Ухвала суду № 39705516, 10.07.2014, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 810/4201/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Колеснікова І.С., Суддя-доповідач: Ганечко О.М.

У Х В А Л А

Іменем України

10 липня 2014 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Ганечко О.М.,

суддів: Коротких А.Ю., Літвіної Н.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Тетіївської міжрайонної державної податкової інспекції Київської області на постанову Київського окружного адміністративного суду від 09.09.2013 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «СП В.М.С.» до Тетіївської міжрайонної державної податкової інспекції Київської області про визнання протиправними, скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся з позовом до Тетіївської міжрайонної державної податкової інспекції Київської області про визнання протиправними, скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 09.09.2013 року позов задоволено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову, якою відмовити в задоволені позову в повному обсязі, посилаючись на незаконність, необ'єктивність, необґрунтованість рішення, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

У засідання учасники процесу не з'явилися, будучи належним чином повідомленими, що не перешкоджає слуханню спірного питання відповідно до вимог ч. 4 ст. 196 КАС України.

Відповідно до ч. 6 ст. 12, ч. 1 ст. 41 КАС України, у випадку неявки в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі під час судового розгляду повне фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не відбувається.

Дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200 КАС України - за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін.

Як вбачається з матеріалів справи, у період з 22.02.2011 по 28.02.2011 посадовими особами відповідача проведено документальну невиїзну перевірку позивача щодо підтвердження взаємовідносин з платником податків TOB «Мегаполісбудлюкс» за період з 01.04.2009 по 01.08.2009.

За результатами перевірки відповідачем складено акт від 09.03.2011 № 76/23/21567930 (надалі - Акт перевірки).

У ході перевірки перевіряючими встановлено порушення позивачем положень податкового законодавства, а саме:

пункту 5.1 підпункт 5.2-1 пункту 5.2, підпункт 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 року № 334/94-ВР, що виявилось у завищенні валових витрат на суму 1810266,00 грн. та призвело до заниження податку на прибуток за перевіряємий період у розмірі 452566,00 грн.;

підпунктів 7.4.1. 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 року № 168/97-ВР, що виявилось у завищенні податкового кредиту по податку на додану вартість за перевіряємий період у розмірі 362053,00 грн.

На підставі висновків Акту перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 21.03.2011 № 0000052310, за яким позивачеві нараховано грошове зобов'язання за платежем «податок на додану вартість» у розмірі 452566,25 грн. (за основним платежем -362053,00 грн. та за штрафними санкціями - 90513,25 грн.) та від 21.03.2011 № 0000042310, за яким позивачеві нараховано грошове зобов'язання за платежем «податок на прибуток» у розмірі 565707,50 грн. (за основним платежем - 452566,00 грн. та за штрафними санкціями -113141,50 грн.).

Встановлено, що 18.04.2009 року між позивачем та TOB «Мегаполісбудлюкс» укладено договір поставки.

На підтвердження факту поставки товарів за договором TOB «Мегаполісбудлюкс» виписало позивачеві видаткові накладні, за якими позивачеві поставлено інструменти та запасні частини для верстатів.

Крім того, TOB «Мегаполісбудлюкс» виписало на адресу позивача податкові накладні, наявність яких не заперечується відповідачем.

Копії вищевказаних видаткових та податкових накладних наявні у матеріалах справи (а.с.81-164 Том IV).

На підтвердження факту транспортування та отримання товару, позивачем надано належним чином завірені копії подорожних листів службового легкового автомобіля (а.с.50-80 Том IV).

Встановлено, що загальна вартість товарів, поставлених позивачеві TOB «Мегаполісбудлюкс», становить 2172319,67 грн.

Розрахунки між суб'єктами господарювання проводились у безготівковій формі, що підтверджується копіями банківських виписок.

Також встановлено, що вартість отриманих товарів було включено позивачем до валових витрат у сумі 1810266,80 грн., а суми податку на додану вартість по зазначеним вище податковим накладним включено позивачем до складу податкового кредиту у сумі 362052,87 грн., що відображено у відповідній податковій звітності.

Згідно положення частини 1 статті 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Для здійснення своєї господарської діяльності юридичні особи укладають договори, що за змістом є домовленістю, внаслідок якої виникають взаємні права і обов'язки. Укладення договорів купівлі-продажу, поставки товарів, надання послуг в даному випадку вже само по собі є ознакою господарської діяльності.

Відповідно до частини 5 статті 203 Цивільного Кодексу України, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) цієї вимоги є підставою недійсності правочину.

Статтею 228 Цивільного кодексу України, передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Таким чином, нікчемними є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або законне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами; правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

З аналізу наведених правових норм вбачається, що, відповідно до презумпції правомірності правочину, всі укладені між сторонами правочини є чинними, Якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлена судом.

Відповідачем не надано доказів визнання правочину, укладеного між позивачем та його контрагентом - TOB «Мегаполісбудлюкс», недійсним у судовому порядку, як і не обґрунтовано правової позиції, в чому саме полягає порушення публічного порядку сторонами у ході укладення та виконання спірного правочину.

Тобто, спірний договір не може визнаватися нікчемним, оскільки він відповідає волевиявленню та внутрішній волі його учасників і спрямований на реальне настання правових наслідків, а зміст правочину не суперечить чинним нормам законодавчих актів та не порушує моральні засади суспільства.

Відповідно до частини першої статті 3 Господарського кодексу України, під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Підпункт 14.1.36 пункту 14.1 статті 4 Податкового кодексу України, визначає господарську діяльність як діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема, за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

За даними матеріалів справи, одним із основних видів діяльності позивача за КВЕД є, зокрема, роздрібна торгівля автомобільними деталями та приладдям.

В свою чергу факт безпосереднього зв'язку витрат із господарською діяльністю платника податків може бути встановлено з урахуванням якісних характеристик придбаного товару, які б однозначно свідчили про призначення його для використання в господарській діяльності платника податків та відповідали б змісту цієї діяльності.

Встановлено, що TOB «СП В.М.С.» з 2003 року займається виконанням робіт та наданням послуг з механічної обробки деталей двигунів внутрішнього згорання. У своїй господарській діяльності товариство використовує розхідні матеріали (сідла, гільзи, втулки клапанів), навісне обладнання, інструмент та запасні частини для верстатів (патрони, різцетримачі, різці, пілоти, та інше), ручний інструмент (фрези, свердла плашки, оправки та ін.).

Так, отримані від TOB «Мегаполісбудлюкс» товари було використано позивачем у процесі механічної зборки та відновлювального ремонту двигунів внутрішнього згорання, на підтвердження чого позивачем надані акти списання товарно-матеріальних цінностей.

З акту перевірки позивача, вбачається, що відповідач, посилаючись на норми статті 48 Закону України «Про автомобільний транспорт» та пункту 11.1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Мінтрансу України від 14.10.1997 № 363, дійшов висновку, що лише наявність товарно-транспортних накладних та подорожних листів форми 2 (для вантажних автомобілів) є належним доказом транспортування придбаного позивачем товару, а відсутність таких документів свідчить про безтоварність спірної господарської операції.

Однак, як встановлено судом першої інстанції, транспортування товару здійснювалося власним транспортом позивача, а саме службовим легковим автомобілем, на підтвердження чого позивачем надано копію технічного паспорту автомобіля та подорожні листи, оскільки партії товару були малогабаритними.

З огляду на вказане, відповідно до статті 48 Закону України «Про автомобільний транспорт» та пункту 11.1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Мінтрансу України від 14.10.1997 № 363, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 20.02.1998 року за № 128/2568, товарно-транспортна накладна визначена як обов'язковий документ, що повинен оформлюватися при перевезенні вантажів автомобільним транспортом та зберігатися як у вантажовідправника, так і у вантажоодержувача.

Згідно пункту 1 зазначених Правил, товарно-транспортна накладна - це єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи, а дорожній лист - документ установленого законодавством зразка для визначення та обліку роботи автомобільного транспортного засобу.

Крім того, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 25.02.2009 N 207 "Про затвердження Переліку документів, необхідних для здійснення перевезення вантажу автомобільним транспортом у внутрішньому сполученні", наявність товарно-транспортної накладної вимагається від водія юридичної особи або фізичної особи - підприємця, що здійснює вантажні перевезення на договірних умовах.

Водночас, Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні та Закон України «Про автомобільний транспорт» регулюють питання організації роботи автотранспорту як галузі господарства і містять вказівки саме для перевізників, тобто ці акти не регулюють питання податкового обліку.

Крім того, податкове законодавство не передбачає обов'язкову наявність ТТН як форми бухгалтерської звітності під час формування податкового кредиту та валових витрат при придбанні ТМЦ, вона є супровідним документом на підтвердження перевезення товару та не містить в собі контрольної звітності під час визначення підприємством показників за здійсненими господарськими операціями.

Враховуючи викладене вище, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що виписування ТТН при перевезеннях вантажів службовим легковим автомобілем не передбачено чинним законодавтсвом.

Натомість, наказом Держкомстату України від 17.02.98 p. N 74, який зареєстровано в Мін»юсті України 05.03.98 за N 149/2589, затверджено типову форму N 3 "Подорожній лист гужбового легкового автомобіля" та Інструкцію про порядок застосування подорожнього листа Йгжбового легкового автомобіля та обліку транспортної роботи (далі - Інструкція).

Ця Інструкція встановлює єдиний порядок застосування подорожнього листа службового легкового автомобіля типової форми N 3 (далі - Подорожній лист форми N 3) при виконанні службових поїздок, а також для обліку транспортної роботи службових легкових автомобілів. Виконання положень Інструкції обов'язкове для всіх підприємств, установ і організацій незалежно від відомчого підпорядкування та форми власності: які надають службові легкові автомобілі для транспортного обслуговування юридичних осіб на комерційній основі або використовують їх у службових поїздках за власними потребами; для яких за їх замовленням здійснюється транспортне обслуговування службовими легковими автомобілями (пп. 1.1 п. 1 Інструкції).

Подорожній лист форми N 3 є для перевізника підставою для обліку транспортної роботи та списання витраченого пального на загальний пробіг службових легкових автомобілів, а також для взаєморозрахунків між перевізником і замовником за надання транспортних послуг (пп. 1.3 п. 1 Інструкції).

Судом першої інстанції встановлено, що надані позивачем подорожні листи службового легкового автомобіля відповідають встановленій законодавством формі та містять записи в графі «особливі відмітки» щодо маршруту транспортного засобу за відповідний день, зокрема, відображено прибуття автомобілю до TOB «Мегаполісбудлюкс» з наступним переміщенням до цехів позивача.

Окрім того, встановлено, що позивачем не було понесено жодних витрат на транспортування товару, придбаного у контрагента, а відтак твердження відповідача про обов'язкову наявність у позивача товаросупровідних документів є помилковим та не може свідчити про безтоварність господарських операцій в цілому.

Таким чином, враховуючи, що спірні правочини, предметом яких є купівля запчастин та обладнання, яка у свою чергу використовувалася позивачем для ремонту двигунів та беручи до уваги вид діяльності позивача, у суду є підстави вважати, що господарські операції позивача з TOB «Мегаполісбудлюкс» підтверджуються необхідними документами, а зазначені вище товари було використано позивачем у власній господарській діяльності.

Між тим, висновки податкового органу про нікчемність укладеного правочину ґрунтуються виключно на службовій інформації, якою встановлено незнаходження товариства за юридичною адресою, що, на думку перевіряючих, свідчить про відсутність трудових, матеріальних ресурсів та неможливість здійснення суб'єктом господарювання задекларованого основного виду діяльності.

Крім того, на час укладення і виконання правочину контрагент позивача був платником податку на додану вартість, а в Акті перевірки та в запереченнях відповідача немає жодних посилань на те, що установчі документи, свідоцтво про державну реєстрацію та свідоцтво платника податку на додану вартість TOB «Мегаполісбудлюкс» були скасовані чи визнані недійсними за рішенням суду на момент укладення чи виконання правочину.

Щодо посилання відповідача на висновок експерта від 04.02.2010' № 54, проведеного Науково-дослідним експертнр-криміналістичним центром ГУМВС України в м. Києві, яким встановлено, що підписи на податкових накладних виконано не директором TOB «Мегаполісбудлюкс» громадянином ОСОБА_2, а іншою особою, суд зауважує таке.

Як то вбачається зі змісту вказаного висновку, дослідженню підлягали лише податкові накладні, виписані TOB «Мегаполісбудлюкс» при взаємовідносинах з TOB «Тріада систем», ЗАТ АК «Сатер», TOB «СП В.М.С.», TOB «AI Секьюріті Груп» та TOB «Кліносол Трейдінг Компані».

Даний висновок не може бути взято судом до уваги на підтвердження фіктивності угод, оскільки стосується підписів від імені директора TOB «Мегаполісбудлюкс» лише на дев'яти додаткових накладних, виписаних контрагентом позивачеві; щодо решти податкових окладних або інших первинних документів, складених між позивачем та Т0В «Мегаполісбудлюкс» почеркознавча експертиза не проводилась.

Відтак посилання ДПІ на підписання податкових накладних невстановленими особами зідхиляються судом як безпідставні. Адже такі факти самі по собі, не у зв'язку з іншими обставинами справи, не можуть слугувати об'єктивними ознаками недобросовісності платника ті підтверджувати отримання ним необгрунтованої податкової вигоди. Зазначені обставини є мідненням порушень, допущених постачальниками платника як третіх осіб.

Щодо наявності у матеріалах справи вироку Шевченківського районного суду м. Києва від 26.01.2011, відносно директора TOB «Мегаполісбудлюкс» громадянина ОСОБА_2, якого визнано винним у скоєнні злочинів, передбаченого частиною 2 статті 367 Кримінального кодексу України, які виразилися у службовій недбалості, колегія суддів зазначає наступне.

Як встановлено, вирок суду щодо посадових осіб TOB «Мегаполісбудлюкс» винесено Шевченківським районним судом м. Києва лише 26.01.2011 року, тобто після завершення здійснення спірних господарських операцій.

Окрім того, з мотивувальної частини вказаного вироку вбачається, що судом було досліджено лише взаємовідносини між TOB «Мегаполісбудлюкс» із TOB «Філадельфія 77» та встановлено, що громадянин ОСОБА_2 вчинив службову недбалість шляхом неналежного виконання своїх службових обов'язків через несумлінне ставлення до них, що завдало істотної шкоди державним інтересам.

При цьому, у вироку вказано, що директор TOB «Мегаполісбудлюкс», маючи реальну можливість забезпечити контроль за фінансово-господарською діяльністю підприємства, укладаючи відповідні угоди, не забезпечив належної організації ведення бухгалтерського та податкового обліку на підприємстві.

Тобто, господарські взаємовідносини, здійснені позивачем із TOB «Мегаполісбудлюкс», не були предметом розгляду кримінальної справи, а відтак вказаний вирок не береться до уваги, як доказ нікчемності спірного правочину.

Згідно пункту 1.7 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий - кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платник податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Згідно підпункту 7.4.5. пункту 7.4. статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

В силу положень підпункту 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом. Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг), а отже поставка товару є необхідною передумовою правомірності формування податкового кредиту.

Відтак, нормами Закону України «Про податок на додану вартість», визначено, що нарахування податкового кредиту здійснюється на підставі податкової накладної, що видається платником податку на реально отриманий товар, яка сама по собі є єдиною і достатньою підставою для нарахування податкового кредиту за умови її відповідності вимогам законодавства.

Стосовно, посилання відповідача на те, що позивач частково розрахувався із TOB «Мегаполібудлюкс» за придбаний товар простими векселями, колегія суддів зазначає настпне.

Виникнення у платника податків права на податковий кредит, у зв'язку з придбанням товарів чи послуг за операціями з використанням векселів, регулюється відповідними нормами, зокрема пунктами 7.4-7.6 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість». Наведене стосується також і дати виникнення права платника податку на податковий кредит у разі вексельних розрахунків під час придбання товарів (послуг).

Оскільки видані чи отримані платником податку векселі не змінюють сум його податкового кредиту, такий податковий кредит визначається в загальному порядку за нормою підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», тобто за датою здійснення першої з подій: або датою списання коштів у рахунок оплати придбаного товару (послуг), або дати отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання товару чи послуг.

Таким чином, платник податку, який видав або передав за індосаментом вексель для компенсації вартості придбаних товарів чи послуг, отримує право на включення до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість, нарахованої на вартість отриманих товарів чи послуг. При цьому слід ураховувати те, що для визначення підстав виникнення права платника податку на податковий кредит вирішальне значення має саме рух товарів та послуг, а не рух векселів, які обслуговують відповідні операції. Факт придбання товарів чи послуг із дотриманням вимог пункту 7.4 статті 7 Закон України «Про податок на додану вартість», є достатньою підставою для виникнення права платника податків на податковий кредит із податку на додану вартість навіть у тому разі, якщо розрахунки за товар взагалі ще не здійснені.

При цьому, податковим законодавством України встановлено єдиний випадок, до обґрунтовує підставність включення до складу податкового кредиту суми сплаченого нарахованого) податку, а саме наявність податкових накладних або митних декларацій.

Дата отримання податкової накладної за придбані товариством товари є датою виникнення права у позивача на податковий кредит.

У зв'язку з вищенаведеним, посилання відповідача на те, що по вказаним векселям не буде здійснена оплата не є підставою вважати, що у позивача не виникло право на податковий кредит із податку на додану вартість.

Окрім того, згідно пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

За змістом підпункту 5.2.1 пункту 5.2 цієї ж статті Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Згідно підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

При цьому, податковий облік формують не самі по собі цивільні правочини, а саме господарські операції, тобто фактичний рух активів та/або зміни власного капіталу чи зобов'язань платника податку.

Із системного аналізу положень податкового законодавства вбачається висновок, що право на формування податкового кредиту з податку на додану вартість та валових витрат, виникає у платника податків за наявності сукупності таких елементів: наявності у сторін спеціальної податкової правосуб'єктності (особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник ПДВ); фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій постачальником на користь покупця; наявності причинно-наслідкового зв'язку між операцією з придбання товарів чи послуг та потребою використання в господарській діяльності; документального підтвердження факту здійснення господарської операції сукупністю належним чином складених (оформлених) первинних та інших документів (у т.ч. платіжних), які зазвичай супроводжують операції певного виду та підтверджують їх фактичне виконання; наявності у покупця належним чином складеної податкової накладної (має усі обов'язкові реквізити).

Враховуючи викладене вище, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що податкові повідомлення - рішення від 21.03.2011 № 0000052310, та № 0000042310, винесенні Тетіївською міжрайонною державною податковою інспекцією Київської області з порушенням вимог чинного законодавства, оскільки факт поставки товару позивачеві документально підтверджується. Твердження податкового органу про відсутність факту поставки товару не було доведено.

А тому, висновки податкового органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства, що призвело до заниження податку на додану вартість з підстав визнання спірних правочинів нікчемними, є безпідставними.

За таких обставин, апеляційна скарга є необґрунтованою, її доводи не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду, не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому у її задоволенні необхідно відмовити, а рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 195, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Тетіївської міжрайонної державної податкової інспекції Київської області - залишити без задоволення.

Постанову Київського окружного адміністративного суду від 09.09.2013 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядок і строки, визначені ст. 212 КАС України.

Головуючий суддя: О.М. Ганечко

Судді: А.Ю. Коротких

Н.М. Літвіна

.

Головуючий суддя Ганечко О.М.

Судді: Коротких А. Ю.

Лічевецький І.О.