Ухвала суду № 39698590, 26.06.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"26" червня 2014 р. м. Київ К/9991/10554/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Степашка О.І.

Суддів Островича С.Е.

Федорова М.О.

за участю:

секретаря Мосійчук І.М.

представника позивача Малишева Д.Є.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Бородянському районі Київської області

на постанову Київського окружного адміністративного суду від 23.06.2011

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 19.01.2012

у справі № 2а-5597/10/1070

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Алюпол»

до Державної податкової інспекції у Бородянському районі Київської області

про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Алюпол» (далі по тексту - позивач, ТОВ «Алюпол») звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Бородянському районі Київської області (далі по тексту - відповідач, ДПІ у Бородянському районі Київської області) про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 23.06.2011, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 19.01.2012, позов задоволено.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій і прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем було проведено позапланову виїзну перевірку ТОВ «Алюпол» з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість у зменшення податкових зобов'язань з ПДВ за квітень-серпень 2009 року, за результатами якої складено акт перевірки № 555/23-33283810 від 02.11.2009.

В акті перевірки зазначено порушення позивачем вимог пп. 7.2.6 п. 7.2, пп. 7.4.1 п. 7.4, пп. 7.5.1 п. 7.5, пп. 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 №168/97-ВР (далі по тексту - Закон №168/97-ВР), а саме завищено суму бюджетного відшкодування на суму 2606261,00 грн., в тому числі по деклараціях: за квітень 2009 року бюджетне відшкодування в сумі 115483,00 грн., за травень 2009 року бюджетне відшкодування в сумі 300000,00 грн., за червень 2009 року бюджетне відшкодування в сумі 559667,00 грн., за липень 2009 року бюджетне відшкодування в сумі 221681,00 грн., за серпень 2009 року бюджетне відшкодування в сумі 1409430,00 грн.; пп. 7.2.6 п. 7.2, пп. 7.4.1 п. 7.4, пп. 7.5.1 п. 7.5, пп. 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», а саме занижено суму податку на додану вартість в розмірі 74494,00 грн. за червень 2009 року.

На підставі висновків акту перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 13.11.2009:

- №0000772300/0 про нарахування податкового зобов'язання з ПДВ в розмірі 111741,00 грн., в тому числі 74494,00 грн. за основним платежем та 37247,00 грн. за штрафними санкціями;

- №0000782300/0 про завищення суми бюджетного відшкодування з ПДВ на суму 2531767,00 грн.

За наслідками оскарження в адміністративному порядку позивачем податкових повідомлень-рішень № 000772300/0 та №0000782300/0 від 13.11.2009, скарги були залишені без задоволення та прийняті нові податкові повідомлення-рішення №0000772300/1 та №0000782300/1 від 21.12.2009, №0000772300/2 та №0000782300/2 від 04.03.2010.

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій виходили з наступних мотивів, з якими погоджується суд касаційної інстанції.

Пунктом 1.7 ст. 1 Закону №168/97-ВР визначено, що податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно з пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону №168/97-ВР податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 6.1 ст. 6 та ст. 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Зазначена правова норма не встановлює заборону на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту наступних звітних періодів, оскільки саме таке (або аналогічне) визначення у даній податковій нормі відсутнє.

Нормами ст. 5 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21.12.2000 №2181-III (далі по тексту - Закон №2181-III), прямо встановлено - якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених ст. 15 цього Закону) платник податків самостійно виявляє помилки у показниках раніше поданої податкової декларації, такий платник податків має право надати уточнюючий розрахунок. Платник податків має право не подавати такий розрахунок, якщо такі уточнені показники зазначаються ним у складі податкової декларації за будь-який наступний податковий період, протягом якого такі помилки були самостійно виявлені. Форма уточнюючих розрахунків визначається у порядку, встановленому для податкових декларацій.

Законом №2181 прямо встановлено можливість врахування уточнених показників шляхом включення їх до декларацій за наступний податковий період.

Відповідно до вимог пп. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача та є підставою для нарахування податкового кредиту.

У разі відмови з боку постачальника товарів (послуг) надати податкову накладну або при порушенні ним порядку її заповнення, отримувач таких товарів (послуг) має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву зі скаргою на такого постачальника, яка є підставою для включення сум цього податку до складу податкового кредиту. До заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку внаслідок придбання таких товарів (послуг).

Підпунктом 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» визначено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Вищезазначеною правовою нормою пп.7.2.6 передбачено право (а не обов'язок) платника податку на можливість включення сум до податкового кредиту без податкових накладних, та обумовлено зазначене право (а не обов'язок) поданням скарги.

За таких обставин є правильними висновки судів попередніх інстанцій, що суми ПДВ за податковими накладними, отриманими із запізненням, включаються до податкового кредиту того звітного періоду, в якому фактично отримано податкові накладні. Зазначені суми мають відображатися у податковій декларації з ПДВ за поточний звітний період.

При цьому не відбувається коригування раніше відображеного податкового кредиту, тому у позивача не виникає обов'язку подання уточнюючого розрахунку до декларації, оскільки право на віднесення сум до податкового кредиту виникає або в момент списання коштів, або в момент отримання податкової накладної (пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»).

Підпунктом 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» прямо встановлено заборону на віднесення до податкового кредиту сум, не підтверджених податковими накладними, у зв'язку з чим віднесення сум податку до податкового кредиту в момент отримання податкової накладної вбачається правомірним.

Вищезазначене підтверджується висновком судово-економічної експертизи №6066/6067/10-19 від 01.02.2011, згідно якого включення ТОВ «Алюпол» отриманих податкових накладних від ТОВ «Новабуд ХХІ-століття» до реєстрів отриманих та виданих податкових накладних за березень-серпень 2009 року документально підтверджує їх отримання із запізненням та відображення в податковій звітності за відповідні періоди, що не суперечить нормам чинного законодавства України, зокрема ст. 15 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».

З акту перевірки вбачається, що згідно даних податкового обліку, протягом березня 2009 року підприємством включено до складу податкового кредиту та до гр. 12.1 «ПДВ, сплачений митним органам»декларації з ПДВ за березень 2009 року суму ПДВ в розмірі 257441,00 грн. Операції щодо імпорту ТМЦ підтверджено електронною копією АРМ «Митниця».

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, позивачем включено до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість, сплачені в ціні придбаних у ТОВ «Новабуд ХХІ-століття» товарів, на підставі належним чином оформлених податкових накладних, виписаних на його адресу особою, яка мала статус платника податку на додану вартість.

Фактичне виконання договору підтверджується належним чином оформленими бухгалтерськими документами.

В акті перевірки відповідач вказує, що підставою для донарахування податку на додану вартість та застосування штрафних (фінансових) санкцій є той факт, що контрагент позивача не знаходиться за юридичною адресою.

Судами вірно зазначено, що відсутність даних контрагента за місцезнаходженням не може впливати на результати діяльності підприємства - позивача і не може бути підставою для притягнення позивача до відповідальності у вигляді визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість, а отже, й для застосування штрафних санкцій.

При цьому слід зазначити, що податкове законодавство не ставить в залежність податковий облік (стан) певного платника податку від інших осіб, від фактичної сплати контрагентом податку до бюджету, від перебування постачальника за юридичною адресою, а також від його господарських та виробничих можливостей. Питання віднесення певних сум податку на додану вартість до податкового кредиту поширюється виключно на окремо взятого платника та не залежить від розрахунків з бюджетом третіх осіб.

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісним постачальником з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями контрагента може слугувати підставою для висновку про неправомірне формування податкового кредиту з податку на додану вартість.

Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що судами першої та апеляційної інстанцій належним чином з'ясовані обставини справи та надано їм відповідну правову оцінку. Порушень норм матеріального та процесуального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень судів не встановлено.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 221, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Бородянському районі Київської області залишити без задоволення.

Постанову Київського окружного адміністративного суду від 23.06.2011 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 19.01.2012 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України у випадках, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України.

Головуючий(підпис)О.І. Степашко Судді(підпис)С.Е. Острович (підпис)М.О. Федоров