Ухвала суду № 39698594, 26.06.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 червня 2014 року м. Київ К/9991/16792/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Степашка О.І.

Суддів Островича С.Е.

Федорова М.О.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у м. Луганську

на постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 08.02.2012

у справі № 2а-8216/11/1270

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Луганський машинобудівний завод»

до Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у м. Луганську

про скасування податкового повідомлення-рішення

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Луганський машинобудівний завод» (далі по тексту - позивач, ТОВ «Луганський машинобудівний завод») звернувся до суду з позовом до Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у м. Луганську (далі по тексту - відповідач, Ленінська МДПІ у м. Луганську) про скасування податкового повідомлення-рішення.

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 29.11.2011 у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 08.02.2012 скасовано рішення суду першої інстанції та прийнято нове рішення, яким позов задоволено. Скасовано податкові повідомлення-рішення від 21.03.2011 №0000032360/0 про зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 286116,00 грн.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем була проведена невиїзна документальна перевірка ТОВ «Луганський машинобудівний завод» з питань достовірності нарахування сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість за грудень 2010 року, за результатами якої 21.03.2011 складено акт №98/23-616/36827531.

Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог: п. 1.8 ст. 1, пп. 7.3.1 п. 7.3, пп. 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», яке виразилося у неможливості підтвердити заявлену суму бюджетного відшкодування податку на додану вартість за грудень 2010 року на суму 286135,00 грн. ТОВ «Луганський машинобудівний завод».

На підставі акта перевірки податковим органом 21.03.2011 прийнято податкове повідомлення-рішення №0000032360/0 про зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 286116,00 грн. за грудень 2010 року.

Ленінська МДПІ у м. Луганську стверджує, що у позивача відсутні основні засоби, що свідчить про відсутність необхідних умов для здійснення господарчої діяльності в частині купівлі, продажу, реалізації, зберігання та відвантаження товарно-матеріальних цінностей. Надані документи для перевірки свідчать про те, що позивач здійснює тільки господарчу діяльність по купівлі-продажу товару. Мати або утримувати складські приміщення не має необхідності для проведення своєї господарчої діяльності.

У акті перевірки відповідач вказує про неможливість підтвердження фактів виникнення податкових зобов'язань по ланцюгам постачання до виробника продукції або імпортера, а також факт надмірної сплати суми податку на додану вартість по даному ланцюгу постачання до Держбюджету, що передбачено пунктом 1.8 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість». Це свідчить про неможливість підтвердження суми бюджетного відшкодування ПДВ за грудень 2010 року на суму 286135,00 грн. Але відомості, вказані по ланцюгам постачання, не мають ніякого відношення до діяльності позивача. У позивача немає договірних та господарчих стосунків з юридичними особами, які вказані у акті перевірки, і ніколи їх не було.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновком суду апеляційної інстанції з огляду на наступне.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що, між позивачем та ТОВ «Луганський Машинобудівельник - 43» укладений договір купівлі-продажу №229, договір підряду від 12.11.2009 та додаткову угоду до договору; між позивачем та ЗАТ «Донецький Машинобудівник» укладено контракт купівлі-продажу №1-ВД, та додаткову угоду до контракту та інші.

На підтвердження виконання вказаних договорів свідчать наступні документи: податкові накладні, акти виконаних робіт, рахунки-акти приймання виконаних робіт, платіжні доручення, які відповідають Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Стосовно правомірності формування позивачем податкового кредиту податку на додану вартість, судом зазначено наступне.

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 6.1 ст. 6 та ст. 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду.

Підпунктом 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 вищевказаного Закону встановлено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається: дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

З урахуванням наведених правових норм та наданих до матеріалів письмових документів, можна дійти висновку про те, що висновки акту перевірки про порушення позивачем вимог Закону України «Про податок на додану вартість» є безпідставними та такими, що спростовуються фактичними обставинами справи, у зв'язку з чим є необґрунтованим у даному випадку донарахування податковим органом позивачу податкових зобов'язань з податку на прибуток та податку на додану вартість.

Відсутність контрагентів позивача за місцем знаходження через певний проміжок часу після проведення господарської операції не може призвести до недійсності всіх угод, укладених з моменту державної реєстрації такої особи до моменту виключення її з державного реєстру та анулювання її свідоцтва платника податку на додану вартість, та не позбавило правового значення виданих за цими господарськими операціями податкових накладних.

Порушень позивачем порядку відображення в деклараціях з податку на додану вартість сум податкових зобов'язань відповідачем не встановлено, а можливе порушення контрагентами позивача податкового законодавства, не є підставою для висновку про порушення саме позивачем пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що судом апеляційної інстанції належним чином з'ясовано обставини справи та надано їм відповідну правову оцінку. Порушень норм матеріального та процесуального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішення суду апеляційної інстанції не встановлено.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 220-1, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у м.Луганську відхилити.

Постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 08.02.2012 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту постановлення та може бути переглянута Верховним Судом України у випадках, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України.

Головуючий(підпис)О.І. Степашко Судді(підпис)С.Е. Острович (підпис)М.О. Федоров