Ухвала суду № 39644879, 24.06.2014, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 червня 2014 р. Справа № 179005/12/9104 Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді - Качмара В.Я.,

суддів - Гінди О.М., Ніколіна В.В.,

за участі секретаря - Волошин М.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Галицькому районі м.Львова Львівської області Державної податкової служби (правонаступник Державна податкова інспекція у Галицькому районі м.Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області) на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 19 жовтня 2012 року в справі за позовом Приватного підприємства «Престиж-Експрес» до Державної податкової інспекції у Галицькому районі м.Львова Львівської області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В :

20.07.2012 (здано на пошту) Приватне підприємством «Престиж-Експрес» (далі - ПП) звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Галицькому районі м.Львова Львівської області Державної податкової служби (далі - ДПІ) про визнання протиправним (нечинним) та скасування податкових повідомлень-рішень від 16.03.2012 №№0000752321, 0000762321, 0000772321 та 0000191721. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірні податкові повідомлення-рішення прийняті з порушенням норм законодавства, оскільки право позивача на формування валових витрат та податкового кредиту підтверджується усіма необхідними первинними документами, а висновки відповідача стосовно безтоварності (нереальності, нікчемності) господарських операцій позивача з контрагентами Приватним виробничо-комерційним підприємством «Абрекос» (далі - ПВКП), Приватним підприємством «Галімпорт» (далі - ПП-1) та Приватним підприємством «Галінтергруп»(далі - ПП-2) у зв'язку із не підтвердженням (фіктивністю) господарської діяльності останніх, є необґрунтованими та не підтвердженими доказами. На підтвердження розміру понесених позивачем валових витрат під час проведення перевірки були надані всі первинні документи, які відповідачем належним чином не були взяті до уваги. Крім того, ним було в повному обсязі нарахована заробітну плата найманим працівникам, утримано та сплачено (перераховано) до бюджету податок на доходи фізичних осіб у порядку та терміни, передбачені ПК України.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 19 жовтня 2012 року в справі №2а-6880/12/1370 заявлений адміністративний позов задоволено.

Постанова суду першої інстанції мотивована тим, що підтвердження понесених позивачем валових витрат та його право на податковий кредит підтверджені всіма необхідними та достатніми первинними документами, які стверджують реальність та товарність його господарських операцій із вказаними контрагентами, придбані в останніх товари - нафтопродукти використані в господарській діяльності позивача. Висновки податкового органу викладені в акті перевірки не відповідають дійсності та не підтверджені належними та допустимими доказами. Податковим органом не встановлено об'єктивної сторони податкового порушення щодо своєчасності сплати податку на доходи фізичних осіб, хоча наданими позивачем податковими деклараціями з податку на доходи фізичних осіб та банківськими виписками підтверджується протилежне.

Постанову оскаржив відповідач, який в апеляційній скарзі просить її скасувати та прийняти нову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог повністю. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що актами перевірок контрагентів позивача та їх податковою звітністю встановлено нікчемність господарської діяльності останніх у зв'язку з неможливістю фактичного їх здійснення через відсутність майна та інших ресурсів, економічно необхідних для здійснення відповідних операцій з постачання нафтопродуктів. Відповідно, господарські операції цих контрагентів з позивачем не мають достатньої доказовості.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких міркувань.

ПП зареєстровано виконавчим комітетом Львівської міської ради 10.03.2004, взято на податковий облік в податкових органах 25.04.2004, 01.04.2004 йому видано свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість (далі - ПДВ). Основним видом його діяльності є транспортні перевезення (а.с.8-9 т.2).

На підставі Акта від 01.03.2012№844/23-209/32893389 (далі - Акт) планової виїзної перевірки ПП з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2010 по 31.12.2011 податковим органом було встановлено порушення позивачем вимог:

- п.1.32, п.5.1, пп.5.2.1 п.5.2, пп.5.3.9 п.5.3 ст.5, пп.11.2.1 п.11.2 ст.11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»(далі - Закон №334/94 ВР), в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 172704грн, в т.ч. за IVквартал 2010 року в сумі 62962грн, за Іквартал 2011 року в сумі109742грн;

- ст.ст.203, 216, 228, ч.ч.1,2 ст.215 ЦК України, пп.7.4.1, пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» (далі - Закон №168/97-ВР), п.187.1 ст.187, п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198, п.201.4, п.201.6 ст.201 ПК України, в результаті чого занижено податкове зобов'язання з ПДВ за лютий 2011 року в сумі 60660,77грн, та завищено залишок від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду за грудень 2011 року на суму 81952,41грн;

- пп.168.1.2 п.168.1 ст.168, п.171.1 ст.171, пп.«а» п.176.2 ст.176 ПК України, в результаті чого не перераховано утриманого податку на доходи фізичних осіб з виплаченої заробітної плати найманих працівників у терміни, передбачені чинним законодавством, в сумі 5000грн(а.с.7-63 т.2).

Під час перевірки відповідач надав оцінку взаємовідносинам позивача з його контрагентами ПВКП, ПП-1, ПП-2, використавши при цьому Акт перевірки ПВКП і їх податкову звітність, зробивши висновки про фіктивність (безтоварність, нереальність) господарських операцій між ними через відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної діяльності та у зв'язку з не підтвердженням господарських операцій ПВКП із його контрагентом.

16.03.2012 відповідачем на підставі Акта прийнято податкові повідомлення-рішення: №0000752321, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток в сумі 188445,50грн (основний платіж 172704грн, штрафні (фінансові) санкції (штрафи) 15741,50грн); №0000762321, яким збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ в сумі 60661,77грн (основний платіж 60660,77грн, штрафні (фінансові) санкції (штрафи) 1грн); №0000772321, яким зменшено розмір від'ємного значення суми ПДВ в розмірі 81952,41грн; №0000191721, яким збільшено суду грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб в розмірі 5000грн(а.с.91-94 т.1).

Позивач з прийнятими податковими повідомленнями-рішеннями не погодився, оскаржив такі в адміністративному порядку. За наслідками адміністративного оскарження вказані податкові повідомлення-рішення залишено без змін, скарги - без задоволення (а.с.12 т.1, а.с.1-6 т.2).

Стаття 67 Конституції України передбачає, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Згідно зі ст.92 Основного Закону виключно законами України встановлюються система оподаткування, податки і збори.

Відповідно до п.5.1 ст.5 Закону №334/94 ВР (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно з пп.5.2.1 п.5.2 цієї ж статті до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

За змістом пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 цього ж Закону не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Пунктами 1.7, 1.8 ст.1 Закону №168/97-ВР (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) визначено, що податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом, а бюджетне відшкодування - сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

За змістом пп.7.4.1, 7.4.5 п.7.4 ст.7 цього ж Закону податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.6.1 ст.6 та ст.8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п.п.7.2.6 цього пункту).

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Згідно пп.7.2.6 п.7.2 ст.7 вказаного Закону податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Аналогічні за змістом і суттю положення містяться в ПК України, який регулює спірні податкові відносини у відповідному періоді щодо господарських операцій з контрагентами позивача.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення, господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

З наведеного випливає, що право платника на зменшення оподатковуваного доходу на суму понесених витрат надається добросовісним платникам для компенсації реально понесених ними витрат, пов'язаних з отриманням прибутку, у зв'язку з чим обумовлюється необхідністю підтвердження належними документами факту понесення таких витрат.

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платника, яка презюмує економічну виправданість дій платника, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, та достовірність відомостей у бухгалтерській та податковій звітності платника.

Доводи ж податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на формування валових витрат та податкового кредиту.

Таким чином, право платника на формування податкового кредиту залежить від дотримання ним наступних вимог, а саме - реальне придбання товарів, робіт (послуг) з господарською метою та наявність податкової накладної, оформленої з дотриманням вимог пп.7.2.1 п.7.2 ст.7 Закону №168/97-ВР та п.201.1 ст.201 ПК України. При цьому наведені вимоги законодавства передбачають не лише наявність усіх обов'язкових реквізитів, але й достовірність відомостей, що містяться у них.

Слід погодитися з висновками суду першої інстанції, оскільки на підставі повно та всебічно досліджених доказів він дійшов правильних та обґрунтованих висновків про те, що твердження відповідача про безтоварність (фіктивність) господарських операцій позивача з його контрагентами, а відповідно заниження податку на прибуток та ПДВ не обґрунтовані належними та допустимими доказами.

Реальність, товарність господарських операцій між позивачем та його контрагентами підтверджена, а саме, щодо:

- ПВКП договором поставки нафтопродуктів від 25.11.2010 №25/11/17-10, видатковими та податковими накладними, сертифікатом відповідності та паспортом якості дизельного палива,товарно-транспортними накладними на відпуск нафтопродуктів на кожну партію поставленого товару, банківськими виписками (а.с.13-41, 237-250 т.1);

- ПП-1 договором купівлі-продажу нафтопродуктів та додатком №1 до нього від 22.11.2010, видатковими та податковими накладними, відсутністю заборгованості по взаєморозрахунках (а.с.42-51 т.1, а.с.17, 41 т.2);

- ПП-2 договором купівлі-продажу нафтопродуктів та додатком №1 до нього від 01.09.2010, видатковими та податковими накладними, товарно-транспортними накладними на придбання ПП-2 нафтопродуктів від ПАТ «Концерн Галнафтогаз, відсутністю заборгованості по взаєморозрахунках (а.с.51-57, 59-64, 178 т.1, а.с.18, 41 т.2).

Вказані первинні документи були повно, всебічно та належним чином проаналізовані судом першої інстанції та їм надана відповідна оцінка у взаємозв'язку із зазначеним основним видом діяльності позивача.

Судом першої інстанції також враховано ту обставину, що придбані позивачем у контрагентів нафтопродукти - дизпаливо, використані ним у своїй господарській діяльності - для заправки транспортних засобів, які перебувають у власності позивача та використовуються для надання послуг з перевезення. Також встановлено, що закуплене дизпаливо зберігалося позивачем у автомобілі КАМАЗ паливоцистерна, який перебуває у його власності (а.с.65-90, 116-161 т.1).

Вказані вище письмові докази свідчать про використання позивачем в оподатковуваних операціях у межах своєї господарської діяльності товарів придбаних у контрагентів, та спростовують твердження відповідача про безтоварність господарських операцій із такими контрагентами.

Сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

ПВКП, ПП-1 та ПП-2 на час укладення вказаних договорів з позивачем та їх виконання були належним чином зареєстрованими юридичними особами, платниками ПДВ і мали право на випуск податкових накладних, одним із видів їх діяльності була оптова торгівля паливом (а.с.19-20, 44-48, 54-55 т.1).

Як вбачається із висновків Акта відповідачем надавався аналіз реальності здійснення господарської діяльності позивача у співвідношенні з господарською діяльністю його контрагентів, де зроблено висновок, що останні господарській операції нереальні внаслідок ряду обставин.

Контрагентами позивача належним чином задекларовано податкові зобов'язання з ПДВ по господарських операціях з позивачем. Також, податковим органом не представлено доказів участі ПП разом з вказаними контрагентами у схемі транзитного руху коштів.

Згідно з п.110.1 ст.110 ПК України платники податків, податкові агенти та/або їх посадові особи несуть відповідальність у разі вчинення порушень, визначених законами з питань оподаткування та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, зокрема, тим, який не був постачальником товарів(робіт, послуг), на вартість яких нарахований ПДВ, що включений платником податку до податкового кредиту.

Верховний Суд України у постанові від 31 січня 2011 року в справі №21-47а10 прийшов до висновку, що якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Практика Європейського Суду з прав людини також підтверджує такий підхід до вирішення податкових спорів. Зокрема, у рішенні від 22 січня 2009 року по справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява №3991/03) цей суд зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Що стосується податкового повідомлення-рішення від 16.03.2012 №0000191721 з податку на доходи фізичних осіб, то суд першої інстанції правильно зазначив, що в Акті не зазначено, про яких саме працівників йдеться, яким чином визначено суму податкового зобов'язання, тобто не встановлено об'єктивної сторони податкового порушення. При цьому, наданими позивачем доказами - податковою звітністю та банківськими виписками підтверджено нарахування, декларування та фактичну сплату податку на доходи фізичних осіб за відповідні періоди (а.с.51-52, 78-94 т.2).

Виходячи з положень ч.2 ст.71 КАС України апеляційний суд враховує, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на суб'єкта владних повноважень, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Підсумовуючи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку. Доводи апелянта висновків суду не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.

Керуючись ст.ст.195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, суд,

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Галицькому районі м.Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 19 жовтня 2012 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів після набрання нею законної сили.

Головуючий суддя В.Я. Качмар

Суддя О.М. Гінда

Суддя В.В. Ніколін

Повний текст виготовлений 24 червня 2014 року.