Ухвала суду № 39690299, 02.07.2014, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 липня 2014 року Справа № 9104/130794/12

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі колегії :

головуючого судді: Гуляка В.В.

суддів: Коваля Р.Й., Судової-Хомюк Н.М.

за участі секретаря судового засідання: Омеляновської Л.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Франківському районі м. Львова Львівської області ДПС на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 27 червня 2012 року в адміністративній справі за позовом приватного підприємства «Львівтехмонтаж» до Державної податкової інспекції у Франківському районі м. Львова Львівської області ДПС про скасування податкового повідомлення-рішення,

встановив:

У березні 2012 року позивач ПП «Львівтехмонтаж» звернувся в суд із адміністративним позовом до відповідача ДПІ у Франківському районі м. Львова Львівської області ДПС (на даний час ДПІ у Франківському районі м. Львова ГУ Міндоходів у Львівській області), в якому просив скасувати податкове повідомлення-рішення відповідача № 0000592340 від 23.11.2011 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість у розмірі 46254,15 грн. (в т.ч. за основним платежем 37003,32 грн. і за штрафними (фінансовими) санкціями 9250,83 грн.).

Відповідач позову не визнав, у суді першої інстанції подав заперечення, просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 27.06.2012 року позов задоволено. Визнано протиправним і скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у Франківському районі м. Львова № 0000592340 від 23.11.2011 року.

З цією постановою суду не погодився відповідач і оскаржив її в апеляційному порядку. Вважає апелянт, що висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, судом порушено норми матеріального і процесуального права, а тому постанова суду підлягає скасуванню з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

В обґрунтування апеляційних вимог апелянт зазначає, що оскаржене податкове повідомлення-рішення від 23.11.2011 року було прийнято за результатами проведеної відповідачем виїзної позапланової перевірки позивача з питань перевірки достовірності декларування показників декларації з ПДВ за листопад 2009 року. Суд першої інстанції безпідставно не врахував висновків, що відображені в Акті перевірки № 2780/23-4/34167976 від 08.11.2011 року, про виявлені порушення ст.ст. 203, 208, 215, 228, 216 ЦК України, п.1.7 ст.1, п.п.7.2.3. п.7.2, п.п.7.4.1, п.п.7.4.5 п.7.4, п.п.7.7.1 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», завищення податкового кредиту за листопад 2009 року на суму 37003,32 грн., що призвело до заниження суми ПДВ в розмірі 37003,32 грн.. Зокрема, позивачем було безпідставно віднесено до складу податкового кредиту суми ПДВ по взаєморозрахунках із ТзОВ «Союз-Плюс-Сервіс» та ПП «Галич-Тур» по операціях, що фактично не здійснювались.

За результатами апеляційного розгляду апелянт просить скасувати постанову суду першої інстанції від 27.06.2012 р. та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог.

Позивач подав заперечення на апеляційну скаргу, у якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції залишити без змін.

Суд апеляційної інстанції заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі та з'явились в засідання суду апеляційної інстанції, перевіривши матеріали справи, обговоривши підстави і межі апеляційної скарги, вважає, що таку апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, виходячи з наступних підстав.

Судом встановлено і підтверджено матеріалами справи, що в період з 24.10.2011 року по 28.10.2011 року відповідачем ДПІ у Франківському районі м. Львова було проведено виїзну позапланову перевірку позивача ПП «Львівтехмонтаж» з питань перевірки достовірності декларування показників декларації з ПДВ за листопад 2009 року. За результатами перевірки складено Акт № 2780/23-4/34167976 від 08.11.2011 року (а.с. 10-41).

У вказаному акті перевірки зазначено, що позивачем порушено, зокрема, вимоги ст.ст. 203, 208, 215, 228, 216 ЦК України, п.1.7 ст.1, п.п.7.2.3. п.7.2, п.п.7.4.1, п.п.7.4.5 п.7.4, п.п.7.7.1 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», внаслідок завищення податкового кредиту за листопад 2009 року на суму 37003,32 грн., що призвело до заниження суми ПДВ в розмірі 37003,32 грн.. Такі висновки податкового органу ґрунтуються на твердженнях про те, що позивачем протягом розглядуваного періоду неправомірно включено до складу податкового кредиту суми ПДВ по взаємовідносинах із ТзОВ «Союз-Плюс-Сервіс» за договором підряду щодо виконання робіт для нанесення вогнезахисного покриття на металеві конструкції в приміщеннях ТЦ «Кінг Крос Леополіс» в с. Сокільники Пустомитівського району Львівської області, та із ПП «Галич-Тур» за договором поставки товару. На думку ДПІ вказані договірні відносини мали безтоварний і нікчемний характер, не спричинили реального настання правових наслідків.

На підставі вказаного вище Акта перевірки від 08.11.2011 року відповідачем винесено відносно позивача податкове повідомлення-рішення № 0000592340 від 23.11.2011 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість у розмірі 46254,15 грн. (в т.ч. за основним платежем 37003,32 грн. і за штрафними (фінансовими) санкціями 9250,83 грн.) (а.с. 63).

Суд апеляційної інстанції погоджується із висновками суду першої інстанції щодо безпідставності тверджень ДПІ про безтоварний (нереальний) і нікчемний характер господарських договорів між позивачем та ТзОВ «Союз-Плюс-Сервіс» і ПП «Галич-Тур», щодо дотримання позивачем вимог Закону України «Про податок на додану вартість» і Цивільного кодексу України та щодо протиправності винесеного податкового повідомлення-рішення від 23.11.2011 року, з врахуванням наступного.

Пунктом 1.7 ст.1 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції на час розглядуваних правовідносин), визначено, що податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 цього Закону, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно п.п.7.4.4 п.7.4 ст.7 цього Закону, якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Не підлягають включенню до складу податкового кредиту, згідно п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 даного Закону, суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», зокрема статтею 9, визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення, можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати визначені обов'язкові реквізити.

У відповідності до п.п. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до п.п.7.2.6 п.7.2 ст.7 цього Закону, зокрема, податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Із матеріалів адміністративної справи та змісту Акту податкової перевірки від 08.11.2011 року видно, що висновки податкового органу щодо порушення позивачем податкового законодавства ґрунтуються на твердженнях ДПІ про те, що позивачем протягом перевіреного періоду безпідставно віднесено до складу податкового кредиту суми ПДВ за господарськими відносинами із ТзОВ «Союз-Плюс-Сервіс» за договором підряду щодо виконання робіт, та із ПП «Галич-Тур» за договором поставки товару. На думку податкового органу такі договірні відносини мали безтоварний і нікчемний характер, не спричинили реального настання правових наслідків.

Суд апеляційної інстанції вважає об'єктивними висновки суду першої інстанції щодо безпідставності вищевказаних тверджень ДПІ.

З цього приводу суд апеляційної інстанції враховує, що реальність укладення, фактичне виконання та настання правових наслідків за розглядуваними господарськими договорами і об'єктивність інформації в первинних документах за цими договорами підтверджується матеріалами справи.

Зокрема, усі контрагенти, тобто ПП «Львівтехмонтаж» та ТзОВ «Союз-Плюс-Сервіс» і ПП «Галич-Тур» на час укладення господарського договору і його виконання були діючими суб'єктами господарювання.

Здійснення позивачем господарських операцій із ТзОВ «Союз-Плюс-Сервіс» підтверджується: - договором підряду № 113/09 СП від 27.08.2009 року на виконання робіт; - проектом № 100/09 ВО проведення робіт з вогнезахисту металевих конструкцій; - кошторисом з розрахунком договірної ціни № ІІ-1-1; - договірною ціною до кошторису; - довідкою про вартість виконаних підрядних робіт за листопад 2009 р.; - актом приймання виконаних підрядних робіт за листопад 2009 р.; - податковою накладною від 26.11.2009 р.; - реєстром отриманих і виданих податкових накладних за листопад 2009 р.; - платіжними дорученнями за лютий-березень 2010 р.; - Актом № 01037 від 25.02.2010 р. прийняття в експлуатацію робіт; - експертним висновком № 13/1/5521 від 24.09.2009 р. щодо вимог пожежної безпеки; - бухгалтерською довідкою № 2 від 25.06.2012 р. про відображення господарських операцій в бухгалтерському обліку; - податковою декларацією з ПДВ за листопад 2009 р. (а.с. (76-83, 86, 89-99, 124-126; 130-134, 145-229, 240-248, 255, 261).

Здійснення позивачем господарських операцій із ПП «Галич-Тур» підтверджується: - договором № 03/08 від 03.08.2009 р. поставки партії товарів; - видатковими накладними від 05.11.2009 р. і від 12.11.2009 р.; - податковими накладними від 05.11.2009 р. і від 12.11.2009 р.; - реєстром отриманих і виданих податкових накладних за листопад 2009 р.; - платіжними дорученнями за грудень 2009 р. - березень 2010 р.; - довідками від 27.10.2011 р., від 25.06.2012 р. про здійснення і відображення господарських операцій; - матеріалами щодо використання придбаних матеріалів при виконанні робіт за договорами із контрагентами ТзОВ «Сіріуспроект Львів», ТзОВ «Мебель-Сервіс», ТзОВ «Єврокон Вест», ТзОВ «БК «Комфортбуд-1»; - податковою декларацією з ПДВ за листопад 2009 р. (а.с. 76-83, 84-85, 87-88, 100-105, 127-129, 135-140, 249-254, 259-260).

З врахуванням наведеного вище, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що господарські операції щодо придбання позивачем підрядних робіт у ТзОВ «Союз-Плюс-Сервіс» і придбання позивачем товарів у ПП «Галич-Тур», та використання отриманих товарів і послуг у власній господарській діяльності, відбувалися фактично, були здійснені в межах господарської діяльності цього платника податків, а тому твердження податкового органу про те, що вказані господарські операції фактично не відбувались і такі договори носять нікчемний характер є необґрунтованими і не підтверджуються доказами по справі.

Відповідно до ст. 71 ч.2 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Суд апеляційної інстанції також звертає увагу на те, що право на податковий кредит у платників ПДВ не пов'язано із фактами сплати до бюджету податків контрагентами за господарськими договорами, а пов'язано лише із фактичною сплатою вартості товарів (робіт, послуг) та із наявністю відповідних первинних документів і податкових накладних. Визначальним є реальність існування господарських операцій та факт сплати податку в ціні придбаних товарів (послуг) їх постачальникам. Такий платник податків не може нести відповідальність за невиконання чи неналежне виконання обов'язків по сплаті податків іншими платниками податків, якщо це прямо не встановлено законом.

Крім цього, суд апеляційної інстанції вважає безпідставними покликання відповідача на листування з іншими податковими органами як на обґрунтованість своїх висновків, оскільки у досліджуваних правовідносинах доказами реальності існування господарських відносин являються належні первинні документи.

Щодо покликань відповідача на нікчемність розглядуваних договорів, то суд апеляційної інстанції враховує, що відповідно до ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину визначені статтею 203 ЦК України, відповідно до якої: 1) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; 6) правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Статтею 204 ЦК України встановлено презумпцію правомірності правочину і вказано, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він невизнаний судом недійсним.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (стаття 215 ЦК України).

Відповідно до ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Правові наслідки недійсності правочину визначені статтею 216 ЦК України, де вказано, що в разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.

Крім цього, відповідно до ст. 207 ГК України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Згідно ч. 1 ст. 208 ГК України якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

З наведених вище норм випливає, що наявність умислу у сторін (сторони) угоди означає, що вони (вона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеного правочину та усвідомлювали суперечність його інтересам держави та суспільства і прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків.

Відповідно до ст. 236 ЦК України, нікчемний правочин або правочин, визнаний недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

У зв'язку із цим, висновки про нікчемність правочину можуть бути зроблені лише за наявності доказів і встановлення фактів порушення обов'язкових вимог для чинності правочину в момент укладення такого правочину.

З цього приводу суд апеляційної інстанції враховує, що розглядувані договори між позивачем і ТзОВ «Союз-Плюс-Сервіс» та ПП «Галич-Тур» на момент укладення відповідали усім вимогам необхідним для їхньої чинності, не суперечили вимогам чинного законодавства та моральним засадам суспільства, сторони договору володіли необхідним обсягом цивільної дієздатності, волевиявлення були вільними і відповідали внутрішній волі сторін договору, договір був спрямований на реальне настання правових наслідків і такі наслідки наступили.

З врахуванням наведених вище норм законодавства та фактичних обставин справи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що судом першої інстанції при розгляді адміністративної справи всебічно і об'єктивно встановлено обставини справи, висновки суду відповідають обставинам справи, постанова суду винесена з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому немає підстав для її скасування.

Керуючись ст.ст. 160 ч.3, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, суд

ухвалив:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Франківському районі м. Львова Львівської області ДПС - залишити без задоволення.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 27 червня 2012 року в адміністративній справі за позовом приватного підприємства «Львівтехмонтаж» до Державної податкової інспекції у Франківському районі м. Львова Львівської області ДПС про скасування податкового повідомлення-рішення - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

На ухвалу протягом двадцяти днів після набрання нею законної сили може бути подана касаційна скарга безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий: В.В. Гуляк

Судді: Р.Й. Коваль

Н.М. Судова-Хомюк

Повний текст ухвали виготовлено та підписано 04.07.2014 року.