Ухвала суду № 39632396, 26.06.2014, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 2а-6299/12/1070 Головуючий у 1-й інстанції: Колеснікова І.С. Суддя-доповідач: Бистрик Г.М.

У Х В А Л А

Іменем України

26 червня 2014 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді: Бистрик Г.М.,

суддів: Карпушової О.В., Оксененка О.М.,

при секретарі: Колотушко Г.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу відповідача Тетіївської міжрайонної державної податкової інспекції у Київській області на Постанову Київського окружного адміністративного суду від 11 лютого 2013 року у справі за позовом Комунального підприємства Київської обласної ради «Тетіївтепломережа» до Тетіївської міжрайонної державної податкової інспекції у Київській області про скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И Л А:

У грудні 2012 року Комунальне підприємство Київської обласної ради «Тетіївтепломережа» звернулись до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Тетіївської міжрайонної державної податкової інспекції у Київській області, в якому просили суд визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення від 12.07.2012 № 0000261503, за яким позивачеві нараховано грошове зобов'язання зі сплати штрафних санкцій по податку на додану вартість у розмірі 4186,20 грн. та зобов'язання відповідача відобразити у картках особового рахунку позивача сплату податкових зобов'язань відповідно до призначених платежів, вказаних у платіжних дорученнях за червень-вересень 2010 року.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 11 лютого 2013 року зазначений адміністративний позов - задоволено.

Не погоджуючись з прийнятою Постановою, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати в повному обсязі Постанову Київського окружного адміністративного суду від 11 лютого 2013 року. Свої вимоги апелянт аргументує тим, що суд першої інстанції неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.

Сторони в судове засідання не з'явились, хоча про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, що згідно з ч. 4 ст. 196 КАС України не перешкоджає судовому розгляду справи, в зв'язку з чим фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється відповідно до ч. 1 ст. 41 КАС України.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги наявними у справі доказами, колегія суддів приходить до наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, що 15.07.2012 посадовими особами Тетіївської міжрайонної державної податкової інспекції у Київській області проведено камеральну перевірку позивача щодо своєчасності сплати платежів до бюджету з податку на додану вартість.

За результатами перевірки відповідачем складено акт від 15.07.2012 № 53/152/24879282.

У ході перевірки перевіряючими встановлено порушення позивачем положень вимог підпункту 5.3.1 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» №2181-III від 21.12.2000, чинного на час виникнення спірних відносин. Під час перевірки податковим органом зроблено висновок про те, що позивачем порушено граничний термін сплати податку на додану вартість, а саме податкового зобов'язання, самостійно визначеного позивачем у податкових деклараціях з податку на додану вартість: за червень 2010 року (від 16.07.2010 № 9002612918) у сумі 4731,00 грн., термін сплати 30.07.2010, фактична сплата відбулася 18.05.2012 та 08.06.2012, тобто із затримкою на 657 та 679 днів; за липень 2010 року (від 20.08.2010 № 9003510209) у сумі 4734,00 грн., термін сплати 30.08.2010, фактична сплата відбулася 08.06.2012, тобто із затримкою на 648 днів; за серпень 2010 року (від 17.09.2010 № 9003800498) у сумі 5633,00 грн., термін сплати 30.09.2010, фактична сплата відбулася 08.06.2012 та 15.06.2012, тобто із затримкою на 617 та 624 дні; за вересень 2010 року (від 18.10.2010 № 9004284789) у сумі 6193,00 грн., термін сплати 30.10.2010, фактична сплата відбулася 26.06.2012, тобто із затримкою на 603 дні.

На підставі висновків Акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 12.07.2012 № 0000261503, за яким позивачеві нараховано грошове зобов'язання зі сплати штрафних санкцій по податку на додану вартість у розмірі 4186, 20 грн.

Обговорюючи правомірність прийняття відповідачем оскаржуваних податкових повідомлень - рішень, судова колегія зважає на таке.

Спеціальним законом з питань оподаткування, який установлює порядок погашення зобов'язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов'язкових платежів), включаючи збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та внески на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків контролюючими органами, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, та визначає процедуру оскарження дій органів стягнення є Закон України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21.12.2000 року № 2181-III з наступними змінами та доповненнями, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин (далі Закон №2181-ІІІ).

Пунктом 1.2 ст. 1 цього Закону встановлено, що податкове зобов'язання це зобов'язання платника податків сплатити до бюджетів або державних цільових фондів відповідну суму коштів у порядку та у строки, визначені цим Законом або іншими законами України.

Відповідно до підпункту «а» підпункту 4.1.4 пункту 4.1 ст. 4 даного Закону податкові декларації подаються за базовий податковий (звітний) період, що дорівнює календарному місяцю (у тому числі при сплаті місячних авансових внесків), - протягом 20 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 16.07.2010 позивачем, засобами електронного зв'язку, подано до державної податкової інспекції податкову декларацію з податку на додану вартість за червень 2010 року (вхід. № 9002612918), із самостійно визначеним податковим зобов'язанням на суму 4731,00 грн. (а.с.10-11). Платіжними дорученнями від 14.07.2010 за № 338 та від 22.07.2010 за № 353 позивачем перераховано до державного бюджету кошти в сумі 4731,00 грн. із зазначенням призначення платежу - «податок на додану вартість за червень 2010 року» (а.с.7). Згідно відмітки банківської установи, платіжні доручення прийняті 14.07.2010 та 22.07.2010.

20 серпня 2010 року позивачем до державної податкової інспекції, засобами електронного зв'язку, подано податкову декларацію з податку на додану вартість за липень 2010 року ( вхід. № 9003510209), з самостійно визначеним податковим зобов'язанням на суму 4374,00 грн. (а.с.12-13). Платіжним дорученням від 18.08.2010 за № 388 позивачем перераховано до державного бюджету кошти в сумі 4374,00 грн. із зазначенням призначення платежу - «податок на додану вартість за липень 2010 року» (а.с.8). Згідно відмітки банківської установи платіжне доручення прийнято 19.08.2010.

17 вересня 2010 року позивачем до державної податкової інспекції, засобами електронного зв'язку, подано податкову декларацію з податку на додану вартість за серпень 2010 року ( вхід. № 9003800498), з самостійно визначеним податковим зобов'язанням на суму 5633,00 грн. (а.с.14-15). Платіжним дорученням від 21.09.2010 за № 455 позивачем перераховано до державного бюджету кошти в сумі 5633,00 грн. із зазначенням призначення платежу - «податок на додану вартість за серпень 2010 року» (а.с.9). Згідно відмітки банківської установи, платіжне доручення прийнято 21.09.2010.

18 жовтня 2010 року позивачем до державної податкової інспекції, засобами електронного зв'язку, подано податкову декларацію з податку на додану вартість за вересень 2010 року ( вхід. № 9004284789), з самостійно визначеним податковим зобов'язанням на суму 6193,00 грн. (а.с.16-17). Платіжним дорученням від 15.10.2010 за № 489 позивачем перераховано до державного бюджету кошти в сумі 6193,00 грн. із зазначенням призначення платежу - «податок на додану вартість за вересень 2010 року» (а.с.9). Згідно відмітки банківської установи, платіжне доручення прийнято 18.10.2010.

Отже, декларації з податку на додану вартість за червень-вересень 2010 року позивачем подано, а визначену в ньому суму податкового зобов'язання сплачено у повному обсязі, у строки передбачених чинним законодавством.

Згідно з пунктом 7.7 статті 7 вказаного Закону податковий борг погашається попередньо погашенню податкових зобов'язань, які не є податковим боргом, у порядку календарної черговості його виникнення, а у разі одночасного його виникнення за різними податками, зборами (обов'язковими платежами) і у рівних пропорціях.

Вказана норма не позбавляє платника податку права самостійно визначити джерела погашення узгоджених податкових зобов'язань відповідно до пункту 7.1 статті 7 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» та від обов'язку самостійно сплатити суму податкового зобов'язання відповідно до пункту 5.3.1 пункту 5.3 статті 5 цього ж Закону.

Підпунктом 7.1.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» визначено, що джерелами самостійної сплати податкових зобов'язань або податкового боргу платника податку є будь-які власні кошти такого платника податку. Отже, грошовий платіж є єдиною формою сплати податкових зобов'язань і погашення податкового боргу.

Пунктом 1.7 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004 р. № 22, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 29.03.2004 р. за № 377/89/76, кошти з рахунків клієнтів банки списують лише за дорученнями власників цих рахунків (включаючи договірне списання коштів згідно з главою 6 цієї Інструкції) або на підставі платіжних вимог стягувачів у разі примусового списання коштів згідно з главою 5 цієї Інструкції. При цьому згідно з пунктом 3.8 зазначеної Інструкції реквізит «Призначення платежу» платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України. Платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення «Призначення платежу». Банк перевіряє заповнення цього реквізиту на відповідність установленим вимогам лише за зовнішніми ознаками.

З аналізу наведених норм законодавства вбачається, що право визначати призначення платежу відповідно до чинного законодавства України належить виключно платнику податків.

У разі недотримання платником податків порядку погашення податкового боргу та виконання податкових зобов'язань, передбаченого пунктом 7.7 статті 7 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», податковий орган не наділений правом чи обов'язком змінювати призначення платежу, визначене платником податків.

За таких обставин самостійне зарахування податковим органом сплачених платником податку сум у рахунок податкового боргу або тих податкових зобов'язань, які не вказані в призначенні платежу під час перерахування платником податків коштів до бюджету, є неправомірним.

Що стосується посилання відповідача на приписи підпункту 87.9 статті 87 Податкового кодексу України, то колегія суддів погоджується з доводами суду першої інстанції, оскільки податковий борг у позивача виник до набрання чинності цього Кодексу, тобто дія його норм не поширювалася на спірні правовідносини.

Крім того, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про задоволення вимог позивача про зобов'язання відповідача внести зміни до карток особових рахунків платника податку, оскільки відображення податковим органом в особових картках платника податків відомостей щодо своєчасного нарахування та сплати податкових зобов'язань спричиняють правові наслідки для платника податку.

Підсумовуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що доводи викладені в апеляційній скарзі не знайшли свого підтвердження, оскаржувана постанова прийнята судом відповідно до норм матеріального та процесуального права, а тому підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.

Відповідно до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись, ст.ст. 2, 41, 160, 196, 197, 198, 200, 205, 206, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу відповідача Тетіївської міжрайонної державної податкової інспекції у Київській області - залишити без задоволення.

Постанову Київського окружного адміністративного суду від 11 лютого 2013 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки передбаченні ст. 212 КАС України.

Повний текст ухвали суду буде виготовлено 03.07.2014 року

Головуючий суддя Г.М. Бистрик

Судді О.В. Карпушова

О.М. Оксененко

.

Головуючий суддя Бистрик Г.М.

Судді: Карпушова О.В.

Оксененко О.М.