Постанова № 39633118, 02.07.2014, Вінницький апеляційний адміністративний суд

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 802/812/14-а

Головуючий у 1-й інстанції: Вергелес А.В.

Суддя-доповідач: Білоус О.В.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 липня 2014 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого-судді: Білоус О.В.

суддів: Курка О. П. Совгири Д. І.

при секретарі: Сокольвак Ю.В.

за участю представників сторін:

позивача: Богданова О.В.

відповідача: Зіньківської О.М., Прокопчук О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Козятинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міністерства доходів і зборів України у Вінницькій області на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 05 травня 2014 року у справі за адміністративним позовом Публічного акціонерного товариства "Козятинхліб" до Козятинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міністерства доходів і зборів України у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення , -

В С Т А Н О В И В :

ПАТ «Козятинхліб» звернулося до Вінницького окружного адміністративного суду з позовом до Козятинської ОДПІ про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення. Позовні вимоги мотивовано тим, що за наслідками проведеної документальної позапланової виїзної перевірки на підставі Акту перевірки №83/22/00375757 від 02.12.2013 р. винесено податкове повідомлення-рішення №0001382200 від 19.12.2013 р., відповідно до якого товариству збільшено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість в загальній сумі 1792510, 00 грн. Вважаючи висновки податкового органу безпідставними, а рішення - неправомірним, просили визнати податкове повідомлення-рішення протиправним та скасувати.

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 05.05.2014 року позов задоволено. Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить суд скасувати постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 05.05.2014 року, та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись при цьому на неповне з'ясування обставин, які мають значення для справи та порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору.

В судовому засіданні представники відповідача (апелянта) апеляційну скаргу підтримали у повному обсязі за обставин, викладених у ній, просили постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 05.05.2014 року скасувати, дали пояснення, аналогічні доводам, викладеним в апеляційній скарзі.

Представник позивача в судовому засіданні апеляційну скаргу не визнав у повному обсязі, проти її задоволення заперечив, вважаючи рішення суду першої інстанції законним, обґрунтованим і таким, що відповідає фактичним обставинам справи. Крім того, дав пояснення по суті апеляційної скарги, аналогічні викладеним в письмових запереченнях, що приєднані до матеріалів справи. Просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції необхідно змінити, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Частиною 3 статті 2 КАС України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку. При цьому в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову (ч. 2 ст. 71 КАС України).

Частиною 1 ст. 195 КАС України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, податковим органом була проведена документальна позапланова виїзна перевірка ПАТ «Козятинхліб» з питань достовірності формування податкового кредиту з податку на додану вартість при здійсненні операцій з придбання у ТОВ «Вторметекспорт» та податкового зобов'язання з податку на додану вартість при подальшій реалізації за період з 01.11.2012 р. по 30.06.2013 р.; достовірності формування податкового кредиту з податку на додану вартість при здійсненні операцій з придбання у ТОВ «Гермес-Агро» та ТОВ «Селищанське» та податкового зобов'язання з податку на додану вартість при подальшій реалізації за період з 01.09.2012 р. по 01.10.2013 р. За результатами перевірки складено акт №83/22/00375757 від 02.12.2013 р.

В акті зафіксовано порушення п. 198.1, п. 198.3, п. 198.4, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податкове зобов'язання, що підлягає сплаті до бюджету на суму 1224074, 00 грн. та встановлено завищення податкового зобов'язання, що підлягає сплаті до бюджету на суму 29067, 00 грн.

На підставі акту прийнято податкове повідомлення-рішення №0001382200 від 19.12.2013 р., яким збільшено суму грошового зобов'язання за основним платежем на 1195007, 00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 597503, 00 грн.

Судом першої інстанції встановлено, що між ПАТ «Козятинхліб» (покупець) та ТОВ «Вторметекспорт» (постачальник) укладено договір поставки №12/10 від 12.10.2012 р., відповідно до п.1.1 якого постачальник зобов'язується поставити (передати) у власність покупця товари (надалі іменується «Товар») вказані в специфікації, що є невід'ємним додатком до цього договору, а покупець зобов'язується прийняти цей товар та своєчасно здійснити його оплату, п.1.3, п.1.4 - постачальник засвідчує відсутність будь-яких прав та/або претензій третіх осіб та/або держави на товар, а також гарантує те, що на момент підписання видаткової накладної, товар належить йому на праві власності, не знаходиться під арештом або забороною відчуження, не перебуває у заставі, не є засобом забезпечення виконання зобов'язань перед будь-якими фізичними (юридичними) особами або державою, не є обтяженим відповідно до чинного законодавства, не виступає предметом будь якого іншого договору, з приводу товару відсутні будь-які судові чи інші спори. У випадку, якщо постачальник не повідомив покупця про всі права третіх осіб на товар, покупець має право вимагати зниження ціни (вартості) товару або розірвати чи припинити в односторонньому порядку цей Договір (письмово повідомивши про це постачальника та вимагати від постачальника відшкодування збитків.

Позивач відповідно до вищевказаного договору та Специфікації №1 придбав горох 2 класу в кількості 500 +/- 10% ( в подальшому договір було розірвано в частині поставки 31, 132 тонн), про що було укладено додаткову угоду від 07.02.2013 р., що підтверджується видатковими накладними №1771 від 20.11.2012 р., №1832 від 24.12.2012 р., актами приймання-передачі від 20.11.2012 р., від 24.12.2012 р., податковими накладними №17 від 20.11.2012 р., №23 від 24.12.2012 р. (а.с. 35-37, 39-41 2-й том).

Відповідно до додаткової угоди від 07.02.2013 р. 31, 132 тонни було повернуто продавцю, що підтверджується накладною від 07.02.2013 р., актом приймання-передачі від 07.02.2013 р., податковою накладною №14 від 07.02.2013 р. (а.с. 44-46 2-й том).

Згідно договору комісії від 12.10.2012 р. придбаний ПАТ «Козятинхліб» горох був наданий на реалізацію (комісіонеру) ТОВ «Ферко» для реалізації на експорт, що підтверджується додатком до договору від 12.10.2012 р., актами прийому-передачі від 20.11.2012 р. та від 24.12.2012 р., додатковими угодами від 25.11.2012 р. та від 07.02.2013 р., актом повернення №3 від 07.02.2013 р. Експорт гороху підтверджується ЗЕД контрактом від 14.11.2012 р. та вантажно-митними деклараціями від 11.12.2012 р., 06.02.2013 р., звітами комісіонера про виконання робіт від 31.01.2013 р., від 07.02.2013 р. , податковими накладними №185, №197 від 31.01.2013 р., №78 від 07.02.2013 р. від (а.с. 48-69 2-й том).

В подальшому, між ПАТ «Козятинхліб» (покупець) та ТОВ «Вторметекспорт» укладено договір поставки №16/11 від 16.11.2012 р., додатком №1 до якого є специфікація №1 від 16.11.2012 р., з якої видно, що позивач придбав 700 тонн гороху 2 класу, що підтверджується видатковою накладною №1818 від 07.12.2012 р., податковою накладною №9 від 07.12.2012 р., актом прийому-передачі від 07.12.2012 р. (а.с. 70-76).

17.12.2012 р. було додатково придбано ще 70 тонн гороху, що підтверджується видатковою накладною №1831 від 17.12.2012 р., актом прийому-передачі від 17.12.2012 р., податковою накладною №22 від 17.12.2012 р. (а.с. 78-80).

Згідно додаткової угоди від 07.02.2013 р. було частково розірвано договір поставки в частині 20, 406 тонн гороху, який було повернуто продавцю згідно видаткової накладної від 07.02.2013 р., акту прийому-передачі (повернення) від 07.02.2013 р., розрахунком коригування до податкової накладної від 07.02.2013 р. (а.с. 82-85).

16.11.2012 р. між ПАТ «Козятинхліб» (комітент) та ТОВ «Ферко» (комісіонер) укладено договір комісії №4, відповідно до якого комісіонер зобов'язується за дорученням комітента за плату здійснювати реалізацію на експорт з України товар, що належить комітенту. Найменування товару, асортимент, кількість і ціна товару визначаються в додатках до договору. Як видно з додатку №1 до Договору комісії №4 придбаний ПАТ «Козятинхліб» горох 2 класу в кількості 700 тонн продано ТОВ «Ферко» на експорт на користь позивача, що підтверджується договором комісії від 16.11.2012 р., додатком від 16.11.2012 р., актами передачі від 07.12.2012 р. та від 17.12.2012 р., додатковими угодами від 07.02.2013 р. та від 16.01.2013 р., актом повернення від 07.02.2013 р., ЗЕД контрактом від 06.12.2012 р. та вантажно-митними деклараціями від 15.01.2013 р. та 06.02.2013 р., звітом комісіонера від 08.02.2013 р. (а.с. 87-104).

Право податкового кредиту з податку на додану вартість по наданих комісіонером послугах підтверджується податковими накладними №№ 79, 252 від 08.02.2013 р. (а.с. 105-106).

Крім того, 10.10.2012 р. між ПАТ «Козятинхліб» (покупець) та ТОВ «Селищанське» (продавець) було укладено договір купівлі-продажу №11 від 10.10.2012 р. (а.с. 107-108), відповідно до п. 1.1 якого продавець передає у власність, а покупець приймає і оплачує товар (сою для технічних потреб, не кормову), вид, кількість (230,0 м.т.), якість, ціна, вартість і строки постачання якого визначаються у відповідності з умовами дійсного Договору.

Відповідно до п.4.1 договору постачання товару здійснюється на умовах EXW (франко склад) ТОВ «Вектор Ойл Трейд» (вул. Советская, 1А, с. Пеньківка, Шаргородський район, Вінницька область, 23521).

Факт передачі товару підтверджується актом прийому передачі №1 від 31.10.2012 р., видатковою накладною від 31.10.2012 р., податковою накладною №11/2 від 31.10.2012 р. (а.с. 109-112). Також в межах відхилення придбано ще 6, 640 тонн сої, що підтверджується видатковою накладною від 16.11.2012 р. та податковою накладною від 16.11.2012 р. (а.с. 113-114).

Також 08.10.2012 р. між ТОВ «Гермес Агро» (продавець) та ПАТ «Козятинхліб» (покупець) укладено договір купівлі-продажу №26 (а.с. 115-116), відповідно до п. 1.1 якого продавець передає у власність, а покупець приймає і оплачує товар (сою для технічних потреб, не кормову), вид, кількість (260,0 м.т.), якість, ціна, вартість і строки постачання якого визначаються у відповідності з умовами дійсного Договору.

Відповідно до п.4.1 договору постачання товару здійснюється на умовах EXW (франко склад) ТОВ «Вектор Ойл Трейд» (вул. Советская, 1А, с. Пеньківка, Шаргородський район, Вінницька область, 23521).

Факт передачі товару підтверджується актом прийому-передачі від 16.11.2012 р., видатковою накладною №188 від 16.11.2012 р., податковою накладною від №199 від 16.11.2012 р.

Пізніше, придбаний ПАТ «Козятинхліб» товар (соя для технічних потреб) у ТОВ «Селищанське» та ТОВ «Гермес Агро» відповідно до договору комісії №1/10 від 10.10.2012 р. реалізовано на експорт комісіонером ТОВ «Вектор Ойл Трейд», що підтверджується додатком №1 до договору комісії №1/10 від 10.10.2012 р., актами прийому-передачі від 31.10.2012 р., 16.11.2012 р., ЗЕД контрактом від 09.11.2012 р. та вантажно-митною декларацією від 09.11.2012 р., актом виконаних робіт від 30.11.2012 р., звітом комісіонера від 30.11.2012 р. (а.с. 123-135).

Факт надання комісіонером ТОВ «Вектор Ойл Трейд» послуг на користь ПАТ «Козятинхліб» підтверджується податковою накладною №79 від 30.11.2012 р. (а.с. 136). Перехід права власності на придбану сою підтверджується складськими квитанціями №№949, 950 від 31.10.2012 р. та №№1049, 1050, 1051, 1052 від 16.11.2012 р. (а.с. 138-143). Зберігання товару (сої для технічних потреб) на складі підтверджується договором складського зберігання №66 від 31.10.2012 р. (а.с. 156-160).

Відповідно до п. 1.1 вказаного договору зерновий склад (ТОВ «Вектор Ойл Трейд») зобов'язується за плату прийняти на відповідальне зберігання сільськогосподарську продукцію (зернові та олійні культури), яка йому передається поклажодавцем (ПАТ «Козятинхліб») надавати послуги з доведення отриманої на зберігання продукції до показників згідно чинних в Україні стандартів та інструкції зазначеної в п. 2.8 договору для забезпечення її зберігання та повернути поклажедавцеві продукцію в строки і на умовах передбачених цим договором.

Згідно додатку №1, додатку №3 до договору №66 від 31.10.2012 р. зерновий склад приймає на відповідальне зберігання, а поклажодавець передає сою в кількості 500 тонн +/- 10%. Узгоджений сторонами період завозу сільськогосподарської продукції до 30 листопада 2012 р. Узгоджений сторонами період відвантаження/переоформлення до 30 листопада 2012 р. У разі недотримання строків відвантаження/переоформлення поклажодавець зобов'язується оплатити вартість зберігання в 5-тикратному розмірі згідно наданому розрахунку (а.с. 161-163).

На підтвердження проведення розрахунків між ПАТ "Козятинхліб" були надані платіжні доручення, виписки з рахунків банківської установи та бухгалтерські проводки по рахункам "631" та "364".

Вирішуючи по суті існуючий спір, суд першої інстанції керувався тим, що згідно із підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України встановлено, що податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п.198.1 ст.198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до п.198.2 ст.198 Податкового кодексу України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно із п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг, придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Колегія суддів зауважує, що згідно ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Вищий адміністративний суд в Інформаційному листі від 20.07.2010 р. N 1112/11/13-10 "Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби" звертає увагу на необхідність індивідуалізації кваліфікації дій платників податку з формування податкового кредиту та сум бюджетного відшкодування з податку на додану вартість з огляду на добросовісність такого платника.

Предметом доказування у відповідній категорії спорів є реальність господарських операцій, що є підставою для виникнення права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування.

Наявними в матеріалах справи доказами спростовується висновок податкового органу, що укладені позивачем договори не спрямовані на реальне настання господарських наслідків, що обумовлені ними.

Відповідно до пункту 2 статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 року № 996-XIV, податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку, що ведеться підприємством. Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які згідно з вищезазначеним Законом є документами, що містять відомості про господарські операції та підтверджують їх здійснення.

Позивачем, як доказ здійснення господарських операцій, були надані суду належним чином засвідчені копії документів, які відповідають вимогами первинності в розумінні статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", і являються підставою для бухгалтерського та податкового обліку. Разом з тим, відповідач як суб'єкт владних повноважень в ході судового розгляду не довів обґрунтованість своїх висновків і правомірність прийнятих на їх підставі рішень. Відтак суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що оскаржуване рішення є протиправним і підлягає скасуванню.

Доводи апеляційної скарги спростовуються вищенаведеним, матеріалами справи, а тому колегією суддів відхиляються, оскільки не дають підстав для висновку про порушення судом першої інстанції норм права, які призвели до неправильного вирішення справи, тобто прийнята постанова відповідає матеріалам справи та вимогам закону, і підстав для її скасування не вбачається.

Разом із тим, колегія суддів апеляційного суду звертає увагу на наступне.

Відповідно до вимог статті 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа). Якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Судові витрати, згідно ст. 87 КАС України, складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. Частиною 3 статті 4 Закону України "Про судовий збір" визначено, що під час подання адміністративного позову майнового характеру сплачується 10 відсотків розміру ставки судового збору. Решта суми судового збору стягується з позивача або відповідача пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимоги.

Апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції помилково присудив стягнути з Держаного бюджету України на спеціальний рахунок ДСА України судовий збір, оскільки така процедура не передбачена Законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 198 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право змінити постанову суду. Підставами для зміни постанови суду першої інстанції є правильне по суті вирішення справи, але із помилковим застосуванням норм матеріального чи процесуального права (ч.1 ст. 201 КАС України).

На підставі наведеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо задоволення позову, однак помилково застосував норми права, відтак рішення суду підлягає зміні в частині розподілу судових витрат.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 201, 205, 207, 212, 254 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргуКозятинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міністерства доходів і зборів України у Вінницькій області задовольнити частково .

Постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 05 травня 2014 року у справі за адміністративним позовом Публічного акціонерного товариства "Козятинхліб" до Козятинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міністерства доходів і зборів України у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, - змінити .

Абзац четвертий резолютивної частини постанови Вінницького окружного адміністративного суду від 05 травня 2014 року - виключити.

Постанова суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно ст 212 КАС України.

Постанова суду складена в повному обсязі 07.07.14 .

Головуючий Білоус О.В.

Судді Курко О. П.

Совгира Д. І.