Постанова № 39701557, 02.07.2014, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 липня 2014 р.м.ОдесаСправа № 814/4897/13-а

Категорія: 8.3.3 Головуючий в 1 інстанції: Брагар В. С. Судова колегія Одеського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого - судді Федусик А.Г.,

суддів - Шевчук О.А. та Зуєвої Л.Є.,

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Заводському районі м.Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 29 січня 2014 року по справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Сетлер" до Державної податкової інспекції у Заводському районі м.Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області про скасування податкових повідомлень - рішень,-

В С Т А Н О В И Л А :

У листопаді 2013 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Сетлер" (далі ТОВ) звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Заводському районі м.Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області про скасування податкових повідомлень - рішень від 03 вересня 2012 року за №0001552202 та за №0001542202.

В обґрунтування позовних вимог зазначалося, що відповідач безпідставно та в супереч чинного законодавства прийняв рішення про збільшення податкових зобов'язань з податку на додану вартість (далі ПДВ) та податку на прибуток, а тому останні підлягають скасуванню.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 29 січня 2014 року позовні вимоги задоволено. Суд визнав протиправними та скасував податкові повідомлення-рішення ДПІ від 03 вересня 2013 року за №0001552202 та №0001542202.

Не погоджуючись з постановою суду, ДПІ подала апеляційну скаргу, в якій зазначається, що вказана постанова ухвалена з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволені позовних вимог.

Заслухавши суддю - доповідача, розглянувши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що в період з 08 по 12 серпня 2013 року відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово - господарських взаємовідносин з ТОВ "ВЗЛЕТ ЕРА" за період з 01 жовтня 2012 року по 21 грудня 2012 року.

За результатами перевірки складено акт від 19 серпня 2013 року за № 442/14-04-22-02/33368291, яким встановлено порушення позивачем п.п.134.1 ст.134, п.138.1., п.138.2., п.138.8 ст.138 Податкового Кодексу України (далі ПК України), в результаті чого занижено податок на прибуток всього в сумі 152893,00 грн., за 2012 рік в сумі 152893,00 грн. у т.ч. за IV квартал 2012 року у сумі 152893,00 грн., а також п.198.3 ст.198, п.200.1, п.200.2 ст.200 ПК України, що призвело до заниження ПДВ всього в сумі 145612,00 грн., у т.ч. за листопад 2012 року у сумі 145612,00 грн..

На підставі вказаного акту перевірки та в зв'язку з встановленим порушеннями відповідачем були прийняті податкові повідомлення - рішення від 03 вересня 2013 року №0001552202 про збільшення суми грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток на суму 229339,50 грн., та за №0001542202 про збільшення суми грошового зобов'язання за платежем ПДВ на суму 218418,00 грн..

Винесення зазначених податкових повідомлень-рішень та збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток та ПДВ і стало підставою для звернення ТОВ з позовом до суду.

Вирішуючи справу та задовольняючи вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що у позивача, як на момент проведення перевірки, так і під час судового розгляду даної справи були в наявності всі податкові накладні та інші первинні документи (їх копії наявні в матеріалах справи), які підтверджують факт здійснення фінансово - господарських операцій позивача із його контрагентом.

Колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає їх помилковими з огляду на наступне.

Згідно п.138.2 ст.138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Положеннями пп.139.1.9 ст.139 ПК України встановлено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Крім того, відповідно до п.198.1. ст.198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг, отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України.

Згідно п.198.3. ст.198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з, на ряду з іншим, придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 198.6. ст.198 ПК України визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Відповідно до п.201.10. ст.201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

На підтвердження правомірності формування податкового кредиту та витрат ТОВ, на ряду з іншими документами, було надано суду договір поставки товарів від 25 жовтня 2012 року за №25/10, за яким постачальник (ТОВ "ВЗЛЕТ ЕРА") зобов'язується поставити, а отримувач зобов'язується прийняти та оплатити товар визначений у специфікаціях, узгоджених сторонами.

Також, п.1.1.3 договору визначено, що ціна товару встановлюється у відповідності до специфікацій, узгоджених сторонами на підставі заявки покупця, а відповідно до п.2.1 договору поставка товару відбувається партіями в асортименті, кількості та в строки у відповідності до специфікацій (які відповідно до п.2.1 договору є невід'ємною частиною договору) та на підставі заявки покупця.

Разом з тим, ані під час перевірки, ані в судових засіданнях судів першої та апеляційної інстанцій ТОВ не було надано відповідних специфікацій та заявок на постачання товару, на підставі яких суди могли б встановити вид, кількість, властивості, ціну, інші характеристики товару, а також порядок здійснення поставки, та і взагалі про поставку якого товару домовились сторони вказаного договору.

Крім того, п.3.1 договору визначено, що ціни на товар, які поставляються за цим договором, встановлюються в українських гривнях та можуть бути переглянуті за згодою сторін до моменту підписання специфікацій. Проте, договором не визначено порядку проведення розрахунків між контрагентами, більше того, позивачем не було надано жодних відомостей (платіжні доручення, тощо), які підтверджували б фактичний розрахунок ТОВ за поставлений товар. Крім того, зазначення вартості нібито поставлених товарів цілими числами (1000000,00 грн. п.1.1.4 договору) без розрядів одиниць, десятків, сотень, також не було будь-яким чином обґрунтовано позивачем, зокрема, з урахуванням специфічності товару, його великої кількості та інших обставин.

Колегія суддів вважає, що для підтвердження фактичного здійснення господарської операції підприємством повинно бути надано, на ряду з іншим, документи, що підтверджують наявність ділової мети у діях платників податку та реальність зміни майнового стану суб'єктів господарювання. Такими, документами можуть бути платіжні доручення, виписки з банківських рахунків контрагентів, які підтверджують оплату виконаних робіт та інші матеріали, однак, відповідних наведених доказів надано не було.

Також, матеріали справи містять податкові накладні, видані ТОВ "ВЗЛЕТ ЕРА" позивачу, зокрема від 30 листопада 2012 року за №381 (т.1 а.с.87), та позивачем, як продавцем, його контрагенту - ПАТ "Будівельна Компанія "Житлопромбуд-8", зокрема, від 30 листопада 2012 року за №67 (т.1 а.с.167), з яких вбачається, що загальна сума з ПДВ поставлених товарів позивачу від ТОВ "ВЗЛЕТ ЕРА" за наведеною податковою накладною становила - 44720, 00 грн., в той час як загальна сума з ПДВ поставлених товарів позивачем до ПАТ "Будівельна Компанія "Житлопромбуд-8" за вказаною податковою накладною становила - 45077, 75 грн., тобто, з наведеного випливає, що чистий прибуток позивача за даною операцію склав - 357,75 грн., що не узгоджується з економічною та комерційною вигодою господарських відносин, тим більше, з урахуванням об'ємів поставок (713,240 т. за поставкою від 30 листопада 2012 року), витрат на перевезення та інше. Наведені неузгодженості, також, підтверджуються за наслідком дослідження всіх наявних в матеріалах справи податкових накладних отриманих позивачем від ТОВ "ВЗЛЕТ ЕРА" та наданих ним ПАТ "Будівельна Компанія "Житлопромбуд-8".

Окрім іншого, на підтвердження фактичної поставки товару позивачу, останнім надано суду низку товарно-транспортних накладних (ТТН), з аналізу яких вбачається, що перевізником за добу здійснювалось здебільшого три рейси з товаром з пункту навантаження - м.Алушта АР Крим до пункту розвантаження - с.Останіне (с.Останино рос.) АР Крим. Разом з тим, з аналізу загальнодоступних джерел вбачається, що с.Останіне розташоване у Ленінському районі АР Крим (Східна частина АР Крим, Керченський півострів) в той час, як м.Алушта розташоване на півдні АР Крим. Тому з врахуванням наведеного, а також з огляду на специфіку місцевості, зазначену у ТТН кількість добових рейсів одного автомобіля, тоннажність вантажу, відстань між пунктами навантаження та розвантаження, а також відсутність в матеріалах справи будь яких доказів витрат на транспортні послуги, колегія суддів приходить до висновку, що вказані ТТН не можуть вважатися безперечним доказом фактичного транспортування товару за договорами поставки з ТОВ "ВЗЛЕТ ЕРА" та з ПАТ "Будівельна Компанія "Житлопромбуд-8".

Крім цього, в ході розгляду справи позивачем не було надано суду жодного документу щодо фактичного отримання позивачем (місцем реєстрації якого є м.Миколаїв) від контрагента ТОВ "ВЗЛЕТ ЕРА" (місцем реєстрації якого є м.Полтава) вказаного товару (щебеню) у м.Алушта та зберігання його у цьому місті, фактичної передачі цього товару ПАТ "Будівельна Компанія "Житлопромбуд-8" (місцем реєстрації якого є м.Миколаїв), щодо наявності у будь-якої зі сторін складських потужностей для такого зберігання, а також щодо оформлення повноважень співробітників на отримання товару.

Отже, враховуючи всю сукупність доказів у справі, колегія суддів приходить до висновку, що надані позивачем первинні документи не можуть вважатися належним підтвердженням фактичного здійснення господарських правовідносин позивача з ТОВ "ВЗЛЕТ ЕРА", не узгоджуються один з одним та, відповідно, не підтверджують правомірність формування витрат та податкового кредиту, а будь-яких інших належних доказів на підтвердження здійснення цих операцій в ході розгляду справи позивачем надано не було.

При цьому колегія суддів вважає, що наявність укладеного між учасниками господарської операції цивільно-правового договору або відсутність доказів визнання такого договору недійсним або нікчемним, сама по собі не свідчить про реальність вчинення відповідної господарської операції, якщо фактичне виконання цієї господарської операції не підтверджена відповідними, належним чином оформленими первинними документами.

Враховуючи наведені положення діючого законодавства, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при ухвалені постанови припустився порушень норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, у зв'язку з чим судове рішення підлягає скасуванню з постановленням по справі нової постанови про відмову в задоволенні позовних вимог ТОВ.

Керуючись ст.ст. 195, 197, 198, 202, 205, 207, 254 КАС України, суд,-

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Заводському районі м.Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області - задовольнити.

Постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 29 січня 2014 року - скасувати та прийняти нову постанову, якою в задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Сетлер" до Державної податкової інспекції у Заводському районі м.Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області про скасування податкових повідомлень - рішень - відмовити.

Постанова апеляційного суду набирає чинності через п'ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.

Головуючий: А.Г. Федусик Суддя: Суддя: О.А. Шевчук Л.Є. Зуєва