Постанова № 39646033, 02.07.2014, Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

02 липня 2014 р. м. Житомир

справа № 806/1817/14

категорія 8.3

Житомирський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Семенюк М.М.,

з участю секретаря судового засідання Лисайчука А.О.,

представника позивача Невмержицького О.М.,

представника відповідача Бистрицької Д.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Житомирі адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ВЛ Телеком" до Житомирської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Житомирській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень № 0000782201 і № 0000792201 від 31.03.2014 року,

встановив:

Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Житомирської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Житомирській області від 31.03.2014 року № 0000782201 і № 0000792201, відповідно до яких підприємству, відповідно, збільшено зобов'язання з податку на додану вартість на суму 271285,00 грн. та застосовано штрафну (фінансову) санкцію у розмірі 135643,00 грн. та зобов'язання по податку на прибуток в розмірі 257721,00 грн. та застосовано штрафну (фінансову) санкцію в розмірі 64430,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що висновки податкового органу викладені в Акті перевірки є безпідставними, оскільки не відповідають реальним обставинам справи, а також не є належним чином обґрунтованими і підтвердженими матеріалами, які були використані під час проведення перевірки. При цьому позивачем, під час проведення перевірки надано оригінали первинних документів, їх завірені копії, документи, які підтверджують реальність проведення фінансово-господарських операцій та отримання послуг від контрагента, однак вказані документи не були прийняті до уваги. У зв'язку з цим, зазначає що відповідачем зроблені не вірні висновки щодо заниження підприємством податкового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 271385,00 грн. та з податку на прибуток в розмірі 257721, 00 грн.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити у повному обсязі з підстав викладених у позовній заяві та на підставі доказів наданих до матеріалів справи.

Представник відповідача просив відмовити в позові з підстав, викладених в письмових запереченнях на позовну заяву (т.2 а.с.23-25). Також зазначив, що посадові особи Житомирської ОДПІ діяли на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законодавством України, оскаржувані податкові повідомлення - рішення прийняті відповідачем правомірно, оскільки перевірка проводилась згідно наказу про проведення документальної позапланової виїзної перевірки, винесеного на підставі постанови слідчого відділу розслідувань ДПІ у Деснянському районі ГУ Міндоходів у м. Києві від 10.02.2014 року, а також зазначив про те, що на перевірку слідчим надано протокол допиту директора ТОВ "Армабуд-Тех", який надав показання про свою непричетність до здійснення фінансово-господарської діяльності вказаного підприємства, тому наданими до перевірки та до суду документами не доведено реальності проведених господарських операцій і правомірності формування податкового кредиту та валових витрат, у зв`язку з чим, зазначає, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Заслухавши пояснення представників сторін та свідка, проаналізувавши досліджені докази у сукупності, суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно висновків акту від 06.03.2014 року № 1551/2201/33309310/0100 "Про результати позапланової документальної виїзної перевірки товариства з обмеженою відповідальністю "ВЛ Телеком", код за ЄДРПОУ 33309310 з питань дотримання вимог податкового законодавства під час здійснення фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ "Армабуд-Тех" код за ЄДРПОУ 38406268 за період з 01.01.2011 року по 31.12.2013 року" (т.1 а.с.21-52), перевіркою встановлено порушення:

- пп.138.1.1 п.138.1, п.138.2, п.138.4 ст. 138, пп.139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, в результаті чого підприємством занижено податок на прибуток в сумі 257721 грн. за 2013 рік в частині взаємовідносин з ТОВ "Армабуд-Тех";

- п. 198.1, п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст. 198, п.201.1, п.201.7 ст. 201 Податкового Кодексу України, в результаті чого підприємством занижено податок на додану вартість на загальну суму 271285 грн. за квітень-жовтень 2013 року.

На підставі акту від 06.03.2014 року № 1551/2201/33309310/0100 Житомирською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Міндоходів у Житомирській області 31.03.2014 року прийняті податкові повідомлення-рішення, якими товариству з обмеженою відповідальністю "ВЛ Телеком" збільшено суму грошового зобов'язання:

- № 0000782201 (т.1 а.с.11) - з податку на додану вартість на 406928,00 грн. (з яких за основним платежем - 271285 грн., за штрафними санкціями - 135643 грн.);

- № 0000792201 (т.1 а.с.12) - з податку на прибуток на 322151,00 грн. (за основним платежем - 257721 грн., за штрафними санкціями - 64430 грн.).

Як вбачається з акту перевірки від 06.03.2014 року № 1551/2201/33309310/0100, встановлено, що постачальником позивача було підприємство, що підпадає під ознаки "фіктивності", зокрема: ТОВ "Армабуд - Тех". Також, перевіркою встановлено відсутність об'єктів оподаткування по операціях з послуг у підприємств-постачальників за період з 01.01.2011 року по31.12.2013 року. За рахунок операцій, що відповідно до норм чинного законодавства є "недійсними", оскільки згідно протоколу допиту свідка - директора ТОВ "Армабуд-Тех" ОСОБА_3, який надав показання про свою непричетність до здійснення фінансово - господарської діяльності вказаного підприємства, також зазначив, що зареєстрував підприємство за грошову винагороду, без мети здійснення підприємницької діяльності. Отже, договори укладені ТОВ "ВЛ Телеком" з ТОВ "Армабуд-Тех" не спричинили реального настання правових наслідків. Таким чином, в порушення пп. 138.1.1 п. 138.1, п. 138.2, п. 138.4 ст. 138, пп.139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України, позивачем завищено витрати по придбанню послуг від його контрагента на загальну суму 1356425,00 грн.

Також, в акті встановлено, що ТОВ "Армабуд-Тех" не задекларовано свої відносини з позивачем. Тому, в порушення п. 198.1, п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст. 198 ПК України, підприємством до податкового кредиту безпідставно включено податок на додану вартість по придбанню послуг на загальну суму 271285,00 грн. Крім того, надані послуги мають ознаки фіктивності та взаємовідносини з контрагентом, можуть кваліфікуватись такими, що здійснюються для отримання вигоди третіми особами.

Перевіряючи зазначені рішення на відповідність вимогам ч. 3 ст. 2 КАС України, суд вважає їх такими, що не узгоджуються з правовими положеннями законів України, з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що 01.04.2013 року позивачем було укладено ряд договорів з технічного обслуговування антенно - щоглових споруд (АЩС) з ТОВ "Армабуд - Тех", зокрема: № 357 ВЛ, № 358 ВЛ, № 359ВЛ, № 360 ВЛ, № 361 ВЛ, № 362 ВЛ, № 363 ВЛ (т. 1 а.с. 188-243).

Згідно пп. 1.3.8 п. 1.3. зазначених договорів, виконавець по факту виконаних робіт з технічного обслуговування антенно - щоглових споруд зобов'язаний надати замовнику, тобто ТОВ "ВЛ Телеком" акт про виконану роботу з технічного обслуговування АЩС. Відповідно до розділу 4 договорів "Вартість робіт та порядок розрахунків", вартість технічного обслуговування АЩС визначається у додатку №1 до Договору, який є його невід'ємною частиною. Загальна вартість виконаних робіт визначається згідно додатку №2. Підставою для проведення платежів є акт здачі - прийняття виконаних робіт і платіжне доручення.

Так, на виконання умов договору контрагентом було передано позивачу Акти здачі - прийняття виконаних робіт (послуг) за квітень - жовтень 2013 року, за вказаними вище договорами, копії яких наявні в матеріалах справи (т. 1 а.с. 97-103, 111-117, 125-131, 139-145, 153-159, 167-173, 181-187).

Також, факт виникнення податкового обов'язку платника податків у зв'язку з отриманням робіт (послуг) підтверджується наданими до матеріалів справи копіями податкових накладних (т.1 а.с.90-96, 104-110, 118-124,132-138, 146-152, 160-166, 174-180).

Згідно з абзацом 1 п. 44.1 ст. 44 ПК України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків у відповідності із абзацом 2 п. 44.1 ст. 44 ПК України забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України", підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до пп. 2.1 п. 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05 червня 1995 року за № 168/704, первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (пункт 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку).

Отже, будь - які документи (у тому числі договори, накладні тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатись первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Згідно ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Розділом V Податкового кодексу України (далі - ПК України) врегульовані питання, пов'язані з обчисленням та сплатою податку на додану вартість.

Так, порядок та підстави формування податкового кредиту регламентуються приписами ст. 198 ПК України. У відповідності до п. 198.1 ст. 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно із п. 198.2. ст. 198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги на основні фонди почали використовуватись в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного періоду.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу (п. 198.6).

Відповідно до пункту 201.1 статті 201 ПК України, платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, яка згідно з п. 201.6 ст. 201 ПК України є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту (пункт 201.10 статті 201 ПК України).

Проаналізувавши наведені норми чинного законодавства, суд приходить до висновку, що в даному випадку єдиними та достатніми підставами для формування податкового кредиту є наявність податкової накладної, що засвідчує факт сплати отримувачем робіт (послуг) їх вартості з урахуванням податку на додану вартість.

З матеріалами справи вбачається, що факт вчинення господарських операцій між ТОВ "ВЛ Телеком" та ТОВ "Армабуд-Тех", підтверджується Договорами з технічного обслуговування, актами здачі прийняття виконаних робіт (послуг), податковими накладними та платіжними дорученнями.

Допитаний в якості свідка директор ТОВ "ВЛ Телеком" ОСОБА_5 підтвердив, що між ним та контрагентом було укладено ряд договорів з технічного обслуговування АЩС, також пояснив, що керівники підрозділів, інженери в регіонах знаходження АЩС, які за сумісництвом працюють в ТОВ "ВЛ Телеком" контролювали здійснення технічного обслуговування на вказаних об'єктах виконавцем за договорами, про що, згодом було надано акти здачі-прийому виконаних робіт - послуг.

Матеріалами справи підтверджено, що на час здійснення господарських операцій ТОВ "Армабуд-Тех" було зареєстровано платником податку на додану вартість, що підтверджується копією свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість №200101655 від 11.01.2013 року (а.с.16).

Згідно із ст. 61 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, юридична відповідальність особи має індивідуальний характер. Тому, якщо контрагент позивача не виконав свого зобов'язання зі сплати ПДВ до бюджету, настає відповідальність та відповідні негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Податковим кодексом України або ж іншим нормативно-правовим актом не встановлено будь-яких обмежень, ніж наявність належним чином оформленої податкової накладної, щодо включення до податкового кредиту суми сплаченого податку, не встановлено обов'язку для позивача здійснювати контроль за веденням господарської діяльності та зобов'язань сплати податку до бюджету контрагентом. У разі невиконання контрагентом платника податків зобов'язань по сплаті податку до бюджету, негативні наслідки (відповідальність) настають лише для контрагента.

Чинне законодавство не зобов'язує платника податків перевіряти безпосередньо контрагента на предмет виконання ним вимог податкового законодавства перед тим, як відносити відповідні суми витрат до валових витрат, до суми податку на додану вартість та до податкового кредиту.

Отже, податкові органи не можуть нараховувати податок на додану вартість та застосовувати штрафні санкції до покупця при несплаті цього податку продавцем, оскільки чинне законодавство не встановлює підстав для такого нарахування та накладання штрафних санкцій.

Також, суд вважає за необхідне зазначити, що висновки зазначені в Акті перевірки щодо не декларування ТОВ "Армабуд-Тех" своїх відносин з ТОВ "ВЛ Телеком" спростовуються наданим представником відповідача до письмових заперечень актом перевірки від 08.11.2013 року № 1796/26-59-22-07/38406268 ДПІ у Шевченківському районі м. Києва, згідно якого ТОВ "Армабуд-Тех" за період з 01.06.2013 року по 30.09.2013 року задекларовано податкові зобов'язання з податку на додану вартість на суму 5304263,00 грн., у тому числі і по взаємовідносинам з позивачем (т.2 а.с. 28-40).

Крім того, суд звертає увагу на приписи ч.2 ст.8 КАС України, яка зобов'язує суд застосовувати принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

У відповідності до ст. 1 Закону України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції", ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23 лютого 2006 року, Україна визнає джерелом права рішення Європейського суду з прав людини, а також юрисдикцію цього суду в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції. Рішення Європейського суду є частиною національного законодавства і є обов'язковими для правозастосування органами правосуддя.

Так, Європейський Суд з прав людини (далі по тексту - Суд) у своєму рішенні у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) від 22 січня 2009 року (п.57 Рішення) зазначив, що оскільки компанія-заявник у повному обсязі та вчасно виконала обов'язки з дотримання встановлених Державою-членом Конвенції норм стосовно ПДВ та не мала засобів для забезпечення виконання податкових зобов'язань постачальником і не знала про невиконання останнім своїх обов'язків, вона могла правомірно очікувати отримання вигоди від застосування одного із основних правил системи оподаткування ПДВ, а саме від визнання права на податковий кредит щодо суми ПДВ, яка була сплачена постачальнику. Більше того, лише після подачі декларації із віднесенням відповідних сум до складу податкового кредиту та проведення податковими органами зустрічної перевірки постачальника могло бути встановлено, чи виконав постачальник свій обов'язок подання звітності з ПДВ у повному обсязі.

Також, судом вказано, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Крім того, на підтвердження викладених в Акті перевірки обставин щодо непричетності директора контрагента до його діяльності, ДПІ, в порядку виконання обов'язку, передбаченого ч. 2 ст. 71 КАС України, не надано рішення суду, яке б набрало законної сили та яке б було прийнято в порядку ст. 55-1 ГК України ("Фіктивна діяльність суб'єкта господарювання"), яким би встановлювалась реєстрація та діяльність контрагента позивача без відома засновника, його реєстрація на підроблені, втрачені документи або реєстрація на осіб, які не мали наміру провадити фінансово-господарську діяльність або реалізовувати повноваження, реєстрації/перереєстрації цих підприємств на підставних осіб, на чому фактично ґрунтуються доводи ДПІ в Акті перевірки.

З огляду на викладене, відповідачем під час розгляду справи не надано вироку суду відносно посадових осіб позивача або контрагента позивача за спірними операціями, яким би встановлювались обставини протиправної діяльності цих осіб та підприємств з метою отримання необґрунтованої податкової вигоди за спірними операціями або реєстрації/перереєстрації підприємств - контрагента позивача на підставних осіб.

Оскільки сума бюджетного відшкодування ПДВ підтверджена належним чином, позивач, відповідно до вимог чинного законодавства мав підстави для відшкодування податку на додану вартість в повному обсязі.

Також, в акті перевірки податковий орган посилається на те, що позивачем за період з 01.01.2011 року по 31.12.2013 року встановлено завищення валових витрат та витрат на суму 1356425,00 грн., зокрема за 2013 рік в частині взаємовідносин з ТОВ "Армабуд - Тех". Так, в ходу перевірки не було виявлено документів на підставі яких надавалися послуги від продавця (постачальника) до покупця, а також документів, що підтверджують прийняття, оподаткування та надання послуг.

Таким чином, в порушення пп. 138.1.1. п. 138.1, п. 138.2, п. 138.4 ст. 138, пп. 139.1.9. п. 139 ст. 139 ПК України, підприємством завищено витрати по придбанню послуг від ТОВ "Армабуд-Тех" на загальну суму 1356425,00 грн. від осіб, які мають певні ознаки фіктивності та взаємовідносини з якими можуть кваліфікуватися такими, що здійснюються для отримання вигоди третіми особами без здійснення реальної господарської операції.

Проте з даними доводами податкового органу погодитись не можна, з наступних підстав.

Розділом ІІІ Податкового кодексу України врегульовані питання, пов'язані з обчисленням та сплатою податку на прибуток підприємств.

Відповідно до пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 ПК України, об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

У відповідності із п. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 ПК України, витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2-140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку

Пунктом 138.2 ст. 138 ПК України, встановлено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно п. 138.4 ст. 138 ПК України, витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України, не включаються до складу витрат, витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

На підтвердження здійснення господарських операцій з контрагентом позивачем було надано всі необхідні первинні документи, копії яких наявні в матеріалах справи, а тому суд приходить до висновку, що товариство мало право для віднесення до валових витрат витрати по придбанню послуг у ТОВ "Армабуд - Тех".

Щодо посилання податкового органу в Акті перевірки на нікчемність укладених договорів між позивачем і ТОВ "Армабуд - Тех", то слід зазначити наступне.

Підставою для недійсності правочину, відповідно до ст. 215 ЦК України, є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно із ст. 228 ЦК України, правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. Правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

У Постанові Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року визначено, що при кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України, має враховуватись вина, яка виражається у намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однієї зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

При визнанні угоди нікчемною податковим органом не дотримано зазначених вимог законодавчих норм, тобто не встановлено вини та умислу позивача, спрямованих на заволодіння державним майном, порушення публічного порядку.

Відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не надано доказів про умисність укладення домовленості між ТОВ "ВЛ Телеком" та ТОВ "Армабуд-Тех" з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

До справи відповідачем не надано рішення суду у цивільній чи господарській справі, вироку суду у кримінальній справі або іншого належного доказу на підтвердження фіктивності здійснених позивачем господарських операцій. Висновок відповідача про фіктивність господарської операції носить характер припущення, яке не підтверджено належними доказами.

Так, до акту перевірки надано постанову слідчого фінансових розслідувань ДПІ у Деснянському районі ГУ Міндоходів у м. Києві від 10.02.2014 року та протокол допиту свідка, згідно яких встановлено, що директором ТОВ "Армабуд-Тех" ОСОБА_3, зареєстровано зазначене товариство за грошову винагороду без мети здійснення підприємницької діяльності, однак суд критично оцінює зазначені докази, з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 Кримінально-процесуального кодексу України, особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком.

Таким чином, лише вирок суду у кримінальні справі, який набув законної сили, та матеріали кримінальної справи, якими встановлено діяння, що впливають на визначення податкових зобов'язань, можуть бути використані податковим органом при наданні оцінки фінансово-господарським операціям платників податків.

Отже, як вбачається з матеріалів справи, позивачем, було повністю дотримано всіх вимог закону з реалізації права на податковий кредит та валові витрати. Вказані товариством суми підтверджені наявними у матеріалах справи копіями первинних документів.

Відповідно до ст. 69 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для вирішення справи.

Відповідно до частин 1, 2 статті 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Виходячи зі змісту наведеної норми, саме на податкові органи покладається обов'язок надати достатні докази на обґрунтування висновків про порушення платником податків норм податкового законодавства, на підставі яких такому платнику визначено відповідні грошові зобов'язання.

Всупереч наведеним вимогам відповідач як суб'єкт владних повноважень не надав суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів правомірності прийнятих податкових повідомлень-рішень.

З огляду на вище викладене, суд приходить до висновку, що позов є обґрунтованим та підлягає задоволенню, а оскаржувані податкові повідомлення - рішення є протиправними, та такими, що підлягають скасуванню.

Відповідно до вимог ст. 94 КАС України, судові витрати Товариству з обмеженою відповідальністю "ВЛ Телеком" у розмірі 974,40 грн. судового збору підлягають відшкодуванню за рахунок Державного бюджету України.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 158-163 КАС України, суд, -

постановив:

Позов задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Житомирської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Житомирській області від 31.03.2014 року № 0000782201 і № 0000792201.

Присудити Товариству з обмеженою відповідальністю "ВЛ Телеком" понесені ним судові витрати у розмірі 974,40 грн. з Державного бюджету України, зобов'язавши орган Державної казначейської служби України стягнути судові витрати із Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання.

Постанова суду набирає законної сили після закінчення строків апеляційного оскарження, якщо апеляційної скарги не було подано.

Апеляційна скарга на постанову суду подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови до Житомирського апеляційного адміністративного суду через Житомирський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Головуючий суддя: М.М. Семенюк

Повний текст постанови виготовлено: 04 липня 2014 р.