Ухвала суду № 39698632, 26.06.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 червня 2014 року м. Київ К/9991/22525/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Степашка О.І.

Суддів Островича С.Е.

Федорова М.О.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Києві Державної податкової служби

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 07.07.2011

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 06.03.2012

у справі № 2а-4651/11/2670

за позовом Спільного підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю «Метал Холдінг»

до Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків

про скасування податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

Спільне підприємство у формі товариства з обмеженою відповідальністю «Метал Холдінг» (далі по тексту - позивач, СП у формі ТОВ «Метал Холдінг») звернулося до суду з позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків (далі по тексту - відповідач, СДПІ у м. Києві по роботі з ВПП) про скасування податкових повідомлень-рішень від 17.03.2011 №0000144010, №0000224010.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 07.07.2011, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 06.03.2012, позов задоволено

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій і прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем було проведено планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2009 по 30.09.2010. за результатами якої складено акт перевірки від 28.02.2011 №72/40-10/19121597.

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення від 17.03.2011 №0000144010, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість у розмірі 689816,00 грн. та штрафної санкції - 172454,00 грн., №0000224010, яким зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 133217,00 грн.

Перевіркою встановлено порушення позивачем підпунктів 7.2.3, 7.2.6 пункту 7.2, підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4, підпункту 7.7.2 пункту 7.7 статті 7 Закону України від 03.04.1997 №168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі по тексту - Закон №168/97-ВР) у зв'язку з неправомірним віднесенням до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість на підставі податкових накладних, виписаних на його адресу ТОВ «Юмис», ПП «Союз-Трейд-ТОВ В», ПП «Топран», ПП «Бета ДК», ТОВ «БМ Технологія», ПП «Максіма», ПП «Маріка», ТОВ «ТД «Альтера», ПП «Ферум - Україна», з підстав відсутності факту реального вчинення господарських операцій та, як наслідок, нікчемності договорів, укладених між позивачем та вказаними контрагентами.

Зазначений висновок податковим органом зроблено з огляду на відсутність деяких суб'єктів господарювання за юридичною адресою, на анульовані Свідоцтва платника ПДВ, на невідповідність підписів уповноважених осіб на податкових накладних.

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій виходили з наступних мотивів, з якими погоджується суд касаційної інстанції.

Пунктом 1.7 статті 1 Закону №168/97-ВР визначено, що податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону №168/97-ВР податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону №168/97-ВР датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Згідно з підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону №168/97-ВР не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, позивачем включено до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість, сплачені в ціні придбаних у ТОВ «Юмис», ПП «Союз-Трейд-ТОВ В», ПП «Топран», ПП «Бета ДК», ТОВ «БМ Технологія», ПП «Максіма», ПП «Маріка», ТОВ «ТД «Альтера», ПП «Ферум - Україна» товарів, на підставі належним чином оформлених податкових накладних, виписаних на його адресу особами, які мали статус платників податку на додану вартість.

Фактичне виконання спірних договорів підтверджується належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами.

При цьому слід зазначити, що податкове законодавство не ставить в залежність податковий облік (стан) певного платника податку від інших осіб, від фактичної сплати контрагентом податку до бюджету, від перебування постачальника за юридичною адресою, а також від його господарських та виробничих можливостей. Питання віднесення певних сум податку на додану вартість до податкового кредиту поширюється виключно на окремо взятого платника та не залежить від розрахунків з бюджетом третіх осіб.

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісним постачальником з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями контрагента може слугувати підставою для висновку про неправомірне формування податкового кредиту з податку на додану вартість.

Разом з тим, як встановлено судами, відповідачем не надано належних та допустимих доказів, які підтверджували б відсутність фактичного виконання господарських операцій за спірними договорами, узгодженість дій позивача з контрагентами з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаність з такими діями постачальників, у зв'язку з чим твердження податкового органу про нікчемність укладених позивачем з контрагентами правочинів є необґрунтованими належними засобами доказування припущеннями.

Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що судами першої та апеляційної інстанцій належним чином з'ясовані обставини справи та надано їм правильну юридичну оцінку. Порушень норм матеріального та процесуального права, які могли б призвести до зміни чи скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій не встановлено.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 220-1, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Києві Державної податкової служби відхилити.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 07.07.2011 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 06.03.2012 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту постановлення та може бути переглянута Верховним Судом України у випадках, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України.

Головуючий(підпис)О.І. Степашко Судді(підпис)С.Е. Острович (підпис)М.О. Федоров