Постанова № 39633108, 02.07.2014, Вінницький апеляційний адміністративний суд

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 802/1254/14-а

Головуючий у 1-й інстанції: Томчук А.В.

Суддя-доповідач: Білоус О.В.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 липня 2014 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого-судді: Білоус О.В.

суддів: Курка О. П. Совгири Д. І.

при секретарі: Сокольвак Ю.В.

за участю представників сторін:

відповідача: Бабія Р.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Козятинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Вінницькій області Міністерства доходів і зборів України на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 19 травня 2014 року у справі за адміністративним позовом Приватного підприємства "Торговий дім "СОВВА" до Козятинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Вінницькій області Міністерства доходів і зборів України про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення , -

В С Т А Н О В И В :

ПП "Торговий дім "СОВВА" звернулось до Вінницького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Козятинської ОДПІ про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення. Позовні вимоги мотивовано тим, що за наслідками виявлених порушень в ході проведення позапланової невиїзної перевірки ПП "Торговий дім "СОВВА", податковим органом сформовано податкове повідомлення рішення № 0001072200 від 04.10.2013 року, яким визначеного грошове зобов'язання в сумі 41746,00 грн. Вважаючи висновки податкового органу безпідставними, а рішення - неправомірним, просили визнати податкове повідомлення-рішення протиправним та скасувати.

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 19.05.2014 року позов задоволено. Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить суд скасувати постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 19.05.2014 року, та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись при цьому на неповне з'ясування обставин, які мають значення для справи та порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору.

В судовому засіданні представник відповідача (апелянта) апеляційну скаргу підтримав у повному обсязі за обставин, викладених у ній, просив постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 19.05.2014 року скасувати, дав пояснення, аналогічні доводам, викладеним в апеляційній скарзі.

Представник позивача в судове засідання не з'явився, хоча про час та місце розгляду справи повідомлявся своєчасно та належним чином. Про причини неявки в судове засідання суд не повідомив, клопотань про відкладення розгляду справи не направляв.

Заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції необхідно змінити, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Частиною 3 статті 2 КАС України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку. При цьому в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову (ч. 2 ст. 71 КАС України).

Частиною 1 ст. 195 КАС України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, в період з 04.09.2013 року по 10.09.2013 року уповноваженими працівниками Козятинської ОДПІ проведено позапланову невиїзну перевірку ПП "Торговий дім "СОВВА" з питань достовірності формування податкового кредиту та податкового зобов'язання з податку на додану вартість по взаємовідносинах з ТОВ "Торгово-промислова група "Центр" за період з 01.07.2011 року по 31.07.2011 року. За результатами перевірки складено акт №54/22/36721520 від 16.09.2014 року, яким встановлено порушення ПП "Торговий дім "СОВВА" вимог Податкового кодексу України.

На підставі висновків перевірки 04.10.2013 року Козятинською ОДПІ винесено податкове повідомлення-рішення форми "Р" №0001072200, яким визначено грошове зобов'язання в загальній сумі 41746,00 грн., з них 33397,00 грн. за основним платежем та 8349,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (а.с. 5).

Судом першої інстанції також встановлено, що згідно до п.1 договору поставки № 83 від 14.06.2011 року ТОВ "Торгово-промислова група "Центр" як постачальник зобов'язується поставити в обумовлений термін, а ПП "Торговий дім "СОВВА", як покупець прийняти у власність і оплатити нафтопродукти. Найменування, кількість та ціна товару зазначаються у накладних, та/або в актах приймання передачі, які є невід'ємною частиною цього договору. Право власності на товар переходить від постачальника до покупця з моменту підписання накладної та/або акту приймання-передачі, що свідчать про одержання товару (а.с. 20-22).

Як доказ транспортування бензину, на виконання вище зазначеного договору, виписано товаро-транспортну накладну № 304150 типової форми №1-ТН від 13.07.2011 року, за якою автопідприємство ЗАТ "Аскотранс" здійснило перевезення бензину А-92 та А-95 від вантажовідправника ТОВ "ТПГ "Центр" на адресу вантажоодержувача (позивача) (а.с. 23). Згідно даних ТТН на відпуск нафтопродуктів (нафти) №31648072 від 22.07.2011 року автопідприємство ТОВ "Гувер" здійснило перевезення бензину А-92 на адресу вантажоодержувача ПП "Торговий дім "СОВВА" (а.с. 25).

Також, на підтвердження права на віднесення сум до витрат та здійснення зазначеної вище господарської операції, позивачем надано, а судом першої інстанції досліджено наступні документи: рахунки фактури № СФ-0000265 від 12.07.2011 року та № СФ-0000292 від 21.07.2011 року, видаткові накладні №РН-0000200 від 13.07.2011 року та №РН-0000226 від 22.07.2011 року та податкові накладні №19 від 13.07.2011 року та №45 від 22.07.2011 року (а.с.26-31).

Вирішуючи по суті існуючий спір, суд першої інстанції керувався тим, що п.198.1 ст. 198 Податкового кодексу України передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

У відповідності до п.198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: а) придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; б) придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними, що передбачає п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України.

Згідно до п.п.200.1, 200.2 та 200.3 ст. 200 Податкового кодексу України, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду. При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом. При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Таким чином, право платника податків на податковий кредит виникає у випадку підтвердження господарських операцій податковими накладними чи іншими первинними документами.

Колегія суддів зауважує, що згідно ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Вищий адміністративний суд в Інформаційному листі від 20.07.2010 р. N 1112/11/13-10 "Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби" звертає увагу на необхідність індивідуалізації кваліфікації дій платників податку з формування податкового кредиту та сум бюджетного відшкодування з податку на додану вартість з огляду на добросовісність такого платника.

Предметом доказування у відповідній категорії спорів є реальність господарських операцій, що є підставою для виникнення права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування. Відтак, не можуть бути безумовним свідченням правомірності висновків податкового органу результати зустрічних перевірок контрагента позивача, результати автоматизованого співставлення податкових зобов'язань і податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПС України, а також окремі недоліки і неточності у документах, оформлених на виконання укладених правочинів.

Наявними в матеріалах справи доказами спростовується висновок податкового органу, що укладені позивачем договори не спрямовані на реальне настання господарських наслідків, що обумовлені ними.

Відповідно до пункту 2 статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 року № 996-XIV, податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку, що ведеться підприємством. Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які згідно з вищезазначеним Законом є документами, що містять відомості про господарські операції та підтверджують їх здійснення.

Позивачем, як доказ здійснення господарських операцій, були надані суду належним чином засвідчені копії документів, які відповідають вимогами первинності в розумінні статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", і являються підставою для бухгалтерського та податкового обліку. Відтак суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог.

Доводи апеляційної скарги спростовуються вищенаведеним, матеріалами справи, а тому колегією суддів відхиляються, оскільки не дають підстав для висновку про порушення судом першої інстанції норм права, які призвели до неправильного вирішення справи, тобто прийнята постанова відповідає матеріалам справи та вимогам закону, і підстав для її скасування не вбачається.

Разом із тим, колегія суддів апеляційного суду звертає увагу на наступне.

Відповідно до вимог статті 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа). Якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Судові витрати, згідно ст. 87 КАС України, складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. Частиною 3 статті 4 Закону України "Про судовий збір" визначено, що під час подання адміністративного позову майнового характеру сплачується 10 відсотків розміру ставки судового збору. Решта суми судового збору стягується з позивача або відповідача пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимоги.

Апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції помилково присудив стягнути з Держаного бюджету України на спеціальний рахунок ДСА України судовий збір, оскільки така процедура не передбачена Законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 198 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право змінити постанову суду. Підставами для зміни постанови суду першої інстанції є правильне по суті вирішення справи, але із помилковим застосуванням норм матеріального чи процесуального права (ч.1 ст. 201 КАС України).

На підставі наведеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо задоволення позову, однак помилково застосував норми права, відтак рішення суду підлягає зміні в частині розподілу судових витрат.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 201, 205, 207, 212, 254 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргуКозятинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Вінницькій області Міністерства доходів і зборів України задовольнити частково .

Постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 19 травня 2014 року у справі за адміністративним позовом Приватного підприємства "Торговий дім "СОВВА" до Козятинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Вінницькій області Міністерства доходів і зборів України про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, - змінити .

Абзац четвертий резолютивної частини постанови Вінницького окружного адміністративного суду від 19 травня 2014 року виключити.

В іншій частині постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 19 травня 2014 року залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно ст 212 КАС України.

Постанова суду складена в повному обсязі 07.07.14 .

Головуючий Білоус О.В.

Судді Курко О. П.

Совгира Д. І.