Ухвала суду № 39701491, 02.07.2014, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 липня 2014 р.м.ОдесаСправа № 815/5638/13-а

Категорія: 8.3.3 Головуючий в 1 інстанції: Єфіменко К. С. Судова колегія Одеського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого - судді Федусик А.Г.,

суддів - Шевчук О.А. та Зуєвої Л.Є.,

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м.Іллічівську Головного управління Міндоходів в Одеській області на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 05 березня 2014 року по справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Копійка-Р" до Державної податкової інспекції у м.Іллічівську Головного управління Міндоходів в Одеській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И Л А :

В серпні 2013 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Копійка-Р" (далі ТОВ) звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м.Іллічівську Головного управління Міндоходів в Одеській області (далі ДПІ) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень №0001152202 від 14 червня 2013 року, №0001492202 та за №0001502202 від 24 липня 2013 року.

В обґрунтування позовних вимог ТОВ зазначалось, що ним за період лютий 2012 року правомірно було сформовано податковий кредит з ПДВ, що підтверджується відповідними первинними документами податкового та бухгалтерського обліку, в зв'язку із чим висновок посадових осіб органу ДПС України не є ґрунтовним, а оскаржені податкові повідомлення-рішення підлягають визнанню протиправними та скасуванню.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 05 березня 2014 року позовні вимоги задоволено. Суд визнав протиправними та скасував податкові повідомлення-рішення ДПІ №0001152202 від 14 червня 2013 року, №0001492202, №0001502202 від 24 липня 2013 року.

Не погоджуючись з постановою суду, ДПІ подала апеляційну скаргу, в якій зазначається, що вказана постанова ухвалена з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Заслухавши суддю - доповідача, розглянувши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що на підставі наказу керівника ДПІ від 17 травня 2013 року №214 та направлень на перевірку від 20 травня 2013 року посадовими особами відповідача в період з 20 травня 2013 року по 22 травня 2013 року була проведена позапланова виїзна документальна перевірка позивача з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства по господарським взаємовідношенням з платниками податків: ФОП ОСОБА_2 за період лютий, квітень-серпень 2012 року.

За результатами зазначеної перевірки був складений акт №1333/22-03-09/37672913 від 29 травня 2013 року, яким було встановлено заниження податкового зобов'язання з ПДВ на загальну суму 12820,00 грн. та завищення суми бюджетного відшкодування за серпень 2012 року на суму 114816,00 грн. у зв'язку із порушенням позивачем положень п.п.198.1,198.2,198.3,198.6, ст.198 Податкового кодексу України (далі ПК України).

За результатами проведеної перевірки відповідачем були прийняті наступні податкові повідомлення-рішення:

- від 14 червня 2013 року №0001152202 про нарахування штрафних санкцій на суму 510,00 грн.,

- від 24 липня 2013 року №0001492202 про донарахування ПДВ в розмірі 9621,00 грн. та штрафних санкцій в розмірі 4810,00 грн.,

- від 24 липня 2013 року №0001502202 про зменшення суми бюджетного відшкодування за вересень 2012 року в розмірі 114816,00 грн..

Винесення зазначених податкових повідомлень-рішень, збільшення суми грошового зобов'язання з ПДВ, зменшення суми бюджетного відшкодування і стало підставою для звернення ТОВ з позовом до суду.

Вирішуючи справу та задовольняючи вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що фактична поставка товарів, їх отримання та проведення оплати їх вартості позивачем, у тому числі ПДВ, що підтверджується платіжними дорученнями, надавало йому право сформувати податковий кредит відповідних податкових періодів на підставі положень п.п.7.2.1 п.7.2 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" та п.п.198.3, 198.6 ст.198 ПК України. Крім того, суд вважав документи первинного бухгалтерського та податкового обліку такими, що складені у відповідності до приписів діючого законодавства, мають всі необхідні для цього реквізити, а тому відповідають критеріям належного доказу, визначеного ст.70 КАС України.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає їх правильними з огляду на наступне.

Відповідно до п.198.1. ст.198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг, отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України.

Згідно п.198.3. ст.198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з, на ряду з іншим, придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 198.6. ст.198 ПК України визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Відповідно до п.201.10. ст.201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

З матеріалів справи вбачається та судом першої інстанції встановлено, що між позивачем та ФОП ОСОБА_2 30 травня 2011 року був укладений договір поставки за №115, за яким постачальник зобов'язується передати у власність покупцеві продукцію, визначену чинним договором, а покупець зобов'язується в порядку на умовах цього договору приймати та оплачувати товар.

Для підтвердження фактичного виконання умов вказаного договору та реальності господарських відносин позивачем надано суду видаткові накладні, зокрема, від 14 лютого 2012 року за №000000434, від 10 квітня 2012 року за №000001014, від 08 травня 2012 року за №000001221.

Фактичне переміщення товару підтверджується договором про надання транспортних послуг від 01 серпня 2011 року за №ТУ-01-08/11/1, укладеним між ТОВ і ТОВ "Траффік", яке має відповідну ліцензію Міністерства транспорту та зв'язку України від 11 квітня 2011 року (вид господарської діяльності - надання послуг з перевезення пасажирів і небезпечних вантажів автомобільним транспортом). Про фактичне перевезення також свідчать товарно-транспортні накладні, зокрема, від 03 квітня 2012 року за №0000000920, 22 травня 2012 року за №0000001349, 19 червня 2012 року за №0000001668 та решта.

Крім того, реальність господарських операцій підтверджують накладні переміщення, зокрема, від 29 лютого 2012 року за №Пм1316463, від 03 липня 2012 року за №Пм10058992, від 24 липня 2012 року за №Пм10072039 та інші.

Згідно п.6.4 договору поставки оплата за товар, що поставляється за договором, здійснюється шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника. Так, на підтвердження сплати позивачем коштів за поставлений товар, останнім надано суду платіжні доручення, зокрема, від 01 березня 2012 року за №5052, від 05 квітня 2012 року за №8073, від 19 квітня 2012 року за №9211 та інші доручення, які свідчать про перерахунок коштів ТОВ на рахунок ФОП ОСОБА_2.

Окрім іншого, на вимогу позивача та для формування податкового кредиту ФОП ОСОБА_2 було виписано відповідні податкові накладні, зокрема, від 14 лютого 2012 року за №175, від 03 квітня 2012 року за №48, від 15 травня 2012 року за №171 та ін., із зазначенням всіх необхідних реквізитів.

Отже, враховуючи все вищевикладене, та оскільки договір позивача з контрагентом в судовому порядку недійсним не визнавався, підстав для визнання його нечинним із суті та форми не вбачається, сторони мали на меті створення реальних правових наслідків, що підтверджується первинними документами щодо поставки відповідних товарів, які відповідають вимогам обліку, а податкові накладні складені у відповідності до положень ПК України та в установленому законом порядку недійсними не визнавались, колегія суддів приходить до висновку про правомірність віднесення позивачем сум ПДВ до складу податкового кредиту та формування від'ємного значення з ПДВ.

Також, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що чинним податковим законодавством не поставлено в залежність право формування податкового кредиту від податкового обліку (стану) інших осіб, в тому числі і контрагентів, зокрема, внаслідок виявлення іншими податковими перевірками порушень чинного законодавства при укладанні правочинів між контрагентами позивача та іншими суб'єктами господарювання по постачанню тих чи інших товарів. Тобто, якщо суб'єкт господарювання не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, надання податкової звітності або інших вимог чинного законодавства, то це тягне відповідальність та негативні наслідки виключно щодо цієї особи. Вказані положення, також, узгоджуються зі змістом статті 61 Конституції України щодо індивідуального характеру юридичної відповідальності особи.

Стосовно податкового повідомлення рішення від 14 червня 2013 року за №0001152202 колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до положень ст.86.5 ПК України забороняється витребування документів від платника податків будь-якими посадовими (службовими) особами контролюючих органів у випадках, не передбачених цим Кодексом.

Платник податків зобов'язаний надати посадовим (службовим) особам контролюючих органів у повному обсязі всі документи, що належать або пов'язані з предметом перевірки. Такий обов'язок виникає у платника податків після початку перевірки.

Також, згідно до п.121.1 ст.121 ПК України незабезпечення платником податків зберігання первинних документів, облікових та інших регістрів, бухгалтерської та статистичної звітності, інших документів з питань обчислення і сплати податків та зборів протягом установлених статтею 44 цього Кодексу строків їх зберігання та/або ненадання платником податків контролюючим органам оригіналів документів чи їх копій при здійсненні податкового контролю у випадках, передбачених цим Кодексом, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 510 гривень.

З аналізу наведених норм вбачається, що в даному випадку законодавцем покладено обов'язок надання відповідних документів платником податків податковому органу, які належать або пов'язані з предметом перевірки та лише після початку такої перевірки.

А тому, враховуючи, що документальна позапланова невиїзна перевірка ТОВ проводилась в період з 20 травня 2013 року по 22 травня 2013 року, а запит до ТОВ щодо надання письмових пояснень та документів було надіслано позивачу лише 22 квітня 2013 року, тобто, поза часовими межами проведення перевірки, колегія суддів приходить до висновку, що застосування до ТОВ штрафних санкцій за порушення п.85.2 ст.85 ПК України є необґрунтованим, а спірне рішення від 14 червня 2013 року за №0001152202 підлягає скасуванню.

Отже, враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що постанова суду першої інстанції викладена достатньо повно, висновки обґрунтовані з посиланням на конкретні норми Законів України та відповідають чинному законодавству.

Доводи ДПІ викладені у апеляційній скарзі за змістом ідентичні наданим до адміністративного позову запереченням, зазначених висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні норм матеріального права.

За таких обставин, підстав для скасування рішення суду першої інстанції та задоволення апеляційної скарги не вбачається.

Керуючись ст. ст. 195, 197, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, суд -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м.Іллічівську Головного управління Міндоходів в Одеській області - залишити без задоволення, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 05 березня 2014 року - без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає чинності через п'ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.

Головуючий: А.Г. Федусик Суддя: Суддя: О.А. Шевчук Л.Є. Зуєва