Ухвала суду № 39698815, 07.07.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"07" липня 2014 р. м. Київ К/800/24437/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:головуючого суддіБорисенко І.В.суддів Кошіля В.В. Моторного О.А.,розглянувши в порядку письмового провадженнякасаційну скаргуДержавної податкової інспекції у Галицькому районі м. Львова Львівської області Державної податкової службина постановуЛьвівського окружного адміністративного суду від 23.02.2011та ухвалуЛьвівського апеляційного адміністративного суду від 04.04.2013у справі № 2а-8219/10/1370за позовомЗакритого акціонерного товариства «Артор»доДержавної податкової інспекції у Галицькому районі м. Львовапроскасування податкового повідомлення-рішення,-

ВСТАНОВИВ:

Закрите акціонерне товариство «Артор» звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Галицькому районі м. Львова про скасування податкового повідомлення-рішення від 07.04.2010 року № 0000692321/0.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 23.02.2011, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 04.04.2013 позов задоволено.

Не погоджуючись з рішенням судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити, оскільки вважає, що рішення судів попередніх інстанції були прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права.

З урахуванням неприбуття у судове засідання жодної з осіб, які беруть участь у справі, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження у відповідності до п.2 ч.1 ст.222 Кодексу адміністративного судочинства України.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1 ст.220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що:

- відповідачем проведено виїзну планову перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.04.2008 по 30.09.2009, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2008 по 31.09.2009, за результатами перевірки складено акт №1176/23-209/23268076 від 23.03.2010;

- актом перевірки встановлено порушення позивачем вимог пп.1.22.1 п.1.22 п.1.25 ст.1, пп.4.1.6 п.4.1 ст.4, п.п.12.3.1 п.12.3 ст.12 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого занижено податок на прибуток суму 2 698 115 грн.;

- на підставі вказаного акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №0000692321/0, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток на 5 097 420 грн. (з яких: 2 698 115 грн. - основний платіж та 2 399 305 грн. - штрафні (фінансові) санкції).

Задовольняючи позов, суд першої та апеляційної інстанцій визнали необґрунтованими висновки контролюючого органу щодо встановлених порушень позивачем приписів податкового законодавства, з огляду на що суди дійшли висновку про скасування спірного податкового повідомлення-рішення.

Суд касаційної інстанції не може погодитися з висновками судів попередніх інстанцій, оскільки вважає їх передчасними, як такими, що зроблені без всебічного та об'єктивного дослідження усіх обставин справи.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили, зокрема, з того, що держателем векселів, виданих ЗАТ «Артор», за №733253090241 від 08.11.04, №733253090025 від 20.10.2004, №733253090025 від 08.11.2004, №733253090013 від 21.10.2004, №733253090024 від 03.11.2004, №733253090242 від 31.07.2004, №733253090023 від 03.11.2004 станом на 14.05.2008 був ПП «Мегаторг».

Позивачем з ПП «Мегаторг» було укладено договір про припинення зобов'язань зарахуванням від 26.05.2008, за умовами якого сторони дійшли згоди про залік взаємних вимог по взаємовідносинах, в яких позивач є боржником за вказаними векселями, а ПП «Мегаторг» є боржником за накладною №РН-3310001 від 31.03.2008.

Відповідно до ст.14 Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок» вексель - це цінний папір, який посвідчує безумовне грошове зобов'язання векселедавця або його наказ третій особі сплатити після настання строку платежу визначену суму власнику векселя (векселедержателя).

Згідно ч.3 ст.4 Закону України «Про обіг векселів в Україні» у разі видачі (передачі) векселя відповідно до договору припиняються грошові зобов'язання щодо платежу за цим договором та виникають грошові зобов'язання щодо платежу за векселем.

За змістом ст.599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Разом з тим, згідно ст.601 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги.

Колегія суддів касаційної інстанції не вбачає наявність в матеріалах справи належних доказів (зокрема, але не виключно, актів приймання-передачі векселів, листів-повідомлень від контрагентів щодо передачі векселів по індосаменту тощо) на підтвердження того, що ПП «Мегаторг» є держателем векселів та має право вимоги за вищезазначеними векселями.

Між тим, колегія суддів касаційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що наявна в матеріалах справи видаткова накладна №РН-3310001 від 31.03.2008 не може бути єдиним та беззаперечним доказом наявності у ПП «Мегаторг» зустрічних вимог до позивача.

Тому судами під час нового розгляду підлягають дослідженню обставини щодо наявності у ПП «Мегаторг» заборгованості (грошових зобов'язань) перед позивачем за результатами виконання взятих на себе господарських зобов'язань за укладеними між ними договорами та фактично здійсненими господарськими операціями, з урахуванням чого суди можуть дійти вмотивованого висновку та перевірити обґрунтованість доводів відповідача щодо встановленого перевіркою факту заниження платником податку сум валового доходу.

Крім того, судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що на підставі укладеного між позивачем (як позичальником) та ТОВ «Передзвін» (як позикодавцем) договору позики на розрахунковий рахунок позивача 26.03.2009 перераховано грошові кошти на суму 35 505 000 грн. За умовами укладеного договору за користування позикою позичальник виплачує позикодавцю вісім процентів річних, які нараховуються та сплачуються в кінці терміну повернення позики. Станом на 30.09.2009 кредиторська заборгованість позивача перед ТОВ «Передзвін» становить 35 505 000 грн.

За змістом пп.4.1.6 п.4.1 ст.4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валовий дохід включає доходи з інших джерел, у тому числі, але не виключно, у вигляді сум безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному періоді, вартості товарів (робіт, послуг), безоплатно наданих платнику податку у звітному періоді.

Відповідно до пп.1.22.2 п.1.22 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» поворотна фінансова допомога - це сума коштів, передана платнику податку у користування на визначений строк відповідно до договорів, які не передбачають нарахування процентів або надання інших видів компенсацій як плати за користування такими коштами.

Згідно пп.1.22.1 п.1.22 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» безповоротна фінансова допомога - це, зокрема, основна сума кредиту або депозиту, наданих платнику податку без встановлення строків повернення такої основної суми, за винятком кредитів, наданих під безстрокові облігації, та депозитів до запитання у банківських установах, а також сума процентів, нарахованих на таку основну суму, але не сплачених (списаних).

Таким чином, поняття поворотної фінансової допомоги не включає в себе випадки отримання платником податку коштів відповідно до договорів, які передбачають нарахування процентів за користування такими коштами.

За таких обставин суд касаційної інстанції не вбачає, що судами першої та апеляційної інстанцій під час судового розгляду справи належно встановлено правову природу договору, укладеного між позивачем та ТОВ «Передзвін», та нарахованих за ним відсотків, з метою визначення бази оподаткування податком на прибуток та встановлення обставин правомірності чи протиправності невключення платником податку до валового доходу суми умовно нарахованих відсотків за вказаним договором.

З огляду на усе вищевикладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не вбачає, що оскаржувані судові рішення в цілому винесені з дотриманням принципів законності та обґрунтованості у відповідності до приписів ст.159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Вищевказані обставини та фактичні дані залишилися поза межами дослідження судами першої та апеляційної інстанцій, що, з урахуванням повноважень касаційного суду (які не дають касаційній інстанції права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні), виключає можливість перевірити Вищим адміністративним судом України правильність висновків судів попередніх інстанцій в цілому по суті спору.

Відповідно до ч.2 ст.227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

З огляду на викладене, а також враховуючи той факт, що судами попередніх інстанцій на підставі належних та допустимих доказів не було з'ясовано належним чином обставини справи, в той час як їх встановлення впливає на правильність вирішення спору, ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи судам слід взяти до уваги вищевикладене, встановити повно і правильно фактичні обставини відповідно до заявлених позовних вимог та предмету доказування у справі та, в залежності від встановленого й у відповідності до норм матеріального та процесуального права, вирішити даний спір.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 222, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Галицькому районі м. Львова Львівської області Державної податкової служби задовольнити частково.

2. Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 23.02.2011 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 04.04.2013 скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І.В. Борисенко СуддіВ.В. Кошіль О.А. Моторний