Ухвала суду № 39709396, 03.07.2014, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 липня 2014 р. Справа № 9104/31615/10

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Клюби В. В.

суддів: Левицької Н. Г., Хобор Р. Б.

розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу Хмельницької міжрайонної державної податкової інспекції Хмельницької області на постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 13 липня 2010 року по справі №2а - 2106/10/2270/9 за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Будторг - ВК» до Хмельницької міжрайонної державної податкової інспекції Хмельницької області про визнання недійсними та скасування податкових повідомлень - рішень, -

УСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Будторг-ВК» (далі - ТзОВ «Будторг-ВК») звернулося до суду з адміністративним позовом до Хмельницької міжрайонної державної податкової інспекції Хмельницької області (далі - Хмельницька МДПІ), в якому просило скасувати податкові повідомлення-рішення Хмельницької МДПІ від 15 січня 2010 року № 0000012310/0/3, № 0000022310/0/4 та від 05 березня 2010 року № 0001422310/1/679, № 0001432310/1/680.

Постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 13 липня 2010 року вказаний позов задоволено частково: скасовано податкові повідомлення - рішення Хмельницької МДПІ від 05 березня 2010 року № 0001432310/1/680, № 0001422310/1/679, а також податкові повідомлення - рішення Хмельницької МДПІ від 15 січня 2010 року №000012310/0/3 в частині основного платежу в розмірі 724 485 гривень та штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 362 243 гривні та № 0000022310/0/4 в частині основного платежу в розмірі 553 524 гривні та штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 276 762 гривні. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеною постановою суду, Хмельницька МДПІ подала апеляційну скаргу, у якій, з посиланням на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить її скасувати та прийняти нову, якою відмовити в задоволенні позову.

Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує посиланням на те, що факти порушень позивачем вимог податкового законодавства, які послужили підставою для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень - рішень, мали місце та чітко зафіксовані в акті перевірки від 08 грудня 2009 року № 2339/230/33910876, а тому висновок суду першої інстанції про протиправність цих податкових повідомлень - рішень та відповідно про наявність підстав для їх скасування є помилковим.

Особи, які беруть участь в справі, в судове засідання не з'явилися, хоча були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, тому на підставі пункту 2 частини 1 статті 197 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що на підставі акта перевірки від 08 грудня 2009 року №2339/230/33910876, складеного за результатами планової виїзної перевірки з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства, Хмельницькою МДПІ прийнято податкові повідомлення - рішення від 15 січня 2010 року № 0000012310/0/3, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за податком на прибуток на суму 1 198 886 гривень, з яких на 799 257 гривень - за основним платежем та на 399629.00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями, та №0000022310/0/4, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за податком на додану вартість на суму 920 013 гривень, з яких на 613 342 гривні - за основним платежем та на 306 671 гривню - за штрафними (фінансовими) санкціями.

За результатами адміністративного оскарження, Хмельницькою МДПІ частково скасовано вказані вище податкові повідомлення - рішення та прийнято податкові повідомлення - рішення від 05 березня 2010 року: №0001422310/1/679, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання за податком на прибуток в розмірі 1 086 728 гривень, з яких за основним платежем - в розмірі 724 485 гривень та за штрафними (фінансовими) санкціями - в розмірі 362 243 гривні; від 05 березня 2010 року №0001432310/1/680, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання за податком на додану вартість в розмірі 830 286 гривень, з яких за основним платежем - в розмірі 553 524 гривні та за штрафними (фінансовими) санкціями - в розмірі 276 762 гривні.

Підставою для визначення позивачеві податкових зобов'язань слугував висновок відповідача про порушення позивачем вимог підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», що призвело до заниження податку на прибуток в сумі 724 485 гривень, а також підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», що призвело до заниження податку на додану вартість в сумі 553 524 гривні.

Вказані висновки обґрунтовані посиланням на безтоварність господарських операцій та нікчемність договорів укладених позивачем з його контрагентом ТзОВ «Платформа - Центр» з огляду на ненадання позивачем податковому органу при проведенні перевірки належним чином оформлених товарно - транспортних накладних та актів приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг) та неможливістю ТзОВ «Платформа - Центр» здійснювати перевезення у зв'язку з відсутністю трудових ресурсів та транспортних послуг. Крім цього, відповідач вказував на відсутність реальних відносин позивача з фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 у зв'язку з непідтвердженням ним факту надання послуг вказаним контрагентом.

Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з того, що викладені відповідачем в акті перевірки висновки про порушення ТзОВ «Будторг - ВК» вимог податкового законодавства, а саме завищення розміру податкового кредиту та валових витрат є необґрунтованими та не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи, а досліджені під час розгляду справи докази доводять реальність господарських операцій позивача з ТзОВ «Платформа - Центр» та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1, що в свою чергу свідчить про протиправність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Згідно з підпунктом 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8 1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачено, що якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку, що витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Тобто, за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Отже, предметом доказування у відповідній категорії спорів є реальність господарських операцій, що є підставою для формування валових витрат; виникнення права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах.

Доводи ж податкового органу про отримання платником податків необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на віднесення певних витрат до складу валових витрат з податку на прибуток та формування податкового кредиту з податку на додану вартість.

Необхідними умовами для визнання угоди нікчемною в силу вимог статті 228 Цивільного кодексу України є її укладання з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства та наявність умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних протиправних наслідків.

При кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

В підтвердження факту існування вказаних обставин у даній справі Хмельницька МДПІ не надала суду жодних належних та допустимих доказів.

Натомість у матеріалах справи наявні копії укладених між ТзОВ «Будторг-ВК» та ТзОВ «Платформа - Центр» договорів про надання послуг, відповідно до яких останній зобов'язувався за завданням позивача надати послуги по проведенню завантажувально - розвантажувальних робіт фронтальними погрузчиками, по доставці піску та по використанню спецтехніки, а вартість наданих послуг повинна була фіксуватись в актах про надані послуги.

В підтвердження реальності здійснення господарських операцій з вказаним контрагентом позивачем надано суду копії податкових накладних, актів приймання-передачі робіт, платіжних доручень, виписки по особових рахунках позивача.

Зазначені документи містять усі необхідні реквізити як того вимагає чинне законодавство України.

Крім цього, надані ТзОВ «Платформа - Центр» послуги були використані позивачем у власній господарській діяльності, а саме при продажі піску ТзОВ «БК «Поділля - Трансбуд», ТзОВ «Торгівельно - будівельний сервіс «Пріорітет», ТзОВ «Антон», КП Хмельницький КБМ, ЗАТ «Ярмолинецький Агробуд», ТзОВ Укрстандарт», КП «Управління механізації будівництва», в підтвердження чого надано суду копії накладних про продаж піску, податкових накладних, довідок відділу капітального будівництва УМВС України в Хмельницькій області від 16 березня 2010 року №38/140, ПФ «Діта» від 16 березня 2010 року № 68, ТзОВ «Агроальянс» від 15 березня 2010 року № 117, КП Хмельницький комбінат будівельних матеріалів від 15 березня 2010 року № 48, ТзОВ «Торгівельно - будівельний сервіс «Пріорітет» від 15 березня 2010 року № 4.

Окремі недоліки в актах здачі-прийняття робіт (надання послуг), а саме не конкретизація виконаних робіт чи маршруту перевезення, на які посилається відповідач в акті перевірки позивача, самі по собі не можуть бути безумовною підставою для позбавлення права платника податку на формування податкового кредиту та валових витрат з врахуванням здійснених операцій, в підтвердження виконання яких вони були видані, оскільки лише відсутність податкових накладних, а не окремі їх недоліки, чи недоліки інших первинних документів, безспірно позбавляють платника податку права на включення до податкового кредиту сплачених (нарахованих) сум податків у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат.

Висновок відповідача про недоведеність реальності вказаних вище господарських операцій з посиланням на відсутність товарно-транспортних накладних також не може бути підставою для визнання їх безтоварними, оскільки товарно - транспортна накладна не є документом первинного бухгалтерського обліку, що підтверджує обставини надання послуг чи придбання/продажу товарно - матеріальних цінностей.

Крім того, згідно з чинним законодавством дійсність правочинів, а також виникнення податкових зобов'язань платника не залежать від стану податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації та наявності чи відсутності у них основних фондів та трудових ресурсів. Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх податкових зобов'язань, адже поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника податків додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його контрагентами правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентами податкових зобов'язань. А відтак, за умови невстановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху грошових коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його контрагента для одержання незаконної податкової вигоди, позивач не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

Також слід зазначити, що на момент здійснення спірних господарських операцій позивач та його контрагент ТзОВ «Платформа-Центр» були зареєстровані в установленому законом порядку як суб'єкти підприємницької діяльності та платники податку на додану вартість.

Таким чином, ТзОВ «Будторг - ВК» правомірно врахувало господарські операції з ТзОВ «Платформа - Центр» при формуванні податкової звітності з податку на прибуток та податку на додану вартість.

Що стосується взаємовідносин позивача з фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1, то судом першої інстанції зроблено вірний висновок про реальність господарських відносин між ними з огляду на наступне.

Як видно з матеріалів справи, між позивачем та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 було укладено договори про надання послуг оперативної оренди від 01 вересня 2007 року та від 1 квітня 2008 року, згідно з якими фізична особа-підприємець ОСОБА_1 повинен був надати позивачу за відповідну плату в оренду будівлі розчинно-гравійного вузла з виробничим цехом, прохідною та прилеглою територією за адресою: АДРЕСА_1; автомобіль Камаз 5510, автомобіль Зіл 5545, автомобіль Зіл 130, фронтально - грейферний погрузчик УН-053, фронтальний погрузчик УНК - 320.

Реальність здійснення господарських відносин за даними договорами підтверджується актами приймання-передачі в оперативну оренду, актами (додатки до договорів оперативної оренди) приймання-передачі в оперативну оренду автотранспорту та тракторної техніки, пересувного бетонно-розчинного вузла та прилеглої виробничої території, автомобілів у виробничих цілях позивача, податковими накладними, платіжними дорученнями. Вказані документи містять усі необхідні реквізити як того вимагає чинне законодавство України.

З врахуванням вищенаведеного, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що господарські операції між ТзОВ «Будторг - ВК» та ТзОВ «Платформа - Центр», фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 реально проведені, а відповідно вказані у виписаних даними контрагентами податкових накладних відомості відповідають дійсності.

Разом з тим, у відповідача відсутні докази участі позивача у схемах мінімізації податкових платежів та транзитних фінансових потоків шляхом створення за допомогою спірних операцій лише видимості товарообігу та руху грошових коштів без реальних економічних змін майнового стану.

Отже, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про правомірність формування позивачем податкових зобов'язань за податком на прибуток та податком на додану вартість з врахуванням господарських відносин з ТзОВ «Платформа - Центр» та фізична особа-підприємець ОСОБА_1, а відтак, про наявність підстав для скасування оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Враховуючи викладене суд апеляційної інстанції вважає, що доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку про порушення судом першої інстанції норм матеріального або процесуального права, що відповідно до частини 1 статті 200 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а постанови суду - без змін.

Керуючись статтями 160, 195, 197, 198, 200, 205, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Хмельницької міжрайонної державної податкової інспекції Хмельницької області залишити без задоволення, а постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 13 липня 2010 року по справі №2а - 2106/10/2270/9 за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Будторг - ВК» до Хмельницької міжрайонної державної податкової інспекції Хмельницької області про визнання недійсними та скасування податкових повідомлень - рішень - без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення особам, які беруть участь у справі копії ухвали, і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя В. В. Клюба

Судді: Н. Г. Левицька

Р. Б. Хобор