правові підстави для висновку про законність оскарженого податкового повідомлення-рішення.

За таких обставин переглянуті судові рішення першої та апеляційної інстанцій у справі відповідають приписам чинного законодавства, а доводи касаційної скарги визнаються непереконливими.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Галицькому районі м. Львова відхилити.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 10.06.2009 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 01.03.2011 у справі № 2а-9216/08/1370 (48964/09/9104) залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та в порядку, визначеними ст. ст. 237-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий О.В. Карась

Судді Г.К Голубєва

А.О. Рибченко