Постанова № 39668768, 04.07.2014, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

04 липня 2014 року 08:53 № 826/8666/14

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Кармазіна О.А., при секретарі Тимчук М.Д.

за участю:

від позивача: ОСОБА_1 (довіреність від 17.06.2014 р.)

від відповідача: не з'явився

від третьої особи: не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу:

за позовом:ОСОБА_2до:Відділу державної виконавчої служби Дарницького районного управління юстиції у м. Києвітретя особа:Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк»про:визнання протиправними дій, визнання протиправним і скасування акту опису й арешту майна,-

В С Т А Н О В И В:

До Окружного адміністративного суду м. Києва звернувся ОСОБА_2 з позовом до відділу державної виконавчої служби Дарницького районного управління юстиції у м. Києві в якому позивач просить:

- визнати протиправними дії ВДВС у виконавчому провадженні ВП № 41221664, щодо примусового проведення 10.06.2014 р. опису та арешту майна - однокімнатної квартири АДРЕСА_1 під час строку добровільного виконання;

- визнати протиправним та скасувати акт опису й арешту майна № 1006/22 від 10.06.2014 р., складений ВДВС щодо опису й арешту квартири, під час строку добровільного виконання

Позивач зазначає, що 05.06.2014 р. йому стало відомо про прибуття за його місцем проживання працівників ВДВС з питань примусового виконання виконавчого напису нотаріуса № 3152 від 01.11.2013 р., про який, як зазначає позивач, йому нічого не було відомо.

Наступного дня, 06.06.2014 р., як зазначає позивач, він з'явився до ВДВС, де йому було вручено копію постанови про відкриття виконавчого провадження ВП № 41221664 від 12.12.2013 р. та копію виконавчого напису.

З отриманої постанови позивачу стало відомо, що з моменту її винесення (12.12.2013 р.) йому було надано строк на добровільне виконання до 19.12.2013 р., тобто 7 днів. Виходячи з цього та фактичної дати отримання постанови, позивач вважає, що строк для добровільного виконання закінчується 13.06.2014 р.

Проте, як вказує позивач, 10.06.2014 р. ВДВС було здійснено опис та арешт його майна - квартири, про що було складено акт опису та арешту майна № 1062/22 від 10.06.2014 р.

Посилаючись на положення ч. 2 та ч. 5. ст. 25, ч. 1 ст. 31 Закону України «Про виконавче провадження» позивач зазначає, що дії ВДВС щодо не направлення постанови про відкриття виконавчого провадження порушили процедуру проведення виконавчих дій та спричинили невчасне отримання ним постанови про відкриття виконавчого провадження.

Між тим, у позові позивачем не заявлено вимог про визнання протиправними дій чи бездіяльності ВДВС.

Окрім того, позивач, з посиланням на ч. 1 ст. 35 вищезгаданого Закону щодо права державного виконавця відкласти проведення виконавчих дій у разі несвоєчасного одержання документів виконавчого провадження його сторонами, зазначає, що державним виконавцем наведеного не було вчинено, тобто не було за наведених обставин відкладено проведення виконавчих дій.

У той же час, у позовній заяві в контексті наведеного не заявлено вимог про визнання протиправними дій державного виконавця.

Надалі, посилаючись на положення ч. 1 ст. 27 Закону, щодо дати початку примусового виконання рішення, тобто у разі ненадання боржником у строки, встановлені для самостійного виконання рішення, документального підтвердження повного виконання рішення, позивач зазначає, що в порушення даної норми державним виконавцем під час строку добровільного виконання було примусово проведено опис та арешт майна.

З урахуванням наведеного позивач просить задовольнити позов.

Відповідач та третя особа належним чином повідомлені про розгляд справи, що підтверджується поштовими повідомленнями про вручення 23.06.2014 р. копій ухвали суду про відкриття провадження у справі. Крім того, копії ухвали про відкриття провадження у справі надіслані цим особам засобами електронної пошти.

У той же час, відповідач та третя особа в судове засідання не з'явилися, доказів поважності причин неприбуття у судове засідання не надали. Враховуючи наведене та відсутність підстав для відкладення розгляду справи, на підставі ч. 4 ст. 128 КАС України судом ухвалено про розгляд справи за відсутності відповідача та третьої особи на підставі наявних документів.

На підставі ч. 3 ст. 160 КАС України в судовому засіданні 04.07.2014 р. проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Розглянувши наявні в матеріалах справи документи, заслухавши пояснення представника позивача, з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

01 листопада 2013 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3 вчинено виконавчий напис (№ за реєстром 3152), за яким запропоновано звернути стягнення на: однокімнатну квартиру № 208, загальною площею 56,50 кв.м., жилою площею 18,5 кв.м., що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 яка належить на праві приватної власності ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 (р.н.о.к. НОМЕР_1).

Зазначено у виконавчому написі, що згідно іпотечного договору № 02-10/4198, посвідченого 21.12.2007 р. приватним нотаріусом, зазначене майно передане ОСОБА_2 в іпотеку акціонерному комерційному банку соціального розвитку «Укрсоцбанк» (правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк») в якості забезпечення виконання зобов'язань за договором кредиту № 10-29/4883 від 21.12.2007 р., строк платежу за яким настав 28.05.2013 р.

Строк за який проводиться стягнення, як зазначено у виконавчому написі, - з 30.05.2012 р. по 28.05.2013 р.

Надалі зазначається, що за рахунок коштів, отриманих від реалізації вказаного нерухомого майна, переданого в іпотеку, запропоновано задовольнити вимоги банку в сумі розміром 148 133, 76 доларів США, що згідно курсу НБУ становить 1 184 033, 41 грн.

Доказів оскарження дій нотаріуса в порядку ст. 50 Закону України «Про нотаріат» позивачем не надано.

12 грудня 2013 р. заступником начальника Тертичною В.В. відділу державної виконавчої служби Дарницького районного управління юстиції у м. Києві прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 41221664. З постанови вбачається, що вона прийнята на підставі вищезгаданого виконавчого листа та заяви стягувача від 09.12.2013 р. Запропоновано боржнику виконати добровільно вимоги до 19.12.2013 р. та зазначено, що при невиконанні рішення в наданий для добровільного виконання строк, виконати його в примусовому порядку із стягненням з боржника виконавчого збору та витрат, пов'язаних із провадженням виконавчих дій.

У постанові, крім іншого, зазначено ідентифікатор доступу, що надає позивачу можливість знайомитись з матеріалами виконавчого провадження, внесеними до Єдиного державного реєстру виконавчих проваджень.

Зазначена постанова позивачем не оскаржується.

Окрім того, 05.06.2014 р. заступником начальника Тертичною В.В. відділу державної виконавчої служби Дарницького районного управління юстиції у м. Києві прийнято постанову про арешт майна та оголошення заборони його відчуження. Зокрема, накладено арешт на вищезгадану квартиру та заборонено здійснювати відчуження майна. Арешт накладений в межах суми боргу.

Зазначена постанова позивачем не оскаржується.

Надалі, 10.06.2014 р. головним державним виконавцем ВДВС Дарницького РУЮ у м. Києві складено акт № 1062/22 опису та арешту майна (вищевказаної квартири) в межах вчинення дій у виконавчому провадженні ВП № 41221664. Акт складений за адресою: АДРЕСА_1 та у присутності понятих.

Майно прийняв на зберігання ОСОБА_2 (позивач). Копію акту вручено позивачу по даній справі.

Вирішуючи у взаємозв'язку з наведеним, суд зазначає наступне.

Так, відповідно до п. 5 ч. 3 ст. 11 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції на час прийняття оскаржуваної постанови) державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження має право накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку.

Згідно з ч. 3 ст. 19 вищезгаданого Закону, у заяві про відкриття виконавчого провадження щодо виконання рішення про майнове стягнення стягувач має право просити державного виконавця накласти арешт на майно та кошти боржника та оголосити заборону на його відчуження.

Частиною 2 ст. 25 зазначеного Закону також визначено, що за заявою стягувача державний виконавець одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження може накласти арешт на майно та кошти боржника, про що виноситься відповідна постанова.

У свою чергу, згідно з ч. 1 ст. 57 Закону арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.

Згідно з ч. 2 ст. 57 Закону арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом: (1) винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах; (2) винесення постанови про арешт коштів, що перебувають у касі боржника або надходять до неї; (3) винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження; (4) проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту.

У той же час, заходами примусового виконання рішень, згідно з ч. 1 ст. 32 Закону, є: 1) звернення стягнення на кошти та інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб; 2) звернення стягнення на заробітну плату (заробіток), доходи, пенсію, стипендію боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу певних предметів, зазначених у рішенні; 4) інші заходи, передбачені рішенням.

З наведеного у сукупності вбачається, що власне арешт майна не є заходом примусового виконання рішення, а є заходом забезпечення реального виконання рішення, який передує здійсненню заходів примусового виконання рішення та може бути застосований починаючи зі стадії відкриття виконавчого провадження та, відповідно, його застосування не залежить та не пов'язано із початком застосування заходів примусового виконання рішення.

Враховуючи наведене, є помилковими доводи позивача, покладені в основу підстав позову, відносно того, арешт майна може бути застосований лише на стадії вжиття заходів примусового виконання рішень, тобто після спливу строку для самостійного виконання рішення, у зв'язку з чим позивач вважає проведення арешту майна протиправним.

За таких обставин та враховуючи те, що на час розгляду справи постанови про відкриття виконавчого провадження та про накладення арешту на майно не скасовані, виходячи при цьому також з того, що позивачу було забезпечено права на ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження з ЄДРВП, на участь у проведенні виконавчих дій при проведенні арешту майна та щодо отримання акту опису майна, відсутність при цьому заперечень щодо змісту акту опису, що вбачається також із змісту самого акту, суд приходить до висновку про відсутність підстав для висновку про порушення ВДВС законодавства та прав позивача у зв'язку з арештом майна боржника та, відповідно, про відсутність підстав для визнання у зв'язку з цим дій ВДВС та акту опису протиправними.

Що стосується доводів представника позивача відносно того, що дії відповідача не узгоджуються з положеннями Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», слід зазначити, що даний Закон набрав чинності 07.06.2014 р., а постанова про арешт майна прийнята 05.06.2014 р. При цьому, зазначеним Законом передбачені обмежувальні заходи, а саме заборона примусового стягнення (відчуження без згоди власника) нерухомого житлового майна, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України "Про заставу" та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України "Про іпотеку". Водночас, судом не встановлено обставин вжиття ДВС заходів примусового виконання шляхом вжиття заходів по примусовому стягненню/відчуженню майна позивача. З огляду на наведене, вказані представником позивача доводи є помилковими.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Частиною 2 ст. 71 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи наведене у сукупності та виходячи із заявлених позивачем підстав та предмету позову, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позову.

Керуючись вимогами статей 69-71, 94, 158-163, 167, 181, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов залишити без задоволення.

Постанова набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України. Постанова може бути оскаржена за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України.

Суддя О.А. Кармазін