Рішення № 39700749, 08.07.2014, Апеляційний суд Київської області

Справа № 367/124/14-ц Головуючий у І інстанції Линник В.Я. Провадження № 22-ц/780/3389/14 Доповідач у 2 інстанції КашперськаКатегорія 1 08.07.2014

РІШЕННЯ

Іменем України

08 липня 2014 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області в складі:

головуючого судді Кашперської Т.Ц.,

суддів Кулішенка Ю.М., Яворського М.А.,

за участю секретаря Бевзюк М.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Апеляційного суду Київської області цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» на рішення Ірпінського міського суду Київської області від 21 лютого 2014 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі у власність та усунення перешкод у здійсненні права власності,

заслухавши доповідь судді апеляційного суду, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів, -

в с т а н о в и л а :

В серпні 2014 року позивач ПАТ «Дельта Банк» звернувся до суду із позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі у власність та усунення перешкод у здійсненні права власності. Заявлені вимоги мотивував тим, що 10 червня 2008 року між АКІБ «Укрсиббанк», правонаступником якого є ПАТ «УкрСиббанк», та ОСОБА_1 укладено договір про надання споживчого кредиту, за умовами якого відповідач отримала кредит у сумі 35000 доларів США, який зобов'язувалася повернути у повному обсязі в строку до 11 червня 2018 року або достроково зі сплатою 15 % річних за користування кредитом. З метою забезпечення виконання грошових зобов'язань за вказаним договором відповідачі передали у іпотеку нерухоме майно, а саме квартиру за адресою АДРЕСА_1. 08 грудня 2011 року своє право вимоги, що виникло з кредитного договору з ПАТ «УкрСиббанк», останнім передано ПАТ «Дельта Банк» за договором купівлі-продажу прав вимоги. Через неналежне виконання умов договору про надання споживчого кредиту у позичальника станом на 26 червня 2013 року утворилася заборгованість у розмірі 56002,39 доларів США, що еквівалентно 447627,11 грн. Просив в рахунок виконання основного зобов'язання щодо оплати заборгованості у розмірі 56002,39 доларів США, що еквівалентно 447627,11 грн., звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме квартиру за вказаною адресою, шляхом передачі іпотекодержателю вказаного предмету іпотеки у власність та визнання на нього права власності за іпотекодержателем ПАТ «Дельта Банк»; зобов'язати Державну реєстраційну службу України здійснити державну реєстрацію права власності на квартиру; припинити право власності іпотекодавця ОСОБА_1, ОСОБА_2; припинити право користування житловим приміщенням усіх мешканців, які проживають та зареєстровані за вказаною адресою; виселити з квартири за вказаною адресою відповідачів та усіх інших мешканців, які проживають там і зареєстровані; покласти на відповідачів судові витрати.

Ухвалою Ірпінського міського суду Київської області від 09 січня 2013 року відмовлено у відкритті провадження в частині позовних вимог до Державної реєстраційної служби України в зв'язку з тим, що дана особа є суб'єктом владних повноважень і вимоги до неї підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства. Дана ухвала ніким не оскаржувалась.

Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 21 лютого 2014 року в задоволенні позову відмовлено.

Позивач ПАТ «Дельта Банк», не погоджуючись із рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 21 лютого 2014 року, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, порушення та неправильне застосування судом норм матеріального права, просив скасувати рішення Ірпінського міського суду Київської області від 21 лютого 2014 року та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення, виходячи із наступного.

Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Разом із тим рішення суду першої інстанції в повній мірі даним вимогам закону не відповідає.

Із матеріалів справи колегія суддів вбачає, що 10 червня 2008 року між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 укладено договір про надання споживчого кредиту № 11357894000, за умовами якого банк зобов'язується надати позичальнику кредитні кошти в сумі 35000 доларів США, що еквівалентно 169715 грн., а позичальник зобов'язується прийняти, належним чином використовувати і повернути банку кредитні кошти (кредит) та сплатити плату за кредит у порядку та на умовах, зазначених у даному договорі. Позичальник зобов'язаний повернути кредит у повному обсязі в терміни та розмірах, що встановлені графіком погашення кредиту, але в будь-якому випадку не пізніше 11 червня 2018 року, якщо тільки не застосовується інший термін повернення кредиту відповідно до умов цього договору та/або згідно умов відповідної угоди сторін. За користування кредитними коштами протягом перших 30 календарних днів, рахуючи з дати видачі кредиту, процентна ставка встановлюється у розмірі 15 % річних, після закінчення цього строку та кожного наступного місяця кредитування процентна ставка підлягає перегляду відповідно до умов договору.

Згідно з п. 2.1 кредитного договору, з метою забезпечення виконання зобов'язань позичальника банком приймається застава нерухомості (будівлі/споруди/приміщення), а саме двокімнатна квартира за адресою АДРЕСА_1, та є власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2; порука ОСОБА_3

П. 6.2 кредитного договору встановлює порядок дострокового повернення всієї суми кредиту та дострокової сплати за кредит.

Додатком до даного договору є графік погашення кредиту, в якому значиться, що будь-яка сума заборгованості за кредитом, що перевищує розмір максимально допустимої заборгованості за сумою неповерненого кредиту, який (розмір) встановлений на відповідну дату, зазначену в п. 2 графіку, вважається простроченою сумою основного боргу.

10 червня 2008 року між АКІБ «УкрСиббанк», ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір іпотеки, за умовами якого предметом іпотеки є квартира за адресою АДРЕСА_1 пл. 55,5 кв.м., що є власністю іпотекодавців на підставі свідоцтва про право власності, виданого виконавчим комітетом Бучанської міської ради 09 квітня 2008 року № 156 на підставі розпорядження від 09 квітня 2008 року № 59, зареєстрованого в КП «Ірпінському бюро технічної інвентаризації» 16 квітня 2008 року.

Відповідно до п. 1.2 договору іпотеки, ринкова вартість предмета іпотеки, згідно звіту суб'єкта оціночної діяльності та/або за домовленістю сторін, становить 442370 грн.

Згідно п. 4 договору іпотеки, іпотекодержатель має право звернення стягнення на предмет іпотеки у разі порушення іпотекодавцем будь-якого зобов'язання за цим договором або будь-якого зобов'язання, що забезпечено іпотекою за цим договором; у разі виникнення загрози знищення, пошкодження чи втрати предмета іпотеки; в інших випадках відповідно до діючого законодавства. Звернення стягнення здійснюється на підставі: рішення суду; виконавчого напису нотаріуса; позасудового врегулювання у відповідності до умов цього договору та Закону України «Про іпотеку»; з інших, передбачених законодавством України, підстав. Право визначення підстави та способи звернення стягнення належить іпотекодержателю. Звернення стягнення на предмет іпотеки за рішенням суду та/або виконавчим написом нотаріуса здійснюється відповідно до чинного законодавства України. Звернення стягнення на предмет іпотеки з застосуванням позасудового врегулювання здійснюється відповідно до розділу 5 цього договору та відповідно до Закону України «Про іпотеку».

Згідно п. 5 договору іпотеки, сторони досягли згоди про можливість звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання. Позасудове врегулювання здійснюється одним з наступних способів звернення стягнення на предмет іпотеки: передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання на підставі окремого договору про задоволення вимог іпотекодержателя у порядку, встановленому Законом України «Про іпотеку»; отримання іпотекодержателем права продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу від імені іпотекодавця на підставі окремого договору про задоволення вимог іпотекодержателя у порядку, встановленому Законом України «Про іпотеку». Позасудове врегулювання може бути застосовано сторонами в будь-який момент звернення стягнення на предмет іпотеки, але в будь-якому разі лише до моменту набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

08 грудня 2011 року між ПАТ «УкрСиббанк» та ПАТ «Дельта Банк» укладено договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитами, за умовами якого, продавець погоджується продати (відступити) права вимоги за кредитами та передати їх покупцеві, а покупець цим погоджується придбати права вимоги за кредитами та прийняти їх та сплатити ціну купівлі.

Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами.

Згідно ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 212 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до вимог ст. ст. 575, 589 ЦК України, іпотека є окремим видом застави. У разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави.

Відповідно до ст. ст. 36, 37 Закону України «Про іпотеку», сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.

Іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.

Відповідно до п. п. 38, 39 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», у випадку якщо іпотекодержатель не реалізував способів позасудового врегулювання звернення стягнення на предмет іпотеки, зокрема, шляхом укладення договору про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачав би передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки у рахунок виконання основного зобов'язання (стаття 37 Закону України «Про іпотеку»), він має право звернутися до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до статті 39 цього Закону, а не з позовом про визнання права власності на нерухоме майно. Наявність договору про позасудове врегулювання звернення стягнення на предмет іпотеки не позбавляє іпотекодержателя права звернення стягнення на предмет іпотеки в судовому порядку.

З урахуванням положень частини третьої статті 33, статті 36, частини першої статті 37 Закону України «Про іпотеку» іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання. У зв'язку з наведеним суди мають виходити з того, що з урахуванням цим норм права не виключається можливість звернення стягнення на предмет іпотеки в такий спосіб і набуття іпотекодержателем права власності на нього за рішенням суду, оскільки цими нормами передбачено задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, яке ототожнюється зі способом звернення стягнення, якщо його передбачено договором. Тому в разі встановлення такого способу звернення стягнення на предмет іпотеки в договорі іпотекодержатель на підставі частини другої статті 16 ЦК має право вимагати застосування його судом.

Суд першої інстанції вищенаведених вимог не врахував та дійшов помилкового висновку, що позивач не застосував способів досудового врегулювання, обрав невірний спосіб звернення стягнення і не мав права звертатися з позовом про визнання права власності на нерухоме майно.

При цьому, керуючись при ухваленні рішення п. 38 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», суд не врахував п. 39 цієї ж постанови, з огляду на яку, обираючи спосіб захисту права іпотекодержателя, останній не може заявити вимог про визнання за ним права власності на предмет іпотеки, однак не позбавлений можливості звернутися із позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання за ним права власності, за умови, якщо такий спосіб звернення стягнення передбачено в договорі іпотеки.

Такий спосіб дійсно передбачений п. 5.2.1 договору іпотеки.

Відтак рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню.

Вирішуючи заявлені позивачем вимоги, колегія суддів враховує наступне.

Оскільки за кредитним договором, укладеним між позивачем і відповідачем ОСОБА_1, забезпеченим іпотечним договором, укладеним із ОСОБА_1 та ОСОБА_2 утворилася заборгованість внаслідок порушення умов кредитного договору, виникає необхідність захисту права позивача шляхом звернення стягнення на предмет іпотечного договору в рахунок погашення заборгованості.

Станом на 26 червня 2013 року заборгованість по кредитному договору № 11357894000 складає 56002,39 доларів США, що еквівалентно 447627,11 грн. в тому числі тіло кредиту 32804,34 доларів США, що еквівалентно 262205,09 грн., відсотки 23198,05 доларів США, що еквівалентно 185422,02 грн.

Колегія суддів враховує, що факт отримання кредиту, наявності заборгованості за кредитним договором та її розмір ніким не оспорюється.

Разом із тим, із 03 червня 2014 року набрав чинності Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», відповідно до ст. 1 якого, протягом дії цього Закону не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об'єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об'єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку.

Даним вимогам щодо нерухомого житлового майна, яке є предметом іпотеки і надано як забезпечення кредиту в іноземній валюті, квартира за адресою АДРЕСА_1 відповідає, оскільки її площа не перевищує 140 кв. м. (55,5 кв. м.) і місце проживання відповідачів зареєстроване за даною адресою.

Відповідно до ст. 4 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.

Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги ПАТ «Дельта Банк» про звернення стягнення на предмет іпотеки задоволені бути не можуть, оскільки предметом позову є майно, яке підпадає під дію мораторію.

Колегія суддів звертає увагу, що позовних вимог про стягнення боргу за кредитним договором позивачем не заявлялося.

Інші позовні вимоги, а саме про припинення права власності і права користування житловим приміщенням мешканців спірної квартири і їх виселення, є похідними від основних вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки і також залишаються колегією суддів без задоволення.

За таких обставин рішення суду першої інстанції ухвалене за неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, висновки суду не відповідають обставинам справи та зроблені із порушенням та неправильним застосуванням судом норм матеріального та процесуального права, що відповідно до вимог ст. 309 ЦПК України є підставами для його скасування із ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову з інших підстав.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 313, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів, -

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» задовольнити частково.

Рішення Ірпінського міського суду Київської області від 21 лютого 2014 року скасувати та ухвалити нове рішення.

Публічному акціонерному товариству «Дельта Банк» відмовити в задоволенні позову до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі у власність та усунення перешкод у здійсненні права власності.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий : Кашперська Т.Ц.

Судді : Кулішенко Ю.М.

Яворський М.А.