Ухвала суду № 39672793, 03.06.2014, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

і м е н е м У к р а ї н и

03 червня 2014 року

справа № 2а-8849/10/0470

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Уханенка С.А.

суддів: Богданенка І.Ю. Дадим Ю.М.

за участю секретаря судового засідання: Сколишева О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпропетровську апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Спецізоляція-Схід" на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05 жовтня 2010 р. по справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Спецізоляція-Схід" до Новомосковської об'єднаної Державної податкової інспекції Дніпропетровської області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень ,-

ВСТАНОВИВ:

У липні 2010 року позивач звернувся з позовом до cуду, в якому просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 18.01.2010 року № 0000012320/0, яким визначено зобов’язання з податку на прибуток приватних підприємств в розмірі 15702 грн., № 0000022320/0, яким визначено зобов’язання з податку на додану вартість в розмірі 9102 грн., від 15.02.2010 року № 0000012320/1, яким визначено зобов’язання з податку на прибуток приватних підприємств в розмірі 15702 грн., № 0000022320/1, яким визначено зобов’язання з податку на додану вартість в розмірі 9102 грн., від 27.04.2010 року № 0000012320/2, яким визначено зобов’язання з податку на прибуток приватних підприємств в розмірі 15702 грн., № 0000022320/2, яким визначено зобов’язання з податку на додану вартість в розмірі 9102 грн., № 0000622320/2, яким визначено зобов’язання з податку на додану вартість в розмірі 2028,50 грн.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05 жовтня 2010 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погодившись з постановою суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову про задоволення позовних вимог.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, в межах доводів апеляційної скарги, суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що у грудні 2009 року відповідачем було проведено позапланову виїзну перевірку товариства з обмеженою відповідальністю “Спецізоляція-Схід” з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2007 року по 30.09.2009 року, дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2007 року по 30.09.2009 року, за результатами якої складено Акт від 22.12.2009 року № 320/232/34215013.

На підставі акту перевірки та за результатами адміністративного оскарження рішень податкового органу відповідачем були прийняті наступні податкові повідомлення рішення від 18.01.2010 року № 0000012320/0, яким визначено зобов’язання з податку на прибуток приватних підприємств в розмірі 15702 грн., № 0000022320/0, яким визначено зобов’язання з податку на додану вартість в розмірі 9102 грн., від 15.02.2010 року № 0000012320/1, яким визначено зобов’язання з податку на прибуток приватних підприємств в розмірі 15702 грн., № 0000022320/1, яким визначено зобов’язання з податку на додану вартість в розмірі 9102 грн., від 27.04.2010 року № 0000012320/2, яким визначено зобов’язання з податку на прибуток приватних підприємств в розмірі 15702 грн., № 0000022320/2, яким визначено зобов’язання з податку на додану вартість в розмірі 9102 грн., № 0000622320/2, яким визначено зобов’язання з податку на додану вартість в розмірі 2028,50 грн.

За результатами перевірки, відображеними у акті від 28.12.2009 року № 320/232/34215013 встановлено, що перевіркою показників у рядку 04.1 декларацій “витрати на придбання товарів (робіт, послуг)”, крім визначених у рядку 04.1 за період з 01.01.2007 року по 30.09.2009 року встановлено, що товариство з обмеженою відповідальністю “Спецізоляція-Схід” у 2007-2008 роках одержувало послуги по перевезенню вантажів від контрагентів (ТОВ “ТЕС”, ПП Річко, ТОВ “Альта-МИР”, ПП Курганова, ТОВ “Енглер-Україна”, ТОВ “Енергоремонт”, ПП Ковтун, ПП Гурєєв, ВАТ “Лугунівське АТП 10906”, ПП Саранський на суму 418 872, 00 грн.).

Відповідно до висновків акту перевірки, позивачем в порушення вимог пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” було завищено валові витрати на загальну суму 41 872, 00 грн. та в порушення пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” завищено податковий кредит на загальну суму 7 386, 00 грн.

Підставами для таких висновків стала та обставина, що первинними документами, які були досліджені під час проведення перевірки були акти приймання-передачі наданих послуг (виконаних робіт), по яким неможливо визначити дату перевезення, вантажовідправника, кількість та який саме вантаж перевозився, вантажоодержувача, пункт розвантаження, транспортний засіб на якому здійснювалось перевезення, перелік узгоджених товарно-транспортних накладних, за якими здійснювалось перевезення, одиниць виміру. Також відповідач зафіксував, що були відсутні первинні документи, які підтверджують надання транспортних послуг.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з відсутності належних первинних документів, які підтверджують віднесення витрат підприємства до валових витрат та віднесення сум до податкового кредиту.

Суд апеляційної інстанції погоджується з даними висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до п.5.1 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

До складу валових витрат включаються, зокрема, суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Положеннями ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” від 03.04.1997 року податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з, зокрема, придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» визначено, що податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв’язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Згідно пп. 7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

Матеріали справи свідчать, що визначені податковим органом зобов’язання позивача стосуються його господарських відносин з підприємствами, які здійснюють свою господарську діяльність у сфері перевезень.

Так, відповідно до Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 року № 363 встановлено, що Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні визначають права, обов'язки і відповідальність власників автомобільного транспорту - Перевізників та вантажовідправників і вантажоодержувачів - Замовників.

Згідно розділу 1 “Терміни та поняття”, визначено, що товарно-транспортна накладна – єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Відповідно до п. 11.1 розділу 11 Правил визначено, що основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та шляхові листи вантажного автомобіля.

Розділом 11.7 розділу 11 Правил перший примірник товарно-транспортної накладної залишається у замовника (вантажовідправника), другий – передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій та четвертий примірники товарно-транспортної накладної, засвідчені підписом вантажоодержувача (за потреби і печаткою або штампом), передаються перевізникові.

Оскільки стороною господарських відносин між позивачем та його контрагентами були підприємства-перевізники, а акти виконаних робіт за результатами господарських відносин не містять необхідних відомостей щодо наданих послуг, то суд першої інстанції з огляду на відсутність товарно-транспортних накладних дійшов обґрунтованого висновку про правомірність висновків податкового органу.

Доводи позивача щодо знаходження товарно-транспортних накладних в іншому місці не можуть бути прийняті судом апеляційної інстанції з огляду на те, що податковим органом під час перевірки такі документи вимагалися, що підтверджується відповідним листом відповідача (а.с. 228), але не були надані перевіряючим.

За таких обставин суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування постанови суду.

Керуючись ст. ст. 198, 200, 205, 206 КАС України, суд, -

у х в а л и в:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Спецізоляція-Схід" – залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05 жовтня 2010 р. – залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з моменту її виготовлення в повному обсязі.

В повному обсязі ухвала виготовлена 04.06.2014 року.

Головуючий: С.А. Уханенко

Суддя: І.Ю. Богданенко

Суддя: Ю.М. Дадим