Ухвала суду № 39698691, 26.06.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"26" червня 2014 р. м. Київ К/9991/9436/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Степашка О.І.

Суддів Островича С.Е.

Федорова М.О.

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Вишгородському районі Київської області

на постанову Київського окружного адміністративного суду від 24.05.2011

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 12.01.2012

у справі № 2а-1130/10/1070

за позовом Державної податкової інспекції у Вишгородському районі Київської області

до 1.Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтербуд»

2.Товариства з обмеженою відповідальністю «Сьомий буд Трест»

про стягнення коштів за нікчемною угодою

ВСТАНОВИВ:

Державна податкова інспекція у Вишгородському районі Київської області (далі по тексту - позивач, ДПІ у Вишгородському районі Київської області) звернулась до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтербуд» (далі по тексту - відповідач 1, ТОВ «Інтербуд»), Товариства з обмеженою відповідальністю «Сьомий буд Трест» (далі по тексту - відповідач 2, ТОВ «Сьомий буд Трест») про стягнення коштів за нікчемною угодою.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 24.05.2011, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 12.01.2012, в задоволенні позову відмовлено.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій і прийняти нове рішення, яким позов задовольнити, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Представники сторін в судове засідання не з'явились, про дату, час і місце судового засідання були повідомлені належним чином.

В зв'язку з цим касаційний розгляд справи проведено в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 222 Кодексу адміністративного судочинства України.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що з 25.05.2009 по 16.06.2009 позивачем проводилася документальна невиїзна перевірка відповідача 1 з питань підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з відповідачем 2, за період з січня 2007 року по грудень 2008 року, за результатами якої складено акт від 16.06.2009 №510/23-1/32925787 та встановлено, що договір виконання будівельно-монтажних робіт №05/04 від 28.05.2007, укладений між відповідачами, не спричинив реального настання правових наслідків, має ознаки нікчемності та є нікчемним в силу закону.

28.05.2007 між відповідачами було укладено договір №05/04 про виконання будівельно-монтажних робіт багатоповерхових гаражів. Обсяг робіт визначався проектно-кошторисною документацією.

На підтвердження вказаних робіт відповідачем 2 надано акти приймання підрядних робіт. Також відповідачем 2 було виписано відповідачу 1 податкові накладні, копії яких містяться в матеріалах справи.

Суми податку на додану вартість по податковим накладним були включені до реєстрів отриманих податкових накладних відповідача 1 за вересень-грудень 2007 року, лютий, березень, червень 2008 року та відповідали даним податкових декларацій.

В третьому-четвертому кварталах 2007 року відповідачем 1 віднесено до складу валових витрат підприємства витрати на придбання товарів (робіт, послуг) 336935,00 грн. та 763966,00 грн. відповідно, а у першому та другому кварталах 2008 року 696654,00 грн. та 304226,00 грн.

Відповідачем 1 було здійснене відповідне перерахування грошових коштів (безготівковий розрахунок) на розрахунковий рахунок відповідача 2.

З аналізу первинних документів, наданих відповідачем 2, вбачається, що загальна вартість наданих відповідачу 1 послуг складає 2101781,00 грн., в тому числі податок на додану вартість 420356,20 грн.

Відмовляючи у задоволенні позову суди попередніх інстанцій виходили з наступного, з чим погоджується суд касаційної інстанції.

Згідно пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 6.1 ст. 6 та ст. 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку, зокрема, з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;.

Відповідно до пп. 7.4.5 п.7.4 ст.7 вищевказаного Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Згідно ст. 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Відповідно до п. 1.32 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи. Згідно ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Відповідно до ч. 1 ст. 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Положеннями ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам

держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині. З матеріалів справи вбачається, що протягом 2007-2008 років у відповідача 2 працювала лише одна особа директор ОСОБА_5 З огляду на те, що відповідно до податкових декларацій на прибуток відповідач 2 не мав виробничих потужностей для здійснення будівельних робіт, виконання однією особою робіт, передбачених договором, за відсутності засобів виробництва, управлінського та технічного персоналу, основних коштів, технічних активів, складських приміщень, транспортних засобів та інших умов, необхідних для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності, є неможливим, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що вищезазначена угода не спричинила реального настання правових наслідків, що обумовлені нею, а тому є нікчемною.

Колегія суддів також погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що вимоги податкового органу про стягнення коштів, отриманих за нікчемною угодою, задоволенню не підлягають у зв'язку із пропущенням строку застосування адміністративно-господарської санкції.

Відповідно до ч. 1 ст. 208 Господарського кодексу України якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Згідно ч. 1 ст. 250 Господарського кодексу України адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

Отже, початком перебігу зазначених строків слід вважати дату виконання правочину, тобто 28.05.2007, а позовну заяву позивачем пред'явлено 23.11.2009.

Останнє надходження коштів з рахунку відповідача 1 на рахунок відповідача 2 відбулося 30.07.2008, а тому на момент звернення позивача із позовом до суду минули строки для застосування адміністративно-господарської санкції.

Таким чином, рішення судів попередніх інстанцій стосовно відмови у задоволенні позовних вимог щодо стягнення грошових коштів, отриманих внаслідок укладення нікчемної угоди з причин пропущення позивачем строків, встановлених законодавцем для застосування адміністративно-господарської санкції, є обґрунтованим та вірним.

Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що судами першої та апеляційної інстанцій належним чином з'ясовані обставини справи та надано їм відповідну правову оцінку. Порушень норм матеріального та процесуального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень судів не встановлено.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 222, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Вишгородському районі Київської області залишити без задоволення.

Постанову Київського окружного адміністративного суду від 24.05.2011 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 12.01.2012 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України у випадках, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України.

Головуючий(підпис)О.І. Степашко Судді(підпис)С.Е. Острович (підпис)М.О. Федоров