Постанова № 39656455, 26.06.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"26" червня 2014 р. м. Київ К/800/32360/13

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Суддів: Лиски Т.О. (доповідач),

Бутенка В.І.,

Білуги С.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Чернігівської обласної державної адміністрації до відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України про визнання незаконною та скасування постанови, касаційне провадження в якій відкрито за касаційною скаргою Державної виконавчої служби України на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 11 березня 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 22 травня 2013 року, -

в с т а н о в и л а:

У лютому 2013 року Чернігівська обласна державна адміністрація звернулася до суду з позовом до відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України, у якому просила визнати незаконною та скасувати постанову про стягнення виконавчого збору ВП № 34665412 від 07 лютого 2013 року.

Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 11 березня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 травня 2013 року, позов задоволено.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій у справі, Державна виконавча служба України звернулася з касаційною скаргою, в якій просить рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні позову, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що постановою про відкриття виконавчого провадження від 10 жовтня 2012 року головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України було відкрито виконавче провадження щодо виконання виконавчого листа по справі №2а-8655/12/2670 з зобов'язання Чернігівської обласної державної адміністрації надати відповідь ДП «Альфа-Брокер Консалтинг» на клопотання №20/03 від 20 березня 2012 року.

Вказана постанова надійшла на адресу позивача 29 жовтня 2012 року. У постанові про відкриття виконавчого провадження державним виконавцем було вказано про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з дня отримання (винесення) постанови та зазначено, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій.

Відповідь ДП «Альфа-Брокер Консалтинг» було надіслано 20 листопада 2012 року за №06-05/5717.

7 лютого 2013 року відповідачем прийнято постанову про закінчення виконавчого провадження з виконання виконавчого листа по справі №2а-8655/12/2670 у зв'язку з виконанням рішення суду. Постанову від 07 лютого 2013 року про стягнення виконавчого збору виділено в окреме виконавче провадження.

Головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України 7 лютого 2013 року винесено постанову про стягнення виконавчого збору з боржника - Чернігівської обласної державної адміністрації у розмірі 1 360 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і суд апеляційної інстанції, виходив з того, що оскаржувана постанова ВП № 34665412 від 07 лютого 2013 року винесена безпідставно, оскільки відповідачем не вчинялися будь-які дії примусового характеру, направлені на виконання рішення суду в примусовому порядку відповідно до Закону України «Про виконавче провадження», не було проведено фактичного вжиття заходів примусового характеру.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком судів попередніх інстанцій виходячи з наступного.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження», виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно статті 11 вищевказаного Закону, державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Вимогами пункту 1 частини 2 статті 17 Закону України «Про виконавче провадження», відповідно до цього Закону підлягають виконанню державною виконавчою службою такі виконавчі документи, зокрема виконавчі листи, що видаються судами.

Частиною 1 статті 19 вищевказаного Закону передбачено, що державний виконавець відкриває виконавче провадження на підставі виконавчого документа, зазначеного в статті 17 цього Закону, зокрема за заявою стягувача або його представника про примусове виконання рішення.

Згідно частини 2 статті 25 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження. У постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до п'ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій. передбачених цим Законом.

Відповідно до частини 1 статті 27 вказаного Закону у разі ненадання боржником у строки, встановлені частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного виконання рішення, документального підтвердження повного виконання рішення державний виконавець на наступний день після закінчення відповідних строків розпочинає примусове виконання рішення.

Частиною 1 статті 28 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що у разі невиконання боржником рішення майнового характеру у строк, встановлений частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного його виконання, постановою державного виконавця з боржника стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом. У разі невиконання боржником у той самий строк рішення немайнового характеру виконавчий збір стягується в розмірі сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - фізичної особи і в розмірі вісімдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - юридичної особи. У зазначених розмірах виконавчий збір стягується з боржника також у разі повернення виконавчого документа без виконання за письмовою заявою стягувача та у разі самостійного виконання боржником рішення після початку його примусового виконання, зокрема шляхом перерахування коштів безпосередньо на рахунок стягувача.

Зі змісту наведених правових норм вбачається, що за своєю правовою природою виконавчий збір є грошовою сумою, яка стягується з боржника у разі невиконання ним рішення у строк, встановлений для добровільного виконання, що зумовлює необхідність здійснення державним виконавцем заходів примусового виконання.

Як було встановлено судами попередніх інстанцій, позивачем не було виконано рішення суду у наданий йому строк.

Враховуючи вказане, задовольняючи позовні вимоги суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку що оскаржувана постанова ВП № 34665412 від 07 лютого 2013 року винесена безпідставно, оскільки відповідачем не вчинялися будь-які дії примусового характеру, направлені на виконання рішення суду в примусовому порядку відповідно до Закону України «Про виконавче провадження».

Відповідно до частин другої та третьої статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

За правилами статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

Оскільки обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального права, судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.

На підставі викладеного, керуючись статтями 220, 222, 223, 229, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

постановила:

Касаційну скаргу Державної виконавчої служби України задовольнити.

Постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 11 березня 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 22 травня 2013 року скасувати.

У задоволенні позову Чернігівської обласної державної адміністрації до відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України про визнання незаконною та скасування постанови відмовити.

Постанова оскарженню не підлягає.

Судді: