Ухвала суду № 39716939, 18.02.2014, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

і м е н е м У к р а ї н и

18 лютого 2014 року

справа № 808/1255/13-а

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Шлай А.В.

суддів: Іванова С.М. Чабаненко С.В.

за участю секретаря судового засідання: Кязимової Д.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Запоріжжі Державної податкової служби на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 27 лютого 2013 року №808/1255/13-а за Публічного акціонерного товариства "Запоріжтранформатор" до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Запоріжжі Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И В:

Публічне акціонерне товариство “Запоріжтранформатор” звернулось до суду з адміінстративним позовом, в якому визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Запоріжжі Державної податкової служби від 16 жовтня 2012 №0000880025, №0000850025 та №0000870025. В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначив, про безпідставність висновків відповідача щодо непідтвердженості реальності господарських операцій позивача з контрагентами, оскільки за даними операціями товар був поставлений, оплату здійснено в повному обсязі, господарські операції відображені в первинних документах бухгалтерського та податкового обліку, відбулись реально і спричинили зміни у стані та структурі активів учасників таких операцій, товар використовується в межах господарської діяльності платника податків.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 27 лютого 2013 року адміністративний позов Публічного акціонерного товариства "Запоріжтранформатор" задоволено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Спеціалізована державна податкова інспекція по роботі з великими платниками податків у м. Запоріжжі Державної податкової служби извернулась з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просила скасувати оскаржувану постанову та ухвалити нове рішення по відмову у задоволенні адміністративного позову. Апелянт зазначає, що до проведення позапланової виїзної перевірки з питань дотримання вимог податкового законодавства при господарських взаємовідносинах з контрагентами, на запити податкового органу позивачем не надано товарно-транспортних накладних або подорожніх листів на перевезення товару та точна адреса навантаження отримуваного товару, адреса складів.

Публічне акціонерне товариство "Запоріжтранформатор" у письмових запереченнях на апеляційну скаргу просило залишити оскаржувану постанову без змін як обгрунтовану та ухвалену з дотриманням норм чинного законодавства.

Під час апеляційного розгляду справи представник відповідача повністю підтримав заявлені апеляційні вимоги, представник позивача проти них заперечував.

Колегія суддів, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, дійшла висновку про відсутність підстав для її задоволення, виходячи з наступного.

Колегія суддів, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, на підставі направлень від 20 вересня 2012 року №0397, №0398, №0399, відповідачем проведено перевірку Публічного акціонерного товариства "Запоріжтранформатор", за результатами якої складено акт “Про результати документальної позапланової виїзної перевірки Публічного акціонерного товариства “Запоріжтранформатор” з питання дотримання вимог податкового законодавства при господарських взаємовідносинах з контрагентами, наведеними у додатку №1 за період з червня 2008 року по вересень 2011 року” від 03 жовтня 2012 року №396/25-0/00213428. Перевіркою встановлено порушення позивачем норм податкового законодавства, в результаті чого занижено податок на прибуток у перевіряємому періоді, на загальну суму в розмірі 197643,00 грн. На підставі Акта перевірки відповідачем винесено податкові повідомлення-рішення від 16 жовтня 2012 року №0000880025, яким збільшено суму грошового зобов’язання з податку на прибуток приватних підприємств в розмірі 269636,50 грн., в тому числі за основним платежем на суму в розмірі 226092,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями на суму в розмірі 43544,50 грн.; №0000850025, яким зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість в розмірі 229419,25 грн., в тому числі основна сума – 188032,00 грн., штрафні (фінансові) санкції – 41387,25 грн.; №0000870025, яким зменшено розмір від’ємного значення з податку на додану вартість на суму 7583,00 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з протиправності спірних податкових повідомлень-рішень.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції та вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до акту перевірки контролюючого органу взаємовідносин позивача з контрагентами, перелік яких визначений в додатку №1 до акту перевірки, а саме: Товариств з обмеженою відповідаьністю “Інтехмаш”, “Ферроконтакт 77”, “Південдорбуд”, фірма “Сотрудничество”, “Центрсплав-Україна”, “Укрспецмаш Т”, “ТД Техносплав”, “Соліт-Буд”, “Автобудтехніка XXL”, “Сервіспак”, Приватного підприємства “НПКО “Тата”. Взаємовідносини між позивачем та контрагентами виникли на підставі договорів поставки від 21 грудня 2010 року №1920, від 01 липня 2010 року №МТ-000519, з Товариством з обмеженою відповідальністю “Ферроконтакт 77”, між позивачем та Приватним підприємствам “НПКО “Тата” договір поставки від 05 листопада 2009 року №459, від 26 лютого 2010 року №001656 укладеного між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю “Центрсплав-Україна”, між позивачем та Закритим акціонерним товариством “Укрспецмаш” укладено договір поставки від 16 березня 2011 року №003034, між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю “ТД Техносплав” виникли на підставі договору поставки від 20 травня 2010 року №МТ-000503. На виконання умов зазначених договорів позивачем долучено до матеріалів справи наступні документи: видаткові накладні, прибуткові ордери, податкові накладні, подорожні листи, талони замовника, рахунки-фактури, платіжні доручення., рахунки, подорожні листи на перевезення товару, маршрутні листи.

В Акті перевірки відповідачем зазначено, що вказані вище господарські операції не мають ознак реальності, оскільки у позивача відсутні сертифікати якості на товар. Проте, позивачем надано суду докази, які спростовують посилання контролюючого органу, а саме сертифікати якості. Крім того, в акті перевірки контролюючим органом досліджувалось питання відсутності документів, що підтверджують факти транспортування поставлених контрагентами позивача товарів, позивачем надано ряд документів, які підтверджують технічну можливість у позивача на перевезення товару: подорожні листи на перевезення товарів за вказаними вище контрагентами, технічні паспорти на автомобільний транспорт, який належить позивачу, акт державного технічного огляду колісних транспортних засобів.

За приписами Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” операція по списанню коштів з банківських рахунків платника податку призводить до зміни стану та структури активів і зобов’язань такого платника. Отже, приєднані до справи документи про оплату товару визнаються є належними та допустимими доказами реальності вчинених між позивачем та контрагентом позивача господарських операцій. Отже, приєднані до матеріалів справи докази оплати за поставлений контрагентами товар та надані послуги, являються належними та допустимими доказами зміни стану та структури активів платника податків. Правочини укладені за правилами статті 86 Кодексу адміністративногос удочинства України, укладені між правоздатними і дієздатними юридичними особами, за формою та змістом не суперечать закону, їх предметом є речі, що не обмежені в цивільному обороті, а сторони правочинів мають правовий статус платників податку на додану вартість.

Згідно з частиною 2 статті 215 Цивільного кодексу України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Статтею 228 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, зниження, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Пленум Верховного Суду України в своїй постанові від 06 листопада 2009 року №9 “Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними” роз'яснив, що нікчемними правочинами, які порушують публічний порядок, визначеними стаття 228 Цивільного кодексуУкраїни, є: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочини, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема є: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу-землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режими вилучення з обігу або обмеження в обігу об'єктів цивільного права, тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним, тощо.

В податкових відносинах не може застосовуватися стаття 204 Цивільного Кодексу України, відповідно до якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Умовою для визнання недійсним правочину, який суперечить інтересам держави та суспільства, є встановлення умислу в діях осіб, що уклали такий правочин. При цьому, носіями протиправного умислу юридичних осіб-сторін такого правочину є посадові особи цих юридичних осіб. Відповідні обставини повинні бути відображені в мотивувальній частині судового рішення про визнання недійсним правочину як такого, що вчинений юридичними особами із завідомо суперечною інтересам держави та суспільства метою. Зокрема, слід установити персоналії посадових осіб, у яких виник умисел на вчинення протиправного правочину, зміст їх умислу, обставини, за яких такий умисел виник, тощо. Обов’язковість установлення умислу поширюється лише на визнання недійсними правочинів, вчинених із метою, що суперечить інтересам держави та суспільства (частина третя статті 228 Цивільного кодексу України). Відповідачем по справі не надано жодних доказів, які свідчили б про визнання укладених угод недійсними в судовому порядку. В ході розгляду справи відповідачем не подано доказів наявності обвинувального вироку відносно посадових (службових) осіб платника податків та наявності рішення суду про визнання правочинів недійсними.

За приписами пункту 7.2 Закону України «Про податок на додану вартість», податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом. Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг). Платники податку повинні зберігати податкові накладні протягом строку, передбаченого законодавством для зобов'язань із сплати податків. Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

За приписами пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України, платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, складену за вибором покупця (отримувача). Податкова накладна складається у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Один примірник видається покупцю, а другий залишається у продавця. У разі складання податкової накладної у паперовому вигляді покупцю видається оригінал, а копія залишається у продавця.

Згідно пункту 201.8 статті 201 Податкового кодексу України, право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу. Контролюючий орган зробив висновок про те, що позивачем безпідставно включено до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість по податковим накладним за операціями з вище наведеними контрагентами.

Відповідно до пункту 5.2 статті 5 Закону України №334/94-ВР до складу валових витрат включаються: суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Згідно підпункту 7.4.1. пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податкових кредит звітного періоду визначається із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг) та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку протягом звітного періоду у зв’язку з придбанням товарів (робіт, послуг, основних фондів) для подальшого використання у межах господарської діяльності. Відповідно до підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» датою виникнення права на податковий кредит є дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) – в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг). Як зазначено у підпункті 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом. Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг). Згідно з абзацу 1 підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями. Вказана норма Закону містить імперативну норму, тобто у разі, якщо у платника податку списані грошові кошти у якості оплати товару (робіт, послуг) та/або йому відвантажено товари (послуги), однак даний факт не підтверджується податковою накладною, платник податку не має права на декларування податкового кредиту.

Законом України «Про податок на додану вартість» передбачено лише єдиний випадок невключення до складу податкового кредиту витрат по сплаті податку – це відсутність податкової накладної. Інших підстав для не включення до складу податкового кредиту витрат по сплаті податку на додану вартість даний Закон не передбачає. При цьому абзацу 2 підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» встановлено, що платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, встановлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами, лише у разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами. Будь-яких зауважень щодо оформлення податкових накладних та порушень вимог підпункту 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість” акт перевірки не містить.

Згідно з підпунктом 7.2.8 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» платники податку зобов'язані вести окремий облік операцій з поставки та придбання товарів (послуг), які підлягають оподаткуванню цим податком. Зведені результати такого обліку відображаються у податкових деклараціях, форма і порядок заповнення яких визначаються відповідно до закону. Платник податку веде реєстр отриманих та виданих податкових накладних у документальному або електронному вигляді за його вибором, у якому зазначаються порядковий номер податкової накладної, дата її виписки (отримання), загальна сума та сума нарахованого податку, а також реєстраційний номер платника податку продавця, який надав податкову накладну такому платнику податку. За наявності оригіналу податкової накладної не включення її до зазначеного реєстру не є підставою для відмови у зарахуванні суми податку, визначеної у такій податковій накладній, до складу податкового кредиту такого платника податку. Відсутність документального підтвердження сплати податку на додану вартість постачальниками товару не впливає на право позивача (покупця) на віднесення до складу податкового кредиту сплаченого податку на додану вартість при придбанні товару та заявлення до бюджетного відшкодування від’ємного значення з податку на додану вартість, оскільки Закон України “Про податок на додану вартість” (у редакції, чинній на час формування спірного податкового кредиту та заявлення суми до бюджетного відшкодування) не ставив таке право платника податку в залежність від отримання документального підтвердження щодо належного виконання усіма постачальниками у ланцюгу постачання своїх податкових зобов’язань зі сплати ними сум податку.

Відповідно до статті 198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу. Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно пункту 198.3 статті 198 Податквого кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов’язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов’язаних з визначенням об’єктів оподаткування та/або податкових зобов’язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов’язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту. Водночас статтею 1 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-ХІV “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” визначено, що первинний документ – це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством. З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Таким чином, апелянтом не доведений факт несумісності предмету правочину з напрямом господарської діяльності позивача. Доказів того, що у спірних правовідносинах позивач та його контрагенти є пов'язаними особами, були обізнані з обставинами організації господарської діяльності один одного, діяли взаємоузгоджено та зловмисно, маючи на меті завдати шкоди інтересам держави, мали інший матеріальний інтерес, ніж виконання зобов'язань за спірним правочином, вчинений правочин об'єктивно не був потрібен для організації господарської діяльності позивача, господарські операції за спірним правочином були відображені лише в документообігу, а фактично не відбулись і не спричинили змін у структурі і складі активів сторін спірних правочинів, відповідачем не надано, а тому адміністративний позов задоволено правильно.

Відповідно до статті 200 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на те, що судом першої інстанції при ухваленні оскарженого рішення не допущено порушень норм матеріального і процесуального права, а викладені в ньому висновки відповідають обставинам справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, постанова суду першої інстанції – без змін.

Керуючись статтями 195-196, 198, 200, 205, 206 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Запоріжжі Державної податкової служби – залишити без задоволення.

Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 27 лютого 2013 року №808/1255/13-а – залишити без змін.

Ухвала Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складення її тексту у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий: А.В. Шлай

Суддя: С.М. Іванов

Суддя: С.В. Чабаненко