Ухвала суду № 39694847, 08.07.2014, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/5645/14 Головуючий у 1-й інстанції: Іщук І.О. Суддя-доповідач: Степанюк А.Г.

У Х В А Л А

Іменем України

08 липня 2014 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Степанюка А.Г.,

суддів - Кузьменка В.В., Шурка О.І.,

при секретарі - Ліневській В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 29 травня 2014 року у справі за адміністративним позовом приватного підприємства фірми «Абсолют-Холдінг» до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИЛА:

У квітні 2014 року приватне підприємство фірма «Абсолют-Холдінг» (далі - Позивач, ППФ «Абсолют-Холдінг») звернулася до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управлінні Міндоходів у м. Києві (далі - Відповідач, ДПІ у Голосіївському районі) про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення-рішення від 18.12.2013 року №0008012208.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 29.05.2014 року позов задоволено повністю. При цьому суд першої інстанції виходив з того, що Позивачем доведено відсутність фактів порушення податкового законодавства. Крім іншого, суд першої інстанції наголосив на тому, що Відповідачем не подано доказів нікчемності укладених Позивачем з ПрАТ «СК «Прогрес-Фонд» договорів, на підставі яких ППФ «Абсолют-Холдінг» було, сформовано витрати, які враховуються при визначенні об'єкта оподаткування податком на прибуток.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, Відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити повністю. При цьому посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Наголошує на неповному дослідженні судом всіх фактичних обставин справи та перевірки їх доказами, що спричинило прийняття неправильного рішення.

У судовому засіданні повноважний представник Апелянта доводи апеляційної скарги підтримав та просив суд вимоги останньої задовольнити повністю.

Представник Позивача наполягав на залишенні апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення повноважних представників сторін, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право, зокрема, залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін.

Вирішуючи вказану справу, суд першої інстанції встановив, що у листопаді-грудні 2013 року працівниками ДПІ у Голосіївському районі було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ППФ «Абсолют-Холдінг» з питань документального підтвердження господарських відносин з ПрАТ «Страхова компанія «Прогрес-Фонд» за період з 01.07.2010 року по 30.07.2013 року. У ході перевірки податковим органом було виявлено порушення Позивачем пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України, в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 30 770,00 грн. Результати перевірки зафіксовані в акті від 06.12.2013 року №424/1-22-08-14370964. На підставі викладених в акті перевірки висновків Відповідачем 18.12.2013 року винесено податкове повідомлення-рішення форми «Р» №0008012208, яким Позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 33 090,00 грн., у тому числі за основним платежем - 30 770,00 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями - 2 320,00 грн.

За результатами адміністративного оскарження рішенням Головного управління Міндоходів у м. Києві від 18.02.2014 року №1658/10/26-15-10-06-15 залишено без задоволення скаргу Позивача від 25.12.2013 року №64, залишено без змін податкове повідомлення-рішення від 18.12.2013 року №0008012208 та збільшено суму штрафних санкцій на 1,00 грн.

Рішенням Міндоходів від 17.04.2014 року №7024/6/99-9910-01-15 податкове повідомлення-рішення від 18.12.2013 року №0008012208 та рішення від 18.02.2014 року №1658/10/26-15-10-06-15 залишені без змін, а скаргу ППФ «Абсолют-Холдінг» від 28.02.2014 року №4217/6 - без задоволення.

Вирішуючи питання про відповідність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення вимогам податкового законодавства, суд першої інстанції встановив наступне.

Між ППФ «Абсолют-Холдінг» (Страхувальник) та ПрАТ «Страхова компанія «Прогрес-Фонд» (Страховик), що діє на підставі ліцензії на здійснення страхової діяльності серії АВ № 546789 від 04.08.2010 року, було укладено договори добровільного страхування від вогневих ризиків та ризиків стихійних явищ:

- № 0120/01-310 від 20.01.2012 року, № 0121/01-310 від 21.01.2011 року, № 0121/01-310 від 21.01.2013 року, предметом яких є обов'язок Страховика за обумовлену в договорі страхування плату (страховий платіж, страхову премію) при настанні, передбаченої в договорі страхової події відшкодувати Страхувальнику заподіяні внаслідок цієї події збитки (сплатити страхове відшкодування) в межах обумовленої договором страхування страхової суми. Об'єктом страхування за вказаними договорами страхування виступає орендоване позивачем державне нерухоме майно - корпус 2/6, розташований за адресою: м. Київ, вул. Васильківська, 1.

Крім того, між ППФ «Абсолют-Холдінг» (Страхувальник) та ПрАТ «Страхова компанія «Прогрес-Фонд» (Страховик), що діє на підставі статуту та ліцензії на здійснення страхової діяльності серії АВ № 546789 від 04.08.2010 року, було укладено договори добровільного страхування майна :

- № 0708/01 від 08.07.2013 року, № 0707/01-320 від 07.07.2011 року, предметом яких є обов'язок Страховика за обумовлену в договорі страхування плату (страховий платіж, страхову премію) при настанні, передбаченої в Договорі страхової події відшкодувати Страхувальнику заподіяні внаслідок цієї події збитки (сплатити страхове відшкодування) в межах обумовленої договором страхування страхової суми. Об'єктом страхування за вказаними договорами страхування виступає орендоване позивачем державне нерухоме майно - корпус 2, розташований за адресою: м. Київ, вул. Васильківська, 1.

Виконання договірних зобов'язань, на думку суду першої інстанції, підтверджується наявними у матеріалах справи копіями: страховий свідоцтв (а.с. 68, 76, 96, 107), актів наданих послуг (а.с. 69, 77, 87, 97, 107), банківський виписок (а.с. 109-113), виписок з бухгалтерської документації (114-115).

При цьому судом першої інстанції встановлено, що основним видом діяльності Позивача відповідно до статутний документів останнього є надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна. ППФ «Абсолют - Холдінг» є орендарем державного нерухомого майна площею 5980,00 кв. м, розташованого за адресою: м. Київ, вул. Васильківська, 1, корпус № 2, згідно додаткового договору від 21.05.2007 року № 3835 до договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 41 від 04.07.1994 року та державного нерухомого майна площею 3137 кв. м, розташованого за адресою: м. Київ, вул. Васильківська, 1, корпус № 2/6 згідно договору оренди № 29-08-96 від 30.08.1996 року.

На підставі встановлених вище обставин, суд першої інстанції, здійснивши системний аналіз приписів ст. ст. 14, 44, 138, 139 ПК України, а також ст. ст. 215, 216, 228, 234 ЦК України, прийшов до висновку про необґрунтованість твердження Відповідача про завищення Позивачем обсягів витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування. При цьому, суд наголосив на тому, що податковим органом як суб'єктом владних повноважень не доведено, що господарські операції Позивача є фіктивними або безтоварними, не доведено недобросовісності Позивача та його контрагента. Крім того, доказів визнання нікчемними угод суду не надано, а отже висновки податкового органу ґрунтуються на припущеннях, які не підтверджені належними доказами і не мають фактичного та правового обґрунтування.

Відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Приписи ч. 1 ст. 208 ГК України визначають, що якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Враховуючи положення зазначених вище статей ГК України, колегія суддів вважає за необхідне підкреслити той факт, що для визнання правочину такого, що укладений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, необхідно встановити факт наявності у контрагентів або контрагента такої мети.

Однак, як вбачається з матеріалів справи та було вірно встановлено судом першої інстанції, доказів наявності у сторін договорів мети, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, Відповідачем надано не було.

Таким чином, на думку суду апеляційної інстанції, господарські операції між контрагентами мали товарний характер та не були вчинені з метою, яка завідомо суперечила інтересам держави і суспільства.

Крім того, суд першої інстанції не врахував, що при кваліфікації правочину за ст. 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається у намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. При цьому доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі. Однак доказів існування такого, що набрав законної сили вироку суду по кримінальній справі щодо посадових осіб Позивача, податковим органом надано не було.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон про бухгалтерський облік) документом, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення є первинний документ.

Приписи ст. 9 вказаного закону визначають, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Як вірно зазначив суд першої інстанції, наявні у матеріалах справи документи містять всі обов'язкові для первинних документів реквізити та відповідають законодавчо визначеним вимогам.

При цьому, Окружний адміністративний суд м. Києва, встановивши обов'язок Позивача забезпечувати страхування орендованого майна та відповідність всіх договорів страхування вимогам чинного законодавства, а також перевіривши наявність у ПрАТ «СК «Прогрес-Фонд» ліцензій на здійснення страхової діяльності, прийшов до обґрунтованого висновку про передчасність твердження податкового органу про фіктивний характер укладених між сторонами договорів.

Приписи пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 ПК України визначають, що витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до пп. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 ПК України до витрат операційної діяльності, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2-140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Згідно п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Таким чином, враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що наявні у матеріалах справи документи у розумінні приписів Закону про бухгалтерський облік є первинними документами, а тому підтверджують, по-перше, реальність виконання укладених Позивачем з ПрАТ «СК «Прогрес-Фонд» договорів, по-друге, правомірність включення до складу валових витрат суми коштів, сплаченої на виконання останніх, оскільки такі витрати, як було встановлено раніше, безпосередньо пов'язані з господарською діяльністю ППФ «Абсолют-Холдінг».

Окрім іншого, судова колегія вважає за необхідне зауважити, що навіть встановлення факту взаємовідносин контрагента Позивача або Позивача з фіктивними суб'єктами господарювання не є безумовним доказом ознак фіктивності у діяльності ППФ «Абсолют-Холдінг», оскільки приписи чинного на момент виникнення спірних правовідносин законодавства не ставили у залежність право формування Позивачем валових витрат від добросовісності платника податку, з яким суб'єкт господарювання перебував у господарських правовідносинах. При цьому суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що невиконання такими особами податкових зобов'язань тягне за собою настання відповідальності лише для зазначених суб'єктів і не може бути підставою для притягнення до відповідальності іншого суб'єкта господарювання.

Крім того, посилання податкового органу на використання у ході перевірки Позивача акту перевірки контрагента останнього як на підставу для визнання договорів нікчемними, колегія суддів оцінює критично з огляду на наступне.

Відповідно до пп. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75 Податкового кодексу України документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Статтею 83 ПК України передбачено, що для посадових осіб контролюючих органів під час проведення перевірок підставами для висновків є: документи, визначені цим Кодексом; податкова інформація; експертні висновки; судові рішення; інші матеріали, отримані в порядку та у спосіб, передбачені цим Кодексом або іншими законами, контроль за дотриманням яких покладений на контролюючі органи.

Тобто, при проведенні перевірки органи Міндоходів повинні використовувати не лише інформацію, отриману під час проведення перевірок інших суб'єктів господарювання, а й надавати оцінку насамперед первинним документам, які надаються на підтвердження товарності господарської операції.

Відтак, судова колегія не може погодитися з твердженням Апелянта про нікчемність правочинів, укладених Позивачем з ПрАТ «СК «Прогрес-Фонд», засноване виключно на матеріалах перевірки вказаного суб'єкта господарювання.

Таким чином, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

У відповідності до ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів із наведеними висновками суду першої інстанції погодилась, оскільки вони знайшли своє підтвердження в ході апеляційного розгляду справи. Судом було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права. У зв'язку з цим колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу - залишити без задоволення, а постанову суду - без змін.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві - залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 29 травня 2014 року у справі за адміністративним позовом приватного підприємства фірми «Абсолют-Холдінг» до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, а якщо її було прийнято за наслідками розгляду у письмовому провадженні, - через п'ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі. Касаційна скарга на судові рішення подається у порядку та строки, визначені ст.ст. 211, 212 КАС України.

Головуючий суддя А.Г. Степанюк

Судді В.В. Кузьменко

О.І. Шурко

Головуючий суддя Степанюк А.Г.

Судді: Кузьменко В. В.

Шурко О.І.