Ухвала суду № 39653279, 24.06.2014, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

і м е н е м У к р а ї н и

24 червня 2014 року

справа № 804/11939/13-а

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Дадим Ю.М.

суддів: Богданенка І.Ю. Уханенка С.А.

за участю секретаря судового засідання: Фастовської М.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську апеляційну скаргу Криворізької південної об’єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10 жовтня 2013 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Інваріант" до Криворізької південної об’єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В :

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10 жовтня 2013 року адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Інваріант" до Криворізької південної об’єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення - задоволено повністю: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 23 серпня 2013 року №0000272201, прийняте Криворізькою південною об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області.

Не погодившись з постановою суду, Криворізька південна об’єднана державна податкова інспекція Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області подала апеляційну скаргу, в якій просила скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог позивача у повному обсязі.

Сторони в судове засідання не з’явились, були належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, тому у відповідності до положення ст. 41 КАС України фіксування судового процесу не здійснюється.

Перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду в межах оскарження та доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, співробітниками Криворізької південної ОДПІ ГУ Міндоходів у Дніпропетровській області була проведена документальна позапланова невиїзна перевірка ТОВ "Інваріант" з питання здійснення експорту товарів не власного виробництва за березень 2013 року, за результатами якої складено акт перевірки від 24 липня 2013 року №877/222/31550946.

В акті перевірки зроблені висновки про порушення ТОВ "Інваріант": п.п.14.1.179., п.п.14.1.181., п.14.1. ст.14, п.188.1. ст.188., п.198.3. ст.198., п.200.1. ст.200 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року №2755-VI (зі змінами та доповненнями), з урахуванням норм п.п.14.1.36. п.14.1., п.п.14.1.231. п.14.1. ст.14 Податкового кодексу України, в результаті чого підприємством завищено податковий кредит по декларації з ПДВ за березень 2013 року на суму 88 192 грн., та відповідно занижено суму ПДВ, що підлягає сплаті до бюджету, по декларації з ПДВ за березень 2013 року на суму 88 192 грн..

На підставі вказаного акту відповідачем винесене спірне податкове повідомлення-рішення від 23 серпня 2013 року №0000272201, яким ТОВ "Інваріант" нараховане податкове зобов'язання із податку на додану вартість на суму 132 288 грн. за основним платежем 88 192 грн. та штрафних санкцій у розмірі - 44 096 грн..

Правомірність та обґрунтованість податкового повідомлення-рішення, прийнятого на підставі акту перевірки, є предметом спору, переданого на вирішення суду.

Вирішуючи спір між сторонами та задовольняючи позовні вимоги позивача у повному обсязі, суд першої інстанції виходив з того, що податковим органом не доведено належними та допустимими доказами правомірність винесення ним оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Суд апеляційної інстанції погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

У відповідності до пп. 14.1.181 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України (далі - ПК України) встановлено, що податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Пунктом 198.1 ст.198 ПК України встановлено право суб'єкта підприємницької діяльності на віднесення сум сплаченого податку на додану вартість до податкового кредиту у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з п.198.3 ст.198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст.39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.193.1 ст.193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п.198.6 ст.198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п.201.11 ст.201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Пунктом 1 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до п.4.1 ст.4 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" встановлено, що валовий дохід - загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за її межами.

Судом першої інстанції було вірно зазначено, що згідно до пп.4.1.6 п.4.1 ст.4 цього Закону, валовий дохід включає доходи з інших джерел, у тому числі, але не виключно, у вигляді сум безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному періоді, вартості товарів (робіт, послуг), безоплатно наданих платнику податку у звітному періоді.

У відповідності до пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" не відносяться до складу валових витрат будь-які витрати, що не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення та зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку та абз.2 п.1.6 "Порядку складання декларації з податку на прибуток підприємства", зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 08.04.2003р. за №271/7592 "дані, наведені в декларації, повинні підтверджуватись первинними документами обліку та відповідати податковому обліку (звітності)".

Відповідно до п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість", податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Згідно до п.7.4.5. п.7.4. ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" у разі, коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим пунктом документами.

Разом з тим, судом першої інстанції було вірно зазначено, що згідно до ст.19 ПК України, якою визначені функції органів державної податкової служби, не передбачено функцій перевірки господарської діяльності підприємства на предмет досягнення економічних і соціальних результатів з метою одержання прибутку.

Як вбачається з матеріалів справи, в даному акті перевірки зазначено, що реалізація придбаних позивачем у ТОВ "Укрметпрокат" товарно-матеріальних цінностей відповідно до умов договору №33 від 25 лютого 2013 року, які у подальшому були передані ТОВ "Інваріант" на комісію відповідно до умов договору №18-КМС від 21 лютого 2013 року ТОВ "Метал-Вектор" без врахування в ціні продажу всіх понесених витрат дають підстави стверджувати, що купівля цих товарно-матеріальних цінностей та їх подальша реалізація на експорт за ціною, нижчою від ціни придбання, не була зумовлена характером виробничої або іншої господарської діяльності позивача, оскільки не мала на меті отримання доходу від цих операцій, а отже не пов'язана з його господарською діяльністю.

Проте, такі висновки відповідача є необґрунтованими з огляду на наступне.

Так, у відповідності до ч.1 ст.215 Цивільного Кодексу України (далі - ЦК України) підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, встановлених частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України.

Частиною 1 статті 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Згідно до ч.5 ст.203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ст. 228 ЦК України передбачено: правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Варто зазначити, що акт перевірки від 24.07.2013 року №877/222/31550946 не тільки не містить посилань про вину позивача, яка виразилася в намірі позивача порушити публічний порядок, а й не доводить умислу позивача на порушення публічного порядку, не містить посилань і на обставину в чому таке порушення полягає.

При цьому, колегія суддів зазначає, що відповідач під час документальної позапланової невиїзної перевірки позивача з питання здійснення експорту товарів не власного виробництва за березень 2013 року не надав доказів щодо визнання договору №33 від 25 лютого 2013 року укладеного між ТОВ "Інваріант" з ТОВ "Укрметпрокат", а також договору №18-КМС від 21 лютого 2013 року укладеного між ТОВ "Інваріант" з ТОВ "Метал-Вектор", недійсними, що у свою чергу є підтвердженням чинності зазначених угод та доказом справжності господарської діяльності з боку позивача. Такі докази відсутні і в матеріалах справи, доказів зворотнього відповідачем суду не надано.

Відповідно до п.188.1. ст.188 Податкового кодексу України, база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до ст.39 ПК України, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів), а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на послуги (стільникового рухомого зв'язку).

До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв'язку з компенсацією вартості товарів/послуг.

Таким чином, колегія суддів зазначає, що у разі експорту платником ПДВ товарів, база оподаткування визначається відповідно до п.188.1. ст.188 ПК України, а саме, виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін.

Відповідно до вимог діючого законодавства, з метою достовірного відображення обсягів експортованих товарів у податковій звітності позивач повинен відображати обсяги експортованих операцій, що підтверджені ВМД, в тому звітному періоді, в якому фактично здійснено вивезення експортованих товарів за межі митної території України (дата фактичного перетину товаром митного кордону має бути зазначена у вантажній митній декларації).

Таким чином, колегія суддів робить висновок про те, що наведені вище докази господарської діяльності позивача з ТОВ "Укрметпрокат", ТОВ "Метал-Вектор" спростовують припущення відповідача щодо заниження податкових зобов'язань з ПДВ за рахунок вчинення завідомо збиткових операцій.

Отже, висновки відповідача про те, що позивач порушив положення Податкового Кодексу України, що призвело до завищення податкового кредиту за березень 2013 р. на 88 192 грн. є безпідставними, не підтвердженими фактичними обставинами справи.

Крім того, відповідач не враховує податкову звітність позивача, який у податковій декларації з податку на додану вартість за березень 2013 року сплачує до державного бюджету суму податку на додану вартість в розмірі 10 113 грн. При цьому, обсяг операцій на митній території України, що оподатковується за основною ставкою податку на додану вартість становлять суму 1 028 063 грн., проти суми 463 494 грн. операцій з вивезення товарів за межі митної території України.

Отже, дослідивши вищевикладені обставини справи, колегія суддів робить висновок про те, що у діях платника податків (позивача) немає порушень тих норм законів, на які посилається відповідач, і приходить до висновку, що твердження податкового органу про наявність таких порушень ґрунтуються на припущеннях та належним чином не доведені, доводи відповідача не ґрунтуються на законі та спростовуються наявними у матеріалах справи доказами.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Виходячи з вищевикладених обставин справи та оцінивши докази надані сторонами по справі у їх сукупності, колегія суддів вважає, що відповідачем не було доведено правомірність та законність висновків викладених в акті перевірки, на підставі якого було прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення.

Згідно до п. 1,3 ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Отже, проаналізувавши вищевикладені обставини справи та правовідносини, що їм відповідають, колегія суддів приходить до висновку, що податкове повідомлення-рішення від 23 серпня 2013 року №0000272201 прийняте Криворізькою південною об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області, не відповідає п.п. 1,3 ч. 3 ст. 2 КАС України, оскільки винесене відповідачем на підставі, у межах повноважень, але не у спосіб, передбачений законодавством та без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, отже тому є протиправним та підлягає скасуванню, а позовні вимоги позивача є цілком обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Таким чином, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції викладене достатньо повно, обґрунтовано та мотивовано з посиланням на конкретні пункти законів України, які регулюють спірні правовідносини, що свідчить про відсутність підстав для його скасування.

З огляду на встановлені судом першої інстанції фактичні обставини справи та обрану правову позицію, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги.

Керуючись ч.1 ст.198, ст.200, ст.205, ст.206, ч.2 ст.212 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Криворізької південної об’єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області - залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10 жовтня 2013 року - залишити без змін.

Ухвала Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду набирає законної сили з моменту її постановлення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів.

Головуючий: Ю.М. Дадим

Суддя: І.Ю. Богданенко

Суддя: С.А. Уханенко